Важливість: 
3

Категорія:

Компетентний парламентаризм – форма державного правління Третього Гетьманату

У залежності від формування влади «знизу» чи «згори», є дві основні форми державного правління – республіка («справа суспільна») і диктатура (одноособова чи колективна, відверта чи прихована). Республіка може бути парламентською або президентською. Вибори можуть бути прямими або ступеневими.   

Попередні статті: 

Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин з населенням. Для класифікації форми державного правління Третього Гетьманату спочатку треба окреслити «систему координат» в термінах сучасної політології.

Республіка чи диктатура

Форма державного правління визначається тим, звідки  вибудовуються керівні органи – «знизу» (від громадян) чи «згори» (від правлячої верхівки).

Якщо органи управління формуються знизу – це республіка («суспільна справа»), незалежно від того, кого обирають громадяни – президента, парламент чи обох одразу. Влада громадян називається демократією («влада демосу»). Вона тримається на вільних виборах. Республіка – це самоврядування народу, його життя власним розумом.  

Якщо органи влади формуються згори і не залежать (або мало залежать) від вибору суспільства – це диктатура. Вона може бути відверта або прихована, одноособова чи колективна: монархія, олігархія, теократія, державна бюрократія тощо. Важливо, що диктатура де-факто не залежить від вільного волевиявлення громадян. Диктатура – це зовнішнє керування народом.  

У відвертій формі диктатура ігнорує норми законодавства і спирається на силові структури, які здійснюють пряме насильство, репресії та терор.

У прихованій формі диктатура активно застосовує засоби маніпуляції громадською думкою і за допомогою псевдовиборів отримує потрібні їй результати. Нерідко в умовах прихованої диктатури зберігаються окремі демократичні інститути, проте їхній реальний вплив на політику зводиться до мінімуму.

Хто є сувереном?

Питання чіткого визначення форми правління зводиться до того, хто є носієм суверенітету. Всі інші характеристики – похідні й доповнюючі.

Політологічний термін «суверенітет» позначає абсолютну, непідконтрольну ніякій зовнішній силі владу на певній території. Забезпечення суверенітету породжує державу, а держава, її структури і міць є необхідною умовою збереження суверенітету.

Суверенітет є засадничою ознакою держави: нема суверенітету – нема й держави. Він визначається джерелом закону, відтак він – вище закону. З цього випливає важливий наслідок – сама ідея суверенітету виключає, за визначенням, можливість існування міжнародних та наднаціональних законів. Адже той, хто може нав’язати закон для даної території, і є її сувереном. Держава визначається як «те, що володіє суверенітетом».

У республіці носіями і джерелом суверенітету є громадяни. Вони об’єднуються у різнорівневі громади, формують потрібні їм органи влади та інші державні інституції, визначають їх фінансування та розвиток. Якщо державні інституції стають непотрібними, то громадяни їх реформують або скасовують. Для цього громадянам та їхнім об’єднанням треба періодично  досягати згоди, тому засадничою властивістю республіки є постійне прагнення до консенсусу (однозгідності). Той, хто не бажає жити в межах допустимого громадянського консенсусу, має покинути територію республіки.

У тиранії носієм суверенітету є монарх, правляча верхівка, олігархія, теократія. Причиною виникнення диктатур зазвичай є або зовнішнє завоювання, або прихована узурпація влади.

У найбільш яскравій формі сувереном є монарх, який надає своїм васалам та підданим землю, а вони йому служать і платять данину.

Одноособовий або колективний диктатор завжди тисне на підданих, а вони чинять опір і прагнуть розширити свої права. Тому диктатура – це завжди війна між державою і суспільством.

При цьому диктатор не зацікавлений у тому, щоб піддані об’єднувалися: що аморфніше населення, то сильніша його влада. Серед іншого, в інтересах диктатора розмивання етнічної та расової однорідності суспільства, адже тоді йому важче об’єднатися проти диктатури.

За диктаторського режиму влада зацікавлена у суспільних конфліктах, а тому заохочує їх і провокує. Відтак характерною рисою прямої чи прихованої диктатури є суспільні війни різної інтенсивності.     

Політична «рівність»

Для республіканської форми правління абсолютно природним є такий стан, за якого демос (організоване громадянство) виконує обов’язок захищати і підтримувати свою державу. Рівними правами володіють ті, які виконують рівні обов’язки. При цьому, як казали в давні часи, «голоси не рахуються, а зважуються», тобто хто приносить більше корисні, той має більшу політичну вагу.     

Для диктатури властива абсолютна політична «рівність», не обумовлена жодними обов’язками. А все тому, що політична нерівність громадян – це структурування суспільства, а диктатура зацікавлена у підтриманні суспільства в максимально неструктурованому, аморфному стані. Політична «рівність» виборців є інструментом диктатури для заглушування паростків вертикального структурування суспільства та його самоорганізації. Охлократія («влада натовпу») – це насправді влада над натовпом, здійснювана диктатурою. 

З другого боку, усі піддані рівні у своєму безправ’ї перед диктатором-сувереном, тож логічно, що вони мають бути рівними і у своїх ілюзорних «правах». Ідея політичної рівності виборців, незалежно від їх внеску в розвиток держави, рівносильна ідеї рівності цін на всі товари, що рівнозначно відсутності цін внаслідок відсутності попиту. Аналогічно абсолютна «політична рівність» виборців можлива тільки тоді, коли вони ні на що не впливають.

Парламентські і президентські республіки

Республіка може бути парламентською або президентською.

У парламентських республіках громадяни обирають парламент, який формує виконавчу владу на чолі з прем’єром чи канцлером, а також обирає президента, який зазвичай виконує допоміжні функції.

У президентських республіках домінуючу роль відіграє президент, який обирається громадянами незалежно від парламенту і самостійно (або з мінімальною участю парламенту) формує виконавчу владу – уряд.

Вибори можуть бути прямими, як нині в Україні, або ступеневими, як в США при виборах президента – за допомогою Колегії виборців (до 1913 р. Сенат також обирався у двоступеневий спосіб).    

Попередній висновок

1. У залежності від формування влади «знизу» чи «згори», є дві основні форми державного правління – республіка («справа суспільна») і диктатура (одноособова чи колективна, відверта чи прихована).

2. Республіка може бути парламентською або президентською.

3. Вибори можуть бути прямими або ступеневими.   

Яка форма правління в Україні

Згідно з описаною вище класифікацією, в Україні діє прихована колективна диктатура (олігархія багатіїв), що опирається на потужний репресивний апарат (внутрішні війська потужніші і значно краще озброєні, ніж збройні сили), імітацію демократичних виборів політично «рівного» електорату, маніпуляції суспільною думкою, тримання суспільства в аморфному стані, блокування його самоорганізації, провокування суспільних конфліктів, а з 2014 року – організацію та підтримку війни низької інтенсивності під назвою «АТО». Через це політологи відверто заявляють, що нинішня правляча верхівка зацікавлена в гарячій фазі війни з Росією.   

Форма правління Третього Гетьманату

В існуючій системі політологічних координат неважко встановити, до якої форми державного правління відноситься нова Українська держава, яку ми умовно називаємо Третій Гетьманатом (ТГ).

1. Республіка

Носієм суверенітету і джерелом влади є повнолітні засновники Третього Гетьманату. Відтак Третій Гетьманат є республікою.

2. Парламентаризм

Вищим управлінським органом є Рада кошових, які обираються громадянами ТГ. Рада кошових ухвалює Конституцію, обирає Гетьмана (президента), формує інші конституційні органи влади. Відтак Третій Гетьманат є парламентською республікою.

3. Компетентна демократія

Виборцями є організовані громадяни, які персонально знають один одного завдяки взаємодії у групах – територіальних (громади), ділових (проекти) і духовних (братства). Вибори полягають у делегуванні політичних голосів членам своєї групи. Так, члени первинних груп обирають десятників (ройових), десятники з поміж себе обирають сотників, сотники – полковників, полковники – кошових, кошові – гетьмана.

Відтак маємо 6-ступеневу виборчу систему. Вона є досконалішою за двоступеневу систему США, оскільки персональне знайомство на кожному рівні робить делегування політичного голосу осмисленим і компетентним.

Окрім того, на кожному рівні республіки громадянин може відкликати свій голос та переделегувати його іншому члену своєї групи (десятка, сотні, полку, коша, гетьманату). Переделегування спрацьовує після відпрацювання делегатом мінімальної каденції: від одного тижня (для ройового) до року (для вищої старшини гетьманату). За надзвичайних обставин будь-який посадовець може бути оперативно відстороненим за допомогою чіткої процедури імпічменту.

4. Розподіл влад

Одночасно з гетьманом кошова старшина обирає ще чотирьох членів вищої старшини гетьманату: головного радника, головного суддю, головного осавула (міністра оборони), головного скарбника (прем’єр-міністра – головного господаря). Тобто окрім гетьмана-президента, обираються керівники наукової, судової, військової і господарської гілок влади. Головного радника обирають кошові радники, головного суддю гетьманату обирають кошові судді, головного осавула - кошові осавули, прем’єр-міністра – кошові скарбники. Усі четверо підпорядковуються персонально відповідальному гетьману, який відповідає за плоди свого правління своїми майном, свободою і життям.  

Висновок

Третій Гетьманат є парламентською республікою компетентної демократії. Парламентом є Рада кошових, яка формується шляхом багатоступеневих виборів. Парламент обирає вищу старшину.  

Продовження: Реабілітація демократії

Уточнення моделі ТГ: Демоси Ісуса Хреста: брахмани, кшатрії, господарі  

Наші інтереси: 

Досліджуємо устрій Третього Гетьманату. 

Гравець: 
Ігор Каганець
844

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка