Постіндустріальне суспільство, або Яку державу ми будуємо (+аудіо)

Аудіоверсія: Постіндустріальне суспільство, або Яку державу ми будуємо

Інструментарій пізнання грядущого майбутнього

Для дослідження «постіндастріалу» (від англ. post-industrial, постіндастріал) застосуємо простий, але ефективний інтелектуальний інструментарій з трьох принципів: 1) протилежності,  2) заперечення запереченого, 3) цілісності.

а) Принцип протилежності: «У майбутньому буде все навпаки»

Кожна нова суспільно-економічна формація є діалектичним запереченням попередньої. Це означає, що деякі принципово важливі якості цивілізації змінюються на свою протилежність. Розуміючи цей принцип перевертання, можна робити раціональні припущення щодо майбутнього. Дію цього принципу посилює те, що стара система у своїх головних проявах доходить до абсурду і перевертає усе з ніг на голову (квінтесенція індастріалу – у фрагменті кінофільму "Samsara" 2011 р.) Тому для вирішення проблем, створених самою ж старою системою, зазвичай досить зробити усе навпаки шляхом перевертання з голови на ноги.   

б) Принцип заперечення запереченого: «Нове – це добре забуте старе»

Існуюча індустріальна формація є діалектичним запереченням попередньої – доіндустріальної. Оскільки постіндустріалізм є запереченням індустріалізму, то логічно припустити, що він матиме ознаки доіндустріалізму, звісно, на вищому рівні розвитку. Хочеш побачити те, що буде «завтра»? Поглянь у те, що було «позавчора». 

в) Принцип цілісності: «Подібне притягується до подібного»

Суспільно-економічна формація є цілісною системою, компоненти якої щільно припасовані один до одного. Наприклад, масове стандартизоване виробництво потребує масової стандартизованої освіти і масового стандартизованого збуту. Розуміння цілісності – це ще один чинник пізнання майбутнього.

г) Розвиток по спіралі

Завдяки принципам «протилежності», «заперечення запереченого» та «цілісності» кожний новий «цикл N+1» є запереченням «циклу N» і частковим  повторенням «циклу N-1». Звідси й об’єктивно обґрунтоване уявлення про «історичну спіраль».

Описані принципи є потужним інструментом для реконструкції минулого і пізнання майбутнього. Застосуймо їх для пізнання ключових параметрів постіндустріальної формації. Це допоможе діяти свідомо і цілеспрямовано. Нам треба на повну використати закони еволюції для творення цивілізації вищого рівня.

Отже, починаємо опис основ постіндустріалізму, які доцільно одразу ж закладати у проект Вільної Української Держави. Дослідження здійснюємо за схемою: 1) «що було», 2) «що є», 3) «що буде».

«Що було» – це доіндустріальний стан, виразні прояви якого знаходимо ще на початку Трипільської цивілізації.

«Що є» – це сучасні прояви індустріальної формації.

«Що буде» – це те, що вже зароджується, швидко розвивається і протягом одного покоління складеться в цілісну систему.    

1. «Неонатуральне господарство»: економічна самодостатність на рівні одноосібних і колективних господарств

У доіндустріальну епоху людина могла самостійно збудувати хату і обігріти її, прогодувати себе і сім’ю, обробити льон, виготовити тканину і пошити одяг, народити і навчити дітей, виростити робочу худобу, осідлати коня для подорожей землею і виготовити човна для подорожей водою. Людина була «паном-господарем», відповідальним за свою долю. Головні матеріали:  глина для будівництва і кремній для ножів та серпів.   

В індустріальну епоху людина втратила колишній універсалізм і стала частиною «великого конвеєра». Умовно кажучи, її життєва спеціалізація нині зводиться до постійного закручування однієї гайки у строго визначеному місці. Вона навіть не може самостійно народити дитину – для цього їй треба йти в лікарню і пологовий будинок. Головні матеріали – залізо і бетон. 

Як бачимо, «індастріал» повністю заперечив попередню формацію. Те ж саме з ним нині робить «постіндастріал»: заперечує «великий конвеєр» і повертає людині економічну самодостатність. Проте це не є поверненням у минуле до натурального господарства. Це високотехнологічне неонатуральне господарство постіндастріалу. Ось деякі його складники:

1. Мала енергетика: автономні енергетичні установки, які використовують енергію сонця, вітру, низькотемпературного ядерного синтезу, побутові відходи тощо.

2. Домашнє промислове виробництво: за допомогою 3D-принтерів, а також складання готових виробів з уже готових деталей, наприклад, дешевих електромобілів.  Потрібну для виробництва інформацію можна завантажити з інтернету, а деталі замовити в інтернет-крамницях планети з доставкою додому. 

3. Домашнє виробництво продовольства: вирощувати їжу можна на невеликих присадибних ділянках, на дахах будинків і навіть у власній квартирі.

4. Повернення до простих конструкцій будинків з підручних матеріалів: глини, піску, соломи тощо. Це знову нагадує часи Трипілля, тільки кремній тепер іде не на ножі та серпи, а на процесори. 

Як бачимо, перші два принципи – протилежності і заперечення запереченого – чітко працюють. Спочатку була індивідуальна економічна самодостатність, її запереченням став «великий конвеєр» індастріалу, а йому на зміну приходить високотехнологічна самодостатність постіндастріалу.

Суспільно-економічні формації змінюють одна одну як день і ніч, проте кожний раз маємо інший «день» та іншу «ніч». Таке чергування є закономірним, природним процесом. Це означає, що прихід нової формації відбувається незалежно від людської волі. Людина не може скасувати настання нового дня, проте вона може вплинути на те, яким він буде.   

А тепер переходимо до перевірки третього принципу – цілісності.

Для того, щоб організувати у себе неонатуральне господарство, людині треба володіти достатнім універсалізмом, мати широкий світогляд і творче мислення. Для формування такої універсальної людини потрібна суттєво інша освіта. Тобто спосіб виробництва і освіта перебувають у нерозривному зв’язку.  

2. Універсальна індивідуалізована безперервна ігрофікована освіта, тісно пов’язана з практичною діяльністю 

У доіндустріальну епоху людина навчалася передусім у своїй родині, а якщо мала бажання і здібності – шукала собі вчителя. Школи водночас були творчими майстернями, де процес навчання поєднувався з практичною діяльністю. Наприклад, у філософських чи художніх школах учитель з учнями жили як одна родина і їли з одного стола. Навчання було індивідуалізоване – пристосоване до здібностей і талантів учня. Робота і навчання мали ігровий характер: від сільських толок до цехових карнавалів.

Індустріалізм повністю заперечив цю форму освіти. Оскільки батьки працюють з ранку до вечора за межами сім’ї, діти навчаються у садках і школах. Навчання обов’язкове і відбувається за стандартними програмами. Школа втратила ігровий характер і перетворилася на заклад примусової праці, шкідливий для психічного і фізичного здоров’я.

Завдання школи – сформувати стандартну людину, спеціалізовану на виконанні простих операцій, потрібних «великому конвеєру». Факт успішного проходження процедури стандартизації засвідчується відповідним документом («дипломом»), що дає допуск до «конвеєра». Все, що виходить за межі визначених норм, вважається шкідливим. Схильність до творчості сприймається з підозрою – як потенційна небезпека для держави і суспільства. 

Постіндастріал заперечує «школу-тюрму» і відкриває простір для тотальної освіти. Чимраз більшої популярності набуває безплатна дистанційна онлайн-освіта у провідних навчальних закладах світу (було б лише бажання вчитися), розгортається мода на ігрофікацію освіти, бізнесу і державного управління. Втрачають значення дипломи, натомість цінність працівника визначається спроможністю до творчості та історією його успіхів.

Як бачимо, існує прямий зв’язок між способом виробництва і освітою: неонатуральне господарство вимагає принципового нових підходів. Вже сьогодні майже весь потрібний фактаж людина може взяти з інтернету або від експертів, тому нема сенсу усе це тримати в голові. Натомість критично необхідні такі якості як цілісне мислення, вміння бачити взаємозв’язки, володіти навиками пошуку потрібної інформації та її творчого застосування.

З цього випливає, що головними предметами постіндустріальної освіти будуть філософія, логіка, історія, фундаментальні закони та ефекти фізики, хімії, біології, психології, соціології, екології, управління. Школа має формувати раціональне мислення та інтуїтивне вміння відрізняти істину від брехні. Передовою формою ігрофікованого навчання є викладання фундаментальних знань у формі захоплюючих художніх творів.

Оскільки усі три принципи гарно працюють на прикладі способу виробництва і освіти, то можемо сміло перейти до теми соціальної організації постіндустріального суспільства.

3. Вільна динамічна ієрархічна мережа демосів, глобальна духовно-економічна держава-громада

Сенс устрою доіндустріальної формації найвиразніше представлений Трипільською цивілізацію, яка була етнічною мережею дружніх самодостатніх міст-держав. Їх ще називають агромістами, оскільки кожне з них було співдружністю вільних самоврядних аграрних поселень зі спільним адміністративним центром. Базовою соціальною одиницею було село (дем, демос, громада) – духовно споріднена спільнота персонально знайомих людей чисельністю 100-300 осіб (зазвичай – до 200). Якщо розміри села перевищували цей критичний поріг, то воно ділилося на два чи три села («кути») з власним самоуправлінням.

Виборні керівники 4–10 сіл певної території формували «копу» (купу, зібрання) і обирали керівництво другого рівня – волості. Центральне село – місце збору копи – називалося містечком і згодом могло перетворитися на місто («райцентр») з власним самоврядуванням.

Керівники волостей також взаємодіяли між собою і обирали управлінські органи наступного рівня – повіту. Таким чином, державна ієрархія вибудовувалася знизу догори. Вибори відбувалися в середовищі персонально знайомих людей, спроможних адекватно оцінити один одного і обрати кращих.

Така форма державної організації традиційно називалася сокупія (скуфія, скіфія, скупщина), а правила її життєдіяльності називалися «копне право». Залишки копного права проіснували в Україні до 17 століття. Відродженням занепалої сокупії-скуфії-скіфії була козацька держава з її сотенно-полковим устроєм, який опирався на тотальну виборність знизу догори. 

Індастріал зламав усю цю виборну систему. Найпоширенішою формою державного правління стала відверта чи прихована диктатура, тобто такий устрій, при якому органи влади вибудовуються згори донизу. Копне право було зруйноване разом з демосами – організованими самоврядними громадами. Структуровані демоси були витіснені аморфними натовпами. Відтак державне управління перетворилося на керування натовпами шляхом маніпуляцій. Причина в тому, що натовпи безмежно довірливі, а тому нахабна брехня об’єктивно є найефективнішим способом керування масами. Передвиборчі обіцянки – це завжди змагання у конкурсі патологічних брехунів.     

Постіндастріал заперечує цей хворобливий, протиприродний стан: на зміну державі-диктатурі приходить держава-громада – республіка («суспільна справа»), по-трипільському – сокупія. Терміну «демократія» повертається його істинний сенс – «влада демосів» (див.: Реабілітація демократії).

Зруйнувавши природний механізм обрання кращих, індустріальні держави зупинили людську еволюцію і замінили її деградацією – обранням гірших. Постіндастріал знову вмикає еволюцію, адже демоси – це еволюційні одиниці. Ідея багаторівневих демосів є стрижневою у проекті Вільної Української Держави – першої постіндустріальної республіки. Сучасні інформаційні технології дозволяють розширити уявлення про демоси: до звичних територіальних демосів додаються ділові демоси (проекти) і демоси за інтересами (хопи).  

Як бачимо, існує прямий зв’язок між типом суспільно-економічної формації і формою державного устрою. Доіндустріальна формація почалася з еволюційних демосів, індастріал їх зруйнував і оббрехав, а постіндастріал їх відроджує на вищому рівні.

Попередній висновок

Перехід до постіндустріальної формації є історичною неминучістю. Держава, яка здійснить цей природний перехід, буде непереможною, адже проти природи не попреш.  

Переклад статті французькою мовою: Société post-industrielle ou Quel Etat nous construisons

Продовження: 

Щасливі лагідні, або Постіндастріал – епоха чесності

Індастріал, ультраіндастріал, постіндастріал – що це таке?