Американський історик Дерріл Купер кидає виклик загальноприйнятій історії, оголошуючи Вінстона Черчилля головним лиходієм Другої світової війни. Черчилль свідомо відкинув мир у 1940 році, обрав стратегію терористичних бомбардувань цивільних і спричинив глобальну катастрофу задля власних амбіцій та завдяки фінансовим стимулам. Він свідомо відмовився від мирних пропозицій Гітлера 1940 року, коли війну ще можна було зупинити.
Постать Вінстона Черчилля є частиною державної релігії Заходу. Його образ – непохитного героя, рятівника демократії та самотнього титана, що протистояв нацистській тиранії, – став одним із засадничих міфів, що легітимізують сучасний світовий порядок. Проте що, як цей наратив є не просто спрощенням, а докорінним викривленням історичної правди? Історик Дерріл Купер (Darryl Cooper) в інтерв’ю з Такером Карлсоном кинув прямий виклик цій священній догмі, назвавши Черчилля «головним лиходієм Другої світової війни».
Купер пояснив свою провокаційну тезу так: "Я сказав йому, що вважаю Черчилля головним лиходієм Другої світової війни. Не він убив найбільше людей, не він скоїв найбільше злочинів, але я вважаю... що саме він несе головну відповідальність за те, чим стала ця війна".
Ця стаття має на меті деконструювати канонічний образ, досліджуючи аргументи, що стоять за цим нетрадиційним поглядом, і спираючись виключно на аналіз, представлений Деррілом Купером. Ми розглянемо ключові рішення, стратегію та мотиви Черчилля, які, в інтерпретації Купера, перетворили європейський конфлікт на глобальну катастрофу.
2. Відкинутий мир: Ситуація 1940 року
До осені 1940 року, після падіння Франції, військова ситуація в Європі здавалася вирішеною. Згідно з аналізом Купера, війна на континенті фактично завершилася перемогою Німеччини. Британські війська були евакуйовані з Дюнкерка, і на континенті не залишилося жодної сили, здатної чинити опір. Саме в цей момент, стверджує Купер, Адольф Гітлер активно намагався укласти мир, щоб уникнути повторення бійні Першої світової.
1. Постійні мирні пропозиції Британії та Франції, що надсилалися ще після завершення польської кампанії.
2. Радіопередачі та публічні промови з пропозиціями миру.
3. Скидання листівок над Лондоном та іншими британськими містами з посланням, що Німеччина не хоче воювати.
4. Конкретні умови миру, які передбачали, що Британія збереже всі свої заморські колонії, оскільки Гітлер вважав сильну Британську імперію необхідною для світового порядку.
Однак Вінстон Черчилль свідомо й послідовно відкидав усі ці пропозиції. На думку Купера, причина була простою: Черчилль «хотів війни, хотів воювати з Німеччиною». Його категорична відмова від миру заклала основу для подальшої ескалації конфлікту.
3. Стратегія ескалації та терору
Відмовившись від миру, але не маючи армії для вторгнення, Черчилль був змушений вдатися до єдиного доступного йому інструменту, що змінило саму природу війни. Цим інструментом була бомбардувальна авіація. Купер характеризує стратегію, яку обрав Черчилль, як «відвертий тероризм» – терористичні атаки небаченого в історії масштабу.
Ця тактика полягала у систематичних ударах по цивільних об’єктах з єдиною метою – вбити якомога більше мирних мешканців. Як приклади наводяться:
Запалювальні бомбардування Шварцвальду, що мали на меті просто спалити ліс.
Килимові бомбардування цивільних районів, що згодом стали стандартною практикою.
Купер підкреслює, що ці атаки були свідомо спрямовані на «старих людей, жінок і дітей», оскільки чоловіки призовного віку перебували на фронті.
В інтерпретації Купера, головна стратегічна мета Черчилля полягала не у військовій перемозі, якої він не міг досягти самотужки, а в тому, щоб затягнути війну будь-якою ціною. Він розраховував, що тривалий конфлікт зрештою змусить Радянський Союз або Сполучені Штати вступити у війну і «зробити це за нас». Купер називає цей план «боягузливим і огидним способом ведення війни», оскільки він покладався на терор та маніпуляції для втягування інших націй у бійню.
4. Мотиви «підпалювача війни»: Що рухало Черчиллем?
Дерріл Купер пропонує кілька пояснень, що могли мотивувати Черчилля вести таку політику. Вони охоплюють як особисті психологічні риси, так і ідеологічно-фінансові зв’язки.
4.1. Особиста реабілітація та психологічний портрет
Одним із ключових мотивів, на думку Купера, було прагнення Черчилля «спокути» через свою «принижену» роль у Першій світовій війні, зокрема відповідальність за катастрофічну Галліполійську операцію. Він жадав реабілітації та прагнув довести свою спроможність як великого воєнного лідера.
Купер також дає різку психологічну характеристику, називаючи Черчилля «психопатом», «п’яницею» та «дуже інфантильною» особистістю. Як доказ дитячої поведінки наводиться приклад, що Черчилль, будучи дорослим прем’єр-міністром, грав з «іграшковими солдатиками» у своїй кімнаті й злився, коли його відволікали. Згідно з аналізом Купера, саме ця психологічна схильність до безрозсудного ризику та особиста потреба у спокуті дозволили Черчиллю без вагань застосувати «боягузливий і огидний» метод ведення війни, покладаючись на терор проти цивільного населення.
4.2. Ідеологічні переконання та фінансові зв’язки
Цей аналіз представляє Черчилля як «відданого прихильника сіонізму з ранніх років». Як доказ згадується його стаття 1920 року «Сіонізм проти більшовизму», в якій він протиставляв конструктивний національний рух євреїв руйнівному інтернаціональному більшовизму.
Крім того, вказується на фінансовий аспект. У періоди, коли Черчилль був на межі банкрутства, його «рятували люди, які поділяли його інтереси» щодо сіонізму та ворожості до Німеччини. Таким чином, наполеглива відмова Черчилля від миру в 1940 році, згідно з цим поглядом, була не просто особистим бажанням, а виконанням волі тих фінансових та медіа кіл, які врятували його від банкрутства і потребували безкомпромісного лідера для війни з Німеччиною. Купер робить висновок, що Черчилля «поставили на цю посаду фінансисти та медіа-комплекс».
5. Придушення опозиції вдома
Дії Черчилля під час війни не обмежувалися зовнішньою політикою. Всередині країни він вдавався до авторитарних заходів, які прямо суперечать його образу захисника демократії. Купер наводить два ключові приклади:
Масові інтернування. За наказом Черчилля всіх громадян Німеччини та Італії, які проживали у Великій Британії, було зібрано і кинуто до концентраційних таборів до кінця війни. Важливо, що серед цих людей була значна кількість єврейських біженців, які втекли з Німеччини від нацистського режиму.
Арешт політичних опонентів. Лідери опозиційної партії, зокрема Освальд Мослі та його дружина, яку заарештували невдовзі після народження дитини, були ув’язнені на весь час війни без суду і слідства.
З цієї точки зору, такі дії демонструють готовність Черчилля придушувати будь-яке інакомислення, що ставить під сумнів його відданість демократичним принципам, за які він нібито боровся.
6. Висновок: Створення міфу та його наслідки
Підсумовуючи аргументи Дерріла Купера, вимальовується образ Вінстона Черчилля не як рятівника, а як ключової фігури, відповідальної за перетворення регіонального конфлікту на тотальну світову війну з мільйонами жертв. Згідно з цим поглядом, саме його відмова від миру в 1940 році та подальша стратегія терору й ескалації призвели до руйнівних наслідків.
Після війни, як пояснює Купер, був свідомо сконструйований міф про Черчилля-героя, що став засадничим міфом сучасного світового порядку. Ця бінарна модель «Невілл Чемберлен (умиротворення) проти Вінстона Черчилля (рішучість)» перетворилася на «головний риторичний прийом для кожного конфлікту, в який ми хотіли втрутитися з того часу».
Таким чином, міф про Черчилля, за Купером, функціонує як потужний інструмент історичної легітимації, що ускладнює об’єктивну переоцінку не лише самої постаті Черчилля, а й усієї парадигми зовнішньої політики Заходу, побудованої на його образі. Представляючи будь-який компроміс як слабкість, а будь-якого супротивника як «нового Гітлера», цей міф слугував виправданням для численних військових інтервенцій у повоєнну епоху, закріпивши образ Черчилля як непогрішимого героя і завадивши об’єктивній оцінці його реальної історичної ролі.
Це не просто соціальна фантастика. Це продовження саги про фріменів – вільних людей, які формують новий світ. Згідно з історичною логікою, їхнім наступним і неминучим кроком стане творення вільної...
Вінстон Черчилль: герой чи головний лиходій Другої світової війни? – Історик Дерріл Купер (США)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Американський історик Дерріл Купер кидає виклик загальноприйнятій історії, оголошуючи Вінстона Черчилля головним лиходієм Другої світової війни. Черчилль свідомо відкинув мир у 1940 році, обрав стратегію терористичних бомбардувань цивільних і спричинив глобальну катастрофу задля власних амбіцій та завдяки фінансовим стимулам. Він свідомо відмовився від мирних пропозицій Гітлера 1940 року, коли війну ще можна було зупинити.
251029-darrylcooper-2.jpg
Зміст
1. Вступ: Переосмислення ікони
Постать Вінстона Черчилля є частиною державної релігії Заходу. Його образ – непохитного героя, рятівника демократії та самотнього титана, що протистояв нацистській тиранії, – став одним із засадничих міфів, що легітимізують сучасний світовий порядок. Проте що, як цей наратив є не просто спрощенням, а докорінним викривленням історичної правди? Історик Дерріл Купер (Darryl Cooper) в інтерв’ю з Такером Карлсоном кинув прямий виклик цій священній догмі, назвавши Черчилля «головним лиходієм Другої світової війни».
Купер пояснив свою провокаційну тезу так: "Я сказав йому, що вважаю Черчилля головним лиходієм Другої світової війни. Не він убив найбільше людей, не він скоїв найбільше злочинів, але я вважаю... що саме він несе головну відповідальність за те, чим стала ця війна".
Ця стаття має на меті деконструювати канонічний образ, досліджуючи аргументи, що стоять за цим нетрадиційним поглядом, і спираючись виключно на аналіз, представлений Деррілом Купером. Ми розглянемо ключові рішення, стратегію та мотиви Черчилля, які, в інтерпретації Купера, перетворили європейський конфлікт на глобальну катастрофу.
2. Відкинутий мир: Ситуація 1940 року
До осені 1940 року, після падіння Франції, військова ситуація в Європі здавалася вирішеною. Згідно з аналізом Купера, війна на континенті фактично завершилася перемогою Німеччини. Британські війська були евакуйовані з Дюнкерка, і на континенті не залишилося жодної сили, здатної чинити опір. Саме в цей момент, стверджує Купер, Адольф Гітлер активно намагався укласти мир, щоб уникнути повторення бійні Першої світової.
Фрідріх Стів: Що відкинув світ. Миротворчі пропозиції Адольфа Гітлера 1933-1939 рр. (+відео)
Його мирні ініціативи, згадані Купером, включали:
1. Постійні мирні пропозиції Британії та Франції, що надсилалися ще після завершення польської кампанії.
2. Радіопередачі та публічні промови з пропозиціями миру.
3. Скидання листівок над Лондоном та іншими британськими містами з посланням, що Німеччина не хоче воювати.
4. Конкретні умови миру, які передбачали, що Британія збереже всі свої заморські колонії, оскільки Гітлер вважав сильну Британську імперію необхідною для світового порядку.
Однак Вінстон Черчилль свідомо й послідовно відкидав усі ці пропозиції. На думку Купера, причина була простою: Черчилль «хотів війни, хотів воювати з Німеччиною». Його категорична відмова від миру заклала основу для подальшої ескалації конфлікту.
3. Стратегія ескалації та терору
Відмовившись від миру, але не маючи армії для вторгнення, Черчилль був змушений вдатися до єдиного доступного йому інструменту, що змінило саму природу війни. Цим інструментом була бомбардувальна авіація. Купер характеризує стратегію, яку обрав Черчилль, як «відвертий тероризм» – терористичні атаки небаченого в історії масштабу.
Ця тактика полягала у систематичних ударах по цивільних об’єктах з єдиною метою – вбити якомога більше мирних мешканців. Як приклади наводяться:
Запалювальні бомбардування Шварцвальду, що мали на меті просто спалити ліс.
Килимові бомбардування цивільних районів, що згодом стали стандартною практикою.
Купер підкреслює, що ці атаки були свідомо спрямовані на «старих людей, жінок і дітей», оскільки чоловіки призовного віку перебували на фронті.
В інтерпретації Купера, головна стратегічна мета Черчилля полягала не у військовій перемозі, якої він не міг досягти самотужки, а в тому, щоб затягнути війну будь-якою ціною. Він розраховував, що тривалий конфлікт зрештою змусить Радянський Союз або Сполучені Штати вступити у війну і «зробити це за нас». Купер називає цей план «боягузливим і огидним способом ведення війни», оскільки він покладався на терор та маніпуляції для втягування інших націй у бійню.
4. Мотиви «підпалювача війни»: Що рухало Черчиллем?
Дерріл Купер пропонує кілька пояснень, що могли мотивувати Черчилля вести таку політику. Вони охоплюють як особисті психологічні риси, так і ідеологічно-фінансові зв’язки.
4.1. Особиста реабілітація та психологічний портрет
Одним із ключових мотивів, на думку Купера, було прагнення Черчилля «спокути» через свою «принижену» роль у Першій світовій війні, зокрема відповідальність за катастрофічну Галліполійську операцію. Він жадав реабілітації та прагнув довести свою спроможність як великого воєнного лідера.
Купер також дає різку психологічну характеристику, називаючи Черчилля «психопатом», «п’яницею» та «дуже інфантильною» особистістю. Як доказ дитячої поведінки наводиться приклад, що Черчилль, будучи дорослим прем’єр-міністром, грав з «іграшковими солдатиками» у своїй кімнаті й злився, коли його відволікали. Згідно з аналізом Купера, саме ця психологічна схильність до безрозсудного ризику та особиста потреба у спокуті дозволили Черчиллю без вагань застосувати «боягузливий і огидний» метод ведення війни, покладаючись на терор проти цивільного населення.
4.2. Ідеологічні переконання та фінансові зв’язки
Цей аналіз представляє Черчилля як «відданого прихильника сіонізму з ранніх років». Як доказ згадується його стаття 1920 року «Сіонізм проти більшовизму», в якій він протиставляв конструктивний національний рух євреїв руйнівному інтернаціональному більшовизму.
Крім того, вказується на фінансовий аспект. У періоди, коли Черчилль був на межі банкрутства, його «рятували люди, які поділяли його інтереси» щодо сіонізму та ворожості до Німеччини. Таким чином, наполеглива відмова Черчилля від миру в 1940 році, згідно з цим поглядом, була не просто особистим бажанням, а виконанням волі тих фінансових та медіа кіл, які врятували його від банкрутства і потребували безкомпромісного лідера для війни з Німеччиною. Купер робить висновок, що Черчилля «поставили на цю посаду фінансисти та медіа-комплекс».
5. Придушення опозиції вдома
Дії Черчилля під час війни не обмежувалися зовнішньою політикою. Всередині країни він вдавався до авторитарних заходів, які прямо суперечать його образу захисника демократії. Купер наводить два ключові приклади:
Масові інтернування. За наказом Черчилля всіх громадян Німеччини та Італії, які проживали у Великій Британії, було зібрано і кинуто до концентраційних таборів до кінця війни. Важливо, що серед цих людей була значна кількість єврейських біженців, які втекли з Німеччини від нацистського режиму.
Арешт політичних опонентів. Лідери опозиційної партії, зокрема Освальд Мослі та його дружина, яку заарештували невдовзі після народження дитини, були ув’язнені на весь час війни без суду і слідства.
З цієї точки зору, такі дії демонструють готовність Черчилля придушувати будь-яке інакомислення, що ставить під сумнів його відданість демократичним принципам, за які він нібито боровся.
6. Висновок: Створення міфу та його наслідки
Підсумовуючи аргументи Дерріла Купера, вимальовується образ Вінстона Черчилля не як рятівника, а як ключової фігури, відповідальної за перетворення регіонального конфлікту на тотальну світову війну з мільйонами жертв. Згідно з цим поглядом, саме його відмова від миру в 1940 році та подальша стратегія терору й ескалації призвели до руйнівних наслідків.
Після війни, як пояснює Купер, був свідомо сконструйований міф про Черчилля-героя, що став засадничим міфом сучасного світового порядку. Ця бінарна модель «Невілл Чемберлен (умиротворення) проти Вінстона Черчилля (рішучість)» перетворилася на «головний риторичний прийом для кожного конфлікту, в який ми хотіли втрутитися з того часу».
Таким чином, міф про Черчилля, за Купером, функціонує як потужний інструмент історичної легітимації, що ускладнює об’єктивну переоцінку не лише самої постаті Черчилля, а й усієї парадигми зовнішньої політики Заходу, побудованої на його образі. Представляючи будь-який компроміс як слабкість, а будь-якого супротивника як «нового Гітлера», цей міф слугував виправданням для численних військових інтервенцій у повоєнну епоху, закріпивши образ Черчилля як непогрішимого героя і завадивши об’єктивній оцінці його реальної історичної ролі.
Додаткові матеріали
Розпалювачами Другої світової війни були Черчилль і Сталін – історики Мартін Аллен і Урі Мільштейн
«Дивні війни» Вінстона Черчілля
Британія, Третій Райх і сталінська агентура (відео)
Рудольф Гесс: характер, діяльність, подвиг (відео)
Розчищаємо завали історичної брехні, які перешкоджають нашому руху до світлого майбутнього.
Зверніть увагу
«Великий Вулик» Френка Герберта – етномережа вільних людей у фантастичному романі «Вулик Геллстрома» (+відео)