Хрестиянство, засноване Ісусом Хрестом, розвивалося під назвою аріянство (аріанство). Це не було вчення пресвітера Арія, бо воно існувало задовго до нього. Вигадка про те, що «аріянство – це вчення Арія», стала інструментом інформаційної війни проти Ісуса Хреста. Насправді аріянство – це світогляд і спосіб життя шляхетних людей – аріїв.

afinskashkola-rafael.jpg

Афінська школа (Рафаель)
Афінська школа (Рафаель)

Попередні статті:

Пришестя Ісуса Хреста у наш фізичний світ оновило Арійську традицію, започатковану Трипільською цивілізацією у 55 ст. до н.е., і надало потужний імпульс для її подальшого розгортання. Арійська традиція набула форми руху за Царство боже і розвивалась під різними іменами, серед яких «гелленське хрестиянство», «арійське хрестиянство», «аріохрестиянство»*. Проте головним іменем руху, заснованому Ісусом Хрестом, стало ім’я «Аріянство».

* В історичній літературі слова «гелленський» і «арійський» зазвичай вживаються як синоніми, наприклад: «Идеалу христианскому, явленному в истории человечества еврейским народом, он противопоставил идеал арийский, эллинский» – писав про Фрідріха Ніцше священик Сергій Соловйов (1885 – 1941): Соловьёв С.М. Религиозное значение еврейства (1914). Інша цитата: «Оно родилось из смешения... иудаистического (семитического) и эллинистического (арийского)». – Карташёв А.В. Вселенские соборы. — Париж, 1963.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ "АРІЯНСТВО"

Термін «аріянство» (гелл. Αρειανισμός, читається: аріянізмос) іудохристиянська пропаганда виводить від імені Арія (256–336) – священика з Александрії Єгипетської. Проте це обман і маніпуляція з метою якнайскоріше «поховати» істинне хрестиянство разом з його засновником – Ісусом Хрестом (див.: Куди подівся Ісус Хрестос?).

Річ у тім, що назва будь-якого вчення походить або від його засновника-організатора (напр., платонізм, арістотелізм), або від визначальної ідеї (напр., ідеалізм, раціоналізм). Арій не був ні засновником аріянства, бо воно існувало задовго до нього, ні видатним лідером-організатором, адже не мав навіть статусу єпископа.

Почнемо з того, що аріянство не було вченням Арія, воно існувало задовго до Арія. Про це відверто висловився історик церкви, колишній киянин Михайло Поснов (1873–1931): «Єпіфаній називає вчителями аріян Лукіана і Орігена. Навряд чи Арій додав “нову єресь” до отриманого ним раніше вчення: він незмінно посилався на співчуття до нього його співучнів, отже, до свого вчення він не вніс нічого нового, оригінального. Гарнак підкреслює особливо значення антіохійської школи в справі походження єресі Арія, називаючи її лоном аріянського вчення, а Лукіана, її главу, “Арієм до Арія”» (Поснов М.Э. История Христианской Церкви (до разделения Церквей — 1054 г.). Брюссель: Жизнь с Богом, 1964. – Глава IV).

Те ж саме стверджує «Православна Енциклопедія»: «Строго кажучи, Арія не можна назвати засновником того вчення, котре отримало його ім’я. Він був лише одним з багатьох представників екзегетичної школи Лукіана Антиохійського, що згрупувалися після його смерті навколо єпископа Євсевія Нікомидійського. “Закваску свою воно одержало від Лукіана”, – писав про аріянське вчення єпископ Олександр Александрійський. Лукіан, в свою чергу, багато в чому слідував динамістичному монархіанству, розвиненому Павлом Самосатським».

За словами історика, Арій тільки «дав своє ім’я найбільш значного “єретичному” вченню часу Костянтина» (Васильев А. А. История Византийской империи. – Т.1. / Пер. с англ. А.Г.Грушевой. — СПб.: Алетейя, 2000). Проте Арій не міг дати ім’я руху, який вже існував до нього під іменем «аріянство». Скажімо, ось лист Арія до епископа міста Александрія (Єгипетська) Олександра, підписаний групою однодумців з аріянської партії: «Арій, Аейтал, Ахілл, Карпон, Сармат, Арій – пресвітери; диякони: Евзоій, Лукій, Юлій, Мена, Еллада, Гаїй; єпископи: Секунд Пентапольский, Теона Лівійський, Піст, якого поставили аріяни в Александрію». Цей лист був написаний перед 320 роком в Нікомедії, де пресвітер Арій перебував під покровительством лідера аріянської партії архієпископа Євсевія Нікомедійського. Очевидно, що під іменем «аріяни» – Ἀρειανοί – тут йдеться не про прихильників Арія, а про прихильників аріанської ідеї, тим більше, що лист підписав ще один пресвітер з іменем Арій. Тобто термін «аріянство» існував до Арія, проте набув особливого розголосу завдяки скандалу, що розгорнувся з подачі Арія.

Про те, що аріянство не походить від Арія, відверто писав видатний історик церкви Анатолій Спасскій (1866—1916): «Очевидно, Арія не можна назвати ні єдиним винуватцем спору, піднятого ним, ні засновником того вчення, яке назавжди залишилося тісно пов’язаним з його іменем. Він був лише одним з багатьох представників лукіанівського гуртка, що виник до початку IV століття, богословський напрямок якого склався незалежно від Арія і ще до того, як своїми суперечками з Олександром він привернув до себе загальну увагу. Все, що здійснив Арій, полягало в тому, що саме в його особі цей новий напрямок вперше зіткнувся з протилежним александрійским напрямком, внаслідок цього й почався спір, який рано чи пізно, але неминуче запалав би й без Арія. Тому-то в рядах діячів аріянства Арій ніколи не займав положення глави або керівника. Обставини висунули його вперед і поставили в центрі подій, що наповнили початкову стадію аріянских рухів, так що, очевидно, все питання зводилось до його особистості. Але коли, після Нікейського собору, умови протиборствуючих партій змінилися, то разом з ними зійшов з передової сцени й Арій і його особиста доля не зробила жодного впливу на подальший розвиток руху. В сорокових роках четвертого століття, тобто всього років через двадцять після початку спорів, на соборі Антіохійському самі ж найближчі співробітники Арія відреклися від нього. Видана цим собором перша віросповідна формула відкривається такою заявою: «ми не були послідовниками Арія, бо ж як, будучи єпископами, ми могли б слідувати за пресвітером?». А тим часом на чолі собору стояв той самий Євсевій, який першим зі східних єпископів прийняв сторону Арія. І ця доля Арія в аріянских спорах зрозуміла: справа Арія не було його особистою справою, – вона заторкувала інтереси більш глибокі й загальні, інтереси обширного і впливового кола учених богословів, які з часом і взяли його ведення у свої руки» (Спасский А.А. История догматических движений в эпоху вселенских соборов. Т. I. Тринитарный вопрос. – Сергиев Посад, 1906).

Отже, за збігом обставин Арій опинився в центрі гучного скандалу. Ключовим моментом було те, що ім’я цього пресвітера і слово «аріянство» мають спільний корінь: *ар-*яр – «сонячний, ярий, життєспроможний, шляхетний». Але «аріянство» в жодному разі не походить від Арія, так само як «українство» не походить від Лесі Українки.

Більше того, погляди Арія могли не збігатися з поглядами аріянства, адже вони, як показав А. Спасскій, не збігалися з поглядами Лукіана. Проте існуючі джерела, на основі яких робляться висновки про погляди Арія, можуть бути сфальсифікованими. «Сучасні теологи приписують Арію всі погляди, які з якоїсь причини не поділяють, а стародавні документи тільки заплутують справу. По-перше, власних робіт Арія майже не збереглося. Те, що є, міститься в творах його супротивників, а, отже, відібрано з певною метою або взагалі переінакшено. По-друге, йому нерідко приписують слова, яких він сам ніколи не вимовляв, наприклад знамените «Був [час], коли Його не було», що заперечує вічність Сина. Якби фраза дійсно належала йому, противники прямо вказали б на це. Слід пам’ятати, що Арій і аріянство – далеко не одне й те ж саме» (Стюарт Дж. Холл. Учение и жизнь ранней церкви / Пер. с англ. — Новосибирск: Посох, 2000. — 324 с., с.162).

І ось тут уже вимальовується маніпуляційна схема, спрямована на ліквідацію аріянства:

1) аріянство представляється як суб’єктивне вчення однієї не вельми видатної людини,

2) цій людині приписуються справжні чи вигадані помилки,

3) ці помилки поширюються на усе вчення, яке подається як помилкове.

Насправді, як ми вже побачили, аріянство не походить від Арія – незалежно від того, помилявся він чи ні. Отже, назву цьому вченню дала деяка визначальна ідея. Це арійська ідея.

Слово «аріянство» (гелл. αρειανισμόσ – «аріянізмос») походить від слова «арії» (αρειανος – «аріянос», англ. Aryan), а не імені Арій (Άρειος – «Аріос»), інакше воно б виглядало як «аріосизм» (Άρειοσισμός), подібно як від слова Αριστοτέλης (Аристотель) походить αριστοτελισμό («аристотелізмо», тобто аристотелізм), а від Μαρξ (Маркс) – Μαρξισμός («марксизмос», марксизм).

Слово «арії» (на санскриті – ар’я) означає «шляхетні, благородні, сонячні, ярі». Відповідно, аріянство (аріанство) – це світогляд і спосіб життя шляхетних людей – аріїв.

Сонячний світогляд і шляхетне життя – це і є та ідея, яка дала назву аріянству. Не дивлячись на ретельну зачистку історії, що здійснювалася дітьми диявола протягом майже двох тисячоліть, у нас достатньо фактажу для розуміння цієї ідеї.

Продовження: Антиохійський аріянський центр.

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати розвиток нашого проекту: Модернізуймо Народний Оглядач! 


В тему:
Бути арієм!
Припиніть розпинати Господа! Славте воскреслого Хреста!
Перше чудо Ісуса Хреста: звільнення від алкоголю
«Пшениця без куколю. Євангеліє без вставок і спотворень» (2012): друга редакція
Наші популярні єресі
Живе Слово: колективна молитва за Україну 

Наші інтереси: 

Виправляємо імена, відновлюємо зв’язок з реальністю. 

Гравець: 
Ігор Каганець
2196

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка