Шлях Одіна, людина-армія та скандинавський оптимізм: як перемагати перед кінцем світу

«Перемога чекає того, хто її ретельно готує. Люди називають це везінням»
(Руаль Амундсен, 1912).

Ядром Гіперборійської, або ж Трипільської метафізичної традиції є знання про палінгенезію – перетворення смертної людини на безсмертну надлюдину. Обов’язковою умовою здійснення палінгенезії є вироблення в собі особливої чесноти, яка полягає у спроможності діяти згідно з волею власного духу. На практиці вона проявляється у спроможності «плисти проти течії» – мислити та діяти всупереч «суспільній думці», «науковим висновкам», «рекомендаціям експертів», «логічним розрахункам» тощо.

У науці стартапів це називають «контрарним підходом» і вважають визначальним чинником успіху. І це зрозуміло, адже стартап завжди починається з ідеї, яку майже всі вважають фантастикою, адже для її реалізації нема ні досвіду, ні грошей, ні сприятливих обставин.

Так само з перетворенням людини на надлюдину, адже ця мета вважається чимось «ну дуже казковим», а для її здійснення також нема ні знань, ні часу, ні союзників.

У подібних випадках, коли мета видається зовсім недосяжною, застосовують те, що називається стратегією. Що це таке?

Стратегія – це теорія та практика досягнення мети в умовах гострої нестачі ресурсів та ворожої протидії. Реалізація стратегії передбачає здобуття ресурсів у ході її розгортання: кожний крок відкриває нові обрії, генерує ресурси, притягує союзників, формує сприятливі обставини. Стратегія живить сама себе – подібно до маленького зерна, яке пускає коріння для отримання вологи, формує листя для отримання енергії сонця і власною силою виростає в могутнє дерево.

Отже, перетворення на надлюдину – це стратегія. Для її здійснення треба виробити спроможність діяти всупереч усталеним уявленням про можливе і неможливе. Погляньмо, що про це говорять традиційні доктрини.

Євангеліє, або Добре Знання

Про те, що треба йти своїм шляхом, без огляду на більшість людей, Ісус говорить дуже лаконічно: «Входьте вузькою брамою, бо простора брама й розлогий шлях, що [в реінкарнації] веде до смерті , і багато ним ходять. Але тісна брама й вузький шлях, що веде до життя [вічного], і мало таких, що його знаходять».

Ісус не вдається до пояснень, тому що це базові речі, уже відомі його учням. Вони добре знають, що є розвиток через реінкарнацію, при якому кожне втілення завершується смертю. Водночас є й «вузький шлях» – до вічного життя, для здійснення якого вони й прийшли до Ісуса.

Щоб іти цим особливим шляхом, треба весь час долати опір «світу», тобто суспільства, і рухатись проти течії: «У світі на вас тиснутимуть. Але дерзайте! Я переміг світ» – так казав Ісус своїм учням.

Так само Ісус вважає самозрозумілим уявлення про два «еони» – тобто два етапи земного розвитку духовної сутності: «Сини [і доньки] цього еона женяться й виходять заміж. Ті ж, що удостояться осягнути того еона, не женяться і не виходять заміж, та й умерти вже не можуть, тому що вони є синами божими – воскресіння сини сущі» (Лк 20.34–36). «Цей еон» – це етап розвитку за допомогою реінкарнації, а «той еон» – це продовження розвитку без реінкарнації, у вічному житті. Для пошуку тих, які «удостояться осягнути того еона», Ісус збирав «достойних», тому, посилаючи апостолів на пошуки нових учнів, дав їм чітку інструкцію: «Як зайдете в яке місто чи село, спитайте, хто в ньому достойний, і там перебувайте, поки вийдете».

Метою реінкарнації є накопичення духовних чеснот, що їх Ісус називає «небесними скарбами»: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небесах [духовні чесноти], бо де твій скарб, там буде і серце твоє [душа]». Брама у вічне життя відкривається тільки після накопичення духом базового комплекту «небесних чеснот».

Як бачимо, учні Ісуса були знайомі з Гіперборійською традицією, зокрема з вченням про два еони. На те, що Традиція містить знання про два еони та два шляхи – «широкий» і «вузький» – вказує також індоарійська Бгаґавад-ґіта.

Бгаґавад-ґіта, або Добра пісня

Бгаґавад-ґіта (Гіта) – це прояв індоарійської гілки Гіперборійської традиції. Вона містить підготовчі відомості для правильного сприйняття Доброго Знання. Слово «ґіта» (пісня) вказує на те, що цей твій записаний у віршованій формі, що є додатковим свідченням його древності. Річ у тім, що коли ще не було письма, то інформацію передавали усно, а для її запам’ятовування використовували віршовану та пісенну форму. Натомість Євангеліє вже написане прозою, що вказує на епоху з розвиненою письмовою культурою.

Центральною ідеєю Гіти є перехід від «широкого шляху», яким ідуть майже всі люди, до «вузького шляху», відкритого для зрілих духовних сутностей з успішним досвідом реінкарнації. Людина, що йде «вузьким шляхом», називається «йогом» або, з врахуванням статі, «йогином» та «йогинею». Санскритському слову «йога» (зв’язок) відповідає українське «лига» (зв’язок), звідси «релига» – відновлення зв’язку. Йдеться про відновлення зв’язку з внутрішнім богом, адже кожна людина – це втілена божественна сутність, яка є частинкою соборної (колективної) особистості Творця Всесвіту

Теорія і практика переходу від людини до надлюдини позначається терміном «релігія». Тобто релігія – це «вузький шлях». Він доступний лише для тих, хто до нього духовно дозрів, тобто накопичив достатньо «небесних скарбів». З усім тим, про «вузький шлях» мають знати всі люди незалежно від рівня свого духовного розвитку, адже базові уявлення про сенс релігії корисні для всіх.

Що є найголовнішим для просування «вузьким шляхом»? Найголовніше – діяти згідно з волею власного духу. Для цього необхідно виробляти в собі спроможність до чистої духовно-вольової дії, не замуленою користолюбністю, зовнішньою метушнею та інформаційним шумом. Тому Гіта в особі Крішни (санскритське «крішна» і гелленське «хрестос» означають «красень») наполягає на здійсненні діяльності, яка не прив’язана до матеріальної вигоди, результатів, слави, суспільної думки. Рушієм діяльності має бути виключно воля власного духу. Гіта приділяє цій чесноті найбільше уваги:

Той йогин, хто діло вершить, не жадаючи плоду,
Бо зречення вигоди тільки веде нас до йоги.

Тоді він байдужий до слави та наслідків дії,
Бо вищою мудрістю вже назавжди володіє.

Кинь користолюбність, слугуючи Господу ревно:
Нікчемний, хто вигоду звик чатувати недремно.

Хто вигоду, ділом здобуту, рішуче відкинув,
Той пута народжень порвав і в блаженство поринув.

Тут цілком відверто і ясно сказано, що для переходу до блаженства вічного життя треба виробити спроможність до дії без зовнішніх стимулів, а тільки волею власного духу. Тож якщо віра, совість, любов, відповідальність чи інші духовні прояви людини спрямовують її до шляхетної мети, то треба діяти без вагань – навіть якщо всі переконані, що для досягнення перемоги нема жодного шансу.

Чому це так принципово важливо? Тому, що реінкарнація – це механізм розвитку людського духу. Його успішність не визначається матеріальною вигодою, адже в кінцевому підсумку кожен цикл реінкарнації закінчується смертю і втратою всього здобутого майна. Істинним результатом кожного земного втілення є здобуття духовного досвіду і вироблення чеснот, адже вони не втрачаються зі смертю, а переходять разом з духовною сутністю до її наступного втілення. Згадані духовні чесноти – це ті «скарби на небесах», на збиранні яких наполягає Ісус.

Отже, для руху «вузьким шляхом» та звільнення від «пут народжень», треба виробляти спроможність до дії виключно за покликом власного духу, без огляду на особисту вигоду чи наявність сприятливих обставин. Не треба оглядатися і на суспільну думку, адже більшість людей майже завжди буде проти. В індоарійських «Законах Ману» цей принцип вольової дії сформульовано з максимальною виразністю:

Усе, що робиться з власної волі, – добро.
Усе, що робиться з чужої волі, – зло.
Необхідно знати це коротке визначення добра і зла.

Як бачимо, південна ­гілка Гіперборійської традиції доповнює Євангеліє і спонукає нас до вольової дії навіть тоді, коли вона не приносить матеріальної вигоди й дає мало шансів на перемогу. Північна гілка йде ще далі – вона закликає до вольової дії навіть тоді, коли на перемогу нема жодного шансу.

Старша Едда – скандинавська Ґіта

«Старша Едда» – найдавніша збірка епічних творів ісландської літератури, в якій записана основа скандинавської міфології. До збірки входять 29 анонімних пісень. Віршований виклад свідчить про дуже давнє, ще дописемне походження цих міфів.

Головним героєм скандинавської міфології є Одін, що означає «пристрасний», «натхненний», «запальний», «палкий», «нестримний».

З погляду Бгаґавад-ґіти та її термінології Одін є носієм гуни Раджас, властивій кшатріям, тому він вважається передусім богом воїнів. Гуна Раджас вказує на пристрасть, активність і рух. Вона проявляється в бажанні досягнень, прагненні до змін, завзятості, моторності, винахідливості.

З усім тим образ Одіна значно глибший, адже він водночас є богом поезії, магії та таємних знань. Він володіє даром бачити майбутнє – він мудрець, пророк і провидець.

З Одіном пов’язана величезна кількість історій та легенд, проте нас найбільше цікавить метафізичне ядро «одінізму», а особливо його ставлення до діяльності як «вузького шляху».

Вузький шлях у Просторі боротьби

Як ми вже знаємо, Ісус в Євангелії навчає переходу до Царства божого, тобто ельфійського простору подій з осягненням вічного життя. Крішна у Бгаґавад-ґіті навчає шляхетної поведінки у Просторі волі з надією переходу від реінкарнації до вічного життя. Старша Едда повністю зосереджена на виживанні у Просторі боротьби, а модель правильної поведінки подає Одін – головний герой скандинавської релігії. Шлях Одіна – це євангельський «вузький шлях», прокладений у Просторі боротьби.

Послідовність «Євангеліє, Гіта, Одін» – це якщо дивитися на три «поверхи» Гіперборійської традиції як на структуру – згори донизу. Якщо ж дивитися на динаміку розгортання процесу, то спочатку Одін, потім Гіта, нарешті Євангеліє.

Річ у тім, що, втілюючись на планеті Земля в людському тілі, духовна сутність (дух) починає свій розвиток шляхом проходження багатьох сотень циклів реінкарнації. На цьому шляху недосвідчений у земних справах дух неминуче припускається багатьох помилок, індикатором яких є страждання. Реагуючи на страждання та осмислюючи їх, дух коректує свою земну поведінку і набуває духовного досвіду, що дозволяє успішніше проходити наступні втілення – з меншою кількістю помилок і, відповідно, страждань.

А чи можливо набувати досвіду без страждань? Так, це можливо, але лише тоді, коли є спроможність вчитися на чужому досвіді. Проте такою спроможністю володіє мікроскопічна частка людей, яким для набуття досвіду досить про щось почути або побачити. Натомість переважна більшість реагує тільки на те, що відбувається з ними особисто.

До чого це призводить? До того, що де-факто всі люди починають свій розвиток з Простору боротьби. По-іншому й не може бути. Та навіть сам акт фізичного народження немовляти – це вже боротьба за життя: не всі народжуються живими. Це базовий рівень людського буття. У цьому просторі зосереджено найбільше людей, тому Простір боротьби – це основа соціальної піраміди.

Так от, скандинавська міфологія якраз і навчає прискореному розвитку в цьому просторі подій. І це не просто метафізика. Образ Одіна вказує на те, що в цій міфології є релігійне ядро, тобто вчення, яке веде людину до відновлення зв’язку з власним внутрішнім богом, до перетворення на надлюдину – Гомо триплекс.

Шлях Одіна

Центральною ідеєю особистості Одіна є унікальне ставлення до правильної діяльності: якщо Гіта навчає досконалій діяльності без розрахунку на гарантовану винагороду, то Одін навчає досконалій діяльності з розрахунком на гарантовану поразку. Крішна закликає діяти досконало навіть тоді, коли в тебе мізерні шанси. Одін закликає до досконалої дії навіть тоді, коли шансів взагалі нема. Коли ти точно знаєш, що умреш і що буде кінець світу, але дієш так, наче все буде добре.

Одін знає, що його світ приречений. Він знає про Раґнарок – «фатум володарів». Він знає, що велетенський вовк Фенрір розірве його на шматки. Він знає, що боги програють. І що він робить із цим знанням? Занурюється у відчай? Намагається втекти? Ні. Він робить усе, щоб досконало підготуватися до битви, в якій неможливо перемогти.

Людський дух має вічне життя тому, що він досконалий. Для того, щоб здобути вічне життя в нашому земному світі, людина має діяти згідно з волею свого досконалого духу. Тоді вона, поєднуючись з цим досконалим духом і набуваючи від нього щораз вищої досконалості, також здобуте й вічне життя.

Але як успішно виробити в собі звичку досконалої дії? Щоб ця звичка стала твоєю природною, органічною, невіддільною чеснотою? Треба вчитися діяти досконало в усіх можливих ситуаціях. Найбільш екстремальним, а тому найдієвішим способом виробляння цієї чесноти є досконала дія перед обличчям неминучої смерті.

Зрозуміло, що звичка до досконалої дії буде поступово розвиватися й набувати витонченості у вищих просторах подій, у Просторі волі та Просторі царства божого. Проте основа – груба і міцна – закладається у Просторі боротьби. Це фундамент величного дому, який людина будує у всьому своєму наступному розвитку, в усіх просторах подій. Чеснота досконалої дії, вироблена в колі реінкарнацій, стає надійною та незнищенною основою для успішного розвитку в вічному житті.

У ході реінкарнації людина сотні разів народжується, вмирає і знову народжується. Смерть – це явище природне, звичне і необхідне. Шлях Одіна навчає, що загроза поразки чи навіть смерті не повинна впливати на нашу волю, збивати з пантелику та схиляти до метушні. Одін каже: «Все, що я роблю, я роблю добре! Завжди!»

Як бачимо, заклик до досконалої дії є універсальним і пронизує всі три поверхи Гіперборійської традиції – базовий, перехідний та горішній. Про два останні ми вже говорили. А тепер саме час приглянутись до бази й дослідити унікальність Одіна з реалізації цієї досконалості в умовах Простору боротьби.

Прагнення мудрості та бачення майбутнього

Прагнення до мудрості, таємних знань та ясного бачення майбутнього – це найяскравіша риса Одіна. І це не просто одна з його якостей, а центральна рушійна сила, що визначає більшість його вчинків. Для її здобуття він пішов на надзвичайні жертви та пережив важкі страждання.

Найвідоміший приклад – це його око. Він віддав його Міміру, охоронцю джерела мудрості, щоб зробити всього один ковток із цього джерела. Це символічна дія: Одін пожертвував частиною себе, своїм фізичним зором, щоб здобути внутрішнє, всеосяжне бачення.

Інший ключовий епізод – це коли Одін прибив себе до світового дерева. Протягом дев’яти днів і ночей він висів, пронизаний власним списом, не їв і не пив. Це було ритуальне самопожертвування, яке дозволило йому отримати знання про руни. Це показує, що для Одіна мудрість була ціннішою за життя.

Але Одін хотів не лише знати минуле і сьогодення, а й бачити майбутнє. Він прагнув змінити фатум й уникнути кінця світу. Для цього він постійно подорожував у пошуках нових знань і навіть звертався до мертвих, щоб дізнатися, як і коли станеться Раґнарок.

Таким чином, усе, що робить Одін – його мандрівки, збирання інформації, виховання синів – це частини великого плану. Він хоче бути готовим до всього, адже лише знання може дати йому контроль над подіями й самою долею. Його постійна жага мудрості – це його спроба змінити світ.

Чарівний інструментарій перемоги

Усе, чим володіє Одін – це не просто міфічні атрибути, а потужні символи, які можна розглядати як настанови для кожної людини. Його магічний інструментарій – це метафора якостей, ресурсів і знань, які потрібні для життя, творчості та боротьби кожній релігійній людині – кожному, хто став на шлях відновлення зв’язку зі своїм внутрішнім богом.

Що символізують атрибути Одіна?

Два ворони – Гугін і Мунін. Їхні імена означають «Думка» і «Пам’ять». Вони літають по всьому світу і приносять Одіну інформацію про все, що відбувається. Для сучасної людини вони символізують інтелект та базу знань. Потрібно постійно збирати інформацію, аналізувати її (Гугін) та вивчати досвід (Мунін), щоб ухвалювати мудрі рішення та бачити повну картину світу.

Два вовки – Гері та Фрекі. Їхні імена означають «Жадібний» і «Ненаситний». Вони завжди супроводжують Одіна, а споживають ту їжу, яку він їм дає зі свого столу. Вовки символізують силу, інстинкт і вірність. У житті важливо розвивати внутрішню силу та впевненість, щоб мати відвагу діяти. Вовки також нагадують, що поруч із мудрістю має бути сила, щоб її захистити.

Восьминогий кінь – Слейпнір. Це найшвидший кінь у світі, який може мандрувати між світами. Слейпнір символізує надзвичайну швидкість мислення та подолання кордонів. Це нагадування, що для досягнення великих цілей потрібно виходити за межі звичного, бути гнучким і здатним швидко адаптуватися до змін. Слейпнір – це символ творчої уяви, яка дозволяє бачити нові шляхи та можливості.

Спис Ґунґнір. Він завжди влучає в ціль. Спис символізує цілеспрямованість і силу волі. Це нагадування про важливість мати чіткі цілі в житті та спрямовувати свою енергію на їх досягнення. Коли ми знаємо, чого хочемо, ми стаємо, як спис Ґунґнір – точними й нестримними.

Золоте кільце Драупнір. Кожної дев’ятої ночі воно «капає» вісьмома новими, такими ж золотими кільцями (але вже не чарівними). Кільце символізує творчість, багатство та примноження. Воно показує, що справжня творчість не вичерпується, а навпаки – створює ще більше. Кожен успішний проект, кожна нова ідея може породити наступні, створюючи нескінченний потік достатку і нових можливостей.

Голова Міміра. Вона пророкує майбутнє. Це, можливо, найсильніший символ, який означає глибоку, незбагненну мудрість предків. Це нагадування, що для ухвалення правильних рішень важливо звертатися до досвіду минулих поколінь, вивчати історію і черпати знання з джерел, які існують поза межами нашого теперішнього.

Капелюх Одіна

Капелюх Одіна, який зазвичай описується як широкополий і опущений на обличчя, є одним з його ключових атрибутів під час мандрівок. Він також має глибоке символічне значення.

Маскування та інкогніто. Найбільш очевидне значення – це маскування. Одін часто подорожує світом людей під виглядом старого, втомленого мандрівника. Широкополий капелюх закриває його обличчя та одне око, приховуючи його боголюдську сутність. Це символізує ідею, що мудрість і знання можна знайти в найнесподіваніших місцях, і що великі вчителі не завжди виглядають так, як ми очікуємо.

Захист і обережність. Капелюх також символізує захист від зовнішнього світу. Одін усвідомлює небезпеки та підступності, з якими можна зіткнутися у Просторі боротьби. Капелюх є своєрідним «захисним екраном», який дозволяє йому спостерігати, не привертаючи зайвої уваги. У сучасному контексті це може означати важливість обережності та вміння «бути в тіні», коли це необхідно.

Символ переходу. Капелюх символізує перехід між світами. Коли Одін вдягає його, він перестає бути верховним богом Асгарда і стає мандрівником. Це показує, що для отримання мудрості та знань треба бути готовим відмовитися від атрибутів свого статусу і вийти із зони комфорту. Він стає учнем, а не вчителем, відкриваючи себе для нового досвіду.

Символ таємниці. Сам капелюх, що затінює обличчя, створює ауру таємниці. Одін – бог таємниць, рун і прихованих знань. Цей атрибут підкреслює, що не всі знання доступні й не всі таємниці мають бути розкриті. Деякі речі є прихованими, і їх можна зрозуміти, лише якщо ти пройдеш шлях, який пройшов Одін.

Вальгалла – тренування героїв у реінкарнації

Одін збирає кращих бійців у Вальгаллі, щоб підготувати армію до Раґнарока — фінальної битви, яка, згідно з пророцтвами, призведе до кінця світу. Він знає, що йому потрібні найхоробріші та найдосвідченіші воїни, щоб битися на його боці проти сил хаосу.

Вальгалла (давньоскандинавське Valhöll, що означає «Зала полеглих») – це величезна зала в Асгарді, царстві богів-асів, якою володіє Одін. Сюди потрапляють лише найкращі з тих, хто загинув у бою. Це місце не є раєм в іудохристиянському розумінні – це наче тренувальний табір для героїв.

Життя ейнгеріїв (так називають воїнів у Вальгаллі) – це безперервний цикл битви та бенкету. Щодня вони одягають обладунки і б’ються один з одним на смерть. Після бою їхні рани загоюються, а самі воїни воскресають, щоб ввечері приєднатися до бенкету в залі Одіна. У такий спосіб вони постійно вдосконалюють свої бойові навички, готуючись до останньої битви, де вони будуть битися пліч-о-пліч з Одіном.

Це те, про що розповідає скандинавська міфологія. Але що це означає в реальності?

Те, що воїни щодня помирають, а потім воскресають, символізує вічний цикл життя, смерті та відродження в реінкарнації. Кожен «день» у Вальгаллі є метафорою нового життя в новому втіленні духовної сутності. Кожна битва – це випробування, що його проходить безсмертний дух людини для опанування нових якостей: відваги, мужності, честі, самоконтролю. Кожне нове втілення дає духовній сутності нові уроки та виклики, які вона повинна пройти, щоб розвиватися.

Фінальна битва Раґнарок, до якої готується армія Одіна – це кінець світу реінкарнації та перехід до світу вічного життя. Воїни, які протягом багатьох життів («днів» у Вальгаллі) вдосконалювали себе, нарешті готові до вирішального випробування, де вони зможуть застосувати всю свою мудрість і силу.

Раґнарок – це початок палінгенезії (знову народження) людини і світу. Це великий метаморфоз – перетворення умовної гусені на умовного метелика. Це перехід від людини до надлюдини, від Гомо дуплекс до Гомо триплекс, від горизонтального до вертикального прогресу, від реінкарнації до вічного життя. Це перехід до нової цивілізації. 

Як бачимо, смерть у скандинавській міфології є не кінцем, а лише переходом до іншого етапу існування, де далі триває навчання і розвиток. Як казали наші предки, «смерть – це середина життя».

Розглядати кожне земне втілення як один день духовного розвитку – це метафора, характерна для Гіпеборійської традиції. Тому Вальгалла – це не рай для відпочинку воїнів, а динамічний потік духовного розвитку крізь сотні реінкарнацій протягом тисяч років.

Людина-армія

Як ми вже знаємо, найкращі воїни, відібрані Одіном для тренування у Вальгаллі, називаються ейнгерії. Слово «einherjar» (множина, однина – «einheri») походить від двох давньоскандинавських коренів: «einn», що означає «один», «усамітнений», і «herjar», що означає «армія». Таким чином, буквальний переклад – «людина-армія».

Людина-армія – це не просто сильний, досвідчений, талановитий воїн. Це втілення контрарного підходу. Така людина здатна йти проти течії та витримувати тиск, покладаючись виключно на свою внутрішню силу, інтуїцію та волю духу. Вона не потребує схвалення чи підтримки більшості, оскільки її сила походить ізсередини. «У світі на вас тиснутимуть. Але дерзайте! Я переміг світ» – казав Ісус своїм учням-ейнгеріям.

Одін, який пожертвував оком і прибив себе списом до Дерева Життя, щоб пізнати таємниці рун, діяв усупереч будь-якій людській логіці. Його шлях – це шлях самостійності та надзвичайної жертовності заради вищої мети. Він є найвищим прикладом «людини-армії», яка йде своїм шляхом, ігноруючи загальноприйняті шаблони.

Щоденні битви та воскресіння ейнгеріїв символізують постійне самовдосконалення, яке відбувається всупереч фізичним обмеженням і страху смерті. Кожен воїн у Вальгаллі воює наодинці з власними викликами, тим самим гартуючи себе.

Попри знання про неминучу загибель, Одін не припиняє готуватися до фінальної битви. Це вищий рівень контрарного мислення: досконало діяти навіть тоді, коли шансів на перемогу нема. Це найвищий прояв віри в себе та власні сили, яка робить тебе «людиною-армією» – тією, що здатна змінити хід долі.

Чого не може людина-армія? Такого не придумати. Все, що може будь-яка армія, може й одна людина.
Але будь-яка армія не може того, що може людина-армія.
Вона не може бути повністю непоміченою.
Вона не може повністю зберігати секрети.
Вона не може бути повністю дисциплінованою.
Вона не може битися, ніколи не проливаючи крові.
Хто бачив людину-армію? Ніхто її не бачив.
Хто знає її? Ніхто.
Хто знає її шлях?
Вона сама.
(Володимир Тарасов. Принципи життя. Книга для героїв).

Скандинавський оптимізм

Скандинавська міфологія адаптована до життя у Просторі боротьби. Тому в ній нічого не говориться про те, як здійснити палінгенезію. Відомо лише, що палінгенезія неминуче настане – і до неї треба готуватися в кожному циклі свого втілення.

Для кожної людини, що розвивається в реінкарнації, обов’язково настане свій Раґнарок – кінець старого світу і початок нового світу. Як ми вже знаємо, ці два етапи життя Ісус називав «еонами».

Древнє скандинавське слово Ragnarök складається з двох частин: «ragna» – це родовий відмінок від «regin» – «володар»; близьким до нього є латинське «regina» – королева, а також «регент» (правитель, від лат. rego – «правлю»). Слово «rök» означає «фатум», «неминучий кінець». Тобто Раґнарок – це, буквально, «королівський фатум», або «неминучий кінець володарів». Але в чому полягає ця неминучість? Це добре чи погано?

Згідно з міфологією, нашарованою навколо первинного релігійного ядра, Раґнарок – це щось жахливе: сонце і місяць гаснуть, небо падає на землю, всі одне одного убивають або гинуть від потворних монстрів. Проте маємо враховувати, що значною мірою всі ці жахи є проявом нестримної фантазії та маячні невігласів, навіжених, психопатів, психічно хворих, шахраїв та паразитів. І це типово для всіх традицій. Мета зрозуміла – вразити уяву слухача, привернути увагу до своїх марень, а то й непогано заробити на їх тиражуванні. Яскравий приклад – шалений бізнес на фільмах жахів.

Проте уявний песимізм та морок скандинавської міфології є наслідком поверхового та профанічного погляду. Якщо приглянутися до релігійної суті шляху Одіна, то Раґнарок – це неминуче завершення одного етапу життя і початок нового. Хай там як, а ця ж скандинавська міфологія розповідає, що під час загибелі світу виживуть Лів та Лівтрасір (давньоскандинавською Lif, LifÞrasir – «Життя» та «Сповнений життям») – людська пара, жінка та чоловік. Вони стануть прабатьками нового покоління людей і житимуть в новому щасливому світі. Цілком оптимістичний фінал – і він логічно випливає з глибинної суті скандинавської міфології. Погляньмо самі.

Одін точно знає, що цей світ буде повністю зруйнований, а вся його армія і він сам неминуче загинуть. Але при цьому він діє так, наче впевнений у своїй перемозі, тому діє досконало і закликає до цього своїх людей. Так, ми всі загинемо, але це буде колись – у майбутньому. А сьогодні ми будемо діяти бадьоро, вільно, безстрашно. Як жартували козаки, коли ти є, то смерті нема, а коли вона є, то вже тебе нема – тож нема чого її боятися.

Така поведінка Одіна нагадує особливий підхід до життя – тральфамадорський оптимізм. Його сенс у тому, що в житті людини є щасливі та нещасливі моменти, які послідовно змінюють одне одного. Але якщо поглянути на стрічку життя людини як на цілісність, то минуле так само реальне, як і теперішнє. Тож якщо людині сьогодні погано, то можемо сказати: Але ж учора їй було дуже добре! Так що в цілому «політ нормальний».

Можна на це поглянути ще ширше. З погляду реінкарнації, життя людини протягом кожного її втілення – це наче один день її життя у вічності. Деякі втілення відбуваються успішніше, деякі – важче. Але розвиток триває – з кожним новим втіленням ми щораз ближче до «нового еону».

Проте є ще один цікавий нюанс скандинавської міфології: вона стверджує, що в майбутньому Одін загине. Але чи справді це відбудеться? Про це говорять усі, але чи погоджується з цим Одін?

Фатум, тобто жорстка програма подій, існує лише доти, доки ми в цій програмі нічого не змінюємо. Але Одін, здійснюючи досконалу діяльність, вдосконалює себе, тренує свою армію, змінює обставини – і змінює свою долю.

На кожному рівні буття є свій список дозволених та недозволених подій. Тож якщо в одному просторі подій дорога закінчується катастрофою, то в іншому просторі – поверхом вище – ця ж дорога приводить до щасливого фіналу. Для тих, хто йде шляхом Одіна, фатуму не існує.

В українській мові слово «майбутнє» означає «те, що має бути». Сьогодні його ще не нема. Наше майбутнє буде таким, яким ми його створимо.

Висновки

1. Шлях Одіна («одінізм») є невіддільною частиною Гіперборійської (Трипільської) метафізичної традиції, яка зосереджена на палінгенезії – перетворенні смертної людини на безсмертну надлюдину. Цей шлях є базою для «вузького шляху» в Євангелії та Бгаґавад-ґіті. Тому він найбільш виразно вимагає розвитку особливої чесноти – здатності діяти згідно з волею власного духу, навіть якщо для цього треба йти проти всіх.

2. Цей «контрарний підхід» є ключовим для успіху в умовах гострої нестачі ресурсів та ворожої протидії, що підтверджується принципами стартапів та стратегії загалом. Він полягає у досконалій дії без огляду на матеріальну вигоду, результати чи суспільну думку, керуючись виключно волею власного духу.

3. Унікальність Шляху Одіна полягає в заклику до досконалої дії навіть тоді, коли шансів на перемогу взагалі нема, а натомість є гарантована поразка чи неминучий кінець світу (Раґнарок). Одін, попри знання про свій фатум, готується до битви досконало, демонструючи незламну волю та прагнення до мудрості, яка є центральною рушійною силою його вчинків.

4. Вальгалла символізує не рай, а динамічний потік постійного духовного розвитку через реінкарнацію, де «воїни» (шляхетні люди) вдосконалюють себе через випробування («битви»). Смерть у цьому контексті є лише моментом на шляху розвитку, а Раґнарок – це перехід до нового великого етапу життя – нового еону.

5. Скандинавський оптимізм випливає з глибинної суті цієї міфології: попри неминучий «кінець світу» вона несе віру в початок нового, щасливого світу, в якому продовжується ще інтенсивніший розвиток. Одін учить, що фатум не є незмінним і що шляхом досконалої дії можна змінити свою долю та створити ліпше майбутнє – всупереч початковим обставинам.

Wardruna - Algir - Stien Klarnar