Зображення користувача Володимир Щербина.
Володимир Щербина
  • Відвідувань: 3
  • Переглядів: 3

«Домоцид» - свідома російська стратегія

Знищення житла – це не випадкові ексцеси виконавця, а планомірна російська стратегія знищення української нації шляхом знищення почуття дому і почуття свого місця у суспільстві.

20220824housedestroyed.jpg

Московити свідомо і планомірно знищують житло та цивільну інфраструктуру

Буває, що хтось зі сторони краще помічає те, чому сам приділяєш недостатньо уваги. Саме такий погляд зі сторони пропонують двоє науковців з Університету Аризони, які сьогодні опублікували у газеті «The HILL» свій погляд на те, як треба буде відроджувати Україну після війни.

Це Бет Мітчнек (Beth Mitchneck), почесний професор Школи географії, розвитку та навколишнього середовища в Університеті Аризони, та Джейн Завіска (Jane Zavisca), ад’юнкт-професор соціології Коледжу соціальних і поведінкових наук Університету Аризони.

У своїй статті вони звертають увагу на один аспект цієї війни, а саме, як знищується житло і соціальне середовище, і на те, що відбудовувати після війни потрібно не тільки умовні квадратні метри, але й соціальну тканину.

Те, що зараз відбувається в Україні, вони називають «домоцид» і наполягають, що знищення житла – це не випадкові ексцеси виконавця, а планомірна російська стратегія знищення української нації шляхом знищення почуття дому і почуття свого місця у суспільстві. Така саме стратегія застосовувалася Росією в Чечні та Сирії. Масове знищення житла залишає у жертв почуття безнадійності та дезорієнтації. Після евакуації людям нема куди повертатися. На місці немає житла і немає нічого, окрім спогадів, заплямованих образами війни.

Безплатна масова приватизація державного житла після розпаду Радянського Союзу зробила житло найважливішим — і часто єдиним — джерелом добробуту домогосподарств. Упродовж понад двох десятиліть економічних і політичних потрясінь будинки та квартири були джерелом повсякденної безпеки та стабільності, а також матеріальним надбанням для більшості українців. В Кремлі це знають і тому свідомо б’ють у це вразливе місце.

Автори спираються на своє дослідження досвіду українців, переселених з Донбасу з 2014 року, яке показує наслідки втрати дому. Навіть після того, як внутрішньо переміщені особи (ВПО) знайшли роботу та житло – вони все одно перебувають у значно біднішому становищі порівняно зі своїми новими сусідами. Вони платять високі ставки за оренду, яка з’їдає ту частину доходу, яку більшість інших українців резервує на інші витрати. Багато ВПО не мають достатньо фінансових ресурсів і тому живуть у таких місцях, які ніколи не мали бути домівками.

Втрата дому не тільки шкодить стандартам життя – вона також роз’їдає почуття причетності та громадянської активності, а це саме ті характеристики, які суспільство потребує для відновлення. Власники житла в Україні та інших колишніх радянських країнах мають більш сильне почуття добробуту, причетності та громадянської активності ніж ті, хто житло орендує.

І от уявіть собі біженців з Донбасу. Мається на увазі ще до цьогорічного вторгнення. Посильне іпотечне фінансування недоступне, а залишені будинки та квартири втратили ринкову вартість і знаходяться під загрозою експропріації проросійськими сепаратистами. Через це деякі біженці поверталися в зону бойових дій, щоб утримати свої домівки. Кожен з вас знає такі історії про родичів та знайомих, особливо людей у віці.

А масштаби катастрофи цього року перевершують масштаби того, що було після 2014 року. Згідно зі звітом Київської школи економіки за травень 2022 року вартість знищених і пошкоджених житлових будинків та доріг складає близько 60 мільярдів доларів США, або майже 10 відсотків економічних втрат. І це число продовжує зростати. На думку авторів українське суспільство ризикує зараз поділитися на тих, хто має житло, і хто його не має. До речі, вони відмічають, що зараз серед недавніх (мається на увазі до лютого цього року) внутрішньо переміщених осіб вже з’являється різка нерівність щодо житла.

Тому Україні потрібні інвестиції в соціальне (або державне) житло, яке практично зникло після приватизації, а також заходи для підтримки та регулювання приватної оренди. Стабільна та доступна соціальна та приватна оренда, якої не вистачало в Україні ще до війни, є критично важливою складовою здорової системи житла.

Зараз в Україні, за оцінками, 8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб і ще близько 7 мільйонів біженців за межами України. Тобто приблизно 37 відсотків загального населення вигнано зі своїх осель.

Сьогодні США виділили Україні понад 8,7 мільярда доларів на військову допомогу, а також понад 1,45 мільярда доларів на гуманітарну допомогу для негайної підтримки місцевих органів влади для допомоги українським біженцям та внутрішньо переміщеним особам. Але автори наполягають на тому, що ще потрібні величезні інвестиції на рівні плану Маршалла та технічної підтримки з боку заможніших демократій для реконструкції житла в різних формах власності в Україні.

Автори згадують невдалий досвід Грузії після російського вторгнення у 2008 році будувати «постійне» житло в як вони кажуть неідеальних місцях. Таке житло на думку авторів не сприятиме почуттю причетності, яке є таким необхідним для відновлення країни.

Житло є основною потребою людини та економічним активом. Але це більше, ніж просто квадратні метри, житло – це основа сім’ї, спільноти та почуття належності до спільноти.

До всього сказаного авторами я хочу додати ось що: Україна сильна своїми горизонтальними зв’язками. Відбудова тих осель, що знищені війною з тими самими сусідами сприятиме збереженню почуття спільноті. А Україна – це серед іншого мережа таких сусідських спільнот.

Проте нам необхідно ще зміцнювати та покращувати мережу і структуру наших спільнот. Я раджу вам прочитати статтю Ігора Каганця про перетворення України на Республіку демосів – самоврядних громад. І просто нагадаю, що в перекладі з латині «республіка» означає «спільна справа».

 

Наші інтереси: 

Московити свідомо знищують житло та цивільну інфраструктуру, щоб перетворити Україну на «випалену землю». Після війни нам потрібно буде не просто відбудовувати умовні квадратні метри, але й відновлювати сусідські зв’язки, щоб у людей було і почуття власного житла, і почуття належності до громади. А ще нам потрібно реально перетворювати ці громади, які хоч і надають почуття приналежності, але часто є аморфними – на повноцінні демоси.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

«Євангеліє Ісуса Хреста» (Львів, «ПІРАМІДА», 2017 - 596 с. Зладив Ігор Каганець)

Яскравий подарунок для тих, кого любимо – «Євангеліє Ісуса Хреста» (Ігор Каганець, 2017)

Даруючи книги, ми розширюємо коло однодумців. Для придбання цієї книги насамперед треба визначитися з варіантом палітурки книжки (тверда чи м’яка) і кількістю примірників, порахувати загальну...

Останні записи