Важливість: 
5

Категорія:

Психологічна структура націонал-соціалізму: постіндустріальна четвірка головних цінностей

«Гітлер потерпів поразку, але він був досить близьким до перемоги. Він міг перемогти, і тоді доктрина про неминучість торжества його противників і “абсурдність нацистського світогляду” була би посоромлена» (професор Олег  Плєнков).

180809simya-3.jpg

Арійська сім’я
Арійська сім’я

Аудіоверсія статті: 

Найцікавіша ідеологія

Як відомо, націонал-соціалізм є найцікавішою ідеологією – йому присвячена найбільша кількість наукової і художньої літератури, кінофільмів, пісень, дискусій. Причому інтерес не спадає, особливо в США, де постійно виходять нові дослідження. Наприклад, минулого року професор Єльського університету Джеймс Уітман (James Q. Whitman) видав книгу «Американська модель Гітлера» – «Hitler's American Model: The United States and the Making of Nazi Race Law» (2017, Princeton University Press). У ній доводиться, що США сприймалися німецькими націонал-соціалістами як зразкова держава вільних білих людей, від якої вони запозичили чимало політичних, правових, расових і євгенічних ідей, а також, додамо, вітання і символіку.

Інтерес підігрівається сучасною політичною практикою. Так, уряд Австрії хоче знести триповерховий будинок у місті Браунау-на-Інні, де народився Адольф Гітлер, а в Німеччині за державного сприяння видано двотомник «Майн Кампф».  Путінська РФ заборонила ідеологію і символіку націонал-соціалізму, натомість в США легально діють великі НС-об’єднання. Щороку Росія вносить в ООН резолюцію про боротьбу з «героїзацією нацизму», і щороку проти неї голосують Україна і США – на підставі того, що вона суперечить Загальній декларації прав людини і Конституції США.

Чому вислизає сенс

Попри величезну кількість інформації про націонал-соціалізм, читачу важко зрозуміти його сенс. На це є кілька причин.

По-перше, Третій Райх проіснував лише 12 років, відтак для формування завершеної і систематизованої ідеології просто не було часу.

По-друге, сталінська і світова лівацька пропаганда докорінно спотворили уявлення про ідеологію націонал-соціалізму, перевернувши все з ніг на голову.

По-третє, націонал-соціалізм, будучи виразно правою ідеологією, був і залишається головним противником всього спектру лівацьких ідеологій – від лібералізму і анархізму до комунізму, соціалізму, соціал-демократії, маоїзму і бандерівщини.

Що таке соціалізм

Додатковим чинником, який збиває з пантелику, є багатозначне трактування терміну «соціалізм».

В сучасному розумінні це однозначно лівацька ідеологія, основана на таких головних ідеях.

1. Класова боротьба. Суспільство складається з антагоністичних класів, між якими неминуче точиться боротьба. Передовим класом є пролетаріат, в маоїзмі – бідне селянство. Класова боротьба є рушієм прогресу.

2. Антинаціоналізм. Класові відмінності суттєво важливіші, ніж «національні забобони». Звідси гасло «Пролетарі всіх країн – єднайтеся!»

3. Зрівнялівка: що менше відмінностей між людьми, то менше антагонізмів. Звідси політика стирання етнічних, соціальних, майнових, расових відмінностей.

4. Знищення приватної власності: «надлишкове» майно треба відібрати і розділити – це важливий чинник досягнення рівності. Головним власником має бути держава. 

5. Насильство: ніхто не захоче добровільно поділитися своїми майном і впливом, тому влада здобувається шляхом насильницьких переворотів, революцій, війн. «Гвинтівка породжує владу» (Мао Дзедун). 

6. Етатизм: джерелом влади є державний апарат. Держава – все, особистість – ніщо.


Проте націонал-соціалізм, як відомо, стояв НА ПРОТИЛЕЖНИХ ПОЗИЦІЯХ – в теорії і практиці. Ось вони.

1. Міжкласова солідарність: між класами можлива співпраця. Спільність інтересів та шляхів набагато важливіші, ніж відмінності. Солідарність – основа будь-якого розвитку.

2. Націоналізм: головним чинником солідарності є належність до однієї нації. Національна єдність суттєво важливіша, ніж класові відмінності.

3. Елітаризм: всі люди різні, тому кожен має свій шлях реалізації.

4. Недоторканість приватної власності.

5. Легітимність: влада здобувається законно, шляхом народного визнання. Стійкий розвиток досягається не революціями, а еволюційними змінами.  

6. Джерелом влади є організований народ – етносоціальний організм, природна структурна одиниця людства. Народ спроможний виплекати власну еліту, але для цього треба долучити маси до самоорганізації і державотворення.    

Гітлер про соціалізм

Як сталося, що терміном «соціалізм» називалися абсолютно протилежні ідеології? Річ у тім, що націонал-соціалісти застосовували термін «соціалізм» в його первинному значенні – як солідаризм. Саме в такому значенні термін «соціалізм» ввів у широкий обіг філософ і політеконом П’єр Леру – в роботі «Індивідуалізм і соціалізм» 1834 року. Коли термін набув популярності, то його перехопили марксисти, наповнивши протилежним змістом. Свій «соціалізм» Маркс і Енгельс назвали «науковим», натомість на соціалізм П’єра Леру, Роберта Оуена і Шарля Фур’є начепили ярлик «утопічний» – в розумінні «нездійсненний», «фантастичний». 

Теорія і практика націонал-соціалізму переконливо доводить, що «наці» розуміли соціалізм в його первинному, істинному сенсі. Ось як це пояснював Адольф Гітлер в інтерв’ю 1923 року:

«Соціалізм – це вчення про те, як слід піклуватися про загальне благо. Комунізм – це не соціалізм. Марксизм – це не соціалізм. Марксисти украли це поняття і викривили його сенс. Я вирву соціалізм із рук соціалістів.

Соціалізм – древня арійська, германська традиція. Наші предки використовували деякі землі спільно. Вони розвивали ідею спільного блага.

Марксизм не має права маскуватися під соціалізм. На відміну від марксизму, соціалізм не відкидає приватної власності та людської індивідуальності. На відміну від марксизму, соціалізм є патріотичним».       

Для того, щоб уникнути плутанини, для позначення істинного, первинного, правого соціалізму почали застосовувати термін «солідаризм». Вперше його застосував у 1907 році видатний французький соціолог Селестíн Буґлé у своїй праці «Le Solidarisme». Проте основоположником солідаризму справедливо вважається П’єр Леру, хоча він вживав термін «соціалізм». 

Уся ця історія з термінологією нам потрібна для того, щоб чітко усвідомити, що націонал-соціалізм – це національний солідаризм. Це націоналістична  ідеологія, яка тотально заперечує комунізм і його варіації. 

Націонал-соціалізм як продукт дуальної взаємодії

Головними творцями ідеології націонал-соціалізму були співавтори «Майн Кампф» Адольф Гітлер і Рудольф Гесс. Вони були й головними реалізаторами цієї ідеології на посадах «фюрера» (вождя) і «заступника фюрера» – двох найвищих посадах Третього Райху. З цього випливає, що теоретичний і практичний націонал-соціалізм неминуче має нести на собі відбиток психології своїх творців. Чи справді це так? Нумо перевіряти!

Арійська сім’я. Художник Вольфганг Вільріх.

Психічні функції і дуальні цінності

Інформаційний потік, що діє на людину, не однорідний – він, як і навколишній світ, має певну структуру. Цей потік розкладається на складові, як біле світло на кольори веселки. Згадані складові ми називаємо аспектами інформаційного потоку. ПСИХІЧНА ФУНКЦІЯ – це здатність людини з особливим вмінням розбиратися в одному з аспектів інформаційного потоку.

Кожен соціотип має дві найпотужніші психічні функції. Це два напрямки, за якими людина спроможна здійснити самореалізацію.

Найсильнішу функцію називаємо «першою» або «програмною» – вона найсильніше визначає сенс життя людини, її життєві принципи, призначення, стратегічну мету.

Наступну за розвитком функцію називаємо «другою» або «інструментальною». Вона діє не так фундаментально, як «перша», зате швидше і гнучкіше.   

Перша і друга функції визначають те, що людина впевнено і компетентно продукує в навколишній світ.

Водночас є дві функції, які орієнтовані на сприйняття інформації з навколишнього світу.

Комфортність і продуктивність дуальних стосунків основана на тому, що дуали дають одне одному саме те, що їм потрібно. Те, що генерують головні функції одного, другий із задоволенням вислуховує і сприймає як керівництво до дії – і навпаки.

Кожен з партнерів виступає авторитетним вчителем з одних аспектів і вдячним учнем з інших. Відтак у дуальній парі постійно відбувається взаємне програмування з позитивним зворотним зв’язком. Як наслідок – прискорений гармонійний розвиток, синергія, актуалізація. Докладніше це описано в моїй книзі «Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика» (1997).

Головні психічні функції дуальної пари складають четвірку «цінностей» – по дві від кожного учасника. Це той психічний фундамент, який визначає мислення і спосіб життя дуальної пари. Погляньмо, як це реалізувалося в дуальній парі Гітлер – Гесс. Почнімо з головних психічних функцій «Миротворця» та їх практичної реалізації.

Картина «Чотири елементи: вогонь, вода і земля, повітря» Адольфа Циглера в Мюнхені, вперше виставлена в Домі німецького мистецтва в 1937 році; високо шанована Адольфом Гітлером.

Етика любові

Програмною, найрозвиненішою психічною функцією Етико-інтуїтивного інтроверта, тобто «Миротворця», є «етика стосунків», інші  її назви – «етика любові», «біла етика». Біле серце ♡ – її графічне зображення. «Етика любові» відповідає за сприйняття світу через відносини між людьми. Вона дає вміння налагоджувати потрібні стосунки, бути делікатним, милосердним, людяним. «Етика любові» визначає соціальну роль «Миротворця», сенсом якої є умиротворення, гармонізація стосунків, впорядкування «ближніх» і  «дальніх», своїх і чужих.

Художник Wolfgang Willrich (1897-1948)

Оскільки Гітлер мав соціотип «Миротворця», то його головною ідеєю була єдність нації, дружні стосунки між усіма її соціальними групами. Завдяки «етиці любові» Гітлеру вдалося примирити бідних і багатих, найманих робітників і працедавців. Третій Райх став державою переможного національного солідаризму. Ось як про це розповідає історик Олег Плєнков: «За всю історію Німеччини в ній не було політика впливовішого і популярнішого за Гітлера. У Третьому Райху існувало повне взаєморозуміння між елітою суспільства, народом і фюрером. Саме завдяки Гітлеру нацистська держава володіла величезними можливостями масової мобілізації і досягла значно більшої, ніж у багатьох демократичних системах, суспільної інтеграції та згуртованості» (Пленков О.Ю. Третий Рейх. Нацистское государство. – СПб.: Нева, 2004. – С. 58). 

«Магія нацизму підживлювала не тільки віру і надію, а й любов до ближнього. Це було не стільки проявленням альтруїзму, скільки засобом мобілізації почуття спільності» (Пленков О.Ю. Третий Рейх. Социализм Гитлера. Основные черты немецкой военной экономики. – СПб.: Нева, 2004).     

Миротворчі зусилля Гітлера були спрямовані й на міжнародні стосунки – див.:  Фрідріх Стів: Що відкинув світ. Миротворчі пропозиції Адольфа Гітлера 1933-1939 рр.

Стандартна характеристика соціотипу «Миротворець» починається фразою: «Доброта і співчуття – його сильні риси. Уміє з усіма підтримувати добрі, теплі взаємини. Якщо когось образив, то не заспокоїться, доки не вибачиться і не компенсує збитки. Йому дуже важко не виконати прохання, засмутити друзів відмовою».

Ось як про ці риси Гітлера пише Олег Плєнков: «Поблажливість Гітлера... межувала з потуранням. Після 1934 року в нацистській Німеччині не було страчено жодної офіційної особи, нацистська еліта залишалася незмінною протягом усіх 12 років диктатури.

Гітлер не любив кадрових перестановок. За словами барона фон Нейрата, фюрер зі сльозами на очах повідомив йому, що його пост міністра іноземних справ переходить до Рібентропа. В оточенні Гітлера – на відміну від оточення Сталіна – панував не страх, а прагнення не втратити його прихильність.

Сталін не  терпів і жорстко карав найменшу непокору, а Гітлер ставився до цього поблажливо. Наприклад, якось пізно ввечері він покликав до телефону міністра закордонних справ Костянтина фон Нейрата, але прислуга сказала, що міністр спить. Гітлер наполягав, проте отримав відмову. Після цього фюрер ніколи пізно не телефонував Нейрату.

27 серпня 1944 року Гітлер розпорядився, щоб члени сімей офіцерів, розстріляних за змову 20 липня, були забезпечені всім необхідним, як і 10 років тому члени сімей загиблих у «ніч довгих ножів» 30 червня 1934 року» (Пленков О.Ю., с. 65–66, 68).

«Дивно, але жорсткість і безапеляційність Гітлера в державних справах контрастувала з його ввічливістю, м’якістю, обов’язковістю і відповідальністю у стосунках з приватними особами, особливо з тими, хто від нього залежав. Навіть перебуваючи у поганому настрої, він завжди поводився ввічливо з ад’ютантами, пам’ятав дні народження всіх своїх секретарш і сам придумував для них подарунки.

Толанд описує подію з кухаркою Гітлера Марлен Екснер – молодою красивою австрійкою, яка відкинула сексуальні домагання Бормана, після чого той встановив, що в Марлен з боку матері була домішка єврейської крові. Борман з великим трудом зміг переконати Гітлера, що Екснер слід звільнити, але зате Гітлер наказав виплатити їй шестимісячну заробітну плату і зробив усю сім’ю Екснерів «почесними арійцями». Його м’якість проявлялася і в тому, що нездібні генерали та адміністратори часто могли залишатися на своїх посадах значно довше, ніж у демократичних країнах антигітлерівської коаліції або в СССР» – пише Олег Плєнков (с. 33) і продовжує:

«Гітлер наказав залишити в живих навіть Йогана Ельзера, який, намагаючись вбити Гітлера 8 листопада 1938 р. в Мюнхені підірвав бомбу в Бюргербройкеллер, в результаті чого було убито 7 чоловік і 63 поранено. Гітлер сказав: «Я залишаю його в живих, щоб він сам переконався, що він був неправий, а я правий». Гітлер наказав помістити його в концтабір, де той мав можливість займатися своїм ремеслом» (с. 34). Звістка про помилування Ельзера збільшила любов до Гітлера і посилила народну єдність.

Богородиця з Ісусом. Картина, намальована Адольфом Гітлером.

Інтуїція здібностей

Другою – інструментальною – функцією «Миротворця» є інтуїція здібностей, або «чорна інтуїція». Вона відповідає за вміння відчувати людські здібності та перспективи розвитку; дає цілісне сприйняття світу, усвідомлення його єдності, взаємопов’язаності, повторюваності на різних рівнях.  Інтуїція здібностей зображується чорним  трикутником.

У Гітлера реалізацією цієї функції стало бачення перспективних можливостей і формування такого устрою, в якому шлях нагору відкривався усім здібним людям. За словами англійського дослідника Яна Кершоу, позиція німецьких націонал-соціалістів «сприяла ліквідації елітності, основаній на походженні і багатстві. Натомість нова еліта – людей рівних можливостей, найкращих, сильних, здібних, тих, які досягли успіху завдяки особистим рисам, – мала зайняти належне їй місце» (Кершоу Ян. Гітлер – Київ: Мегатайп, 2000. – С. 100).

Психічна функція «інтуїція здібностей» посилює зв’язок з духом, відкриває свідомість. У Гітлера головними засобами керування були переконання, усвідомлення, світогляд. «Гітлер ніколи не бажав запровадження тиранії; він часто говорив, що не є диктатором і не хоче ним бути. Своєрідність гітлерівської держави якраз і полягала в тому, що вона була створена не «над» народними масами, а за їх безпосередньою допомогою... Третього липня 1933 року на зібранні активістів СА фюрер заявив, що найсуттєвішим в національній революції є не захоплення влади, а творення нової людини» – розповідає історик Олег Плєнков (с. 60, 62).

«Гітлер вважав, що головною метою і сенсом нової держави має бути збереження і розвиток расової спільноти в фізичному і духовному вимірі, а також забезпечення вільного розвитку кожного повноправного члена цієї спільноти і пробудження сил до продуктивної творчості» – продовжує історик (с. 81).

Цілісне бачення дозволяє викладати складні речі просто і доступно. «Коли французький філософ Бертран де Жувенель запитав Гітлера про глибинні причини його успіху, той відповів: Говорять про мій голос, про мій дар гіпнотизера, про мої якості оратора. Дурниці! Секрет значно простіший: у головах німців панував безлад, а я спростив для них усі проблеми» (с. 27).

Будучи інтуїтом, Гітлер був цілком упевнений у власних здібностях, тому не боявся критики і самокритики. «Гітлер неодноразово виражав незадоволення зростанням культу власної особи... У 1935 році він дозволив публікацію збірника карикатур на самого себе». Критично висловлювався щодо власної книги «Майн Кампф». Одного разу він сказав: «Я не письменник. Якою прекрасною італійською говорить і пише Муссоліні! У мене німецькою так не виходить» (с. 49).

Картина Адольфа Циглера (нім. Adolf Ziegler; 1892–1959) – улюбленого художника Адольфа Гітлера

Завдяки описаним вище двом найсильнішим функціям «Миротворця» Гітлер зміг створити в уяві ясне і цілісне бачення солідарної держави здібних, талановитих людей. Але як її реалізувати практично? Це питання найбільше цікавило Гітлера. Відповідь на нього дав його дуал – Рудольф Гесс. Погляньмо на головні психічні функції «Адміністратора».

Динамічна логіка

Програмною психічною функцією Логіко-сенсорного екстраверта, тобто «Адміністратора», є «динамічна логіка». Це логіка розумних, правильних, природовідповідних, раціональних дій. Вона охоплює такі поняття як технологія, процес, метод, правило, алгоритм, причина і наслідок; чесність, ефективність, справедливість, діловитість, підприємливість. Динамічна логіка позначається чорним квадратом.

Як ми вже знаємо, у Гесса ця психічна функція проявлялася у чесності та справедливості, за що його всі любили і називали «совістю партії». Він умів впорядковувати справи і робити їх правильно, технологічно, ефективно. Це видно навіть по тому, як він організував процес написання книги «Майн Кампф» і привчив Гітлера до правильного режиму дня. Ми  про це вже знаємо з попередньої статті.

У Гесса не було суперечності між знаннями і діями. Тож якщо він знав, що алкоголь і куріння є шкідливими, то закликав вести здоровий спосіб життя. Якщо всі його однопартійці погоджувалися, що чесність і скромність – це шляхетні чесноти, то він вимагав від них чесності та скромності.

Можливо, саме під впливом свого дуала Гітлер не курив і не вживав спиртного, – і робив це тому, що так було правильно і ефективно. Ось як про це пише Олег Плєнков: «Гітлер дотримувався аскетичного способу життя з чисто практичних міркувань: він був переконаний, що м’ясо шкідливе для здоров’я, що тютюн – це отрута, а спиртне притупляє пильність і ослаблює самоконтроль. На фронті він отримав доволі рідкісну як для рядового нагороду – Залізний хрест першого ступеня, але ніколи не говорив, за що» (с. 35–36). Дослідники погоджуються, що Гітлер мав скромні особисті потреби, а також зазначають, що він не був інтриганом.

Ключове слово «динамічної логіки» – правильність. У найглибшому сенсі йдеться про те, що відповідає божественним і природним законам. Наприклад, визрівання і розгортання політичного руху має відбуватися так, як у природі – поступово, еволюційно, своєчасно, подібно до росту живої істоти. Здобуття влади також має відбутися правильно і максимально законно. Схоже, що саме Гесс переконав Гітлера в необхідності та можливості легітимного приходу партії до влади.

Гітлер показав Гессу мету, Гесс показав Гітлеру технологію її досягнення. Саме Гесс запропонував ідею «фюрера» і спонукав Гітлера вжитися в цю нелегку роль.  Будучи головним контролером Третього Райху і володіючи найбільшим після Гітлера авторитетом, Гесс ненав’язливо і доброзичливо, але наполегливо і систематично спрямовував організаційні процеси у правильному напрямку.  

Екологічність, на якій були «поведені» націонал-соціалісти – це також прояв динамічної логіки з її культом правильності. Яскравим прикладом став біогенічний дизайн «народного автомобіля».

Volkswagen Käfer (укр. Фольксваген Кефер, Фольксваген Жук, офіційна назва Volkswagen Typ 1)

Фольксваген-жук випускався німецькою компанією Volkswagen AG з 1938 року по 2003 рік. Він був не лише надійним і зручним, а й красивим. І тут саме час перейти до естетичних уподобань націонал-соціалізму.

Сенсорика краси

Другою за розвитком психічною функцією «Адміністратора» є «сенсорика краси», або «біла сенсорика». Вона відповідає за такі аспекти як відчуття власного тіла, здоров’я, фізична сила, краса, гармонія. Проявом сенсорики краси є прагнення до високої внутрішньої якості, чистого, неперевантаженого простору. Ця психічна функція позначається білим кругом    

У Рудольфа Гесса «сенсорика краси» проявлялася в тому, що він одягався стильно і скромно, був палким прихильником здорового способу життя, до глибокої старості займався фізкультурою. Його уявлення про здоров’я і красу знайшли відгук у Гітлера, відтак отримали енергійну реалізацію у практиці Третього Райху.

Відомо, яку велику роль у просуванні світогляду націонал-соціалізму, особливо серед молоді, відіграв красивий одяг. Компанія Hugo Boss AG виготовляла чудову уніформу, яка притягувала людей у Вермахт, СС і Гітлерюгенд.

Більшу частину зразків одягу і регалій розробив Карл Дибіч (нім. Karl Diebitsch, 1899–1985) – німецький художник, дизайнер і офіцер СС, радник Генріха Гіммлера з питань мистецтва.

Карл Дибіч (нім. Karl Diebitsch, 1899–1985)

Цікаво, що у 1938 році він отримав одну з найвищих нагород на художній виставці в Мюнхені за картину під назвою «Матір» («Mutter»).

Матір. Художник Карл Дибіч.

Особливістю націонал-соціалістичного мистецтва були гармонійність, краса, шляхетність, природовідповідність. Це стосувалося і музики, і образотворчого мистецтва, і літератури, і кінематографу. «Якщо ми прагнемо зрозуміти, чому нацистський рух виявився масово-молодіжним, то побачимо, що нацисти зробили ставку на культ краси, героїзму, мужності, почуття спільності» – пише Олег Плєнков (с. 8).

До прояву «білої сенсорики» можна віднести й те, що навіть під час війни в Німеччині підтримувався високий стандарт життя. Гітлера справедливо критикували за те, що за гострої нестачі робочої сили він  категорично виступав проти застосування у промисловості жіночої праці. За словами історика, «Нацистський режим забезпечив небачену досі не лише в Німеччині, а й у світі соціальну захищеність жінки, причому ця захищеність не була наслідком емансипаційних устремлінь та процесів, а носила патріархальний характер. Гітлер був категорично проти масового залучення німецьких жінок до виробничої діяльності, яка, на його погляд, могла серйозно зашкодити найголовнішій жіночій функції народження і виховання підростаючого покоління» (с. 8).

Нагородження переможців. Скульптор Йозеф Торак (нім. Josef Thorak, 1889–1952)

Чотири базові цінності націонал-соціалізму   

Уявлення про чотири головні психологічні функції дуальної пари «Миротворець»–«Адміністратор» дозволяє структурувати незліченну інформацію про націонал-соціалізм і звести її до чотирьох головних духовно-психологічних вартостей, причому в чітко визначеному порядку:

1) етика любові,
2) інтуїція здібностей,
3) динамічна логіка,
4) краса і внутрішня гармонія.

Націотворча сила цієї послідовності чотирьох вартостей у тому, що вона відповідає фундаментальним основам світоустрою, зокрема

чотирьом крокам досягнення мудрості:

1) любов,
2) надія,
3) віра,
4) мудрість (софія).

чотирьом принципам формування гармонійного суспільства:

1) цілісність,
2) різноманітність,
3) справедливість,
4) гармонія (краса). 

чотирьом фазам формування стартапу:

1) захоплення (любов, намір),
2) формулювання  ідеї (надія, оцінка своїх здібностей і можливостей),
3) організація (віра, формування дієвої компанії – діючого прототипу),
4) народження стартапу (зерна) та його розмноження.

А тепер розгорнімо зміст чотирьох вартостей діади «Миротворець»–«Адміністратор» стосовно націотворення:

1. Національна солідарність згідно з принципом «Своє люби, чуже шануй». Формування об’єднуючої культури. Подолання класових суперечностей, досягнення високого рівня суспільної довіри і взаємної підтримки. Розділення на своїх і чужих. Свої – це ті, які працюють на загальне благо. Чужі – це ті, які працюють на егоїстичні інтереси за рахунок спільноти.

2. Сміливе застосування внутрішньої різноманітності, талантів і здібностей. Що вищий рівень солідарності й культурної однорідності має суспільство (пункт 1), то більше воно може собі дозволити внутрішньої різноманітності без загрози розпаду. Йдеться про відвертість дискусій, сміливість соціальних експериментів, свободу самоорганізації, чутливість до нових можливостей, легкість творення нових економічних і політичних форм.

3. Заохочення всього продуктивного і стримування всього шкідливого. Справедлива винагорода тих, хто працює на спільне благо. Запровадження правил, спрямованих на підтримку кращих. Нейтралізація паразитичних процесів. Просування правильних, правових, легітимних, екологічних, біогенічних ініціатив.

4. Заохочення краси, оскільки це універсальний чинник гармонізації життя й узагальнюючий критерій внутрішньої якості. Нейтралізація або ігнорування всього потворного, брехливого, агресивного, гріховного, збоченого, дисгармонійного.

Художник Вольфган Вільріх - Wolfgang Willrich (1897-1948)

Мережева держава та її самоорганізація

Націонал-соціалістична держава проіснувала лише 12 років, з яких половина припала на воєнний час. Проте здійснений Третім Райхом стрімкий соціальний, культурний, економічний, науковий прорив вражає уяву. За словами згаданого вище Яна Кершоу, «укріпившись при владі, нацизм відзначався динамізмом, який помітно відрізняв його від інших існуючих правих авторитарних режимів – фашистських чи напівфашистських. Невгамовна енергія, прискорення подій, кумулятивний радикалізм гітлерівського правління не йшли ні в яке порівняння з режимом, наприклад, Муссоліні в Італії, не говорячи вже про авторитарну владу Франко у профашистській Іспанії. На жодному з етапів держава Гітлера не втрачала рушійної сили». Французький посол у Берліні Андре Франсуа-Понсе вказував, що нацисти за 5 місяців перетворення держави зробили те, що італійські фашисти не зробили і за 5 років.

Природно виникає запитання: як це стало можливим? Відповідь дає наведений вище аналіз. Річ у тім, що структура цінностей, закладених дуальною парою Гітлер–Гесс в ідеологію націонал-соціалізму, відповідала фундаментальним основам буття. Тому вийшло так, як казав Григорій Сковорода: «Слава блаженному Богові, який все потрібне зробив неважким, а все важке – непотрібним».

Кожен з описаних вище чотирьох пунктів заслуговує розгорнутого викладу на прикладі реальної практики Третього Райху. Це виходить за рамки даної статті, проте дещо можна згадати. Висока внутрішня солідарність і довіра дозволяла відкрити всі шлюзи для народної творчості. Руйнування старих станових перегородок відкрила шлях нагору всім талановитим та енергійним. Щоразу під нові завдання масово творилися нові соціальні структури.

Третій Райх нагадував екосистему, в якій різноманітні організації змагалися, кооперувалися, сперечалися. Якщо  вони досягали консенсусу – їх підтримував фюрер. Якщо не досягали, то він вважав, що справа неважлива, помилкова або передчасна.

З погляду етатичної індустріальної держави це нагадувало управлінський хаос. За словами історика Себастьяна Хафнера, у Гітлера «інструментом панування була не строго ієрархізована система влади, а хаотично сформований пучок не пов’язаних між собою масових організацій, діяльність яких тільки він і координував і практику яких тільки він міг осягнути».

Як пояснює Олег Плєнков, «Гітлер був переконаний, що змагальність і протиборство компетенцій є єдино правильним виходом – кожне питання вирішувалося на користь найбільш наполегливої, впливової і сильної сторони, що відповідало соціал-дарвіністським установкам режиму в цілому. До затвердження Гітлером будь-який указ або закон мав бути узгодженим усіма зацікавленими сторонами» (с. 57). «Причому організації, які програли у боротьбі компетенцій, не ліквідовувалися, а продовжували існувати. Понад те, Гітлер залишався лояльним до керівників цих організацій, що збанкрутували» (с. 63). «Гітлер рідко втручався в суперечки щодо внутрішньої політики, надаючи перевагу тому, щоб сторони самі знаходили рішення складного питання. В ході «утрясання» проблема або знаходила задовільне вирішення, або надовго загрузала у взаємних протиріччях» (с. 65). 

Історик пояснює, що Гітлер прагнув отримати еліту енергійних людей, спроможних вирішувати поставлені перед ними завдання. Він казав: «Я ставлю перед партійцями завдання; якщо вони його вирішують, значить вони на своєму місці, а якщо ні – значить їм треба шукати заміну. Проте якщо я не знаходжу нікого, хто підходить, то це надійна ознака того, що час вирішення цього завдання ще не настав. Існує закономірний зв’язок між завдання і тими людьми, які спроможні його вирішити» (с. 73).

«Згідно з уявленнями Гітлера, державу не слід заганяти у визначені рамки і структури – їй треба дозволити розвиватися органічно» (с. 74). «Держава при нацистах була не так апаратом виконання державної політики, як правовою процедурою, якої в принципі намагалися дотримуватися, проте як тільки виникала потреба порушувати цю процедуру, то створювалися відповідні компетентні органи, котрі діяли за власною волею» (с. 80).  

Подібно до сучасної України, в якій московська агресія викликала сплеск суспільної самоорганізації, друга світова війна підштовхнула економіку Третього Райху до небачених досі новацій. «В економіці Шпеєр широко застосовував методи управління, властиві демократичним державам. Методи ці базувалися на повній довірі до великих промисловців, які намагалися цю довіру виправдати. У мемуарах Шпеєр відзначав парадоксальність ситуації, коли з 1942 року в економічному житті країн антигітлерівської коаліції намітилася абсолютно протилежна тенденція: американці стали використовувати авторитарні методи управління економікою, а  німці, навпаки, намагалися якомога менше регламентувати господарську діяльність. У шпеєрівських комітетах і картелях вільно обговорювалися різні господарські питання, розроблялися методи усунення проблем» (Пленков О.Ю. Третий Рейх. Социализм Гитлера. Основные черты немецкой военной экономики. – СПб.: Нева, 2004).

Очевидно, що описаний вище тип держави суперечить індустріальному стереотипу. Він значно ближчий до моделі постіндустріальної держави, яка може виглядати як динамічна ієрархічна мережа, об’єднана спільною метою, спільною культурою і великою внутрішньою довірою.

Можливо, в цьому й полягає головна футурологічна цінність досвіду Третього Райху. Націонал-соціалісти створили прототип, який випередив свій час майже на сто років. Добре, що у нас є можливість це усвідомити і творчо застосувати для розробки моделей постіндустріального майбутнього.

«На березі» (1941). Художник Ернст Ліберман (1869–1960), високо шанований Гітлером.

Чи була можливою перемога націонал-соціалізму?

Попри те, що Третій Райх значно випередив час, у нього були всі шанси перемогти у глобальній грі. Ось як про це пише доктор історичних наук професор Олег Юрійович Плєнков: «Гітлер перебував при владі всього 12 років, проте за цей невеликий для історії проміжок зміг докорінно змінити життя великої держави, своїх підданих і всього світу. Масштаби цих змін не зміг передбачити жоден політичний мислитель чи історик. Його керівництво міжнародною і воєнною політикою аж до 1938 року було блискучим, переконливим і безпомилковим. Необхідність швидких дій, яку він відчував, надавала його тактичним крокам темп, який плутав карти суперникам і залишав їх у розгубленості. При цьому Гітлер діяв майже відкрито, він говорив: “моя програма з самого початку передбачала скасування Версальського договору – я писав про це тисячу разів”.   

Це правда. У кінцевому підсумку Гітлер потерпів поразку, але він був досить близьким до перемоги. Він міг перемогти, і тоді доктрина про неминучість торжества його противників і “абсурдність нацистського світогляду” була би посоромлена» (Пленков О.Ю. Третий Рейх. Нацистское государство. – СПб.: Нева, 2004. – С. 54).     

Продовження: Мартін Борман – надсекретний агент Сталіна: історія спецоперації та її актуальні наслідки

Rammstain. Ich will - Я хочу

Якщо вас цікавить розвиток цієї теми, ви можете підтримати наш проект щедрими дарами.
Наші інтереси: 

Досліджуємо психологічну структуру ідеологій.

Гравець: 
Ігор Каганець
1027

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка