Важливість: 
5
Національний солідаризм, скорочено – націоналізм: виправлення імен

Національний солідаризм створює синергетичний ефект, різко прискорює розвиток і дає рясні добрі плоди. «Націоналістичний рух» без національного солідаризму є антинаціоналістичним. Завдання нової української еліти полягає в реалізації постіндустріального солідаризму. 

170404vud.jpg

Солідаризм - ідеологія Вільної Української Держави
Солідаризм - ідеологія Вільної Української Держави

Етнос і нація, еліта і держава

Народ – це колективна істота вищого таксономічного рівня, «велика людина» (за Платоном), біосоціальний організм.

Народ може існувати у двох станах – аморфного етносу і структурованої нації. Головними ознаками нації є організована етнічна еліта і власна держава. Завдяки власній еліті народне тіло отримує власну голову, а завдяки своїй державі – свою хату.

Кожен етнос має природне прагнення перетворитися на націю з власною державою – тому що це дозволяє йому жити власним розумом у власній хаті.

Солідаризм як джерело синергії

Найкращою формою суспільної організації є така, коли спільне благо всієї спільноти є запорукою особистого блага кожного її члена. Стратегія узгоджених дій, коли індивідуальні і групові члени спільноти усвідомлюють спільні інтереси, називається солідаризмом (від фр. solidaire – діючий заодно). Солідаризм різко підвищує мобілізаційні можливості спільноти та її ефективність за рахунок синергетичного ефекту. Джерело синергії солідаризму закладене у принципі «Один за всіх і всі за одного!» Його сенс у тому, що всі підсилюють всіх: надихають, допомагають, навчають, торгують, інвестують, надають підтримку дарами, молитвами, заохоченням, взаємною вимогливістю.    

Стратегія солідаризму може застосовуватися на всіх рівнях соціальної організації, включаючи сім’ю, територіальну громаду, бізнесову корпорацію, духовне братство, державу і расу. У кожному з цих випадків  солідаризм передбачає серйозні обмеження (передусім самообмеження) преференцій еліті соціуму – при одночасному збільшенні навантаження на неї. Обов’язки еліти перед соціумом вважаються первинними, а права й привілеї надаються їй винятково з метою ефективного виконання цих обов’язків.

Головними джерелами ефективності солідарної спільноти є взаємна довіра, основана на обґрунтованому переконанні, що всі члени спільноти працюють на благо всіх і кожного. У несолідарних спільнотах величезна кількість суспільної енергії витрачається на виживання у «війні всіх проти всіх», на оплату послуг численних юристів та охоронців. У солідарних спільнотах ця енергія вивільнюється і спрямовується на творчість та продуктивну працю.    

Національний солідаризм, або націоналізм

Застосування стратегії солідаризму в масштабах нації називається національним солідаризмом. Національний солідаризм – це теорія і практика збалансованої взаємодії особистості, суспільства, держави і бізнесу. Результатом його практичного застосування стає стрімке прискорення розвитку нації та її державної організації.

– Для позначення теорії і практики формування нації з власною державою ще використовується термін «націоналізм». Чим відрізняється націоналізм від національного солідаризму?

Наявність солідаризму є обов’язковою умовою націоналізму. Відсутність солідаризму або підміна його етатизмом (соціалізмом, комунізмом) чи лібералізмом (анархізмом) свідчить про відсутність самого націоналізму.

Хто виступає проти національного солідаризму, той виступає проти націоналізму. Чи можуть бути націоналістами ті, що проповідують боротьбу класів усередині свого народу? Або ті, які тероризують чи винищують його еліту?

Якщо теорія або практика суспільного руху заперечує національний солідаризм, то цей рух в жодному разі не може бути націоналізмом. «Націоналістичний рух» без національного солідаризму є антинаціоналістичним: він лише маскується під націоналізм, а насправді спрямований на його знищення або блокування.

Тому «націоналізм» – це скорочена форма терміну «національний солідаризм». Він може застосовуватися як для творення нових націй, так і для вдосконалення вже існуючих.

Солідаризм Третього Райху

Прикладом успішного застосування національного солідаризму в умовах існуючої національної держави є досвід Третього Райху. Менше ніж за 10 років Німеччина, приречена Версальським мирним договором на повільне вимирання, перетворилася на світового лідера з розвитку науки, освіти, культури, мистецтва, технологій, економіки, військової могутності.

Стратегія німецького солідаризму здійснювалася під назвою «національний соціалізм». При цьому термін «соціалізм» застосовувався в його первинному значенні – як солідаризм. Ось як це пояснював Адольф Гітлер в інтерв’ю 1923 року:

«Соціалізм – це вчення про те, як слід піклуватися про загальне благо. Комунізм – це не соціалізм. Марксизм – це не соціалізм. Марксисти украли це поняття і викривили його сенс. Я вирву соціалізм із рук соціалістів.

Соціалізм – древня арійська, германська традиція. Наші предки використовували деякі землі спільно. Вони розвивали ідею спільного блага.

Марксизм не має права маскуватися під соціалізм. На відміну від марксизму, соціалізм не відкидає приватної власності та людської індивідуальності. На відміну від марксизму, соціалізм є патріотичним».    

За словами англійського дослідника націонал-соціалістичної революції Яна Кершоу (одного з найбільших світових авторитетів з цього питання), позиція німецьких націоналістів «сприяла ліквідації елітності, основаній на походженні і багатстві. Натомість нова еліта – людей рівних можливостей, найкращих, сильних, здібних, тих, які досягли успіху завдяки особистим рисам, – мала зайняти належне їй місце...

Встановилася динаміка, яка нестримно рухала процес в напрямку сталої, прискореної політики сильного ризику. ...Гітлерівський аргумент стрімкого ривка на тлі неприпустимої альтернативи застою і остаточного занепаду міг мати успіх.

Укріпившись при владі, нацизм відзначався динамізмом, який помітно відрізняв його від інших існуючих правих авторитарних режимів – фашистських чи напівфашистських. Невгамовна енергія, прискорення подій, кумулятивний радикалізм гітлерівського правління не йшли ні в яке порівняння з режимом, наприклад, Муссоліні в Італії, не говорячи вже про авторитарну владу Франко у профашистській Іспанії. На жодному з етапів держава Гітлера не втрачала рушійної сили» (Кершоу Ян. Гітлер (пер. з англ.). – Київ: Мегатайп, 2000 за підтримки міжнародного фонду «Відродження». – С. 134, 97).

Солідаризм держави-громади Андрея Шептицького

Прикладом успішного застосування національного солідаризму в умовах бездержавного існування є діяльність митрополита Андрея Шептицького. Церковну реформу митрополит розпочав у 1901-му зі створення системи добору талановитих кадрів та їх навчання в європейських університетах. Через 10 років Шептицький мав кваліфікованих однодумців, з якими можна було робити великі справи.

Маніфест національного солідаризму Андрей Шептицький виклав у своєму богословсько-соціальному трактаті «Як будувати Рідну Хату» (1941 рік):

«Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів.

... Організація є твором людських рук. Її мета: створення тіла, яке по змозі якнайближче було б подібне до творів природи – організмів... Такою організацією-організмом є родина... Такою організацією-організмом є громада, себто злука людей, що живуть в одній місцевості та зв’язані зі собою сусідством і спільнотою багатьох потреб і інтересів...

Дальшими організаціями, що вже дальше виходять від первісного організму, – то всі спільноти, товариства, об’єднання, кооперативи, професійні спілки, що утворені волею людей для оборони або розвитку якихось спільних гараздів чи потреб. Такою організацією-організмом, ще більше віддаленим від первовзору, але все-таки ще спертим на природні сили, можуть бути і держави...

Чим більша кількість людей, з яких має складатися організація національного життя, чим більше умів, які мають працювати над тією організацією, чим загальніше прийняті ними засади тієї організації, чим у всіх, що до неї належать, більше спільних переконань, спільних потреб, спільних традицій, почуття солідарності і багатьох інших ще державних прикмет і чеснот, тим більше має така людська організація внутрішньої сили, що з неї робить щось немов організм».

У вигляді національної Церкви Андрей Шептицький де-факто творив Українську державу з власною релігією, системою освіти, економікою і навіть бойовим крилом. Кожен кандидат на священство протягом двох років повинен був пройти курси з управління, городництва, садівництва, бджільництва і ведення господарства. Всі священики мали відкрити читальню, спортивне товариство, братство тверезості, громадську касу взаємодопомоги, благодійну касу. У результаті до Першої світової війни 60% господарських установ, кооперативів керували священики, а у інших – очолювали ревізійні комісії.

Шептицький запроваджував мікрокаси для громад. На їх основі постали близько 20 народних банків і 6 заводів. У Польщі українців було 16,5%, проте заснований священиками «Маслосоюз» контролював близько 60% експорту молокопродукції країни. Українці суттєво підвищили свій життєвий рівень. Згідно з націоналізмом Шептицького, духовно багаті люди мають бути заможними.

Церква засновувала і активно підтримувала молодіжні, військово-спортивні, просвітницькі, культурні та інші громадські організації. У вільній від більшовиків Україні сформувалася нова генерація українців. Вона і стала творцем феномену ОУН (від 1929 р.) та Української Повстанської Армії (від 1941 р.)  

Оце і є український націоналізм – солідарний, продуктивний, творчий, просвітлений. Він найбільше лякав Сталіна. Тому над компрометацією Андрея Шептицького працював цілий відділ при НКВС. Цей націоналізм багатьох лякає й сьогодні. Бо на тлі Шептицького діяльність сучасних політиків і церковників часто виглядає жалюгідною імітацією і саботажем.

Антинаціоналізм у минулому і сьогоденні

У сучасній Україні неофіційною державною ідеологією стала бандерівщина, яка подається як український націоналізм. Це помилкова думка. Річ у тім, що бандерівська організація була створена у лютому 1940 року агентом НКВД з 1926 року Ріхардом Яри. Її формальним керівником і «банером» став Степан Бандера. Головною метою новоствореної організації була ліквідація ОУН Коновальця-Мельника. Докладну історію цього підривного проекту описав Микола Сціборський у документі «Біла книга ОУН про диверсію Яри-Бандера».

Головним органом диверсійної псевдо-ОУН, створеним на таємному засіданні, стала Служба безпеки (СБ), на яку було покладено виконання смертних вироків лідерам ОУН. Головою СБ став Микола Лебедь. «В цілому за передвоєнний період жертвами усобиць в ОУН стало до 400 мельниківців і близько 200 членів ОУН(Б)» (Дмитро Вєдєнєєв, Володимир Єгоров. Меч і тризуб. Нотатки до історії служби безпеки Організації Українських Націоналістів). Докладніше – у дослідженні Проект «Бандера» і наступних статтях.

За допомогою диверсійної бандерівської організації Москві вдалося запустити механізм самознищення українців. Як згадує в мемуарах Павло Судоплатов, «Доля керівників ОУН, які працювали при Коновальці, склалася в 1939–1945 роках трагічно. В ході боротьби за владу всередині ОУН між Бандерою, звільненим німцями в 1939 році, і офіційним наступником Коновальця Мельником, загинули видні бойовики і соратники Коновальця. Бандерівці розстріляли Барановського, Сціборського, Грибівського, Сушка в Житомирі і Львові в 1942–1943 роках» (Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930–1950 годы. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1997).

Сьогодні промосковські джерела пишуть про бандерівську диверсію значно відвертіше: «Бандера зібрав у Кракові конференцію, на якій був створений головний революційний трибунал. Члени трибуналу відразу винесли смертні вироки «за зраду справи визволення України» особисто Мельнику і багатьом його прихильникам. Почалася потіха, як і передбачав Сталін. Спочатку було вбито близько 400 мельниківців і більше 200 бандерівців. Під час війни бандерівці знищили тисячі мельниківців, включаючи таких видатних націоналістів, як Сціборський і Сеник-Грибовський. Ось за те, що Бандера перебив стільки українських націоналістів і зберіг патрони чекістам, він дійсно гідний пам'ятника».

Терор бандерівців проти українців був головною причиною того, що націоналістична церква Шептицького виступала проти бандерівщини. «Згідно зі звітами українського підпілля, діяльність Андрея Шептицького в роки німецької окупації часто оцінюється провідниками ОУН(б) як протидія своїй організації... Найбільше незадоволення ОУН(б) викликала діяльність на території Галичини монахів-місіонерів, які виголошували проповіді проти «людей, які ведуть до братовбивчих акцій...». «Попи у Вербівцях, Підгороддю при нагоді обходу з кропилом по хатах сідають і заводять політику, вихваляючи комітет (Український центральний комітет), а обмовляючи нас що бандерівці – це комуністи, що через них німці розстрілюютьДекотрі з них більш дипломатично говорять тому що більш бояться… каже є націоналісти, що кажуть перше нація, а потім бог (себто ми) їх треба так само поборювати як комуністівЦе справляє великі труднощі в роботі нашій (бандерівців) над охопленням мас» (Чи підтримував Митрополит Андрей Шептицький Степана Бандеру?)

Сучасні українські політичні організації, які вважають себе націоналістичними, стоять на бандерівських позиціях, тобто на позиціях антинаціоналістичних. Вони цього навіть не усвідомлюють – Трансформагенти, або Корисні ідіоти – головний інструмент гібридної війни.

– Але ж вони борються за українську мову, воюють проти московської агресії, виступають проти корупції!

Так, це добре, але те ж саме роблять сотні інших організацій. Головне завдання націоналістів – формувати націю, плекати національну еліту, творити державу. А це неможливо робити, маючи за свого героя Степана Бандеру. Хоча б тому, що сучасна бандерівщина несе вроджену хибу антиінтелектуалізму і деструкції. Як недавно висловився політолог Тарас Кузьо, «ОУН(б), найбільша націоналістична діаспорна організація, ніколи не була зацікавлена ​​в інвестуванні в академічні дослідження і тому ніколи не підтримувала програму досліджень українського націоналізму. Українці в Україні та діаспора постійно скаржаться на інформаційну війну Путіна та ці напади на український націоналізм, але мало що протистоїть їм. У Північній Америці жоден з давніх центрів українознавства не має постійної програми дослідження українського націоналізму».

Можна сперечатися, наскільки сучасні «націоналісти» є націоналістами, проте все пізнається за плодами, а ці плоди – мізерні.  Попри пасіонарний спалах руху волонтерів і добровольців, великий соціальний запит і патріотичне піднесення, українські націоналістичні партії не представлені у Верховній Раді. Чому? Передусім тому, що це не націоналізм, а його імітація і паразитування на великій ідеї. Врешті-решт, вони називають себе антифашистами (італійський фашизм – це не що інше як національний солідаризм), а їхнім символом є синьо-жовтий прапор поразки.

Бандерівщина – це «вершник без голови», і доки вона домінуватиме в українському суспільстві, доти воно буде політично аморфним і вразливим до маніпуляцій з боку антиукраїнських сил. Де-факто всі апологети бандерівщини виступають в ролі «корисних ідіотів».

Висновки

1. Націоналізм може існувати тільки як стратегія національного солідаризму.

2. Національний солідаризм створює синергетичний ефект, різко прискорює розвиток і дає рясні добрі плоди.

3. Сучасний український націоналізм підмінений бандерівщиною, яка є антинаціоналізмом.

4. Завдання української еліти полягає в тому, щоб назвати все своїми справжніми іменами і приступити до реалізації постіндустріального солідаризму.  

5. Ознаками українського націоналізму є логічна цілісність (несуперечливість), позитивні емоції і продуктивність. Історичними прикладами його застосування є діяльність митрополита Андрея Шептицького та пов’язаної з ним Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Андрія Мельника.   

Наші інтереси: 

Виправляємо імена, творимо новий світ!

Гравець: 
Ігор Каганець
310

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка