Народний Оглядач

Передмова

Навіть люди, які вважають себе добре поінформованими про Адольфа Гітлера і Третій Райх, часто не знають про численні зусилля німецького вождя зі збереження миру в Європі, в тому числі і про серйозні пропозиції щодо скорочення озброєнь і обмеження його виробництва, які були відкинуті лідерами Франції, Великобританії та іншими державами.

Перший великий виступ Гітлера з питань зовнішньої політики після вступу на посаду канцлера, який містив заклики до миру, рівноправності і взаєморозуміння між народами, відбувся в Райхстазі 17 травня 1933 року. Гітлер так розумно й переконливо виступав, що його слова були схвалені навіть представниками опозиційної соціал-демократичної партії. Два роки по тому, в посланні Райхстагу від 21 травня 1935 року німецький лідер ще раз підкреслив про необхідність миру на основі взаємної поваги і рівноправності. Навіть англійський "Таймс" розглядав цю промову як «розумну, чесну і ґрунтовну».

Такі заклики не були простою риторикою. Тридцять першого березня 1936 року, наприклад, уряд Гітлера представив комплексний план по зміцненню миру в Європі. Цей план містив ряд конкретних пропозицій, в тому числі і демілітаризацію всієї Рейнської області, угоду про безпеку західної Європи і категоричну заборону запалювальних бомб, отруйних газів, важких танків і важкої артилерії.

Хоча ця пропозиція, як і інші, були відхилені в Лондоні, Парижі, Варшаві та Празі, ініціативи Гітлера були не зовсім марними. У січні 1934 року, наприклад, уряд уклав десятирічний договір про ненапад з Польщею. (На жаль, цей договір згодом був порушений людьми, які взяли владу в Варшаві після смерті Маршала Пілсудського в 1935 році.) Одним з найважливіших зовнішньополітичних успіхів Гітлера була комплексна морська угода з Великобританією, підписана в червні 1935 року. (Ця угода, до речі, анулювала Версальський мирний договір, тим самим показуючи, що ні Лондон, ні Берлін не розглядали його як дійсну силу.)

Всі ці роки Гітлер шукав союзу з Англією, або хоча б нейтральні відносини, засновані на взаємній повазі. Він дбав про те, щоб не образити гордість і почуття Англії, зробивши пропозицію, яка могла завдати шкоди або загрожувала британським інтересам. Гітлер також працював над відносинами з Францією, точно так же намагаючись не говорити і не робити нічого такого, що могло б ущемити національні інтереси Франції. Про щирість пропозицій Гітлера до Франції, а також його побоювань щодо можливої ​​військової агресії Франції проти Німеччини говорять і та величезна кількість трудових і фінансових ресурсів, які Гітлер витратив на «лінію Зігфріда» – оборонні укріплення на західному кордоні своєї країни.

Історики, як правило, або ігнорують ініціативи Гітлера або представляють їх як брехливе позерство. Але якщо керівники Англії і Франції в 1930-і роки дійсно розцінили б ці пропозиції як блеф, вдавання, вони могли б легко викрили їх як такі, приділивши їм більш серйозну увагу. Їх пасивна позиція говорить про те, що вони зрозуміли, що пропозиції Гітлера були щирими, але все одно відкинули їх, тому що прийнявши їх, вони могли б поставити під загрозу британсько-французьке військово-політичне переважання в Європі.

У наступних нарисах німецький вчений розглядає пропозиції Гітлера і його уряду, особливо в роки, що передували початку війни в 1939 році.

Автор, Фрідріх Стів (1884-1966), німецький історик і дипломат. Під час Першої Світової війни він служив в якості прес-аташе в посольстві Німеччини в Стокгольмі. Він представляв демократичний уряд Німеччини в якості посла своєї країни в Латвії, в 1928-1932 роках. Потім він переїхав до Берліну, де очолив бюро з політичних питань Міністерства закордонних справ Німеччини, (1932-1939). Фрідріх Стів отримав ступінь доктора в Гейдельберзькому університеті, був членом пруської Академії наук. Випустив такі книги як «Geschichte des deutschen Volkes» (1939); «Wendepunkte europäischer Geschichte vom Dreißigjährigen», «Krieg bis zur Gegenwart» (1941); а також збірку віршів. Тут, нижче, представлений переклад нарису Стіва «Was die Welt nicht wollte: Hitlers Friedensangebote 1933-1939», випущений «Німецьким Інформаційним Центром», і опублікований у вигляді 16-сторінкового буклету в Берліні у 1940 році. Поряд з виданнями, які незабаром були видані французькою та іспанською, англійською мовою він був виданий окремою брошурою, мабуть, в 1940 році виданням «Вашингтон Джорнал».

Гітлер не хотів війни в 1939 році – і, звичайно, глобального конфлікту теж. Він щиро прагнув до мирного врегулювання спору з Польщею з приводу статусу німецького міста-держави Данцига, що і стало безпосередньою причиною конфлікту. Щирість його прагнення до миру в 1939 році, а також його побоювання з приводу нової світової війни, був підтверджений низкою вчених, включаючи видатного британського історика А. Дж. П. Тейлора.

Щоб виправдати свій вступ у війну Британія обурилася, що Німеччина порушила польський суверенітет і загрожує незалежності Польщі. Про порожнечу і нещирість цих вищевикладених причин свідчить той факт, що британські лідери не оголосили війну СРСР двома тижнями пізніше, коли радянські війська атакували Польщу зі сходу. У Великобританії зрадили Польщу, а брехливість тих оголошених причин для вступу у війну проти Німеччини в 1939 році стала ще більш очевидною в 1944-45 роках, коли лідери Великобританії дозволили Радянській владі повністю окупувати Польщу.

Шеститижнева німецька кампанія травня-червня 1940 року завершилася приголомшливою перемогою над чисельно переважаючими французькими та британськими військами і розгромом британських військ на континентальній Європі. Після цього історичного тріумфу, Гітлер і його уряд доклали максимум зусиль, щоб припинити війну. (Ця пропозиція була зроблена в 1940 році, тому не потрапила в нижченаведений текст доктора Стіва.)

У промові, яку він виголосив у Рейхстазі 19 липня 1940 року і яка транслювалася радіостанціями по всьому світу, німецький лідер сказав:

«... З Лондона я зараз чую крик – це крик НЕ народних мас, а, скоріше, політиків – що війна повинна бути продовжена ... повірте, я відчуваю внутрішню огиду до подібного роду безсовісних парламентаріїв, руйнівників народів і країн ... У мене ніколи не було намірів воювати, скоріше, я прагнув побудувати нову державу найвищого рівня. Кожен рік цієї війни відволікає мене від цієї роботи ... пан Черчілль знову заявив, що він хоче війни ...

«... В цей час я вважаю своїм обов'язком направити ще одне звернення Англії. Я вірю, що можу зробити це, тому що я не прошу щось як переможений, а як переможець, виступаючи від імені розуму. Я не бачу вагомих причин для продовження цієї війни».

Але Уїнстон Черчілль і його уряд відхилив цю ініціативу, і замість цього наполягав на продовженні війни – з жахливими наслідками для Європи та світу.

Марк Вебер, червень 2013 року

Що відкинув світ. Мирні пропозиції Адольфа Гітлера, 1933 – 1939 рр.

Фрідріх Стів

Вороги Німеччини стверджують, що Адольф Гітлер є найбільшим руйнівником миру в історії, що він погрожував стрімкими нападами і утисками всім націям, що він створив жахливу військову машину для створення бід і руйнувань навколо Німеччини. Одночасно вони приховують найважливіший факт: вони самі штовхали лідера німецького народу до того, щоб взятися за меч. Вони самі змусили його шукати можливості отримати за допомогою сили те, що він з самого початку намагався отримати за допомогою аргументів: безпеку своєї країни. Вони зробили це не тільки оголошенням йому війни 3 вересня 1939 року, а й закриваючи протягом семи років шлях до будь-яких мирних ініціатив. Багаторазові спроби Адольфа Гітлера залучити уряди інших держав до роботи по реконструкції Європи нагадували зачароване коло з початку його роботи на Німецький Рейх. І ці спроби постійно саботувалися тому, що повсюдно переважав диявольський дух Великої Війни, і у Лондоні, і Парижі, і у інших столиць другорядних європейських держав була лише воля до увічнення влади Версальських угод.

І навіть побіжний погляд на найважливіші події незаперечно доводить це.

До моменту висунення Адольфа Гітлера до керівництва державою Німеччина була пригнічена і безпорадна настільки, наскільки цього хотіли переможці 1918 року. Повністю роззброєна, з армією в 100 000 чоловік, придатною лише для виконання поліцейських функцій всередині країни, вона перебувала в кільці озброєних до зубів сусідів. До старих ворогів на заході – Британії, Бельгії та Франції додалися нові на сході і на півдні: перш за все Польща і Чехословаччина. Чверть населення Німеччини була насильно відірвана від батьківщини і передана іноземним державам. Порваний з усіх боків і позбавлений засобів до захисту, Райх в будь-який момент міг стати беззахисною жертвою своїх агресивних сусідів.

Тоді Адольф Гітлер вперше звернувся до здоровому глузду зарубіжних політиків. 17 травня 1933 року, через кілька місяців після призначення на посаду райхсканцлера, він виголосив промову в Райхстазі:

«Німеччина з готовністю розпустить всі її збройні сили та знищить навіть залишки свого озброєння, якщо сусідні держави зроблять те ж саме в тій же мірі.

... Німеччина повністю готова відмовитися від будь-яких наступальних озброєнь, якщо збройні нації, зі свого боку, знищать свої наступальні озброєння в задані терміни, і якщо їх застосування буде заборонено міжнародними угодами.

... Німеччина в будь-який час готова відмовитися від наступальних озброєнь, якщо решта світу зробить те ж саме. Німеччина готова приєднатися до будь-якого пакту про ненапад, так як вона не думає про напад на кого-небудь, а лише про свою безпеку».

Відповіді не було.

Не звертаючи ніякої уваги, інші країни продовжили заповнювати свої арсенали зброєю і вибухівкою, постійно збільшуючи чисельність військ. У той же час Ліга Націй, створена державами-переможницями, заявила, що Німеччина повинна спочатку пройти період «випробувального терміну», перш ніж з нею можна буде обговорити питання роззброєння інших країн. 14 жовтня 1933 року Гітлер вийшов з Ліги Націй, оскільки з нею неможливо було досягти порозуміння. Незабаром, проте, 18 грудня 1933 року, він виступив з новою пропозицією щодо поліпшення міжнародних відносин. Ця пропозиція включало в себе наступні шість пунктів:

1. Германія отримує повну рівноправність.

2. Держави з великою кількістю озброєнь більше не нарощують свій рівень озброєності

3. Німеччина приєднується до цієї угоди, гарантуючи настільки використовувати придбану рівноправність, щоб це не загрожувало безпеці жодної європейської держави.

4. Всі країни визнають зобов'язання по веденню війни на гуманних принципах, або повного виключення можливості застосування зброї проти цивільного населення.

5. Всі держави забезпечують повний контроль за виконанням цих зобов'язань.

6. Європейські нації гарантують один одному безумовне встановлення миру підписанням пактів про ненапад, що оновлюються кожні десять років.

Після цього було внесено пропозицію збільшити чисельність німецької армії до 300 000 чоловік, необхідної величини, враховуючи протяжність кордонів Німеччини і розмірів армій її сусідів. Обмін дипломатичними нотами, який почався з цієї пропозиції тривав протягом кількох років, і нарешті, підійшов до раптового кінця, з недвозначним «ні» з Франції. Це «ні», крім того, ще супроводжувалося значним зростанням збройних сил Франції, Великобританії та Росії.

Таким чином положення Німеччини стало ще гірше, ніж раніше. Небезпека для Райху була настільки великою, що Адольф Гітлер вважав себе зобов'язаним якось діяти. Шістнадцятого березня 1935 р. він відновив заклик на військову службу. Але паралельно з цим заходом він ще раз озвучив пропозиції широкомасштабних угод, мета яких гарантувати, що будь-яка майбутня війна буде вестися по принципам гуманності. У своїй промові 21 травня 1935 року, він заявив:

«Уряд Німеччини готовий взяти активну участь у всіх заходах, які можуть привести до практичного обмеження озброєнь. Це стосується повернення до принципів Женевської конвенції Червоного Хреста в якості єдино можливого способу досягнення цього. Це означає, що спочатку буде здійснюватися поступове скасування і заборона зброї і методів ведення війни, які за своєю суттю суперечать, але до сих пір діють згідно Женевської конвенції і Червоному Хресту. Подібно до того, як було заборонено використання куль «дум-дум», повинні бути заборонені і інші види озброєнь. Тут німецький уряд має на увазі озброєння, які приносять смерть і руйнування не військам, а жінкам і дітям. Уряд Німеччини вважає помилковою і неефективною ідею заборонити літаки, залишаючи відкритим питання про бомбардування. І воно бачить можливість заборони деяких видів озброєння, які суперечать міжнародному праву і закликати до порядку від імені світової спільноти ті нації, які все ще застосовують їх.

«Уряд також вважає, що поступовий прогрес – це найкращий шлях до успіху. Наприклад, необхідно заборонити використання газових, запальних і фугасних бомб за межами зони бойових дій. Потім це обмеження може бути розширено до заборони будь-яких бомбардувань. Але так як бомбардування все ще дозволені, будь-яке обмеження чисельності бомбардувальників призведе до швидкого пристосування для цієї мети інших літаків.

І якщо бомбардування будуть розцінені як варварство, яке суперечить міжнародному законодавству, створення бомбардувальників буде припинено як надмірне і безцільне. Якщо, відповідно до Женевської Конвенції буде покладено край вбивствам беззахисних поранених або полонених, то буде можливо за допомогою аналогічної конвенції заборонити і остаточно покласти край бомбардуванню беззахисного цивільного населення.

В такому фундаментальному способі розв'язання проблеми, Німеччина бачить більшу безпеку для народів і країн, ніж пакти і військові угоди.

«Уряд Німеччини готовий погодитися на будь-які обмеження, які приведуть до скасування самої важкої зброї, особливо того, яке підходить для агресії. До такої зброї відноситься, по-перше, важка артилерія, а по-друге, важкі танки. З огляду на потужні укріплення на французькому кордоні, таке скасування важких озброєнь автоматично дає Франції майже стовідсоткову безпеку.

«Німеччина заявляє, що вона готова погодитися з будь-якими обмеженнями щодо артилерії, лінкорів, крейсерів і торпедних катерів. Подібним чином уряд Німеччини готовий прийняти будь-які міжнародні обмеження розмірів військових кораблів. І, нарешті, він готовий погодитися на обмеження тоннажу для підводних човнів, або їх повного скасування за міжнародною угодою».

В черговий раз заяви Гітлера не отримали жодного відгуку.

Навпаки, Франція уклала союз з Росією з метою подальшого збільшення її переважання на континенті, а також для посилення тиску на Німеччину зі Сходу.

З огляду на очевидні руйнівні наміри його супротивників, Адольф Гітлер був змушений вжити нових заходів для безпеки німецького Райху. Третього березня 1936 року він зайняв Рейнську область, яка перебувала без будь-якого військової захисту, за рішенням Версаля в 1919 році і таким чином закрив ворота, через які західний сусід міг здійснити вторгнення. Він знову зробив оборонний крок, який він був змушений зробити для загального примирення і врегулювання всіх розбіжностей.

На 31 березня 1936 року він сформулював наступний мирний план:

1. Щоб надати майбутнім мирним угодам в Європі стійкий характер, нації, які беруть участь в переговорах, слідують їм на абсолютно рівних підставах і як повністю рівноправні учасники. Єдина причина для підписання цих угод може складатися лише в загальновизнаній і очевидній корисності цих угод для миру в Європі, необхідного для громадського і економічного процвітання цих націй.

2. Для скорочення періоду невизначеності в економічних взаєминах націй Європи, Німецький уряд пропонує термін в чотири місяці для першого періоду підписання анти-військових пактів, які гарантують мир в Європі.

3. Німецький уряд дає гарантії не проводити будь-яких поповнень військ в Рейнській області в цей період, за умови, що уряди Бельгії і Франції будуть діяти аналогічно.

4. Німецький уряд дає гарантії, що не буде переміщати в цей період війська, розташовані в даний час в Рейнській області, ближче до кордонів Бельгії та Франції.

5. Німецький уряд пропонує створення комісії з двох гарантуючих сторін: Британії та Італії, а також незацікавленої третьої нейтральної сторони, для гарантії прийняття цієї угоди всіма його учасниками.

6. І Німеччина, і Бельгія і Франція мають право відправити свого представника в цю Комісію. Якщо Німеччина, Франція або Бельгія вважають, що за будь-якої причини можуть вказати на зміни у військовій обстановці, що складається в період чотирьох місяців, вони мають право інформувати Гарантійну Комісію про свої спостереження.

7. У цьому випадку Німеччина, Бельгія і Франція можуть зажадати у Комісії провести необхідні розслідування через Британських і Італійських військових аташе з наданням їх результатів сторонам, які беруть участь.

8. Німеччина, Бельгія і Франція дають гарантії повного розгляду всіх виникаючих з цього приводу розбіжностей.

9. Більше того, Німецький уряд згідний до прийняття будь-яких обмежень озброєнь на західному кордоні Німеччини на основі повної взаємності з двома західними сусідами Німеччини.

10. Німеччина, Бельгія і Франція, а також дві гарантуючі Сторони погоджуються в даний момент приступити до переговорів під керівництвом Британського уряду, або пізніше, після виборів у Франції, про укладення 25-річного пакту про ненапад або взаємну безпеку між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною – з іншого.

11. Німеччина згодна, що Британія та Італія підпишуть цей пакт безпеки як гарантуючі Сторони.

12. Для прийняття в результаті цих угод про безпеку особливих зобов'язань з надання військової допомоги, Німеччина заявляє про готовність участі в таких зобов'язаннях.

13. Німецький уряд також повторює свої пропозиції про укладення протиповітряного пакту для доповнення цих пропозицій.

14. Німецький уряд повторює, що при бажанні Нідерланди також можуть увійти в західноєвропейську Угоду про безпеку.

15. Для затвердження цього добровільного мирного пакту між Німеччиною і Францією, в якості примирливого вирішення багатовікового спору, Німеччина і Франція закликають один одного до того, щоб в освіті молоді, а також в пресі та інших публікаціях цих двох націй буде зроблено все, щоб уникнути псування відносин між двома народами, як презирливого або принизливого ставлення, так і неправильного тлумачення внутрішніх подій однією з країн. Вони погоджуються про розміщення в штаб-квартирі Ліги Націй в Женеві об'єднаної комісії, в чиї функції входитиме подання всіх одержуваних скарг урядам двох країн для їх інформування і подальшого розслідування.

16. З метою надання цій угоді характеру священного символу, Німеччина і Франція беруть зобов'язання по їх ратифікації на плебісцитах своїх націй.

17. Німеччина, зі свого боку, висловлює готовність до встановлення контакту з державами на своїх південних та північно-східних кордонах для прямого їх запрошення до вступу в запропоновані пакти про ненапад.

18. Німеччина висловлює волю до повернення в Лігу Націй, або зараз, або після укладення цих угод. У той же час, Німецький уряд висловлює своє очікування, що після розумного проміжку часу, шляхом дружніх переговорів, будуть вирішені питання рівності колоніальних прав і перегляду положень Статуту Ліги Націй, що базуються на Версальських Угодах.

19. Німеччина пропонує створення Міжнародного Арбітражного Суду, відповідального за забезпечення дотримання різних угод, і чиї рішення мають бути обов'язковими для всіх сторін.

Після завершення цього грандіозного підприємства із забезпечення миру в Європі, уряд Німеччини вважає, що його необхідно якомога швидше реалізувати шляхом прийняття практичних заходів, щоб покласти край необмеженій конкуренції в галузі озброєнь. На його думку це означало б не просто поліпшення фінансово-економічного становища народів, але, перш за все, зменшення напруженості.

Німецький уряд, однак, не має ілюзій з приводу прийняття універсальних угод, так як ця спроба була б приречена на провал з самого початку, і, отже, може бути запропонована тільки тими, хто не зацікавлений в досягненні практичних результатів. З іншого боку, уряд вважає, що досягнуті результати в обмеженні військово-морських озброєнь повинні мати повчальний і стимулюючий ефект.

Тому німецький уряд вважає, що всі переговори повинні мати єдину, чітко сформульовану мету.

На даний момент воно вважає, що найбільш важливим завданням є повернення способів ведення повітряної війни в більш гуманну атмосферу в плані ставлення до цивільного населення і пораненим, створену Женевською Конвенцією. Вбивство беззахисних поранених або полонених, застосування розривних куль ( «дум-дум»), ведення підводної війни без належного попередження повинно бути або заборонено, або регулюватися міжнародними угодами; таким чином, для людства має стати можливим запобігання безглуздому зловживанню новими типами озброєнь.

Тому уряд Німеччини передбачає, що практичні завдання цих конференцій повинні бути:

1. Заборона на використання газів, отрут або запалювальних бомб.

2. Заборона на використання різних бомб по населеним пунктам, які знаходяться поза досяжністю артилерії середнього калібру.

3. Заборона на обстріл з далекобійних знарядь населених пунктів, що знаходяться більш ніж в 20 км від зони бойових дій.

4. Утилізація і заборона на виробництво важких танків.

5. Утилізація і заборона на виробництво артилерії важких калібрів.

Як тільки на основі цих пропозицій з'являться можливості для укладення угод щодо подальшого обмеження озброєнь, вони будуть негайно прийняті до уваги.

Тим самим Німецький уряд заявляє про свою готовність до прийняття подібного роду угод про обмеження озброєнь.

Німецький уряд вважає, що якщо навіть перший крок буде зроблений на шляху до роззброєння, це буде мати велике значення у відносинах між народами і тим самим відновить довіру, яка є попередньою умовою розвитку торгівлі і процвітання народів.

Відповідно до загального прагненням до відновлення сприятливих економічних умов уряд Німеччини готується відразу після укладення політичних договорів влаштувати обмін думками з економічних питань з іншими націями, щоб зробити все, що лежить в його силах, щоб поліпшити економічну ситуацію в Європі і в усьому світі.

Уряд Німеччини вважає, що мирним планом, запропонованим вище, він вніс свій вклад в будівництво Нової Європи на основі взаємної поваги і довіри між суверенними державами. Різні можливості по забезпеченню миру в Європі, які Німеччина так часто в останні кілька років пропонувала, були відкинуті. Німецький уряд вважає, що він знову надає можливість в цьому напрямку, представивши план по скороченню озброєнь».

Кожен, хто сьогодні читає це мирну угоду, зрозуміє, яку політику проводив Адольф Гітлер по відношенню до Європи. Тут була можливість провести по-справжньому творчу роботу. Це могло б стати справжньою поворотною точкою для блага всіх народів. Але знову той, хто одиноко закликав до миру, не був почутий.

Тільки Британія відповіла в досить зневажливому тоні, не запропонувавши нічого серйозного.

Більш того, Британія розкрила свої справжні наміри, встановивши тісну військову співпрацю з Францією, таким чином, створивши схожу військово-політичну ситуацію напередодні Першої Світової війни.

Не залишалося більше ніяких сумнівів, що західні держави йшли старим  шляхом збройного конфлікту і готувалися завдати нового удару Німеччині, незважаючи на всі дії Адольф Гітлера, спрямовані на досягнення миру і процвітання. За ці роки він зробив чимало кроків у цьому напрямку. З Англією він уклав морську угоду від 18 червня 1935 року, яка передбачала, що німецький флот міг досягти розміру в 35 відсотків від британського флоту. Цим він хотів продемонструвати, що німецький Райх, за його власними словами, не мав «ні намірів, ні необхідності» розв'язувати гонку озброєнь щодо військово-морської могутності, яка, як відомо, зробила серйозний вплив в роки перед [першою] Світовою війною.

Адольф Гітлер також постійно повідомляв про свій намір зберігати мирні відносини з Францією. З нагоди повернення в Німецький Райх території Саар в результаті плебісциту, Адольф Гітлер оголосив 1 березня 1935 року:

«Я сподіваюся, що цим актом, що демонструє торжество розуму, відносини між Німеччиною і Францією будуть поліпшуватися. Так як ми бажаємо миру, ми віримо, що наш сусід також шукає миру з нами. Два великі народи можуть співпрацювати і протистояти труднощам, загрозливим Європі» .

Гітлер навіть прагнув досягти хорошого взаєморозуміння з Польщею, східним союзником західних держав, хоча до території цієї країни в 1919 році були незаконно приєднані області з мільйонами німців, і з тих пір їх життя ставало тільки гірше. Двадцять шостого січня 1934 року, він уклав пакт про ненапад з Польщею, в якому уряди двох країн домовилися «регулювати безпосередньо всі питання, що стосуються відносин двох країн».

Однак, коли Гітлер побачив, що Лондон і Париж готуються до нападу, він був змушений вжити нових заходів щодо захисту Німеччини. Ворожий табір, як ми бачили вище, значно розширився завдяки союзу Франції з СРСР. На додаток до цих двох держав на південь від німецького Райху Чехословаччина, яка вже перебувала в союзі з Францією, потім уклала договір з СРСР, тим самим зробивши свою територію своєрідним мостом між Сходом і Заходом.

Крім того, Чехословаччина контролювала район Богемії і Моравії, який Бісмарк називав цитаделлю Європи, і ця Цитадель створювала серйозну загрозу німецької території. Загроза вторгнення для Німеччини, таким чином, досягла неймовірного рівня.

Адольф Гітлер знайшов геніальний спосіб усунути цю небезпеку. Австрія, яка перебувала під терором Шушніга і невблаганно скочувалася до громадянської війни, надала йому можливість врятувати ситуацію, повернувши в Райх братський народ на південному сході, який був засуджений державами-переможницями, животіти «вільною державою». І коли він утвердився уздовж комунікаційної лінії [Чехословаччини. – В. Ф.] між Францією і Росією, почався процес розпаду багатонаціональної Чехословаччини, яка була штучно збита з самих різних національностей. Потім, після звільнення Судетської області та відділення Словаччини, чехи самі попросили захисту у німецького Райху. Таким чином, «міст», що з'єднує Францію і СРСР виявився в руках Гітлера, завдяки чому стало можливим пряме сухопутне сполучення з Італією, союзницькі відносини з якою були досягнуті раніше.

Зробивши цей найважливіший стратегічний успіх для забезпечення безпеки Німеччини, Адольф Гітлер знову спробував досягти мирних домовленостей із західними державами. У Мюнхені відразу ж після звільнення судетських німців він уклав угоду з британським прем'єр-міністром Невілом Чемберленом, текст якого був наступним:

«Сьогодні ми провели чергову нараду і дійшли згоди, що питання англо-німецьких відносин має першорядне значення для обох країн і для Європи в цілому.

Ми розглядаємо підписану вчора ввечері угоду і англо-німецьку морську Угоду [1935 р. – В. Ф.] як бажання наших двох народів ніколи більше не воювати один з одним знову.

Ми вирішили, що консультації будуть методом, необхідним для розгляду будь-яких питань, що стосуються наших двох країн, і ми сповнені рішучості продовжувати наші зусилля по усуненню можливих розбіжностей, таким чином, вносячи свій внесок для забезпечення миру в Європі.

30 вересня 1938 року.

Адольф Гітлер, Чемберлен Невілл».

Через два місяці, за вказівкою Гітлера, німецький міністр закордонних справ фон Ріббентроп уклав наступну угоду з Францією:

«Герр Йоахім фон Ріббентроп, міністр закордонних справ Райху, і М. Жорж Бонні, французький міністр закордонних справ, що діють від імені та за дорученням своїх урядів, зустрівшись в Парижі, 6 грудня 1938 року, домовилися про наступне:

1. Німецький і французький уряди повністю поділяють переконання, що мирні і добросусідські відносини між Німеччиною і Францією є одним з найнеобхідніших елементів для підтримки загального миру в Європі. Обидва уряди будуть надалі докладати всіх зусиль, щоб забезпечити розвиток відносин в цьому напрямку між своїми країнами.

2. Обидва уряди визнають, що на даний момент не мають територіальних претензій, і вони урочисто визнають в якості остаточного кордону між їх країнами їхнє існуюче становище на даний момент.

3. Обидва уряди прийшли до думки, не торкаючись відносин з іншими державами, підтримувати контакт між собою, вирішуючи виникаючі питання, що стосуються двох країн, а також проводити консультації у випадку виникнення розбіжностей, що можуть призвести до труднощів у міжнародних відносинах.

В знак посвідчення чого представники обох урядів підписали цю декларацію, яка негайно вступає в силу.

Складено у двох примірниках французькою та німецькою мовами, в Парижі 6 грудня 1938 року.

Йоахім фон Ріббентроп,

Міністр закордонних справ

Жорж Бонні,

Міністр закордонних справ».

Було цілком розумно очікувати, що всі провідні держави підтримають ці починання, що всі зусилля Фюрера не пройдуть даром, і нарешті, мир в Європі буде забезпечений. Але справа йшла якраз навпаки. Ледве Чемберлен дістався до Англії, він відразу закликав до масштабного переозброєння. Британія перейняла у Франції керівництво по оточенню Райху, щоб компенсувати втрату Чехословаччини. Вона почала переговори з СРСР, а також дала гарантії територіальної цілісності Польщі, Румунії, Греції та Туреччини. Це був терміновий сигнал тривоги для Німеччини.

Якраз в цей час Адольф Гітлер був зайнятий налагодженням відносин з Польщею. Для цієї мети він зробив надзвичайно щедру пропозицію, в результаті якого Данциг відійшов би до Райху, як і вузький Коридор, який з 1919 року були відірваний від Німеччини. Крім цього, з Польщею мав бути підписаний 25-річний пакт про ненапад і надані деякі інші переваги, але договір був відхилений Варшавою, яку підтримує Англією. Більш того, Польща зайняла агресивну позицію, погрожуючи Данцигу і виступаючи за наступальну війну з Німеччиною.

Таким чином, кільце навколо Німеччини стискалося все сильніше. Адольф Гітлер зробив ще одне зусилля, щоб врятувати мир в Європі. Двадцять третього серпня 1939 року фон Ріббентропу вдалося укласти в Москві Пакт про ненапад з СРСР. Двома днями пізніше німецький Фюрер сам зробив чудову пропозицію Великобританії, оголосивши себе готовим «укласти угоду з Великобританією, в будь-якому випадку гарантувати сприяння Британської Імперії, незалежно від того, де воно може знадобитися». У той же час він запропонував «обмежити озброєння відповідно до нової політичної ситуації і економічними вимогами». І знову запевнив, що не має інтересів на заході і що «перегляд західних кордонів лежить за межами будь-яких розглядів».

Відповіддю на це був пакт про взаємну допомогу, підписаний в той же день між Англією і Польщею, який зробив війну неминучою. Тоді ж Варшавою було прийнято рішення про мобілізацію, і поляки стали чинити напади на німців і в самій Польщі, і на території Райху.

Після того, як Англія і Франція оголосили війну, як вони і планували, Німеччині довелося провести блискучу кампанію проти Польщі, після цього Адольф Гітлер знову виступив з мирними словами. Він зробив це незважаючи на те, що Лондон і Париж оголосив війну йому особисто, відчуваючи до нього безмежну ненависть, представляючи цю війну як хрестовий похід проти Німеччини Адольфа Гітлера. В той момент, продемонструвавши неабиякий самоконтроль, в своїй промові 6 жовтня 1939 року він запропонував новий план по створенню миру в Європі:

«На сьогоднішній день найважливішим завданням, на мій погляд, є не тільки створення віри і надії в європейську безпеку, але і створення цієї безпеки.

1. Для цього треба, щоб цілі зовнішньої політики будь-якої Європейського держави були зрозумілими і чіткими. Що стосується Німеччини, то уряд Райху готовий дати вичерпну відповідь з усіх питань своєї зовнішньої політики. Таким чином, варто почати з твердження про те, що Версальський договір застарів і вже не діє – іншими словами, німецький Райх і весь німецький народ, не бачать причин підстав для подальшого дотримання цього договору, крім вимог на належні колоніальні володіння, включаючи, в першу чергу, повернення німецьких колоній.

Ця вимога колоній грунтується не тільки на історичних претензіях Німеччини, але перш за все на її елементарному праві на частку світових ресурсів. Ця вимога не носить форму ультиматуму, і не спирається на силу, а заснована на політичній справедливості і адекватних економічних принципах.

2. Реальне відродження міжнародної торгівлі разом з розширенням торгових зв'язків і комерції передбачає реорганізацію міжнародної економічної системи, іншими словами, виробництва в окремих державах. З метою сприяння обміну товарів, отриманого таким чином, тим не менш, повинна бути заснована нова система ринків і остаточно врегульовані валютні відносини, щоб перешкоди на шляху вільної торгівлі могли бути усунені.

3. Найважливіша умова для реального відродження економічного життя в Європі і за її межами полягає в створенні безумовних гарантій безпеки всіх націй. Ця захищеність визначається не тільки визначенням статусу і становища Європи, але, перш за все, скороченням озброєнь до розумного і економічно допустимого рівня. Невід'ємною частиною цього є почуття безпеки, що створюється законним використанням і застосуванням деяких сучасних видів озброєнь, які могли б використовувати для удару в серце кожної нації, отже, подібна ситуація створює постійне відчуття незахищеності. У своїх попередніх промовах в Райхстазі, я робив пропозиції щодо усунення цієї ситуації. Тоді вони були відхилені, мабуть, з тієї простої причини, що вони були зроблені мною.

Я вважаю, що почуття безпеки не повернеться в Європу. Женевською Конвенцією вдалося заборонити в цивілізованих країнах вбивство поранених, жорстоке поводження з полоненими, бойові дії проти мирних жителів, та інше. І в міру поступового досягнення загального дотримання цих заборон, необхідно було почати регулювати аспекти повітряної війни, використання отруйних газів, підводних човнів і інших видів зброї, а також заборонити військові дії по відношенню до жінок і дітей в цілому.

У війні з Польщею я всіма силами прагнув обмежити повітряну війну тільки нанесенням ударів по військових об'єктах, або щоб зломити опір на шляху до даних об'єктів. Можливо, варто доручити Червоному Хресту скласти угоду про дотримання певних правил при повітряній війні. Тільки при досягненні всього перерахованого вище, на нашому густонаселеному континенті може настати мир, без підозрілості і страху один до одного, дозволить створити умови для реального економічного зростання і процвітання. Я не вірю, що є глави держав в Європі, які не бажають процвітання своїм народам. Але такі бажання можуть бути реалізовані тільки якщо всі народи, які населяють Європу, старанно попрацюють над цим. Щоб забезпечити таку співпрацю, це повинно бути метою всіх, хто щиро прагне забезпечити майбутнє власного народу. Для досягнення цієї великої мети, лідери провідних країн повинні зібратися разом, щоб розробити і прийняти угоду, яка забезпечить їм безпеку і спокій – коротше кажучи, мир. Така конференція не може відбутися без самої ретельної підготовки, тобто без конкретного вирішення кожного спірного моменту. Неможливо проводити таку конференцію, яка повинна визначити долю Європи на багато років вперед, коли йде війна, коли відмобілізувати війська тиснуть. Ці проблеми рано чи пізно доведеться вирішувати, і безсумнівно, було б набагато розумніше вирішити їх зараз, до того, як мільйони людей загинуть, а власність вартістю мільярди доларів буде зруйнована арміями, що б'ються. Продовження нинішнього стану справ на Заході немислимо. Кожен новий день війни скоро буде означати збільшення жертв. Можливо, прийде день, коли Франція почне бомбити [місто] Саарбрюкен. Німецька артилерія, в свою чергу, перетворить [французьке місто] Мюлуз в руїни. Франція прийме відповідні заходи і піддасть бомбардуванням Карлсруе, Німеччина, в свою чергу, відповість вильотами на Страсбург. Тоді французька артилерія відкриє вогонь по Фрайбургу, а німці по Колмар або Селесте. Далекобійна артилерія буде наносити удари все глибше і глибше, руйнування будуть все сильніше і сильніше, а все, що не дістане артилерія, піддасться руйнівним бомбардуванням з повітря. Все це буде дуже цікаво для деяких зарубіжних журналістів, і дуже вигідно для виробників боєприпасів, літаків і інших видів озброєнь, але все це буде жахливо для постраждалих. І ця битва буде не тільки на землі. Війна триватиме і на морі. Сьогодні вже немає недосяжних островів. І національні багатства країн Європи будуть зруйновані снарядами, а сили кожного народу будуть підірвані на полях битв. І одного разу на кордоні між Німеччиною і Францією не залишиться процвітаючих міст, залишаться лише руїни і нескінченні кладовища».

Доля цього звернення була такою ж, як і у всіх попередніх, зроблених Адольфом Гітлером. Його вороги не звернули на нього жодної уваги. Жодної відповіді від них не надійшло. Вони непохитно дотримувалися своїх споконвічних позицій.

Перед лицем цих історичних фактів, чи є необхідність більш детального опису того, чому вони вчинили саме так і не інакше? Вони створили версальську систему, і коли вона опинилася під загрозою, вони розв'язали нову війну, щоб створити нову систему, ще більш жахливу, ніж Версальська.

Закиди і засудження, якими вони сьогодні поливають Адольфа Гітлера і Німеччину, характеризують їх дії і показують справжні наміри.

Вони порушники спокою. Вони ті, хто планують пригнічення інших народів, хто прагне ввергнути Європу в розруху і лиха. Якби це було не так, вони давно б прийняли ті пропозиції, або, принаймні, вже виявили бажання співпрацювати в побудові нової мирної Європи, і таким чином, позбавили б народи від пролиття «крові, сліз і поту».

Світова історія – це світовий суд; і в цьому випадку, як і завжди, коли вона прийме своє рішення, вона винесе справедливий вирок.

Список літератури:

• Patrick J. Buchanan, Churchill, Hitler and 'The Unnecessary War': How Britain Lost Its Empire and the West Lost the World (New York: Crown, 2008)
• Matthew DeFraga, "March 1939: America's Guarantee to Britain," Ex Post Facto: Journal of the History Students at San Francisco State University. 1998, Vol. VII.
• Thomas Fleming, The New Dealers' War: Franklin Roosevelt and the War Within World War II. New York: Basic Books, 2001.
• J.F.C. Fuller, A Military History of the Western World. New York: 1987. Vol. 3, esp. pp. 372-375, 411-419.
• Germany, Auswärtiges Amt [German Foreign Office]. Documents on the Events Preceding the Outbreak of the War. New York: 1940.
• Germany, Auswärtiges Amt [German Foreign Office]. Polnische Dokumente zur Vorgeschichte des Krieges. Erste Folge Berlin: 1940.
• Germany, Auswärtiges Amt. Roosevelts Weg in den Krieg: Geheimdokumente zur Kriegspolitik des Präsidenten der Vereinigten Staaten. Berlin: 1943.
• Rudolf Hess. Speech of July 8, 1934. “A Veterans Plea for Peace”
• Adolf Hitler. Reichstag speech of Dec. 11, 1941 (Hitler’s Declaration of War Against the USA.)
• David L. Hoggan. The Forced War: When Peaceful Revision Failed. IHR, 1989.
• David Irving, Hitler’s War. Focal Point, 2002.
• R.H.S. Stolfi, Hitler: Beyond Evil and Tyranny. Prometheus Books, 2011.
• Viktor Suvorov (pseud.), The Chief Culprit: Stalin's Grand Design to Start World War II. Annapolis, Md.: Naval Institute Press, 2008
• A.J.P. Taylor, The Origins of the Second World War. New York: 1983.
• John Toland, Adolf Hitler. Doubleday & Co., 1976.
• Mark Weber, "President Roosevelt's Campaign to Incite War in Europe: The Secret Polish
• Documents," The Journal of Historical Review, Summer 1983 (Vol. 4, No. 2), pp. 135-172.
• Mark Weber, "Roosevelt's 'Secret Map' Speech," The Journal of Historical Review, Spring 1985 (Vol. 6, No. 1), pp. 125-127.
• Mark Weber, "The 'Good War' Myth of World War Two." May 2008.
• Giselher Wirsing. Der masslose Kontinent: Roosevelts Kampf um die Weltherrschaft. Jena: 1942.

Джерела:

FRIEDRICH STIEVE. Hitlers Friedensangebote 1933-1939 / Full text of "Was die Welt nicht wollte - Hitlers Friedensangebote 1933-1939" // https://ia801403.us.archive.org/31/items/WasDieWeltNichtWollte-HitlersFr...

FRIEDRICH STIEVE. Hitlers Friedensangebote 1933-1939 / Full text of "Was die Welt nicht wollte - Hitlers Friedensangebote 1933-1939" // https://ia801403.us.archive.org/31/items/WasDieWeltNichtWollte-HitlersFr...

FRIEDRICH STIEVE. Hitlers Friedensangebote 1933-1939 / Full text of "Was die Welt nicht wollte - Hitlers Friedensangebote 1933-1939" // https://archive.org/stream/WasDieWeltNichtWollte-HitlersFriedensangebote...

Что отверг мир. Миротворческие предложения Адольфа Гитлера 1933-1939 г. Часть 1 / http://reich-erwacht.livejournal.com/156993.html

Что отверг мир. Миротворческие предложения Адольфа Гитлера 1933-1939 г. Часть 2 / http://reich-erwacht.livejournal.com/157410.html

Володимир Федько. АДОЛЬФ ГІТЛЕР: Погляд з Третього Тисячоліття (Роман-мозаїка: Дати. Події. Думки. 1889 – 2019). – Київ: Військово-історичне товариство «СПАДЩИНА».