Ще бувши студентом, він разом зі своїми товаришами створив “Братство Тарасівців” що вперше висунуло мету самостійности України. Таке гасло на той час виглядало вкрай радикальним, бо тоді Україну було трактовано не инакше, як “Малоросійські губернії”. Вже в Харкові, працюючи адвокатом, Міхновський став співзасновником першої української партії – РУП (Революційна Українська партія).

1900 року Микола Міхновський написав програму цієї партії під назвою “Самостійна Україна”. Ця праця стала фундаментальною основою українського націоналізму, поставивши руба питання про національні права українців і конечну потребу самостійної Української держави.

Іржа соціял-демократїї, яка на той час опанувала українську інтелігенцію, роз’їла й лави РУП. Міхновський, яко непримиренний націоналіст і самостійник, полишає здеградовану РУП і разом із однодумцями в кін. 1901-на поч. 1902 рр. створює націоналістичну Українську Народню Партію (УНП). У програмових статтях УНП, зокрема “Десять заповідей УНП”, Міхновський закладає основи українського націоналізму: ”Одна, єдина, неподільна Самостійна, Україна”; “Україна для українців!». Поряд З УНП, Міхновський створює бойову організацію, о здійснює низку терористичних акцій, зокрема підриває пам’ятник Пушкіну в Харкові, на знак протесту проти відзначуваного тоді “Малоросійського приєднання до Росії”.

У Першу світову війну, Міхновського мобілізовано на фронт, де за короткий час він дістає кілька військових нагород, показавши себе відважним вояком. 1917 року , Міхновський висунув ідею створити Українське військо, бо воно є опорою державности. Він засновує Український військовий клуб ім. Гетьмана П. Полуботка та Військовий Організаційний комітет. Відтак Міхновський створює Перший Український полк ім. Б. Хмельницького. Державницька робота Міхновського допікала прогниле середовище соціял-демократії, яке тоді панувало в Центральній Раді та Генеральному військовому комітеті й задурювало людей своїми демагогічними побрехеньками. Ліберальні соціял-демократи, зокрема Винниченко, агресивно поборювали всі самостійницькі ініціятиви Міхновського. Тоді 1917 року під проводом Міхновського Полуботківці підняли повстання, щоби збройно захопити владу й проголосити незалежність України. Та повстання зазнало поразки й Винниченко наказав заарештувати Міхновського й одіслав його на Румунський фронт. В добу Української Держави Міхновський помилково не підтримав Гетьмана за його буцімто проросійські нахили. Соціял-демократична Директорія своїм недолугим керівництвом поширювала анархію й безлад. Натомість Міхновський намагався поєднати свої державницькі зусилля з найліпшими військовими провідниками Є. Коновальцем і П. Болбочаном, щоби збройно підтримати лад у державі. А “державник” Петлюра намість розстріляв Болбочана “за прогроми”. Соціял-демократи, здавши Україну більшовикам, утекли за кордон. Міхновський залишається в Україні. За ним установлює нагляд ДПУ. За деякий час його було знайдено повішеним.

Теперішня ліберальна влада в Україні вшановує безхребетних грушевських і зрадників винниченків, приписуючи їм вигадані державотворчі вчинки. Натомість ім’я справжнього державника Міхновського занедбано. Така поведінка лібералів закономірна. Організація “Патріот України” шанує пам’ять Миколи Міхновського, його життя є дороговказом кожному націоналістові. Він не йшов на жадні компроміси в боротьбі за державність і життя української нації, був справжнім провідником, сильним морально й фізично. Його слово завжди потверджував чин. Завзяття Миколи Міхновського – приклад до наслідування. Його слова є бойовим гаслом кожного українського націоналіста:

“Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Україні, і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!

Нехай страхополохи та відступники йдуть, як і йшли, до табору наших ворогів, їм не місце поміж нами і ми проголошуємо їх ворогами вітчизни.

Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам'ятаймо, що слава і побіда - це доля борців за народню справу. Вперед, і нехай кожний із нас пам'ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за ввесь народ, щоб цілий народ не згинув через його необачність.

Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!”