Аудіоверсія статті: Який соціотип мав Іуда Іскаріот і яку виконував роль у демосі Ісуса Хреста

Демос і квадра

У попередній статті ми з’ясували, що апостольська громада з 12 апостолів мала чітку організацію. Чотири старші апостоли на чолі з Ісусом складали керівну п’ятірку демосу:

1. Голова – Ісус Хрестос.

2. Радник – Іван Заведей Воанергес.

3. Правник – Яків Заведей Воанергес.

4. Захисник – Симон Петро.

5. Скарбник – Андрій.

Усі вони належали до четвертої квадри і виконували такі системні ролі:

1. Ісус Хрестос – «Миротворець», Суперстратег.

2. Іван, найближчий учень – «Миротворець», Стратег.

3. Яків Справедливий – «Майстер», Координатор.

4. Петро – «Адміністратор», Ефектор.

5. Андрій – «Психолог», Комунікатор.

Трійка апостола Андрія

Стійкість керівного ядра забезпечувалася наявністю «кадрового резерву»: кожен старший апостол мав двох помічників, які належали до того ж самого соціотипу, відтак могли замінити його у виконанні відповідної системної ролі. Тобто 12 апостолів були організовані в чотири спеціалізовані трійки, які діяли під керівництвом старшого апостола:

1. Голова – світоглядно-вольовий блок (Ісус Хрестос).

2. Радник – науково-освітній блок (Іван, головний редактор Євангелія).

3. Правник – правовий блок (Яків Справедливий).

4. Захисник – силовий блок (Петро).

5. Скарбник – економічний блок (Андрій).

Як ми вже знаємо з попередньої статті, помічником апостола Андрія з фінансових справ був апостол Пилип. На це вказує євангельське оповідання про розмноження хлібів Ісусом: «Підвівши очі й побачивши, що сила людей іде до Нього, каже до Пилипа: Де нам купити хліба, щоб ці їли?  Казав Він так, щоб випробувати його, знав бо сам, що має робити. Пилип озвався до Нього: Та й за двісті денарів хліба не вистачило б, щоб кожному хоч трохи дісталось» (Іван 6.5–7). Ісус дав можливість Пилипу проявити себе в ролі економічного експерта. Ми ж отримали вказівку про його спеціалізацію в демосі, а саме належність до економічного блоку на чолі зі Скарбником апостолом Андрієм. З цього випливає, що Пилип теж був «Психологом» (ІЕЕ) і виконував системну роль Комунікатора.

Про роль Комунікатора сказано в іншому місці Євангелія: «Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі геллени. Вони приступили до Пилипа, що був з Витсайди Галілейської, і стали його просити, кажучи: Пане, хочемо побачити Ісуса. Приходить Пилип і говорить Андрієві, а Андрій з Пилипом знову приходять і кажуть Ісусові» (Іван 12.20–22). Як бачимо, в демосі була чітка субординація: Пилип спочатку порадився зі своїм керівником, а потім разом пішли до Ісуса.

А хто в трійці Андрія був його другим помічником? Вочевидь той, хто також мав справу з грошима і знався на цінах. Окрім Пилипа, Євангелія вказує лише на одного такого апостола. Це Іуда Іскаріот:

«Коли Ісус був у Витанії, в домі Симона «Прокаженого», як був за столом, підійшла Марія з алебастровою посудинкою, наповненою фунтом вельми дорогого мира зі щирого нарду. Розбивши посудинку, вилила його на голову Ісуса і помазала його ноги й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира. Обурився тоді один з його учнів, Іуда Іскаріот, що мав Його зрадити, і гнівно каже: Навіщо така втрата мира! Чому не продано це миро за триста денарів і не роздано бідним? Але Ісус сказав: Лишіть її. Чого її непокоїте? Вона зробила для Мене добрий вчинок. Бідних бо ви завжди маєте з собою, і коли захочете, можете їм добро чинити; Мене ж не завжди маєте. Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила моє тіло на похорон. Істинно кажу вам: по цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідуватись ця Добра Новина, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам’ятку про неї» (Матвій 26.6–13, Марко 14.3–9, Іван 12.3–8). До речі, один денар – це мінімальна денна винагорода найманого робітника.

Отже, Іуда належав до «економічної трійки» Андрія. Схоже на те, що його робота полягала в роздачі милостині, тобто в допомозі потребуючим, неспроможним самостійно дати собі раду. На це вказує такий штрих в оповіданні про святкування в Єрусалимі арійського нового року в четвер 22 березня 31 року (Таємної вечері): «А що Іуда мав калитку, дехто гадав, що Ісус сказав йому: Купи, чого нам треба на свято; або щоб дав що бідним» (Іван 13.29).

Хто такий Іуда Іскаріот

Ім’я Іуда (Ієгуда) тотожне самоназві єврейської етнічно-релігійної групи – ієгуди. Тобто Іуда – це один із іудеїв (євреїв). Це ім’я точно вказує на приналежність до іудейського (єврейського) народу.

Щоб у цьому не було сумнівів, апостол Іуда має прізвисько «Іскаріот» (із Каріот), що вказує на походження з іудейського поселення Каріот або Керіот (Толковая Библия. Комментарий на все книги Святого Писания. Том 2. – Минск: Харвест, 2001. – 1311 с. – С. 624). Корінь *кар означає «темний». Поблизу Єрусалима протікав потік Кедрон (від Кар-дон), що означає «мутний, темний потік» (корінь *дон означає «дно», «річище»). У цьому брудному потоці збиралася вода після дощів, тому він був непридатний ні для пиття, ні для омивання (брудний Кардон-Кедрон — це неначе протилежність чистому Ярдану-Йордану). Схоже, що від кореня *кар також походить слово «карма», що означає «бруд», а також слово «кара» – страждання, викликані цим самим брудом. Таким чином, «Іскаріот» може символічно трактуватися як «із пітьми», «із темного місця». Іуда Іскаріот – «єврей з пітьми».

У такий спосіб Євангеліє наголошує, що Іуда був єдиним іудеєм серед апостолів. Усі інші 11 апостолів були галілеянами – так само як Ісус Хрестос. Слово «Галілея» походить від «галія», що означає «слава», звідси «галелуя» – «славимо Бога» (гал – слава, ель – бог, дух), «гали» – славні.   

Повідомляючи про Іуду, Євангеліє завжди нагадує про його зраду. У переліку апостолів Іуда згадується останнім, а постійна приписка «зрадник» підкреслює його особливий статус – «апостол-зрадник», «недоапостол»:

«І ходив Ісус по Галілеї. Він не хотів більше ходити по Іудеї, бо іудеї бажали убити Його. Потім вийшов на гору молитись і провів усю ніч у молитві до Бога. А як настав день, покликав своїх учнів, яких сам хотів, і вони прийшли до Нього. І Він призначив дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини блискавки; Андрія, брата Петра; Пилипа, Вартоломея (Натанаїла), Матвія митаря, Тому, Якова, сина Галфея, Тадея, Симона Кананія та Іуду Іскаріота, що Його зрадив».

Мінімакс Доброї Новини

Як ми вже знаємо, Євангеліє призначене для всіх часів і народів, проте головним адресатом Доброї Новини є сучасне кризове людство. Річ у тім, що тільки сучасне людство, озброєне високими технологіями, спромоглося усвідомити сенс Туринської Плащаниці – гіперфотографії Ісуса в момент Його воскресіння, а також очистити Євангеліє від фарисейських вставок.

Будь-яке послання завжди призначене тому, хто спроможний його прочитати. Відтак євангельське послання було спрямоване на два тисячоліття у майбутнє – у ті часи, коли люди спроможуться його прочитати у всій повноті й усвідомити його сенс. Тому воно писалося так, щоб дійти до адресата з мінімальними втратами.

Для цього Добра Новина була розділена на чотири євангелія, які спеціальним чином доповнюють один одного і формують єдиний цілісний текст. Для максимальної компактності в ньому присутні тільки справді дуже важливі речі, тобто в тексті нема нічого зайвого – кожне слово має сенс. Це своєрідний «мінімакс» – мінімальна кількість слів, що несе  максимальний сенс.

Зокрема, для характеристики кожної дійової особи застосовані не розлогі описи, а лаконічні, точні «штрихи». Якщо в читача є цілісна картина Євангелія, то для розуміння значних смислових блоків йому достатньо кількох слів. Це саме той випадок, коли «знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів» (Гельвецій).   

Одним з важливих компонентів євангельського послання є інформація про правильну організацію постіндустріальних громад. Тому ми знаходимо в Добрій Новині настанови щодо розподілу функцій в демосах, з прив’язкою до соціотипів і системних ролей у квадрі. І тут виникає запитання: А в чому сенс запрошення до апостольської громади Іуди-зрадника?

Для чого Ісус покликав Іуду

Річ у тім, що постіндустріальні нації є етнічними. Тому Євангеліє пропонує модель для творення саме таких націй, тобто націй в первинному, істинному сенсі цього слова: нація – це структурований етнос з власним політичним управлінням. Нагадаємо, що в гелленській мові слово ἔθνος (етнос, тобто «громада, плем’я, народ») етимологічно означає «група своїх людей».

Історія з Іудою дає чітку настанову про те, що етнічні організації мають складатися з людей одного етносу – мають бути етнічно однорідними. Члени таких організацій будуть ближніми, а тому зможуть виконати заповідь «люби ближнього свого як себе самого». Наявність «нації ближніх» – етнічної нації – дозволяє максимально реалізувати потенціал солідаризму, довіри, синергії. Натомість наявність чужинців, особливо в керівних структурах, створює ризики ворожого проникнення, підривної роботи, руйнування організації із-середини або перехоплення управління.

До якого соціотипу належав Іуда

Цілісне розуміння Євангелія дозволяє висловити обґрунтоване припущення щодо соціотипу Іуди. З усього тексту випливає, що Іуда виразно протиставляється апостолам – він етнічно чужий. Про це говорить його ім’я і роль зрадника.

Якщо Ісус і апостоли-галілеяни є носієм сонячного, шляхетного аріянства, то Іуда є концентрованим виразником протилежного світогляду – іудаїзму. Якщо Ісус постійно перебуває в єдності з творцем Всесвіту, то Іуда остаточно возз’єдується зі злим іудейським егрегором Ієгови: «увійшов же сатана в Іуду, на прізвище Іскаріот, що був із числа дванадцятьох» (Лука 22.3).

Фактично Іуда виступає в ролі світоглядного антагоніста Ісуса Хреста. Відтак соціотип Іуди має відповідати соціотипу іудаїзму.

Іудаїзм належить до третьої квадри. Четверта і третя квадри є протилежними на шкалі «еволюція – деградація» (див. Закон соціального регресу). Ісус, маючи соціотип «Миротворець» (ЕІІ), є стратегом четвертої квадри. Виступаючи в ролі антагоніста, Іуда є стратегом третьої квадри, отже має соціотип «Критик» (ІЛІ).

Як відомо, цьому соціотипу притаманний чорний гумор і цинічний підхід до життя, а його інструментальною психічною функцією є «логіка оборудок». Врешті, це Іуда й показав, продавши свого вчителя за 30 срібняків. Це як не як 120 денарів, тобто третина річної зарплати, в наші дні за ці гроші Іуда міг би купити пристойний мопед. Чорний гумор полягав у тому, що в іудейській традиції це символічна ціна раба, що мала б принизити Ісуса в очах іудеїв, які знали «закон» (див.: Чому Іуда зрадив Ісуса?)

Як бачимо, історія про Іуду Іскаріота є настановою про те, чого не треба робити, – не треба залучати чужинців до керівництва етнічними проектами. Це є фактором ризику. Нації та інші етнічні організації мають бути етнічно однорідними.   

Продовження: Екосистема «Соціон», або Що таке Золота Стежка