Зображення користувача Оксана Колосовська.
Оксана Колосовська
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

«Кіборги»: мій переворот свідомості

Категорія:

Напевно, банальна фраза, але інших слів нема: «Цей фільм треба подивитись ВСІМ УКРАЇНЦЯМ». Для чого? Щоб відповісти собі на запитання «Чому я тут живу? Для чого, чи для кого? Яка у мене мотивація?» Ті, хто був ТАМ на ці запитання вже відповіли. 

Фільм вражає не стільки екшн-сценами, скільки діалогами головних героїв. Ні, вони не «філософствують», все коротко, стримано, чітко. Як і належить справжнім воїнам. 

Напевно, найболючішим є те, що кожний глядач знає цю історію українських кіборгів з теленовин. І кожен мабуть усвідомлює, що НАСПРАВДІ все тоді було набагато страшніше, ніж ми бачимо зараз на екрані.

Багато українців до сих пір ніяк не можуть усвідомити реальність війни. Але це не робить війну менш реальною. І гріш ціна тим дорослим чоловікам, які як діти бавляться комп'ютерними «танчиками» і влаштовують війну  у «Counter-Strike». Думаю, після  перегляду цієї кінокартини бігати з автоматом на екрані перехочеться.

Одним словом, переглянути фільм  Ахтема Сеітаблаєва «Кіборги» потрібно, щоб прокинутись.

Прокинутись і зрозуміти нарешті, що воює Україна на два фронти: один видимий, на Сході, інший же – прихований всередині кожного з нас.

І якщо ти не можеш бути ТАМ, то роби все можливе для перемоги на внутрішньому фронті.

З чого почати? Напевно, із себе, із викорінення шкідливих звичок та думок  і генерування нових, корисних для себе та оточуючих правил.

А правила прості:

  • будь правдивим із собою,
  • дій згідно з обставинами і
  • роби все так, щоб потім не було соромно розповісти про все дітям та онуками.

Не можеш очистити світ? Наведи спочатку лад в радіусі 5 метрів навколо себе.

Наведи лад у думках, приведи до єдиного знаменника свої дії. Хай дії відповідають словам.

І досить вже нарікати на владу і незграбні дії місцевого керівництва. Не має права людина, що кидає обгортку повз смітник, недоплачує за проїзд у маршрутці, палить або прикладається до чарки «за компанію» жалітись на життя.

Для початку, гадаю, достатньо очиститись фізично і направити потік думок у позитивне русло.

Залиште у спокої «95-ти квартальне» телебачення і чорноротих новинарів, які намагаються залякати нас посухами влітку, морозами взимку, неіснуючими вірусами та недіючими ліками.

Виграти битву на цьому внутрішньому фронті непросто, як здається на перший погляд.

Але коли кожний з нас одержить перемогу в особистому просторі діаметром 5 метрів – світ зміниться, адже нас багато!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Піарники.

Війна в Україні як елемент піар-кампанії корпоративних психопатів (+аудіо)

Концепція виборчої кампанії в американський Конгрес 2022 року трішки змінюється: тепер з президента Байдена робитимуть не миротворця на руїнах України, а переможця на руїнах Росії. Перемога України...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Алекс Гун.
0
Ще не підтримано

Монолог кіборга
Кіборг Олекса в аеропорті
Тисячу двісті сімнадцять годин
Порох ковтає з клубками у горлі.
Каже, мовляв, ми укропи — не горді,
Гасимо «вату» вогнем без води.
Ви там чому не ламаєте звички,
Що розвели нас на фронт і на тил?
Тут же дорога від кулі до свічки,
Ніби димок від цигарки у вічі
А чи закладений в душу тротил...
Тут же покришене мінами небо.
Тут же посічена «градом» земля.
Братство, що скріплене пам’яті крепом.
Подзвін утрат і печалі над степом,
Що від майбутнього нас віддаля.
Ось ми вам час посилаєм крізь простір.
Ви ж зачаїлись чомусь від борінь.
Вам не уникнути власних блокпостів,
Сепари всякі — минулого гості,
Наче господарі тут. З двох сторін.
Ми вже складаємо друзів у скрині
Із-під снарядів. А вам до сих пір
Ще невтямки, що одвіку й донині.
Всі ми потроху й однаково винні,
Що у війні здобуваємо мир.
2015

Олександр Гунько

Коментарі

Зображення користувача Алекс Гун.
0
Ще не підтримано

Монолог кіборга
Кіборг Олекса в аеропорті
Тисячу двісті сімнадцять годин
Порох ковтає з клубками у горлі.
Каже, мовляв, ми укропи — не горді,
Гасимо «вату» вогнем без води.
Ви там чому не ламаєте звички,
Що розвели нас на фронт і на тил?
Тут же дорога від кулі до свічки,
Ніби димок від цигарки у вічі
А чи закладений в душу тротил...
Тут же покришене мінами небо.
Тут же посічена «градом» земля.
Братство, що скріплене пам’яті крепом.
Подзвін утрат і печалі над степом,
Що від майбутнього нас віддаля.
Ось ми вам час посилаєм крізь простір.
Ви ж зачаїлись чомусь від борінь.
Вам не уникнути власних блокпостів,
Сепари всякі — минулого гості,
Наче господарі тут. З двох сторін.
Ми вже складаємо друзів у скрині
Із-під снарядів. А вам до сих пір
Ще невтямки, що одвіку й донині.
Всі ми потроху й однаково винні,
Що у війні здобуваємо мир.
2015

Олександр Гунько