Важливість: 
5
Вертикальна типологія релігій: у що вірять люди і у що не вірять гобіти

Обов’язково прочитайте цю статтю. Вона дає чітке уявлення про системи розвитку від homo simplex до homo duplex, визначає такі базові терміни як «релігія», «суб’єктність», «творчість».   

170422-simpleksidupleks.jpg

Людина проста і людина подвійна
Людина проста і людина подвійна

Як ми вже знаємо, гомо сапієнс («оселя мудрості») має чотири рівні розвитку, в термінах Міжмор’я це: гобіт, людина, арій, ельф. Гобіт може стати людиною, людина – арієм, арій – ельфом. У цій статті зосередимося на гобітах і людях, адже кожна людина пройшла стадію гобіта. Гобіти – базове середовище для формування людей.  

Чим відрізняються люди і гобіти

Людина (гомо люденс, гравець) є триєдиною істотою, адже вона має:

  • дух (світоглядно-вольовий центр, «оператор»);
  • душу (психіку, софт, «програмне забезпечення»);
  • плоть (гард, «апаратну частину).

Гобіт також є втіленою духовною сутністю, проте її вплив на поведінку гобіта не є визначальним, а має нестабільний, випадковий характер. Гобіт стабільно керується не духовним центром, а рефлексами, інстинктами, автоматичними програмами, стереотипами, тобто душею (психікою).

Так відбувається тому, що гобіт не має сформованого «духовного серця» – органу психіки, за допомогою якого духовна сутність гобіта керує його психікою і поведінкою загалом.

Гобіт, який почав формувати духовне серце, перетворюється на людину.

Людина, яка має сформоване духовне серце, стає арієм, тобто реалізованою, шляхетною людиною. 

Люди і гобіти – homo duplex і homo simplex

Сучасна соціологія розділяє «гомо сапієнсів» («оселя мудрості») на «гомо дуплекс» («оселя подвійна») і «гомо сімплекс» («оселя проста»). Головна відмінність між ними полягає у спроможності гомо дуплекс до рефлексії – до погляду на себе зі сторони, самопізнання, прагнення до ідеалу. Для гомо сімплекс усе це недоступно з причини відсутності органу рефлексії – духовного серця.

Згідно з узагальненою статистикою, в сучасному європейському суспільстві гомо дуплекс складають до 5% населення, відповідно гомо сімплекс – понад 95% населення.

Якщо далі застосовувати терміни Міжмор’я, то людина – це завжди гомо дуплекс, а гобіт – це завжди гомо сімплекс. Коли філософ Діоген ходив удень з ліхтарем вулицями міста і «шукав людину», то під людиною він мав на увазі саме «гомо дуплекс».  

Гомо дуплекс спроможний до самостійного, критичного мислення і адекватної оцінки. Натомість гомо сімплекс не має такої здатності, тому  періодично шарахається від наївної довіри до тривожної недовіри, від ейфорії до депресії.   

Суб’єкт і об’єкт: творчість і наслідування

Суб’єкт – це той, хто керує, а об’єкт – це той, ким керують. Керування – це творчість, тому повноцінно керувати може тільки той, хто спроможний творити.

Об’єкт не володіє творчістю, тому він не спроможний керувати. Йому залишається виконання трьох нетворчих функцій:

  • пристосування (адаптація);
  • наслідування (запозичення, мавпування);
  • відтворення (тиражування).

Гомо дуплекс має орган самокерування (духовне серце), тому він є суб’єктом. Натомість гомо сімплекс не має органу самокерування, тому він завжди є об’єктом (безсуб’єктним гомо сапієнсом).

Людина є суб’єктом, а гобіт – об’єктом.

При взаємодії суб’єкта і об’єкта перший керує другим. Тому в  сучасних суспільствах 95% населення просто сприймають і повторюють те, що їм пропонують 5% – див.: «Звичайні зомбі» (2015) – оргвисновки для лідерів.

Арійські варни – це тричленна організація творчої частини суспільства. Лише згадані 5% (гомо дуплекс) спроможні до формування трьох арійських варн. При цьому решта 95% (гомо сімплекс) зацікавлені у вирощуванні зі свого середовища власної еліти (гомо дуплекс) і в діяльності під її керуванням. Про це: Структура Серця нації, або Постіндустріальні варни – які вони?

Зі сказаного вище випливає, що для переходу від безсуб’єктного до суб’єктного (самокерованого) стану потрібно пробудити творчий початок. Звідси наступне запитання:

Що в людині є джерелом творчості?

Джерелом усякої творчості є Бог-Творець. Він є соборною (колективною) особистістю, яка складається з величезного числа богів – божественних сутностей (сутностей божественного світу).

Частина богів, творячи і опановуючи грубіші рівні матерії, здобула спочатку духовні оболонки і стала духами – духовними сутностями (сутностями духовного світу).

Частина духів здобула психофізичні оболонки і стала гомо сапієнсами («оселями духу» земного світу).

Внаслідок занурення у грубіші рівні матерії відбулася втрата зв’язку гомо сапієнсів з власними духовними і божественними сутностями. Релігія – це теорія і практика відновлення цього зв’язку.   

Джерелом творчості окремої людини є її божественна сутність – внутрішній бог. Тож навіть коли говоримо, що творчим початком людини є її духовна сутність, то розуміємо, що це завдяки наявності в ній божественного ядра – Іскри Божої. Творить не дух, а його божественне ядро – внутрішній бог.

Гомо дуплекс, будучи творчим суб’єктом, усвідомлює присутність у собі творчого початку, тому дедалі більше відчуває, що в його душі живе божественна сутність – своя, рідна, «справжнє Я». Через внутрішнього бога  можна взаємодіяти з іншими божественними сутностями, отже – з усім Богом, Творцем Всесвіту.

Гомо сімплекс не відчуває в душі божественну присутність, адже не має для цього відповідного органу. Тому для нього Бог може бути лише  зовнішньою, потойбічною, трансцендентною силою – далекою, незрозумілою, чужою, а тому лякаючою.    

Відтак суб’єктність є проявом внутрішньої божественної сутності, «свого бога». Безсуб’єктність – це відсутність такого прояву.   

Що дає двоповерхова ментальність

Ментальність – це духовно-психічна самобутність людини чи народу.

У людей (гомо дуплекс, суб’єктів) ментальність «двоповерхова», оскільки формується їхніми духовними і психічними якостями.

У гобітів (гомо сімплекс, об’єктів) ментальність «одноповерхова», оскільки не має духовної надбудови.    

Якщо використовувати комп’ютерні аналогії, то в дуплекс-системах оператор керує комп’ютером, натомість у сімплекс-системах комп’ютер не сприймає оператора і працює в автоматичному режимі.

Двоповерхова ментальність дає людині три головні переваги:

1) погляд зі сторони дозволяє краще оцінювати себе і загальну ситуацію в цілому;

2) вмикає надсвідомість (в тому числі голос совісті), що підказує  правильні дії за допомогою використання індивідуального і колективного досвіду попередніх втілень;

3) дозволяє діяти творчо і відповідально.

Як сформувати двоповерхову ментальність?

Або запитаємо так: Що сприяє і що заважає гомо сімплексу (безсуб’єктному гобіту) перетворитися на гомо дуплекс (людину-суб’єкта)? Підказку дає усвідомлення того факту, що людина є триєдиною істотою, тобто має дух, душу і плоть. 

Перетворенню гобіта на людину сприяє передусім розвиток правильного світогляду. Саме світогляд вказує шлях і дає мотивацію для формування духовного серця (воно є органом психіки) і вдосконалення плоті – див.: Як стати людиною.

Якщо використовувати комп’ютерні аналогії, то для виникнення самокерованої людино-машинної системи потрібні:

  • вольовий оператор,
  • софт з людино-машинним інтерфейсом,
  • справний комп’ютер.

Що досконаліші усі три компоненти, то виразніше виявляється самокерованість (суб’єктність, «подвійність») системи. «Духовне серце» можна розглядати як інтерфейс для взаємодії духу з душею.

А що заважає перетворенню гобіта на людину? Передусім, неправильний світогляд: він дезорієнтує, ставить облудні цілі, веде на манівці, заперечує можливість перетворення на гомо дуплекс. Окрім того, існують фізичні («апаратні») обмеження: нездоров’я, забрудненість, генетичні чи расові особливості.

Кожен з трьох компонентів (дух, душа, плоть) може виступити в ролі «вузького місця» і призвести до різкого сповільнення чи навіть блокування розвитку від гомо сімплекс до гомо дуплекс.   

Дуплекс-світогляд і сімплекс-світогляд

Головним інструментом формування суб’єктної ментальності (дуплекс-ментальності) або безсуб’єктної ментальності (сімплекс-ментальності) є світогляд, передусім його релігійне (метафізичне) ядро.

Слово «релігія» означає «відновлення зв’язку», тому сенс релігії в поєднанні божественного і людського, завдяки якому твориться боголюдське. Світоглядна система, в якій нема руху до такого поєднання, не є релігією в точному значенні цього слова, тому для її позначення застосовуємо терміни «віровчення» або «псевдорелігія».  

Суб’єктну ментальність творить релігія, адже вона розглядає людину носієм внутрішньої божественної сутності. Завдяки тому, що релігія визнає феномен свого бога, вона заохочує гобіта пізнавати себе, виходити на зв’язок зі своїм духовним Я і ставати людиною.  

Безсуб’єктну ментальність творять такі віровчення (псевдорелігії), які заперечують наявність в людині свого бога. Це й зрозуміло, адже якщо вважається, що в душі нема бога, то втрачається  сенс пізнавати себе. Безглуздо шукати те, чого нема.

Аріянство – релігія суб’єктності

Формуванням дуплекс-ментальності і перетворенням гобітів на боголюдей займається арійська релігія – аріянство. Початок цієї релігії пов’язаний із заснуванням у 55 ст. до н. е. Арійської (Трипільської) цивілізації під керівництвом Ноя, він же – Гермес Трісмегіст. Арійська релігія, або аріянство – це релігія знань, тому її називають Віди (відання, знання). Санскритське слово «ар’я» означає «шляхетна людина», тому аріянство – це релігія шляхетних людей.

Оновлення і піднесення на вищий рівень цієї релігії здійснив Ісус Хрестос. Згідно з Євангелієм, головна заповідь аріянства – «Люби Господа, бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю,  всією силою твоєю і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді нема» (Матвій 22.34–39, Марко 12.28–31, Лука 10.25–26).

Про це у статтях:

Внутрішній бог іде назустріч людині, відкривається їй і прагне об’єднатися з духом, душею та плоттю в цілісну гармонійну боголюдську істоту. Символом такого об’єднання є аріянський символ Щастя. Для спілкування зі своїм рідним богом – люблячим і святим – не потрібні посередники. У цій справі кожна людина сама собі священик.

Оскільки соборна сутність Бога-Творця творить нові рівні матерії  і опановує їх через людей (втілених частинок Бога-Творця), то аріянство є релігією божественного розгортання, еволюції, експансії – див.: Ігрова релігія експансії та антиігрові псевдорелігії втечі.

Гомо сапієнс потенційно є мостом між світом божественним, світом духовним і світом земним. Для реалізації цієї потенції треба стати боголюдиною. Перетворення гобіта на боголюдину є релігійною метою аріянства. 

Псевдорелігії безсуб’єктності

До найпоширеніших віровчень, які не визнають існування внутрішнього, імманентного, свого бога, належать семітські (авраамічні) віровчення – іудаїзм, іудохристиянство та іслам, а також буддизм. Вони блокують формування дуплекс-ментальності, адже заперечують існування в душі кожного гомо сапієнса творчого початку. По суті, згадані віровчення стверджують, що всі гомо сапієнси є гобітами, і крім гобітів нема вищих форм розвитку. Для закріплення цього помилкового уявлення гобіти (гомо сімплекси) називаються людьми, а походження терміну «людина» від «гомо люденс» (тобто гравець, актор, творчий діяч) всіляко приховується.    

Іудохристиянство та іслам визнають існування зовнішнього Бога-Творця. Оскільки він трансцендентний (потойбічний), то між ним і гобітами (гомо сімплекс) існує безмежна прірва. Відповідно, для спілкування з таким Богом потрібні спеціально навчені жерці. Оскільки вважається, що гобіти не мають внутрішнього Бога і, відповідно, системи самокерування, то вони оголошуються «рабами Божими» (слугами, несамостійними виконавцями).

Буддизм взагалі не визнає існування Бога. Відповідно, у ньому нема ні Бога, ні «рабів Божих».

Іудохристиянство, іслам і буддизм є релігіями втечі, оскільки вважають, що для досягнення щастя треба покинути земний світ і посмертно потрапити в рай (в іудохристиянстві та ісламі) або розчинитися у Всесвіті (буддизм).  

Сучасне християнство є суперечливою сумішшю аріянства, іудохристиянства, народних вірувань, звичаїв і забобонів – див. також: Хрестиянство та іудохристиянство – дві різні релігії.

Іудаїзм – етнічне віровчення завоювання світу

На відміну від згаданих вище «універсальних» віровчень, іудаїзм є етнічним віровченням єврейського народу (іудеїв, тобто нащадків племені Іуди). Щоб стати іудаїстом, треба стати євреєм, тобто долучитися до єврейського етносу.

«Бог іудеїв» – Єгова (Яхве) – є егрегором єврейського народу, який існує поряд з іншими народними егрегорами, тобто астральними сутностями, «психоенергетичними банками». Тому в «Десяти заповідях» говориться «Не знай інших богів». Значно пізніша ідея про те, що Єгова є Творцем Всесвіту, суперечить первинній ідеї родоплемінного егрегора.

Іудаїзм не є монотеїстичним віровченням, оскільки не визнає універсального Бога Творця. Іудейський т. зв. «монотеїзм» полягає тільки в тому, що іудеї вважають свій народний егрегор незрівнянно кращим за егрегори інших народів. Тобто у випадку з іудаїзмом маємо той самий «язичницький» (народний) політеїзм, який нині є найпоширенішим у світі.

Через те, що іудаїзм є етнічним віровченням, кількість його сповідників відповідає кількості євреїв, а саме до 14 млн. (за станом на 2010 рік). Для порівняння, монотеїстичні релігії у 100–150 разів чисельніші: християнство має 2,17 млрд. віруючих, а іслам –  близько 1,6 млрд. А все тому, що до християнства та ісламу можуть долучитися представники різних національностей, а до іудаїзму – тільки євреї.   

Подібно до іудохристиянства та ісламу, іудаїзм також є релігією безсуб’єктних «рабів божих», точніше – рабів егрегора Єгови. Проте метою цих «рабів» вважається не втеча в позаземний рай, а заснування на землі іудейської держави (під керівництвом царя-месії) та завоювання іудеями інших народів. Тому іудаїзм є віровченням земної експансії «рабів божих». В якості винагороди їм обіцяно суто матеріальні блага: багатства підкорених народів, влада, плотські насолоди, а також задоволення від приниження ворогів, якими є всі невірні, тобто неіудеї: «І будуть царі за твоїх живильників, а їхні цариці за годувальниць твоїх. Лицем до землі вони будуть вклонятись тобі та лизатимуть пил твоїх ніг» (Ісайя 49.23–26).

Наявність в іудаїзмі конкретної земної мети призвело деяких дослідників до помилкового висновку, що іудаїзм є суб’єктним віровченням, але суб’єктом у ньому є не окрема людина, а єврейський народ. Це логічна суперечність, адже виходить, що індивідуально іудаїзм є несуб’єктним, проте об’єднання безсуб’єктних нетворчих рабів якимось фантастичним чином породжує колективного творчого суб’єкта.

Насправді йдеться про імітацію суб’єктності, ілюзію, обман. При цьому псевдосуб’єктний іудаїзм виступає в ролі антитези, яка потрібна для глибшого розгортання суб’єктної арійської тези. Це підтвердив Ісус Хрестос, який назвав іудейського егрегора словом «диявол» («обманщик»), яке позначає противника Творця (Іван 8.44).      

Політеїзм, тобто безбожність

Згадані вище християнство та іслам визнають існування трансцендентного, зовнішнього єдиного Бога-Творця, тому їх називають «монотеїстичними». Натомість віровчення, які не визнають єдиного Бога, називаються «політеїстичними» (політеїзм – багатобожжя). При цьому під «богами» розуміються егрегори, тобто феномени психічного світу.

Термінологічна багатозначність призводить до світоглядної плутанини, адже словом «бог» називаються і єдиний Творець Всесвіту з божественного світу, і його божественні частинки (боги), і егрегори – «психоенергетичні банки» земного світу. Відтак термін «політеїстичні релігії» – релігії багатьох богів – є суцільним перекрученням, адже позначає віросповідання, в яких нема ні релігії, ні богів.

Характерним прикладом безбожності, відтак – безсуб’єктності є віровчення Китаю. У китайських мовах навіть нема відповідників нашим словам «бог» і «особистість». Найпоширенішим китайським віровченням, окрім місцевих культів, є конфуціанство. Воно спрямоване головним чином на дотримання правил, ритуалів і церемоній при взаємодії з гобітами, егрегорами і астральними сутностями – без жодного метафізичного компоненту.

Підводимо підсумки

1. Релігія – це найпотужніший інструмент перетворення гобіта (гомо сімплекс) на людину (гомо дуплекс), тобто суб’єкта з відчуттям божественного творчого початку.  Релігія – це засіб розвитку «по вертикалі» шляхом пробудження творчого духовного і божественного початку.

2. Віровчення, які не ставлять за мету відновлення зв’язку з «внутрішнім богом», не є релігіями. Тому їх називаємо віровченнями або псевдорелігіями. Вони розвивають гобітів «по горизонталі» – без перетворення на людину, без пробудження творчого початку.  

3. Релігією є аріянство – релігія знань (відання, віди).

4. Монотеїстичними віровченнями є християнство та іслам.

5. Іудаїзм є етнічним віровченням єврейського народу.  

6. Для тих, хто бажає розвитку, потрібна релігія.

7. Для тих, хто не бажає розвитку, не потрібна релігія.

8. Відсутність розвитку означає неминуче відставання і програш в еволюційній змагальності.

Наші інтереси: 

Впорядковуємо термінологію, творимо фундамент постіндустріальної філософії. 

Гравець: 
Ігор Каганець
763

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка