Саме ця невідповідність призвела до провалу попередніх мирних переговорів за посередництва США, які наразі призупинені через конфлікт з Іраном, пише у своїй статті на New York Post Марк Монтгомері (Mark Montgomery), контр-адмірал ВМС США у відставці, який зараз обіймає посаду старшого директора у Фонді захисту демократій.

Коли переговори відновляться, вони знову зазнають невдачі, якщо Вашингтон не зможе переконати Путіна привести свої вимоги у відповідність до реальності, вважає він. 

Україна має підстави для оптимізму, як ми переконалися на власні очі цього місяця. Українці пережили найсуворішу зиму в історії, незважаючи на брак засобів протиповітряної оборони для захисту енергетичної інфраструктури, і народ залишається стійким.

Хоча ймовірність того, що Україна зможе відвоювати значну частину своєї території, залишається низькою, просування російських військ стає дедалі повільнішим і дорожчим. А завдяки перевагам України в галузі тактичних та технологічних інновацій довгостроковий успіх Росії виглядає малоймовірним.

Цього місяця російські наступальні операції, ймовірно, принесуть обмежені територіальні здобутки, але їх швидко знівелює здатність України перетворювати наземні маневри на смертельні. Україна значно покращила глибину вогню дронів на близькій відстані, що дозволяє їй постійно завдавати втрат за 30 або 50 кілометрів від російських ліній. Це практично позбавляє російські війська шансів на значний прорив.

Українська армія припинила втрачати особовий склад, тоді як якість російських сил продовжує знижуватися.

Україна також посилила удари по російських цілях середньої дальності, таких як логістичні та протиповітряні системи, що робить російські маневрені операції, які й без того зазнають труднощів, надзвичайно ризикованими з точки зору їхнього початку та поповнення запасів.

Бомбардування на великі відстані російської нафтової інфраструктури та оборонно-промислових підприємств ускладнює Путіну фінансування військової машини РФ.

Невпинні обстріли змусили Москву скоротити масштаб щорічного військового параду 9 травня на Червоній площі – видовища, яке зазвичай має на меті демонстрацію сили. Це стало негласним визнанням безсилля. А економічне уповільнення в Росії, яке виявилося гіршим, ніж очікувалося, змусило Путіна вимагати відповідей від своїх вищих чиновників.

Зросла й втома громадськості від конфлікту, який на сьогодні затягнувся довше, ніж радянська «Велика Вітчизняна війна» проти нацистської Німеччини. Обмеження доступу до мобільного інтернету та популярних додатків соціальних мереж розпалили невдоволення як серед пересічних росіян, так і серед еліт.

Це не ставить Путіна під серйозну загрозу державного перевороту чи повстання, але він, схоже, відчуває тиск, щоб завершити війну. Проте він все ще наполягає на тому, щоб зробити це на своїх умовах. Кремль заявив цього місяця, що подальші мирні переговори будуть «марною тратою часу», якщо Київ не здасть контрольовану Україною частину східної частини Донецької області.

Для Києва це неприйнятно: ця територія включає «фортечний пояс» міст і селищ, на завоювання яких Росії з її нинішніми темпами просування знадобилися б роки.

Ця сама безвихідь з минулого року гальмувала миротворчі зусилля США. Під час тих переговорів Білий дім наполягав на територіальних поступках з боку України, яку вважали слабшою стороною. Але хоча українці можуть змиритися з тим, щоб залишити вже окуповані землі під фактичним контролем Росії, Київ не віддасть території, яку Росія не може захопити.

Як компроміс американські перемовники запропонували перетворити контрольовану Україною частину Донецької області на демілітаризовану «вільну економічну зону». Однак ця пропозиція провалилася, коли Москва наполягла на отриманні адміністративного контролю та розгортанні на цій території підрозділів російської Національної гвардії, на що Київ справедливо відмовився.

Більше того – Росія дала чітко зрозуміти, що її вимоги не обмежуються Донецьком. За словами Кремля, капітуляція України в цьому питанні лише відкриє шлях до перемир’я та переговорів щодо остаточного врегулювання. Путін, ймовірно, наполягатиме на подальших обмеженнях суверенітету України.

Замість того, щоб пов’язувати угоду з подальшими поступками з боку України, президент Трамп повинен зосередитися на використанні слабких місць Росії та переконати Путіна прийняти умови, що відповідають реальності. Наприклад, Вашингтон міг би повторити свою пропозицію щодо демілітаризованої зони, але наполягати на тому, щоб вона залишалася під суверенітетом України.

Для досягнення цього потрібно розвіяти ілюзії, якими, ймовірно, годують Путіна російські генерали. Схильність Москви до перебільшення своїх успіхів на полі бою, ймовірно, відображає не лише пропаганду, а й фальшиві звіти, що надходять по ланцюжку.

Трамп повинен донести до Путіна, що у Росії немає шляху до перемоги. Він повинен поєднати це повідомлення з продовженням поставок зброї, що фінансується Європою, та розвідданими США для України.

Разом з тим Сполучені Штати повинні працювати над поглибленням економічних проблем Росії. Належне виконання нафтових санкцій, хоча зараз це й неможливо з огляду на нафтову кризу в Ормузі, має розпочатися якнайшвидше.

Знесилення Путіна займе час. Це може виявитися неможливим. Але альтернатива вже була випробувана і зазнала невдачі.

Щоб досягти миру, Путіна треба примусити зрозуміти, які межі мають його «козирі» і відповідно скоригувати свою поведінку.