Важливість: 
3

Категорія:

Постіндустріальна держава громад та її вороги

Політичні ідеології сьогодення є різновидами єдиної ідеології паразитизму, головним ворогом якої є громадянське суспільство та його держава... Політологічні терміни «демократія» і «республіка» мають суто українські відповідники, які походять із часів Золотої доби Трипілля.

Питання політичної організації суспільства перебувають за щільним туманом замовчувань, перекручень і відвертої брехні. А все тому, що більшість сучасних держав мають паразитичний характер, а паразитування несумісне зі світлом. Сучасна боротьба між політичними ідеологіями – це переважно боротьба паразитичних структур за «доступ до тіла».

Нація – це етнос з власною державою

Почнімо з того, що держава – це організація суспільства, яка охоплює всі сторони його життя. Завдяки державі аморфний етнос стає структурованою нацією. Нація – це державно організований етнос.

Якщо розглядати народ як «велику людину» (Платон), то завдяки своїй державі народ починає усвідомлювати себе, жити своїм розумом за своїми правилами. Ця спроможність жити згідно з власною волею за власними правилами у політології називається суверенітетом. Суверенна держава – це як вільна людина, яка є абсолютним господарем у своєму домі.

У термінах соціології людина, спроможна до самостійного мислення,  називається Гомо дуплекс (Homo duplex), а неспроможна – Гомо сімплекс (Homo simplex).

Якщо продовжити аналогії, то етнос – це Гомо сімплекс (велика людина проста), а нація – це Гомо дуплекс (велика людина подвійна). Завдяки власній державній організації несамостійний етнос перетворюється на суверенну націю.

Республіка або диктатура – без варіантів

Існує тільки дві форми державного правління – або республіка, або диктатура. Третього не дано. Різниця між ними в тому, що за республіки органи управління формуються «знизу» (точніше, із-середини, силами самого народу), а за диктатури – насаджуються «згори» (із-зовні).

Історія свідчить, що республіка має тенденцію вироджуватися в диктатуру, а далі – у тиранію, тобто неприховане насильство. Виродження відбувається тоді, коли народ висуває у владу негідників. Чи можна цього уникнути?

Механізм добору гідних людей працює тільки в демосах – спільнотах персонально знайомих людей чисельністю до 150 членів. Влада демосів називається демократія (точніше «екодемократія» – для уникнення плутанини з псевдодемократією). Щоб республіка не виродилася в диктатуру, ця республіка має бути демократичною.

Одним з індикаторів розрізнення республіки і диктатури є ставлення держави до озброєння населення. Так, США і Швейцарія ще зберігають ознаки республіки, натомість Україна і Росія – це диктатури.

Два шляхи до диктатури: етатизм та лібертаріанство

Етатизм (від фр. État – держава) – напрям політичної думки, що обґрунтовує необхідність домінування державного апарату в економічному,  політичному і культурному житті суспільства. На позиціях етатизму стоять державний соціалізм і державний капіталізм.

ЕТАТИЗМ оснований на уявленнях, що людина є слабкою, несамостійною, ірраціональною істотою, яку легко спокусити і збити з пантелику. Тому в інтересах окремої людини і цілого суспільства є такий стан, коли керуванням займаються спеціально підготовлені чиновники, політики, експерти. Завдяки державному патерналізму в країні підтримуються цілісність, соціальна справедливість, обороноздатність, спроможність до стратегічного планування і здійснення масштабних проектів – стверджують етатисти і наводять вагомі аргументи.

Етатисти не визнають громадянського суспільства як системної самоорганізації народу, відтак протидіють його формуванню. 

Реалізація етатизму неминуче веде до зростання чисельності державного апарату, високих податків, корупції, відриву інтересів панівної верхівки від інтересів народу і переходу до прихованої чи відвертої диктатури.     

На протилежних позиціях стоїть ЛІБЕРТАРІАНСТВО (лібералізм, анархізм) – напрям політичної думки, що просуває ідею індивідуальної свободи та мінімізації розміру державного апарату. Держава має займатися лише захистом трьох основних прав: на життя, власність і свободу. Більшість лібертаріанців виступають за право людини робити з собою та своєю власністю що завгодно, допоки це не заважає здійсненню аналогічного права іншими.

Лібертаріанство основане на уявленнях, що кожна доросла людина спроможна до самостійного і раціонального мислення, тож вона краще знає, що їй треба. Відтак лібертаріанці виступають не лише за зниження податків, а й за вільний продаж наркотиків, легалізацію проституції та гомосексуалізму.

Лібертаріанці є прихильниками спонтанної самоорганізації на рівні локальних і ситуативних проектів – адже всі люди, на їхню думку, від природи є ініціативними і спроможними знаходити найкращі форми об’єднання. Аргументацію своєї теорії лібертаріанці зазвичай базують на успішних прикладах з життя підприємців, винахідників, науковців.

Оскільки лібертаріанці негативно ставляться до держави, то вони  виступають проти будь-якої системної самоорганізації. Спроби заснування держави, тим більше національної, розглядаються ними як «фашизм» і загроза правам людини.

Реалізація лібертаріанства неухильно веде до «дикого капіталізму»,  атомізації та розшарування суспільства, виродження і диктатури. Лібертаріанська диктатура здійснюється переважно економічними методами та інформаційними маніпуляціями (див.: Ліберальний тоталітаризм).

Слабка власна держава робить народ вразливим до агресії – як чужої держави, так і внутрішніх паразитів, зокрема наркоторговців, бандитів і шахраїв. Тому ослаблення держави, за яке виступають лібертаріанці, несе ще більшу загрозу, ніж ослаблення громадянського суспільства, за що виступають етатисти.  

Протилежна риторика, спільний ворог

Етатисти виступають за домінування колективного над індивідуальним, а лібертаріанці – індивідуального над колективним. Підходи діаметрально протилежні, проте наслідок той самий – протидія формуванню громадянського суспільства і його держави (республіки, тобто «суспільної справи»), визискування неорганізованого народу і беззахисної природи. Просто в першому випадку маємо засилля державної бюрократії, а у другому – олігархії та великого бізнесу.

Бюрократія збільшує податки, бо чим більші грошові потоки проходять крізь неї, тим більше «прилипає до рук». Олігархія прагне перемкнути грошові потоки на себе і створити ситуацію, коли все продається і купується.

Обидві конкуруючі системи – етатизм і лібертаріанство – рекламують себе і аргументовано критикують противника, проте їх об’єднує спільне інтерес – утримувати народ у стані «тіла без голови», як біомасу. Хоча риторика різна: етатисти стверджують, що вони самі є цієї «рідною головою», а лібертаріанці – що «голова» взагалі не потрібна.

Відтак справжнім ворогом етатистів і лібертаріанців є громадянське суспільство і його держава – республіка. Просто ідею народної держави вони атакують з двох флангів, застосовуючи відому маніпуляцію з серії «вибери менше зло»: або бюрократична тиранія, або розгул «дикого капіталізму». Проте крім вибору «тіло без голови» або «голова без тіла» ще є третій вибір – «тіло з головою».

Як ми вже знаємо, диктатура насаджується або шляхом зовнішнього завоювання, або внутрішньої узурпації влади. Так от, етатизм – це ідеологія зовнішнього завоювання, а лібертаріанство – внутрішньої узурпації.

Логічним завершенням війни обох паразитичних ідеологій проти громадянського суспільства є їх організаційне поєднання у формі олігархічної диктатури, коли державна бюрократія підпорядкована олігархії і обслуговує її інтереси. Таке злиття ще раз підтверджує, що етатизм і лібертаріанство є двома різновидами і двома полюсами єдиної паразитичної ідеології. Між цими двома полюсами перебувають всі інші відомі ідеології індустріальної формації – комунізм, соціалізм, лібералізм, анархізм та інші варіації на ту ж саму паразитичну тему.    

Постіндустріальна держава: все буде по-іншому

Згідно з принципом протилежності, який чітко працює при переході до нової формації, у постіндустріальному суспільстві буде все навпаки.

В індустріальному суспільстві домінують дві протилежні, але однаково антидемократичні ідеології – етатизм і лібертаріанство. Це значить, що у новій формації домінуватиме ідея демократичної республіки – держави демосів, тобто духовно споріднених спільнот, у яких всі знають всіх.

Згідно з цим підходом, організація суспільства має відповідати природним законам, а державно організований народ розглядається як збалансована екосистема. Тому для політичної ідеології демократичної республіки підходить політологічний термін екодемократія. Як пише дослідник цивілізаційних процесів професор Андрій Тарґовський (Andrew Targowski), «Екодемократія означає, що рівновага влади повинна бути збережена за допомогою вільних виборів і вільної преси, але політики і преса не мають права діяти проти екосистеми. Сьогодні це відбувається через приховане лобіювання політиків і засобів масової інформації» (Cognitive Informatics and Wisdom Development, Hershey, PA. & New York, Information Science Reference, 2011). 

Ідеологія екодемократії випливає з сучасних уявлень про природу людського суспільства, згідно з якими:

1. Людина є носієм волі. Воля – це спроможність до відповідальної творчості.

2. У різних людей вольові якості виявляються в різній мірі. У залежності від рівня самосвідомості соціологія розрізняє Гомо дуплекс і Гомо сімплекс (див. початок цієї статті).

3. У соціумі частка Гомо дуплекс зазвичай не перевищує 5% – саме вони спроможні ставити адекватні цілі і їх досягати. Решта 95% – це Гомо сімплекс, схильні підтримувати чиїсь ініціативи і приєднуватися до більшості. Пропорція 5/95 відповідає пропорції голова – тіло. Такий розподіл є еволюційним пристосуванням, що допомагає соціумам підтримувати консолідацію і бути конкурентоспроможнішими в еволюційній змагальності.

4. Людина може еволюціонувати тільки у складі більш-менш чисельної групи. Природними еволюційними одиницями є демоси (природні громади) – групи чисельністю до 150 осіб, в яких всі знають всіх. Це дозволяє членам демосів адекватно оцінювати один одного, виявляти актуальних або потенційних Гомо дуплекс, висувати їх у керівні органи, підтримувати і контролювати.

5. Постіндустріальний демос («сотня», «екосело») може формуватися на основі спільної території («громада»), спільного бізнесу («проект») або спільного духу («братство»).

6. Керівники демосів можуть об’єднуватися в демоси вищого рівня – полки та коші. Об’єднання кошових демосів означає народження демократичної республіки – «спільної справи» демосів, держави громадянського суспільства, коротко – екодержави. Докладніше: Самоуправління демосів екодержави  

Таким чином, постіндустріальне суспільство формує державу громадянського суспільства (екодержаву, демократичну республіку) на основі ідеології екодемократії, заперечуючи при цьому диктатуру з усіма її паразитичними ідеологіями – від етатизму до лібертаріанства.   

До нової Золотої ери

Згідно з принципом заперечення запереченого, держави постіндустріальної доби відтворюватимуть на вищому еволюційному рівні властивості держав доіндустріальної доби, починаючи з часів Трипільської цивілізації.

Первинні держави післяпотопного світу (тобто з середини 6 тис. до н. е.) формувалися як добровільні об’єднання агроміст, які, у свою чергу,  складалися з демосів – сільських громад. Механізм такої влади демосів, тобто  традиційної демократії, називається «копне право» (купне право, спільне право), а форма державного устрою – «сокупія». Тобто терміни «демократія» і «республіка» мають суто українські відповідники – «копне право» і «сокупія» (сокуфія, скуфія, скіфія, скупщина).

Таким чином, постіндустріальна демократична республіка – це відтворення на вищому рівні доіндустріальної «сокупії» Золотої доби з її «копним правом».  

Україна – найслабкіша ланка індустріалізму

Нинішній практичний етатизм було принесено в Україну у 1919 році на штиках Червоної армії РСФСР. Нинішня держава де-юре і де-факто є продовжувачем маріонеткової УРСР, утвореної Росією після завоювання нею України. Це той випадок, коли диктатура запроваджується загарбником із-зовні.

Після розпаду СРСР на початку 1990-х років в Україні пройшла хвиля «дикого капіталізму», яка привела до формування олігархату. Це той випадок, коли диктатура запроваджується шляхом внутрішньої узурпації.

Обидві антинародні системи організаційно об’єдналися у нинішній олігархічній диктатурі, за якої державний апарат обслуговує інтереси місцевого олігархату.

У результаті такого злиття Україна, володіючи найбільшою у світі концентрацією  природного і людського потенціалу, перебуває на останньому місці в Європі за рівнем життя і одному з перших місць у світі за рівнем корупції.

Це свідчить про те, що в Україні виникли найгостріші суперечності між старою і новою формацією, а отже й найкращі можливості для стрімкого переходу до постіндустріальної держави.   

Продовження: 


У попередніх статтях описані такі ознаки й компоненти постіндустріального суспільства:

Наші інтереси: 

Для творення нової держави треба володіти чіткими уявленнями про форми державного правління і можливості народу висувати власну еліту. 

Гравець: 
Ігор Каганець

Новини від RedTram - для популяризації НО

 
Форум Підтримати сайт Довідка