Українська держава Третій Гетьманат буде правонаступником УНР

Установчі збори українців цілого світу мають засновувати нову Українську державу – Третій Гетьманат. Важливо, щоб цей процес відбувся максимально легітимно. Для цього нова держава має бути правонаступником Української Народної Республіки Михайла Грушевського і Української держави – Другого Гетьманату – Павла Скоропадського. 

140819-myhaylivska_ploshcha.jpg

Київ, Михайлівська площа, квітень 2014 р.
Київ, Михайлівська площа, квітень 2014 р.

Українська Народна Республіка

22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу.

9 лютого 1918 р. у Бересті було укладено договір між УНР та союзом Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії. Цим договором було визнано УНР як незалежну державу.

Внаслідок поразки українських визвольних змагань, територія УНР за результатами Ризького договору 1921 року була анексована Польщею з одного боку, Радянською Росією і маріонетковою УСРР з другого.

Протягом 1920–1992 років Уряд УНР – Державний Центр Української Народної Республіки – перебував у вигнанні. Останнім Президентом УНР в екзилі був Микола Плав'юк – Голова ОУН з 1979 до 2012 року, Голова Правління Фундації ім. Ольжича, співорганізатор та віце-президент Світового Конгресу Українців (СКУ). Згідно з його словами, «Державний Центр Української Народньої Республіки в екзилі діяв безперервно від 1920 року за кордоном. Як легітимний речник і оборонець інтересів українського народу, ДЦ УНР в екзилі зберіг на довгі роки посольства і місії УНР в столицях прихильних до України держав, на форумі Ліги Націй, а пізніше майже в усіх важливих країнах світу діяли Представництва ДЦ УНР, які проробили величезну дипломатичну, політичну й інформаційну працю».

Голова ОУН Микола Плав’юк на тлі портретів лідерів ОУН Євгена Коновальця і Андрія Мельника

22 серпня 1992 року Державний Центр УНР добровільно припинив своє існування. Про це було урочисто заявлено на святковому засіданні Верховної Ради у присутності першого президента незалежної України Леоніда Кравчука, спікера парламенту Івана Плюща, членів уряду, численних гостей, в тому числі з української діаспори.

24 серпня Президент, Спікер та Прем’єр прийняли у Маріїнському палаці уповноважену делегацію ДЦ УНР, яка передала їм прапор Української Народної Республіки, державну печатку, клейноди гетьмана Івана Мазепи та інші символи державної влади. 

Українська Радянська Соціалістична Республіка

УРСР (до 1937 р. – УСРР) – це адміністративно-територіальна одиниця СРСР, «союзна республіка у складі СРСР», що у деякі періоди свого існування мала певні формальні ознаки державності у структурі органів управління.

Ця псевдодержава була проголошена 10 березня 1919 року на III Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові стосовно території, що перебувала під контролем Червоної армії РСФСР. На час створення УСРР керівною силою в УСРР була проголошена КП(б)У, що входила на правах обласної організації до РКП(б) і спиралася на збройні сили РСЧА РСФСР. Столицею УСРР до 1934 року було місто Харків, від 1934 – місто Київ.

УРСР припинила своє існування у 1991 році, з розпадом СРСР, фактично – із прийняттям Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

12 вересня 1991 року Верховна Рада ухвалила закон «Про правонаступництво України», згідно з яким:  «Україна є правонаступником  прав  і  обов'язків  за міжнародними договорами Союзу РСР, які не  суперечать  Конституції» (Стаття 7).

Таким чином, нинішня держава де-юре і де-факто є продовжувачем маріонеткової УРСР (тогочасної терористичної "Луганди"), утвореної Росією після завоювання нею України у 1920 році. УРСР, принесена в Україну на московських штиках, починалася з терору.

Принагідно зауважимо, що нинішня держава Україна в жодному разі не могла успадковувати державний суверенітет від УРСР, оскільки остання державним суверенітетом не володіла. При цьому українська нація не втрачала права на національний суверенітет, і це право було реалізоване 24 серпня 1991 р. проголошенням незалежності України.

Правонаступництво: передача і отримання

Правонаступництво – це перехід прав і обов’язків від одного суб'єкта до іншого. Найпереконливіше правонаступництво відбувається тоді, коли один суб’єкт свідомо і добровільно передає іншому суб’єкту свої повноваження, а той так само свідомо і добровільно їх приймає. Якщо один суб’єкт передав свої права і обов’язки, а другий їх не прийняв, то процедура правонаступництва не є завершеною аж до появи суб’єкта-приймача.  

Заява, яку провідники УНР зробили 22 серпня 1992 року в Києві, містить лише одне, але промовисте речення: «Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки» (Микола Плав'юк. Україна – життя моє. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2002).

Із тексту заяви однозначно випливає:

1. Повноваження УНР передаються політичному утворенню під назвою «Українська держава».

2. Українська держава визнає себе правонаступником УНР.

Тут виникає запитання: То хто ж виступив у ролі правонаступника УНР? Відповідь: Ніхто. Тому що у цей момент:

1) держава називалася «Україна» (а не «Українська держава»);

2) держава «Україна» згідно із законом «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року була оголошена правонаступником УРСР (цей закон чинний донині).

Очевидно, що відбулася тільки перша частина процедури передачі правонаступництва: один суб’єкт передав повноваження, а другий їх не отримав. Для отримання повноважень йому треба:

1) мати назву «Українська держава»;

2) ухвалити закон, згідно з яким Українська держава є правонаступником  прав  і  обов'язків УНР (подібно до Литви, Латвії та Естонії, які правові витоки сучасної державності визначили не з радянського періоду, а з часу проголошення незалежних держав у 1918 році). 

Поштівка 1917 р. 

21-річний перехідний період

А тепер найважливіше запитання: Навіщо Державний Центр УНР склав свої повноваження на користь неіснуючого політичного суб’єкта?

Переговори з надзвичайно обережним і «слизьким» Леонідом Кравчуком показали його повне несприйняття ідеї правонаступності від УНР, хоча прямо про це він, як завжди, не заявив. Так, після отримання клейнодів УНР він обмежився фразою: «Цей акт має нагадати всім, що Україна веде свій родовід, свою політичну, державницьку біографію від історичних часів, які надають силу і велич нашому народові, – від часів Київської Русі, Козацько-Гетьманської держави й Української Народної Республіки». Тобто згадали – і забули.

Кравчук засадничо не міг погодитися на правонаступність від УНР, адже опирався на посткомуністичну партноменклатуру, для якої спадкоємність від Петлюри і Коновальця була неприпустимою. Беручи участь у церемонії складання повноважень ДЦ УНР, Кравчук керувався мотивом зміцнення своєї влади, отримання потужної моральної, інформаційної, організаційної і фінансової підтримки з боку української діаспори. 

Для проникливого Миколи Плав’юка, судячи з його спогадів, усе це було очевидним. Переконавшись у неможливості в тодішніх умовах здійснити правонаступність держави від УНР, він сказав: «Ми не накидаємося з цією справою. Ми приїхали в Україну представницькою делегацією від Державного Центру УНР, відбудемо в Києві Сесію ДЦ УНР, проголосимо на ній про закінчення нашої діяльності, повідомимо про наше рішення українській світовій спільноті, як водночас повідомимо й про те, що ви не хочете перебирати на себе повноваження. І на тому скінчимо всі наші розмови та сумніви».

Сенс акту складання повноважень Державним центром УНР полягав у тому, щоб в обмін на формальну лояльність до посткомуністичної влади протягом перехідного періоду сформувати умови для виховання нового покоління українців і створення ним «Української держави».

Це була війна за майбутнє. ДЦ віддав свої повноваження майбутньому альтернативному політичному центру, який проголосить Українську державу правонаступником УНР. Це було оптимальне рішення, адже воно відкривало простір для вільного розгортання в Україні  діяльності ОУН та інших організацій української діаспори. Їхня просвітницька робота мала підготувати ґрунт для творення Української держави.

Так і сталося: розрахунок на системну багаторічну працю виявився вірним. Вагомий внесок націоналістичних організацій у розвиток українського суспільства не підлягає сумніву. Яскравим підтвердженням цього є Майдан-2014 з його відверто націоналістичним ядром.   

Знаменно, що перехідний період тривав 2013-1992=21 рік. З погляду арійської нумерології, число 21 означає завершення циклу, а число 22 – початок нового циклу. Реальним початком нової доби українського державотворення стало 22 січня 2014 року, коли Народне Віче на київському Майдані Незалежності підтримало створення паралельних структур влади. Це сталося рівно через 96 років після проголошення незалежності УНР.  

Оригінальний жовто-блакитний прапор ОУН з погруддям вождя ОУН Андрія Мельника (скульптор В. Луцак) у Дрогобицькому краєзнавчому музеї.

Україна рухається до творення нової держави, яка має замінити нинішній пострадянський корупційний гадючник. Перезаснування держави відбудеться шляхом Установчих зборів, в яких візьмуть участь українці цілого світу. Для здобуття правової (процедурної) легітимності, Установчим зборам треба виконати умови, зафіксовані в заяві  Державного Центру УНР від 22 серпня 1992 року, а саме проголосити відновлення УНР у формі Української держави, яка визнає себе законним правонаступником УНР. Цього досить для отримання правової легітимності, переданої народу України Державним Центром УНР.

 

Гравець: 
Ігор Каганець

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка