Зображення користувача Валерій Швець.
Валерій Швець

Бути правим: про те, що настав час для консолідації правих сил в Україні

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Права ідея набуває небаченої додаткової сили, коли виходить за державні кордони і вже не роз’єднує, а об’єднує народи. Німецький націонал-соціалізм був ідеологією не тільки для німців, а й для багатьох інших народів Європи, тому боротьба з ним не припиняється й досі.

170106valeriyshvec.jpg

Валерій Тимофійович Швець, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України
Валерій Тимофійович Швець, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України

Правими бути складно. Радикалізм правих лякає людей, тому фінансова і політична підтримка їх дій мінімальна. Але у критичний момент саме праві здійснюють вчинки, які різко пришвидшують процес політичної еволюції суспільства, перетворюючи його в революцію. Революція – це як операція для хворого. Потрібно все зробити, щоб її уникнути, але коли виникає загроза життю, то відмова від неї рівноцінна втраті самого життя. Революція 2013 року в Україні означала битву за цивілізаційний вибір України: інтегрування в Європейську цивілізацію, чи повернення до маргінальної Північноазійської цивілізації, частиною якої ми вже були, з її нескінченими війнами і голодоморами, з  її цілеспрямованим фізичним винищенням саме українського етносу, що тривав усе двадцяте століття.

Разом з тим, праві – улюблений об’єкт розробки спецслужб, оскільки при вмілому втручанні завжди можна спрямувати їх дії не на користь суспільству. Я думаю, що всі звернули увагу, що деякі праві організації Європи підтримують дії Московії по розхитуванні ситуації в Україні і в Європі. Як у «потрібний» момент мобілізувались певні праві організації Польщі у галасливій кампанії по дискредитації України і українців. «Смерть українцям», - волали деякі з поляків під час  нещодавньої маніфестації в Перемишлі.

Я думаю, що було б помилково вважати, що головним завданням КГБ у радянські часи та ФСБ  тепер у їх закордонній діяльності був збір економічної та військової інформації. Головним був збір компромату на провідних політичних діячів, встановлення зв’язків з радикальними організаціями та їх лідерами, налагодження каналів їх фінансування, скупка засобів масової інформації та окремих журналістів. Словом, таємна інформаційна війна, успішне проведення якої створює ідеальні передумови для прямої військової агресії типу захоплення Криму і Східного Донбасу.

Пам’ятаю свої перші враження від дій правих в Одесі. Це була, мабуть, весна 1990 року. У Дюківському парку проходив черговий мітинг. Оратори традиційно лаяли владу, аж раптом посеред натовпу хтось підняв український прапор. На той час це було нечуване зухвальство. Прапор майорів над натовпом буквально лічені секунди. Якісь молоді і дужі хлопці вирвали його з рук прапороносця і на очах у натовпу пошматували на дрібні клапті. Мітинг знову відновився, проте не на довго. Неочікувано десятка два людей різного віку посеред натовпу взявшись за руки  створили велике коло. В його центрі знову з’явилась людина з високо піднятим українським прапором у руках. Хлопці, що пошматували попередній прапор, було кинулись і до другого, але натовп їм це вже не дозволив. Так до кінця мітингу і майорів над людьми синьо-жовтий український прапор, нагадуючи його героїчну історію і провіщаючи його славне майбутнє. Після мітингу я затримався на майдані. Майже вся людність вже розійшлась. Мою увагу привернув полковник міліції, навпроти якого півколом стояли з десяток молодиків – тих самих, що шматували прапор. Підійшовши ближче я зрозумів, що йшов розбір інциденту з прапором. Хлопці були приблизно одного віку, міцної статури, з досить приємними обличчями. За моїм припущенням – це були слухачі Одеської середньої школи міліції. Так влада поборювала український націоналізм на самих початках його відкритих проявів.

У середині дев’яностих років перевага надавалась вже вкиданню в засоби масової інформації  завідомо неправдивої інформації про націоналістів в Одесі. Характерний приклад. Мітинг в парку імені Т. Г. Шевченка, що його проводив Народний рух України. Все йшло добре. Погода гарна, людей багато, промовці досвідчені і цікаві. Я вже об’явив про закінчення мітингу і відійшов від мікрофону, як раптом до нього підбіг один з учасників і викрикнув: «Жидів і москалів – геть з України».  За хвилину біля мене вже були кореспонденти  ряду Одеських газет, яких я ні до, ні після на наших мітингах не бачив, і почали вимагати пояснень. У наступні дні декілька газет Одеси вмістили інформацію про шабаш, що вчинили українські націоналісти в парку Шевченка. В ті ж часи містом ширились чутки про можливі єврейські погроми, що готуються цими клятими націоналістами. Інформацію про це я регулярно отримував від своєї однокласниці, з якою не один рік сидів за однією партою. Перед тим, як виїхати до Ізраілю, її родина декілька років мешкала в Одесі. Порада прихильникам правих: «З обережністю сприймайте інформацію у засобах масової інформації про дії правих. Завжди оцінюйте її з точки зору – кому це вигідно.»

Ще один епізод. Весна 2001 року. Тоді ми покладали свої політичні надії на Віктора Андрійовича Ющенка - прем’єр-міністра України але його стосунки з президентом України загострювались і виникла загроза відставки. Ми вирішили пройти ходою вулицями міста з плакатами на його підтримку, але жодним чином не провокувати подальше загострення стосунків між двома найвищими посадовцями України. Спочатку нашу заявку на проходження колони влада задовольнила, але перед початком маніфестації на пункт збору людей біля оперного театру прийшли міліцейські чини і попередили нас про  заборону акції.  Люди вже зібрались і ми вирішили йти. Щоб надати людям більшої впевненості, я очолив колону. Пам’ятаю, як ми йшли Рішель’євською, скандуючи цілком нейтральне гасло: «Ющенко!» і «Ющенко – так». Я тоді вже не очолював НРУ, але все ще був членом обласного проводу. Раптом ситуація у мене за спиною змінилась, до нас приєднався гурт молодиків і почав скандувати гасло: «Кучму – на нари». В перерві між скандуванням вони про щось приязно розмовляли з тодішнім головою нашої організації. Мій висновок був простий – це спланована і узгоджена провокація. Я залишив своє місце попереду колони, підійшов до голови і в ультимативній формі висловився або за припинення акції, або за вигнання з колони неочікуваних помічників. Зробили останнє. Маніфестація продовжилась, але вона вже втратила будь-який позитивний сенс.

Цей випадок в Одесі пригадався мені, коли я прочитав у засобах масової інформації про скандування в Перемишлі: «Смерть українцям». Не поспішаймо з висновками. В українців і поляків є лише одна альтернатива: або разом загинути як нації, або разом перемогти. Права ідея набуває небаченої додаткової сили в світі, коли виходить за державні кордони і вже не роз’єднує, а об’єднує народи. Німецький націонал-соціалізм був ідеологією не тільки для німців, але і для багатьох інших народів Європи, тому він становив таку колосальну загрозу для іншого світу, і тому боротьба з ним не припиняється і досі. На відміну від нього, італійський фашизм ніколи не виходив за рамки Італії, тому про нього вже майже забули і ніхто не дорікає італійців за їх націоналістичне минуле.

Політичне життя в Україні започаткували дві громадські організації: товариство української мови імені Т. Г  Шевченка і Меморіал, що виникли на початку 1989 року. Меморіал в Одесі так і не вийшов за межі інтелігентського гуртка, а товариство української мови, знане в Одесі як Південна громада, було на початках доволі масовою організацією. Вона і стала основою для творення, десь через півроку, нової масовішої організації – Народного руху України (НРУ). Остання організація, що ставила перед собою політичну мету – приходу до влади, була привабливішою для людей різних національностей.

Часи політичних і економічних катаклізмів завжди породжують у багатьох людей спокусу швидко успіху, наприклад, розбагатіти, або дістатись влади і тоді розбагатіти. Декому це вдавалось. Багатьом хотілось щось очолити: посада, печатка, право підпису на якихось паперах. За це варто було позмагатись. Кількість співголів в Одеському Народному русі досягло 11 осіб. Вони вже не вміщувались у президії. Але потік бажаючих щось очолити не зменшувався. Тоді на базі Народного руху почали творитись нові партії з посадами і печатками. Республіканська партія України, Демократична партія України, Партія зелених України, Селянська партія. Виникли аж чотири відверто націоналістичні партії: Конгрес українських націоналісті – КУН (бандерівці), Організація українських націоналістів – ОУН (мельниківці), ОУН в Україні – невідомо хто, Українська національна асамблея – УНА-УНСО.

Нарешті на початку 1992 року на третьому з’їзді НРУ було прийняте абсолютно правильне рішення про перехід НРУ з статусу громадської організації у статус партії. Це вже передбачало і чітку відповідальну керівну вертикаль, і фіксоване членство.  В реаліях Одеси життєвими у дев’яності роки виявились дві партії: НРУ і КУН. Більшість лідерів нових партій не розуміли, що не посада голови дає владу над людьми, а вміння реалізовувати їх цінності або, принаймні, інтереси, врешті, вміння працювати і керувати людьми. Як тільки люди відчувають, що ти починаєш працювати на себе, вони полишають тебе і твоя влада над ними закінчується. А без людей печатка нічого не варта.

Грав роль і вік людей. Пам’ятаю, як я був подивований, побачивши на одному з зібрань Південної громади свого колишнього студента Олексу Болдирєва. Навчання на факультеті низькотемпературної техніки, п’ятірка з математики, яку я викладав, диплом з відзнакою і кандидатська дисертація з історії України. Такою була ця людина. Я ще більше здивувався, коли пізніше побачив його на зібранні членів УНА-УНСО вже в якості ідеолога. Ми підтримували з ним приязні стосунки протягом усього його короткого життя. Йому ще не було і сорока, коли він помер від інсульту. Такі речі, як бути прикутим кайданками до батареї опалення і спостерігати за обшуком у власній оселі, не проходять без наслідків для здоров’я. Після себе він залишив п’ять чудових книжок, одну з них англійською мовою.  Він започаткував рух, який зараз набирає дедалі більшої сил, за відновлення справжньої історії міста Одеси – «Одесі-600». Тільки такі непересічні люди мали тоді справжній авторитет у громади.

Час бариг від політики вже починався, але була ще ілюзія, що переконання сильніші за гроші.  Я був багато старший за Олексу. В 1992 році, маючи 43 роки, захистив докторську дисертацію з теоретичної фізики і мав непогані перспективи на подальше професійне життя. Мій вік і соціальний стан не дозволяли мені позиціонуватися занадто вправо. Я зупинив свій вибір на НРУ, зокрема й тому, що приймав активну роль в деяких його важливих заходах. Мені подобалось також, що ініціатором створення НРУ була спілка письменників України і її знані представники: І. Драч, Д. Павличко і багато інших. На початку 1992 року я зареєструвався членом цієї партії, як тільки така реєстрація почалась, не маючи навіть думки про входження в керівництво організацією.

Але сталося не так як гадалося. У квітні 1994 року я вже виконував обов’язки голови обласної організації НРУ.  Одеська організація явно переживала не найкращі часи. У неї забрали офіс і вона притулилась у занедбаному підсобному приміщенні Українського культурного центру. З 11 колишніх співголів не залишилось жодного. Напередодні мого приходу було звільнено голову управи, єдину оплачувану особу у складі організації. Це була досвідчена людина (полковник у відставці), що деякий час працювала на цій посаді і мала досвід організаційної роботи. Мені не перейшов у спадок жодний канал фінансування організації. Централізованого фінансування також не було. Як я дізнався років через три, важливим спонсором організації була праправнучка українського гетьмана Брюховецького, що мала значний бізнес в Одесі. Але якраз весною 1994 року хтось кинув гранату в її офіс. Налякана жінка спродала свій бізнес і виїхала з Одеси. Архіви організації зникли. Попередній голова нібито передав їх кудись на зберігання. Я думаю в СБУ. Не було навіть списку членів організації і жодного українського прапора. Лише менше сотні недбало заповнених облікових карток на членів партії, половина з яких вже механічно вибули з неї. Але не все було так погано. Залишився невеликий колектив гарних людей - провід обласної організації:

Микола Васильович Осадчук, професор, доктор технічних наук, мав багаторічний досвід керівництва кафедрою і факультетом в Одеській національній академії харчових технологій. Анатолій Федорович Чумак, професор, доктор історичних наук, також мав багаторічний досвід керівництва кафедрою і працював у тій же академії. Авенір Іванович Уйомов, професор, доктор філософських наук, якого я знав ще за роки навчання на фізичному факультеті Одеського національного університету, а Радянський Союз знав його як видатного науковця. Вже тоді він був відомий своїм вільнодумством і через це змушений був полишити університет. Було ще багато гарних і освічених людей: лікарі, інженери, кандидати наук. Без щирої підтримки членів проводу моя спроба налагодити роботу організації відразу зазнала б краху. Більшість цих гарних людей чекали від мене доленосних рішень, а я сам потребував від них елементарних порад з організаційної роботи, фінансування організації, юридичних питань, інформації про людей міста і області. Зазначені вище професори годилися мені в батьки і були єдиними людьми, що дійсно розуміли мої проблеми. Саме завдяки їм я швидко набував досвіду. Це був мій перший досвід керівної роботи у житті, що став надзвичайно корисним у подальшій професійній кар’єрі: завідувача кафедри, декана, вченого секретаря, проректора академії холоду. Уже давно немає серед живих моїх шановних наставників, але вдячну пам’ять про них я зберігатиму решту свого життя.

Дещо скандальний імідж організації почав змінюватися на позитивніший. Ми почали видавати газету Рух, ретельно продумувати і проводити різні політичні акції. Серед нас було кому виступити і на радіо, і на телебаченні, дати продумане інтерв’ю засобам масової інформації. Поступово до нас почали повертатись колишні активісти, відновився зв’язок з осередками партії в області, почався притік нових членів. З’явився ряд дуже активних особистостей, але це вже були люди швидше інтересів, ніж цінностей. Ми отримали цілком задовільне приміщення для партійного офісу. Завжди було важко з грошима. Організація існувала в умовах суворої фінансової дієти. За два роки список членів партії налічував вже 340 осіб. Мертві душі мене не цікавили. Якщо людина вступала в партію, то вона мусила приймати участь у всіх її заходах. Більшість людей, що розійшлися по іншим партіям, так і не спромоглася створити власне виразне політичне обличчя. Вони не проводили власних публічних акцій, а звичайно приймали участь у наших, відчуваючи, що ми діємо правильно і вміємо це робити. Реально на міжпартійній основі я співпрацював лише з КУНом. Отже, кадри вирішують долю ідеологічної політичної сили більше, ніж інші чинники.

Посада голови обласної організації вимагала від мене надзусиль.  Вона відбирала час від моєї основної роботи, за рахунок якої я власне і жив: наукові статті, монографії, навчальні посібники, участь у конкурсах на отримання грантів і їх освоєння, не кажучи вже про буденну  і доволі виснажливу викладацьку роботу. Я спалював свічку свого життя відразу з двох кінців. Словом, я привів організацію у цілком пристойний стан і вирішив передати справу в інші руки, залишаючись в проводі організації. Моїх наступників виявилось відразу двоє. В міру сил я їм допомагав, плануючи і, навіть, організуючи деякі принципово важливі акції.

Яке завдання правих сил я зрозумів у ті роки? Це, по-перше, монопольний контроль вулиці. Для цього публічні акції мають відбуватись з регулярністю природних явищ – як повний місяць на небі і для цього не потрібно аж так багато людей. По-друге, - це постійна присутність у засобах масової інформації. Аксіомою є: «Акція відбулась лише у разі, якщо вона набула розголосу. Для цього слід працювати з засобами масової інформації.

У дев’яності ми контролювали вулицю, тому пам’ятник Катерині ІІ, що міг з’явитись в Одесі ще у 1996 році, завдяки нам тоді не з’явився. Лише у 2000 роки, коли відведений історією час для НРУ добігав кінця, ми втратили цей контроль і пам’ятник Катерині ІІ в Одесі таки постав. Більше того, Одеса мало не пішла шляхом Донецька і Луганська, про що свідчать події 2 травня 2014 року. По-третє, з членами партії і прихильниками потрібно постійно проводити ідеологічний вишкіл. З цією метою у нас діяли два культурологічних семінари, так ми їх називали. З цією ж метою щотижня у певний час я зустрічався з рядовими членами партії. І ще, слід пам’ятати, що ви  не одні. За вами уважно наглядають. Можливо навіть деякі ваші активні члени, є джерелами витоку важливої партійної інформації, або агентами впливу на діяльність партії з боку сторонніх організацій. Чим радикальніша організація, чим непрозоріша її діяльність, тим вища ймовірність існування поряд з вами таких людей. Враховуючи це,  складна історія нашого націоналістичного підпілля середини 20 сторіччя виглядає не такою вже і заплутаною.

В наш швидкозмінний час навіть ідеологічна партійна сила не живе довше, ніж її харизматичні засновники. НРУ втратив силу, фактично, після вбивства В’ячеслава Максимовича Чорновіла.

Україна може відбутись лише як національна держава. Тільки права ідея здатна вивести її на шлях могутності і процвітання. І так скрізь у світі. Праві сили завжди сприяють розбудові власних націй і держав. Ліві – лише їх послаблюють.

Газ і гальмо, праві і ліві – дві складові життя людства. Вражаючий поступ у розвитку суспільства відбувається лише тому, що педаль газу вживається частіше за педаль гальма. Вмілий водій завжди тримає праву ногу на педалі газу під час їзди і лише зрідка використовує педаль гальма. Республіканці і демократи у Сполучених штатах, консерватори і лейбористи у Великій Британії, християнські демократи і соціал-демократи у Німеччині – скрізь один і той самий біполярний світ.

Звертаю увагу, що в усіх названих стратегічно важливих для України країнах при владі знаходяться праві партії. У Польщі при владі є права партія Право і справедливість. Цікаво, що і її основним опонентом на останніх виборах була інша права партія Громадянська платформа.

Це створює сприятливі зовнішні умови для консолідації правих сил в Україні. Відхід від криміналу і популізму в політиці, створення потужної правої сили, озброєної ідеологічно нашою творчою інтелігенцією і підкріпленою матеріально нашою буржуазією – такий неминучий поступ українського суспільства. А поки що маємо лише окремі сегменти з неперервного правого політичного спектру. Проте заслуги наших правих перед Україною величезні. Досить лише згадати, що вони першими стали на захист країни від російської агресії. Це і є їх покликання. Страшно собі уявити, де  б проходила лінія фронту, якби не вони.

Щасти вам, бо ви праві і за вами майбутнє.

З Новим роком!

Наші інтереси: 

Розуміти силу і вразливість націоналізму. 

Підписуюсь на новини

Останні записи

Коментарі

Зображення користувача Миро Продум.

Особливо сподобалось про міжнародний націоналізм, який об’єднує народи, і про те, що ситуація у світі сприяє консолідації правих сил в Україні.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача cBіт Розумний.

Якщо память мене не зраджує, в українській мові для позначення правоти когось вживаються такі вислови: мати рацію та "твоя (його, її, Ваша і т.і.) правда..." Такі справи...

"Народ не повинен боятися влади. Влада повинна боятися народу"
"V означає ВЕНДЕТТА"

Зображення користувача Ігор Каганець.

Думаю, що в пана Валерія є не тільки рація :)

До речі, тему вразливостей націоналізму майже одночасно підняв Юрій Винничук: Клоуни, паяци і їхні грошодавці

cBіт Розумний каже:
Якщо память мене не зраджує, в українській мові для позначення правоти когось вживаються такі вислови: мати рацію та "твоя (його, її, Ваша і т.і.) правда..." Такі справи...

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Володимир Федько.

Цитата:
Німецький націонал-соціалізм був ідеологією не тільки для німців, але і для багатьох інших народів Європи, тому він становив таку колосальну загрозу для іншого світу, і тому боротьба з ним не припиняється і досі. На відміну від нього, італійський фашизм ніколи не виходив за рамки Італії, тому про нього вже майже забули і ніхто не дорікає італійців за їх націоналістичне минуле.

Чудова стаття! Щиро дякуємо, пане Валерій!

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Явсе Світ.

Чудова стаття.
Суспільство породжує певну кількість здорових правих сил,які не можуть об'єднатися.Наче і ідеологія подібна,але стати одним правим фронтом не вдається.
Чи це через те,що ворог працює краще,чи це через людський фактор (приказку про гетьманів всі знаємо),чи це банальна незрілість правих сил,що не можуть відростити одну керівну "голову".
Чому хорвати змогли,а українці все ще продовжують довіряти на виборах пройдисвітам.
Можливо запитання не до народу,а до маніпуляторів у чиїх руках усі ЗМІ України.

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Володимир Федько.

Народ - це натовп, який складається з трьох частин: чесні патріотичні громадяни; пройдисвіти і злочинці; аморфна частина, інтереси якої не піднімаються вище статевих органів і шлунку. (Оскільки статеві органи публічно демонструвати не можна, то у них проявляється інтерес і до одежі).

Але при т.зв. "демократії" і загальному виборчому праві якраз ця аморфна частина народу-натовпу і служить підтримкою демагогам-пройдисвітам для приходу до влади.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Володимир Світлий.

"Чим радикальніша організація, чим непрозоріша її діяльність, тим вища ймовірність існування поряд з вами таких людей."

Були такі поряд. Проявляли зацікавленість, себе ,звісно , не афішували...Я тільки можу уявити ,що у таких людей робиться в голові при отримані відкритої інформації яка полягає у комплексному усвідомлені структури ,світогляднодуховну доктрину, аріїв ,ельфів ,брахманів ...дієва частина нової науки, додаймо правила Творця з Живого Слова і колапс в мізках таких людей гарантований. В будь якому випадку другий раз зацікавленості не виказували.

Від мрії до слова, від слова до дії, від дії до світлової події.

Зображення користувача Валерій Швець.

Пропоную увазі невелике доповнення до статті, яке є коментарем до зовсім іншої статті.
Боятись картинки на Московському телебаченні не варто. Якщо її не дасть Україна, то її створять на одному із знімальних майданчиків Мосфільму.
Україна перебуває у збуренному стані. Вулиця є полем ідеологічної війни. Контроль над вулицею є принциповим. Приберіть з вулиць наших націоналістів і їх місце займуть російські шовіністи. Пересічному обивателю в жодному разі не загрожує спокій. Справа не у факелах, а у гаслах. Організатори ходи мають нести відповідальність за кожне виголошене на вулиці гасло. Якщо вони на це не здатні, то краще акцію не проводити. Сила організації не стільки в масовості заходу, скільки в здатності його цілком контролювати. Одеса все це давно проходила. Як тільки на початку 2000 років вулицю полишив Рух, майже відразу його місце зайняла шовіністична організація Родіна, фінансована через відповідне консульство в Одесі. А Рух валили з усіх боків так само, як тепер валять Свободу і Правий сектор. Якщо є склад злочину у діяльності керівників правих, то приховування такої інформації від громадськості є недружнім актом проти правих сил. Але ганьбити правих, лежачи на теплому дивані перед телевізором за їх ризиковані і не прості для виконання акції є нечесно.

Зображення користувача Володимир Федько.

Пане Валерію, "Свобода" (Тягнибок) і "Правий Сектор" (Ярош) самі себе зганьбили. Мова йде про очищення ПРАВИХ СИЛ від таких лідерів і провокаторів..

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Миро Продум.

Наша критика сучасних українських правих спрямована на вироблення адекватної правої ідеології і стратегії.

Я розумію, що раніше це було важко зробити, хоча ще на початку 90-х УНП Григорія Приходька серйозно працювала в цьому напрямку.

Нині ситуація у світі сприяє тому, щоб правий рух виробив адекватну (небандерівську) ідеологію і переформатувався. Тому наша критика не проти правих, а за правих. Врешті-решт, НО - правий сайт з самого початку свого заснування.

Валерій Швець каже:
Пропоную увазі невелике доповнення до статті, яке є коментарем до зовсім іншої статті.
Боятись картинки на Московському телебаченні не варто. Якщо її не дасть Україна, то її створять на одному із знімальних майданчиків Мосфільму.
Україна перебуває у збуренному стані. Вулиця є полем ідеологічної війни. Контроль над вулицею є принциповим. Приберіть з вулиць наших націоналістів і їх місце займуть російські шовіністи. Пересічному обивателю в жодному разі не загрожує спокій. Справа не у факелах, а у гаслах. Організатори ходи мають нести відповідальність за кожне виголошене на вулиці гасло. Якщо вони на це не здатні, то краще акцію не проводити. Сила організації не стільки в масовості заходу, скільки в здатності його цілком контролювати. Одеса все це давно проходила. Як тільки на початку 2000 років вулицю полишив Рух, майже відразу його місце зайняла шовіністична організація Родіна, фінансована через відповідне консульство в Одесі. А Рух валили з усіх боків так само, як тепер валять Свободу і Правий сектор. Якщо є склад злочину у діяльності керівників правих, то приховування такої інформації від громадськості є недружнім актом проти правих сил. Але ганьбити правих, лежачи на теплому дивані перед телевізором за їх ризиковані і не прості для виконання акції є нечесно.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Володимир Федько.

Цитата:
створення потужної правої сили, озброєної ідеологічно нашою творчою інтелігенцією і підкріпленою матеріально нашою буржуазією – такий неминучий поступ українського суспільства.

Оскільки і досі не вироблено правої ідеології в Україні, то буржуазія і не підтримує правий рух. Але...

В основному буржуазія не є нашою, а є інородною, тому вона не підтримує і не буде підтримувати правий рух.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Миро Продум.

Український середній клас самодостатній. Правий рух має стати виразником інтересів українського середнього класу - в Україні і діаспорі.

Володимир Федько каже:
В основному буржуазія не є нашою, а є інородною, тому вона не підтримує і не буде підтримувати правий рух.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Валерій Швець.

В Одесы ми фінансово виживали переважно за гроші української буржуазії, але частково і за гроші єврейської буржуазії.