Народний Оглядач

Попередні статті:
Платформа для Нації: політичний компонент стартапу Вишня Борія
Цивілізаційний стартап, або Зерно нового світу
Що вже маємо у нашому стартапі
Мотор, колеса і привідний ремінь націотворення
Політична організація Великого Переходу: місія і мета
Структура Руху Великого Переходу: Світове Дерево
Символіка – це концентрований світогляд: прапор і герб НС

Обіцянка Порошенка за тиждень припинити війну виявилася дешевою передвиборчою «цяцянкою». Війна затягується, стає масштабнішою та інтенсивнішою. Якщо у квітні були тільки «зелені чоловічки», то нині вже маємо танки, ракети й літаки. Саме час поставити питання про причину війни, адже це як із хворобою: без точного діагнозу її можна лікувати до самої смерті.

Саморозпад корумпованої системи

Насамперед зауважимо, що про причину війни в Україні не прийнято говорити. Чому? З одного боку, є забагато зацікавлених у війні. Наприклад, завдяки війні заблокована люстрація, весело тривають «пиляння» бюджету і крадіжки на дерзакупівлях, різко зросли ціни на зброю і набої. Військкомати в кілька разів підняли хабарі за «відмазку» від армії: це пояснює, чому насильно «забривають» підлітків, але неохоче беруть відставних військових, які самі бажають воювати. З другого боку, первинна причина війни прихована за масою вторинних речей: газ, імперські амбіції Москви, відволікання населення обох країн від внутрішніх проблем, утримання паразитичної влади тощо.

Чому важко побачити першопричину? Вона занадто масштабна, а тому для більшості неочевидна. Хоча дослідники глобальних процесів уже давно стверджують, що людство переживає трансформаційну кризу: старий світ руйнується, а з його перегною виростає нова формація. Так от, центром цього перетворення якраз і є Україна. Тут зосереджено найбільше суперечностей. Будучи країною з найбільшою концентрацією природних і людських ресурсів, Україна має найнижчий у Європі рівень життя і найвищий рівень корупції. Українським національним ідеалом є правда і воля, натомість в реальності українці вражені брехнею, самообманом, соціальним паразитизмом, духовним і економічним рабством. Це спонукає до змін.

Новий Великий Перехід

Оптимізму надає те, що в минулі епохи Україна неодноразово була цивілізаційним новатором, за що античні автори називали її «кузнею народів», «горнилом націй», «планетарним полюсом», «пупом Землі». Найяскравіший приклад глобальних інновацій – Трипільська цивілізація, яка, здійснивши Велику неолітичну революцію, заклала культурні й технологічні основи арійської Європи. Нині настав час нового Великого Переходу. Його головний сенс – звільнення людства від брехні, рабства і паразитизму. Відповідно, криза в Україні завершиться тоді, то ми створимо правдиву, вільну і продуктивну державу.

Якщо описана першопричина для багатьох видається занадто абстрактною, то руйнування старого світу вже очевидне навіть для обивателів. Переломним моментом стала російська анексія Криму, яка зруйнувала пострадянський геополітичний баланс, закріплений Будапештським меморандумом 1994 року. Сенс цього балансу – по-суті, таємної змови – полягав у тому, що посткомуністична панівна верхівка дерибанить Україну, але чесно ділиться з Росією і Заходом (див.: Новий український баланс).

Це нагадує ситуацію, коли дві банди «наїхали» на великий завод, проте домовилися з керівництвом, що воно, визискуючи трудовий колектив, справедливо ділитиметься з рекетирами. Водночас бандити неформально пообіцяли, що будуть захищати існуючий порядок, і навіть підписали про це тристоронній меморандум, тобто пам’ятку. Від працівників заводу, звісно, все це тримається в секреті. Проте завжди хочеться більше, тому кожна з трьох сторін намагається «відтиснути» у двох інших свою «справедливу частку», але робить це так, щоб не спричинити заводу завеликої шкоди.

Непорозуміння в гадючнику, відтискання бізнесу

Між Заходом, Росією і паразитичною владою пострадянської України весь час тривала боротьба за ресурси, яка загострювалася в міру поглиблення світової економічної кризи. Ця боротьба за «український пиріг» загострилася після приходу до влади Януковича, а після Майдану-2014 перетворилася на відкрите протистояння.

Вихід з цієї небезпечної кризи усі три сторони паразитичної змови вбачають у тому, щоб чіткіше розділити сфери впливу шляхом розчленування України на дві частини, приблизно по Дніпру. Одна частина української владної верхівки зберігає своє панування і переходить під протекторат ЄС зі спільною утилізацією наявної в Україні власності. Друга частина верхівки переходить під протекторат Росії з такими ж наслідками, тільки у брутальнішій формі.

Зараз відбуваються агресивні торги щодо того, кому скільки дістанеться. Владна верхівка готова до розділення України, тому теперішня війна з Росією (третя за останнє сторіччя) створює стійке враження чогось несправжнього і дуже нагадує дії з «відтискання бізнесу». Інакше як пояснити, що командування створює коридор для безпечної передислокації сепаратистів зі Слов’янська в Донецьк? Українські вояки уникають координації дій з керівництвом АТО і Генштабом, бо це веде до загибелі. Під час війни, яку сором’язливо називають "антитерористичною операцією", Україна продовжує не лише жваву торгівлю з Росією, а й військово-технічну співпрацю. Замість вітчизняних військових КрАЗів для української армії купляють слабкіші російські КАМАЗи. Старі паразитичні схеми «сім’ї» успішно працюють, а спонсори сепаратизму перебувають на свободі. 

Але не все так просто. Спроби владної верхівки відновити баланс-1994 і порозумітися з давніми партнерами – мародерами пострадянської України – несподівано зіштовхнулися з трьома новими реаліями.   

1. Український пасіонарний спалах – нова Козаччина

Український народ піднявся з колін і прагне бути господарем своєї землі. Несподівано для всіх, українці почали яро воювати за свою гідність і свою Батьківщину. Національно-визвольна війна, започаткована Богданом Хмельницьким у 1648 році, увійшла в нову фазу. Тож проект розділення України між ЄС і РФ забуксував на території Донбасу і Луганщини. Проте Росія продовжує маніакальні зусилля з відтискання своєї «справедливої частки», вважаючи, що партнери її нахабно «кинули». Вона змушена нарощувати пресинг ще й тому, що Донбас і Крим – це як валіза без ручки: вони економічно збиткові без Дніпропетровщини, Запоріжжя і Херсонщини. Окрім того, Росія претендує на Одещину, Миколаївщину і Харківщину. Якщо вона не отримає «своє», то із заздрості постарається його знищити, щоб воно не дісталося Євросоюзу. Врешті-решт, це звична для Москви практика випаленої землі.

2. Суперечність між США і ЄС, континентальний блок      

Українська криза загострила протистояння між Європейським Союзом і США. З одного боку, ЄС дедалі більше позбувається американського опікунства і веде власну гру.

З другого боку, Росія задіяла щодо ЄС свою найсильнішу зброю – підкуп і глибоко укорінену агентуру, причому на рівні найвищого євросоюзівського істеблішменту. Показовий приклад: канцлер Німеччини Герхард Шредер відверто лобіював інтереси Росії, а після відставки очолив компанію, що є власником газопроводу «Північний потік».

Цей масштабний проект послужив своєрідним юридичним оформленням негласного економічного і політичного союзу між Росією і ЄС, адже його акціонерами, окрім Газпрому (що володіє 51% акцій), є уповноважені своїми урядами компанії Німеччини, Франції та Голландії.

Водночас, задля перехоплення керування Євросоюзом Москва здійснює потужне фінансування європейських партій та організацій, зокрема, радикально-націоналістичного спрямування.

В результаті об’єктивних економічних інтересів та рішучого ведення Росією агентурно-корупційної війни (її «бойовий бюджет» співмірний з витратами на збройні сили РФ) склався стратегічний союз між Росією і ЄС.

Це дуже неприємна новина для США. Небезпека для американців посилюється тим, що до союзу ЄС–РФ приєднується Китай – «планетарна фабрика». Заради союзу з Пекіном Москва готова не тільки постачати сировину за низькими цінами, а й ділитися своїми територіями.

У результаті формується потужний континентальний блок, в якому поєднуються величезні природні та людські ресурси, науково-технологічний, військовий та індустріальний потенціал. Ліберальний тоталітаризм ЄС безпроблемно уживається з брутальними російським і китайським тоталітаризмами. Виникає глобальна потуга, яка незабаром зможе диктувати свої умови Америці й усьому світу.

3. Ненадійність НАТО  

Північноатлантичний військово-політичний союз створювався для протистояння московській агресії. Проте під час Української кризи остаточно з’ясувалося, що найпотужніші його учасники в особі Німеччини і Франції є союзниками Москви. Це дуже стурбувало країни Прибалтики, Польщу та інші слов’янські країни, що є членами НАТО: вони зрозуміли, що у випадку російської агресії їх ніхто реально не захищатиме, тож доведеться покладатися на власні сили.

Нове дихання проекту Міжмор’я

Прагнення України до незалежності, геополітичні інтереси США в Європі і російська загроза прибалтійським та слов’янським країнам несподівано оживили давню ідею Конфедерації Міжмор’я (Intermarium), відому також як Балто-Чорноморська Співдружність. Тут збіглися інтереси усіх трьох гравців: повсталого українського народу, країн Центральної Європи та США.

Нині США є провідною військово-економічною потугою планети, проте після сформування континентального блоку ЄС-РФ-Китай американцям доведеться посунутися і зайняти скромніше місце. Для недопущення геополітичної поразки американцям необхідно застопорити утворення континентального блоку, а для цього насамперед треба вбити клин між ЄС і Росією.

Це можна зробити шляхом утворення Центрально-Європейської Співдружності, або Конфедерації Міжмор’я, до якої можуть увійти Естонія, Латвія, Литва, Польща, Болгарія, Молдова, Чехія, Словаччина, Македонія, Грузія, а також Білорусь, Швеція, Фінляндія, Хорватія, Угорщина і Румунія, можливо Норвегія. Таким чином, США надзвичайно зацікавлені в реалізації проекту Міжмор’я. Іншими потужними державами, зацікавленими у недопущенні континентального блоку, є Індія та Японія – геополітичні противники Китаю.

Проект Міжмор’я (Intermarium) - Балто-Чорноморська Співдружність  

Незалежна Україна – центр нової Європи

Головним гравцем Балто-Чорноморської співдружності є Україна, що спричинено її центральним розташуванням, природними ресурсами, пасіонарним населенням, економічним, технологічним, науковим та військовим потенціалом. Окрім того, вона залишається великою доларовою зоною. Тому США прямо зацікавлені в тому, щоб Україна зберегла цілісність та незалежність. З цієї причини США взяли курс на проголошення України військовим союзником США без НАТО.

Головною перевагою такого статусу є можливість отримувати військову допомогу, обійшовши складні бюрократичні процедури експортного контролю. Реалізація цього статусу означатиме відкриття програми нового «ленд-лізу», тобто надання Україні всього необхідного, аби тільки українці рішуче захищали себе і свою незалежність. У подібний спосіб під час Другої світової війни США надали колосальну, по-суті безплатну підтримку Радянському Союзу тільки з однією умовою: воювати.  

Таким чином, перед сучасною Україною відкрилася унікальна можливість здобути волю і незалежність, адже в цьому зацікавлена найбільша світова потуга – США – разом з центрально-європейськими сусідами України. Нас готові енергійно підтримувати, аби тільки ми захищали себе і творили нову Європу з центром у Києві.  У законі США №2277 йдеться про надання Україні сучасної зброї, техніки, розвідувальної інформації, грошей, навчальних та інших послуг.  

"Велика Скуфія", згодом "Русь" - держава Володимира Великого. Ця держава була спробою відновлення аріянської імперії Аттили

EMPIRE OF ATTILA. Слов’янська імперія великого князя Аттили від Каспію до Північного моря.
Джерело: Shepherd, William R. Historical Atlas. New York: Henry Holt and Company, 1923.

Перезаснування Української держави

Ефективність американської допомоги визначається спроможністю української влади її прийняти і правильно реалізувати. Проте очевидно, що нинішня державна машина для цього абсолютно не придатна, оскільки це паразитична структура, спроможна лише «пиляти бюджет», красти, брехати, визискувати і зраджувати. Передавати такій державі розвідувальні дані – це рівнозначно тому, щоб одразу передавати їх у Кремль, адже владні структури України нашпиговані московською агентурою.

З цього логічно випливає, що США зацікавлені у глибокому, докорінному реформуванні України з приходом до влади українських державників, спроможних творити новий світ, воювати і перемагати. Америка підтримає ту владу, яка рішуче подолає корупцію і некомпетентність, очистить державні структури від зрадників, ефективно захищатиме свою незалежність і енергійно творитиме Конфедерацію Міжмор’я.

Як відомо, гвардія завжди формується під час війни. Нинішня війна з Росією і боротьба з внутрішнім ворогом є сприятливим чинником для формування нової української еліти, підтримуваної українськими громадами. Народ, що має власну еліту – це вже нація, спроможна до державотворення.    

Політична сила повсталої України

Наявні в Україні політичні структури в цілому орієнтовані на обслуговування існуючої паразитичної системи. Народжені Майданом-2014 військові формування, добровольчі батальйони, територіальні загони самооборони і громадські організації діють локально і розрізнено, вони не мають ні чіткої мети, ні стратегії, ні координуючого центру. Тому існує потужний внутрішній і зовнішній запит на формування в Україні нової державницької політичної сили.

На основі наведеного вище аналізу, мета цієї політичної сили має формуватися так: «Озброєна до зубів за прикладом Швейцарії нейтральна (без Росії, ЄС і НАТО) правдива, вільна і продуктивна держава українців цілого світу – засновник Балто-Чорноморської Співдружності (Конфедерація Міжмор’я), відроджувач нової Європи з центром у Києві за підтримки США та інших геополітичних союзників».

Духовна і юридична спадкоємність

Теперішня держава була заснована у 1919 році в Харкові окупаційними московськими військами як сепаратистське антиукраїнське утворення  (подібно до сучасної терористичної «Луганди»). Після виходу з СРСР у 1991 році спадкоємність нинішньої держави Україна від маріонеткової УРСР підтверджена Верховною Радію України у законі «Про правонаступництво України». Нинішня держава Україна в жодному разі не могла успадковувати державний суверенітет від УРСР, оскільки остання державним суверенітетом не володіла. Тому нині де-юре і де-факто маємо засадничо антиукраїнську державу, тож нема чого дивуватися з її паразитичного характеру.   

Нова Українська держава має бути правонаступницею Української Народної Республіки (УНР), яка 22 січня 1918 року була проголошена самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. Згідно з заявою голови Організації Українських Націоналістів (ОУН) і останнього президента УНР в екзилі Миколи Плав’юка, урочисто зробленою 22 серпня 1992 року в Києві, «Українська держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки».

Герб і прапор нової Української держави

Гербом Української держави має бути Сокіл Волі – герб держави Володимира Великого, яка займала територію від Балтійського до Чорного моря. Цей герб традиційно зображується жовтим кольором на блакитному тлі: жовтий, сонячний колір є головним, а блакитний («облочистий», тобто водянистий) – допоміжним.

Прапор є спрощеним відповідником герба, призначеним для огляду здалека. Головний колір герба зображується вгорі, а допоміжний – внизу. Відтак прапором Української держави має бути жовто-блакитний прапор (Сонце над Водою). Саме цей прапор найчастіше застосовувався в часи УНР, а також був прапором ОУН Євгена Коновальця – полковника УНР.

Сонячно-блакитний прапор з гербом Сокіл Волі святого Володимира Великого

Зміна державної символіки означатиме перехід України від корумпованої маріонеткової псевдодержави, насильно насадженої Москвою, до вільної Української держави, яка виводить свою духовну спадкоємність від найбільшої, найсильнішої й найкультурнішої в Європі держави Володимира Великого, а юридичну правонаступність – від УНР Михайла Грушевського.  

Творімо нову, вільну, сонячну, арійську Європу!

Хай Буде!    

Походження міфу про викрадення Європи: Кістяна пластина з зображенням жінки на голові бика (Трипільська стоянка IV–III тис. до н. е., печера Вертеба, Тернопільська область).  

Європа – це стародавня назва України, яка згодом поширилася на навколишні території. Київ – центр Європи.

Продовження: Міжмор’я-IV: релігія і політика