Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець
979

Ось такий він, національний соціалізм

Спецтема:

Важливість: 
2

Навколо так багато говорять про нацизм, що стало цікаво, а що ж це таке – німецький націонал-соціалізм, скорочено – нацизм? Що про це пишуть українські та іноземні науковці? 

150123_soyuz_nimeckyh_divchat.jpg

Союз німецьких дівчат (Der Bund Deutscher Mädel), 1941 р.
Союз німецьких дівчат (Der Bund Deutscher Mädel), 1941 р.

Німецький націонал-соціалізм був етапом розвитку ідеї досконалого суспільства. У кінці 19-го  – на початку 20-го століття вона набула поширення під назвою «солідаризм». Як пише авторитетний дослідник солідаризму Володимир-Юрій Данилів, «ідея солі­дар­ності не нова, в тій чи іншій формі вона існувала ще в добу античності. Це поняття було добре відоме і римській юриспруденції. У новіші часи цією проблемою серйозно займа­лися французькі філософи. Франція стала батьківщиною модерного вчення солідарності. У цій країні в 1907 році вперше було вжито термін “солідаризм”. Селестін Шарль Альфред Буґле[1] у своїй праці “Le Solidarisme” заклав основу ідеї солідаризму, яку він вивів з принципу солідарності[2].

Цю думку підтверджує відомий український економіст, політолог і культуролог Олександр Шморгун: «Ця соцiально-економiчна течiя набула особливого поширення у Францiї, де її найвiдомiшими представниками були Шарль Жид, Емiль Дюркгейм, Леон Буржуа. Вони надали своїм iдеям солiдне теоретичне обгрунтування. Зокрема, можна назвати такi працi: Дюркгейм “Про розподiл суспiльної працi” (1893), Буржуа “Нарис фiлософiї солiдарностi” (1902), Ейхталь “Соцiальна солiдарнiсть та її новi формули” (1903), Бугле “Солiдаризм” (1907), Флеран “Солiдарнiсть” (1907)».[3] У межах цього напрямку, продовжує автор, не тiльки розвивалися основнi принципи соцiального партнерства мiж працею i капiталом, а також економiчної кооперацiї, але й розв’язувалася проблема досягнення суспiльної злагоди, системної рiвноваги суспiльства з ринковою економiкою.

Тож ідеї солідаризму для Німеччини не були великою новиною. З подібними ідеями виступали вже німецькі державні соціалісти, головним виразником яких можна вважати Адольфа Вагнера («Загальне або теоретичне вчення про народне госпо­дарство», 1876): «Для державних соціалістів немає суттєвого антагонізму між класами та індивідами однієї нації. Навпаки, їх згуртовує моральна солідарність, яка стоїть куди вище за економічну. Її можна побачити у спільності мови, звичаях і соціальних інституціях. Державу слід розглядати як орган цієї моральної солідарності. Для неї всі громадяни рівні; вона повинна дбати про всіх[4].

Найрадикальнішу спробу створити «державу для всіх» згодом здійснили німецькі націонал-соціалісти: «Гітлер силовими методами запровадив класовий мир між працею і капіталом, між роботодавцем і робітником. В ім’я усієї нації націонал-соціалізм різко обмежив капітал в його економічному егоїзмі та правах і не вагався перепідпорядковувати його можливості загальним інтересам суспільства, гарантуючи навзамін капіталові класовий мир і спокій, а робітникам навзамін за їхні сумирність, сумління і працю – високу платню і високі стандарти споживання, медичне обслуговування, соціальний захист та право на безперешкодне здобуття протягом усього життя такої освіти і в такому обсязі (і все це коштом держави), якого той чи інший індивід бажав.

Замолоду німець коштом суспільства вчився і шукав себе, а вивчившись і знайшовши своє місце в суспільстві – служив йому, щоб мати гідну забезпечену старість і повагу. Класовий мир було встановлено насамперед завдяки тому, що нацизм спромігся без експропріації власності банкірів та підприємців запрягти їх до спільного національного воза разом із тими, кого вони, і то виключно у власних інтересах, так довго визискували, неначе кровно чужих.

Унормувавши апетити капіталістів, відібравши частину їхнього паю на оплату праці робітників і службовців, націонал-соціалізм догодив одразу двом богам, яким молився: і соціаліз­мові, і націоналізмові. Без зруйнування основ господарчого і культурного життя нації були досягнуті справедливе виробництво і перерозподіл матер­іаль­них благ (що відповідало доктрині соціалізації суспільства) і водночас – партнерство всередині нації шляхом співпраці усіх верств на загальнонародний інтерес (що відповідало вищим інтересам нації як основи доктрини націоналізму»[5].

За словами англійського дослідника націонал-соціалістичної рево­лю­ції Яна Кершоу (одного з найбільших світових авторитетів з цього питання), позиція німецьких націоналістів «сприяла ліквідації елітності, основаній на походженні і багатстві. Натомість нова еліта – людей рівних можливостей, найкращих, сильних, здібних, тих, які досягли успіху завдяки особистим рисам, – мала зайняти належне їй місце»[6]. «Встановилася динаміка, яка нестримно рухала процес в напрямку сталої, прискореної політики сильного ризику. ...Гітлерівський аргумент стрімкого ривка на тлі неприпустимої альтернативи застою і остаточного занепаду міг мати успіх». «Укріпившись при владі, нацизм відзначався динамізмом, який помітно відрізняв його від інших існу­ючих правих авторитарних режимів – фашистських чи напівфашистських. Невга­мовна енергія, прискорення подій, кумулятивний радикалізм гітлерівського правління не йшли ні в яке порівняння з режимом, наприклад, Муссоліні в Італії, не говорячи вже про авторитарну владу Франко у профашистській Іспанії. На жодному з етапів держава Гітлера не втрачала рушійної сили...”[7]. Ось так виглядає активний, творчий націоналізм.

Для більшості читачів це може виглядати неймовірним: Гітлер настільки послабив державну бюрократичну машину, що згаданий вище Ян Кершоу охарактеризував це як управлінський хаос і навіть як «розпад держави»[8]. Головними чинниками консолідації нації та організованих дій стали пасіонарна ідеологія і особистість фюрера. Всі ініціативи, що вписувалися в націонал-соціалістичну ідеологію, мали повну свободу розвитку. Все, що не відповідало цій ідеології, було пригнічене, знищене або витіснене на периферію.

За Гітлером стояли широкі маси народу: «Одностайність щодо гітлерів­ської держави панувала від самого початку існування Рейху і тривала аж до середини війни»[9]. Важливими чинниками такої масової підтримки режиму стали ліквідація безробіття, підвищення рівня життя широких мас, запровадження класового миру між працею і капіталом, високий рівень охорони здоров’я, доступність якісної освіти.

Цілеспрямована політика сприяння материнству і дитинству виражалася в таких заходах, як шлюбна позичка, турбота про вагітних, надання їм кращих санаторіїв у мальовничих куточках Німеччини, створення груп підтримки жінок та ін. Цікаво, що при націонал-соціалізмі пройшла наймогутніша у світі кампанія проти паління, оскільки німецькі вчені представили перші докази шкідливих властивостей нікотину[10].

Активістам і прихильникам нинішнього екологічного руху корисно знати ім’я свого батька-засновника. Ним був Вальтер Дарре – міністр продовольства і сільського господарства Третього Райху з 1933 року, профе­сіонал найвищого класу[11]. Цій темі присвячена спеціальна праця Анни Брам­вель[12]. «У ній автор розглядає націонал-соціалізм і особисто В. Дарре як праотців сучасного екологічного руху “зелених”»[13].

«Гітлер і його радники проводили довгі години за обговоренням необхідності переходу всієї країни на вегетаріанство у відповідь на нездоровий спосіб життя, якому сприяв капіталізм», – розповідає єврейський дослідник Джона Голдберг (Jonah Goldberg) у розділі «Все, що ви знаєте про фашизм, невірно» своєї книги-бестселера «Ліберальний фашизм»[14].

«Генріх Гіммлер був дипломованим захисником прав тварин і затятим апологетом природного зцілення. Рудольф Гесс, заступник Гітлера по партії, був прихильником гомеопатії і лікувальних засобів з трав. 

У Дахау перебувала найбільша дослідна лабораторія альтернативної та натуральної медицини, яка виробляла свій власний органічний мед.

Нацистські кампанії проти куріння та ініціативи в галузі охорони здоров’я в значній мірі випередили сучасні рухи проти «помийної їжі» (junk food – презирливе назва дешевого громадського харчування типу Макдональдса), маргарину і тому подібного.

В одному з посібників для Гітлерюгенда сказано: «Харчування – не приватна справа!» Це, по-суті, мантра, що відтворюється державними органами охорони здоров’я в наш час.

Зацикленість нацистів на натуральних продуктах харчування та особистому здоров’ї кожного німця цілком відповідає їхній моделі світобачення. Багато нацистів були переконані, що іудохристиянство, яке закликає людину підкорити природу, а не жити в гармонії з нею, і капіталізм, сприяючий відходу людей від їх природного середовища існування, є змовою, націленою на підрив здоров'я німецької нації.

Органічні продукти харчування нерозривно пов’язувалися з тим, що нацисти називали питаннями «соціальної справедливості» – пише Джона Голдберг.

Усенародна підтримка дозволяла націонал-соціалістичному режиму обходитись мінімальним репресивним апаратом. Наприклад, «у 1937 році в Дюссельдорфі – місті з майже півмільйонним населенням – налічувалося лише 126 офіцерів гестапо. В Ессені (650 тисяч чоловік) – 43 офіцери, у Вюрцбурзі – 22 при загальній кількості населення у Нижній Франконії 840 тисяч чоловік»[15].

Противники режиму, а також злочинці, гомосексуалісти, повії, жебра­ки та інші «расово неповноцінні елементи» потрапляли «на перевихо­вання» до місць позбавлення волі: «Порівняно зі станом на 31 липня 1933, коли майже 27 тисяч чоловік було відправлено до місць ув’язнення, взимку 1936–1937 років кількість утримуваних у концентраційних таборах знизилась орієнтовно до 7500 чоловік»[16].

Відразу ж впадає в око, що наведені дані не йдуть в жодне порівняння з приблизно 10 мільйонами ув’язнених радянського ГУЛАГу, де на важких роботах людина витримувала в середньому 3–4 місяці. В одній лише Київській області і в частинах Київського військового округу за період з 8.07.1938 по 8.08.1938 р. (тобто за один місяць) було заарештовано 67 200 осіб[17].

«Посилаючись на свідчення Геральда Пельхау – в’язничного свяще­ника, який у 1963 році випустив книгу “Порядки в середовищі переслі­дуваних”, – дослідники подають таку статистику виконаних у Німеччині смертних вироків: «У 1933 р. були страчені 53 чол., у 1934-му – 97, у 1935-му – 81, у 1936-му – 85, у 1937-му – 99, у 1938-му – 215». За даними міністерства юстиції, наведеними на тій же сторінці, кількість страчених виглядає так: «...У 1937-му р. були страчені 86 чол., у 1938-му – 99, у 1939-му – 123»[18]. При цьому треба зважити на те, що справи всіх цих людей розглядалися в су­дах, їх засуджували до страти і вироки виконувалися у встанов­ле­ному законом порядку»[19].

На тлі 99-ти розстріляних нацистами в 1937 році виглядає шо­ку­ючою кількість розстріляних у тому ж 1937 році одним лише капітаном держбез­пе­ки Матвєєвим: за 5 днів він особисто, іноді з участю помічника – коменданта Алафера, розстріляв 1111 осіб – в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення[20].

«У Радянській республіці за час з 1917 по 1920 р. радянська влада знищила 2 мільйони чоловік. У 1929–1936 р. знищено 16 мільйонів сільського населення (в основному куркулів і частину середняків)... У 1941–1945 р. – 10 мільйонів чоловік, в основному в’язні ГУЛАГа, але й у результаті чисток чимало. У 1950–1954 р. знищено 450 тисяч чоловік. Окрім двох війн, від одних тільки громадянських розбратів і безладь, від одного внутрішнього політичного й економічного знищення за підрахунком професора статистики І. А. Курганова ми втратили 66 мільйонів чоловік[21].

Динамізм німецького націоналізму привів до небаченого злету науки і технологій. Тому вже з перших годин приходу союзників на територію агонізуючого Третього Райху розпочалося безпрецедентне, надзви­чайно активне, масштабне і методичне полювання за науково-виробничими секретами та їхніми носіями. «На території нацистської Німеччини й окупованих  держав були знайдені широко відомі ракети “Фау-1” і “Фау-2”, а також  менш відомі теплові ракети “земля–повітря”, звукові торпеди, передові електричні субмарини “U-XXI” і “U-XXIII”, реактивні винищувачі “Ме-262”, літаки з ракетними двигунами, швидші за “мессершмітти”, моделі реактивних літаків з вертикальним  злетом,  креслення  атомної  бомби.  Тому не дивно, що між союзниками і СРСР точилася затята боротьба за оволодіння безцінною технічною документацією, а також за німецьких учених та інженерів»[22].

Що стосується ракетно-космічних технологій, то у цій галузі на­ці­о­нал-соціалістична Німеччина далеко випередила весь світ. Центральною фігурою тут був Вернер фон Браун[23], який у 1937 році (тобто у 25-річному віці) став співкерівником військового ракетного дослідницького центру. Всього за шість років (неймовірно короткий термін навіть для розробки якісного артилерійського снаряду) під його керівництвом було створено «зброю відплати» – ракету V-2 (Фау-2).

На початку травня 1945 року фон Браун і більшість його співробітників здалися в полон американській окупаційній владі. Після прибуття в США разом із більш ніж сотнею кращих інженерів штурмбанфюрер СС професор доктор фон Браун, гауптштурмфюрер СС Рудольф і генерал-лейтенант вермахту Дорнбергер стали працювати в науково-дослідних і конструкторських бюро Пентагону.

Фон Браун очолив службу проектування і розробки озброєння армії США (до 1955 року діяла заборона на згадування його імені у пресі). Уже в 1945 році компанія «Конвеєр» виготовила ракету МХ-774, де замість одного були встановлені чотири двигуни «Фау». У 1951-му лабораторія фон Брауна розробила балістичні ракети «Редстоун» і «Атлас», що могли нести ядерні заряди. У 1960-му фон Браун став одним з керівників НАСА і першим директором Центру космічних польотів ім. Маршалла в Хантсвіллі.  

Ось такий він, справжній нацизм. Продовження: Справжній нацизм: принципи ідеальної держави для всіх.

Арійська сім’я. Художник Вольфганг Вілльріх - Wolfgang Willrich (1897 - 1948)


[1] С. Ch. A. Bouglé. La Solidarisme. Селестін Ш. А. Буґле – відомий французький соціолог, професор Сорбонського уні­верситету, написав багато праць з соціології, в тому числі й «Солідаризм і лібералізм».

[2] Данилів Володимир-Юрій. Солідаризм // Перехід-IV, випуск 9.

[3] Шморгун Олександр. Інтелектуальні корені українського солідаризму // Перехід-IV, 2002. – Випуск 9.

[4] Данилів Володимир-Юрій. Солідаризм. – С. 26.

[5] Збітнєв Юрій. Німецький експеримент // Перехід-IV, випуск 9.

[6] Кершоу Ян. Гітлер (пер. з англ.). – Київ: Мегатайп, 2000 (за підтримки міжнародного фонду «Відродження»). – С. 100.

[7] Там же, с. 134, 97.

[8] Там же, підрозділ «Розпад держави», с. 140.

[9] Там же, с. 104.

[10] Proctor R. The Nazi War on Cancer. Princeton: Princeton University Press, 1999.

[11] Shirer William. The rise and fall of the Third Reich. – London, 1960.

[12] Bramwell A .C. Blood and Soil: Walter Darre and Hitler's “Green Party”. – Abbotsbrook, 1985.

[13] Аникеев А. А., Кольга Г. И., Пуховская Н. Е. НСДАП: идеология, структура и функции. – Ставрополь: Изд-во СГУ, 2000. – С. 27.

[14] Jonah Goldberg. Liberal Fascism: The Secret History of the American Left, From Mussolini to the Politics of Change.  – 2008.

[15] Кершоу Ян, с. 92.

[16] Там же, с. 84.

[17] Федько Володимир, Сидоренков Євген. ГІТЛЕР: інформація до роздумів. (Дати. Події. Погляди. 1889-2002). – Київ, 2002. – http://www.new-history.narod.ru.

[18] Мельников Д. Е., Черная Л. Б. Империя смерти: Аппарат насилия в нацистской Германии, 1933–1945. Москва, 1989.

[19] Федько Володимир. Нацизм і більшовизм // Перехід-IV, випуск 8, с. 82.

[20] Федько Володимир, Сидоренков Євген. ГІТЛЕР: інформація до роздумів.

[21] ГУЛАГ: его строители, обитатели и герои / Под. ред. И. В. Добровольского. – Франкфурт-Москва, 1999. С. 286.

[22] Непомнящий Н. Н.  XX век: Хроника необъяснимого.

[23] Корені генеалогічного древа Вернера фон Брауна сягають Рюрика Новгородського, Ігора і Святослава Київського. – www.genealogia.ru/users/genfamous/descend/braun.htm.


Додатково: 
Наші інтереси: 

Ми майже нічого не знаємо про націонал-соціалізм. А варто знати. 

Підписуюсь на новини
Поширити цю сторінку: 

Коментарі

Зображення користувача Доброслав Велесовий.

Із задоволенням прочитав цю публікацію. Але вважаю, що крім сильних сторін в німецького націоналізму Гітлера були також і слабкі, при відсутності яких, не могло все закінчитися так погано. Оскільки німецький націоналізм зазнав такої ганьби після війни, значить в ньому було щось дуже погане, що дозволило долі поступити з ним саме таким чином.

Можливо вся проблема була в дуже сильній орієнтації на лідера, а замість цього треба було будувати систему де роль лідера мінімальна, а діють тільки правила і принципи. А так, получилось, що Гітлер наробив дуже багато помилок, і вся ідея націонал-соціалізму пішла коту під хвіст, принаймні, на довгий час.

І ще раз повторю думку, яку висловлював в іншій темі, що Гітлеру треба було позбутися свого потягу до розширення і завоювань нових територій. Ці загарбницькі погляди в нього були ще за часів коли сидів в тюрмі, перед приходом у владу. Згадайте, що по відношенню до країн-сусідів, він діяв точно так як зараз Путін, "захищав німецькоговорящих". Ця його агресія і спровокувала ненависть до нього зі сторони інших країн Європи.

Зображення користувача Миро Продум.

Цілком згоден з Доброславом: нам треба знати, що нацисти зробили не так і потерпіли важку поразку.

Очевидне слабке місце - надмірна роль лідера, точніше, відсутність механізму його заміни.

Відколи Гітлером почав керувати Борман і навіть віддавати від його імені накази, все пішло шкереберть.

Найгірше, що німці навіть не зрозуміли, що відбулося. Вони вважали, що Борман є слугою Гітлера. Після перельоту Гессе у Великобританію ситуація радикально змінилася. Але про це мало хто знав. Тому справа Гессе засекречена до 2045 року.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Явсе Світ.

Зараз дуже часто Путіна порівнюють із Гітлером..Путін злодій,брехун і хуцпіст..Гітлер говорив та робив,те у що вірив (хоч і зробив багато зла у нашому розумінні)..Думаю причиною розв'язання війни проти усіх,стала велика кількість енергії,яку нацисти зуміли сконцентрувати у своєму народі і потрібно було кудись випускати пар (благо причини були вагомі)..Війна із СРСР була превентивною..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Доброслав Велесовий.

Я ось подумав, що головною проблемою німецького фашизму було те, що Гітлер себе вважав не просто керівником, а месією. І завдяки своєму талантові, йому вдалось в цьому переконати більшу частину німців. Вони вважали його напівбогом. В такому випадку, звичайно, і не могло бути механізму легкої заміни лідера, у випадку, якщо його "понесло" десь не туди.

Думаю, що ганьба фашизму - це розплата за ідолопоклонство Гітлеру, при тому, що сам фундамент німецького фашизму був досить хорошим і міг стати прикладом для державотворення в інших країнах, якби не дивні дії фюрера, які можливо пов’язані з його баченням себе месією.

Зображення користувача Миро Продум.

Поява месії несе великі позитивні можливості, бо гуртує народ, але водночас несе великі ризики, якщо месія потягне не туди або його переспрямують.

На мою думку, у Просторі боротьби нема механізму захисту від перехоплення управління.

Так що залишається простий вибір: або великий ризик, або формування керівної структури у Просторі волі.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!