Зображення користувача Володимир Щербина.
Володимир Щербина
  • Відвідувань: 107
  • Переглядів: 115

Віктор Рудь: Не можна примушувати Україну до якогось «врегулювання»

Категорія:

Для Росії угоди існують тільки для того, щоб виграти час і забезпечити собі переваги для наступного нападу.

20220803victorrud.jpg

Віктор Рудь (Victor Rud), голова Комітету у закордонних справах Асоціації українсько-американських юристів (Ukrainian American Bar Association)

Я вже неодноразово казав, що по видання «The HILL» може бути своєрідним індикатором, які теми на поточний момент найбільш цікавлять американський політичний істеблішмент. Тому гарним індикатором є те, що майже кожен день у цьому виданні з’являються матеріали, присвячені Україні. Так і вчора з’явилася стаття американського юриста українського походження, голови Комітету в закордонних справах Україно-Американської Асоціації юристів (Ukrainian American Bar Association) Віктора Рудя. Ця Асоціація – це організація американських юристів, адвокатів, фахівців з питань права тощо, які мають українське коріння або цікавляться Україною, її правовою системою, ведуть справи так чи інакше пов’язані з Україною.

Так про що пише Віктор Рудь у виданні «The HILL»?

Про те, що в жодному разі не можна примушувати Україну до якогось «врегулювання». Що американці настільки вірять у «врегулювання», в «угоди», в «домовленості» - що просто не розуміють того, що Росії до всіх цих угод глибоко байдуже.

Отже, трохи більш докладно.

До складу НАТО зараз входять 30 країн, а незабаром приєднаються ще дві. НАТО – це три ядерні держави, половина економіки світу і понад 1 мільярд людей. Якщо узяти більш широко поняття Заходу, це 43 країни, що взяли участь у зустрічі в Рамштайні. На країни, які ввели санкції проти Росії, припадає 64,9 відсотка світового економічного виробництва. Самотня Росія має менше половини населення США, а її економіка дорівнює ринковій капіталізації єдиної американської компанії — Apple Computer. Щорічні витрати НАТО на оборону становлять 1,2 трильйона доларів; військові витрати Росії налічують 66 мільярдів доларів.

І от попри цей приголомшливий дисбаланс, протягом цілого покоління Захід не зміг стримати, а потім і зупинити міжнародне хижацтво Росії. І тому не можна зараз штовхати Україну до «угоди про врегулювання» з Росією.

Усередині країни (нагадаю, мова йде про США) ми загіпнотизовані «дотриманням угоди», розглядаючи будь-яку угоду як фактичне розв'язання проблеми. Подібним чином ми підходимо до міжнародних відносин, обожнюючи міжнародні угоди, як і внутрішні: як розв'язання проблем, а не як їх причину; як вирішення конфліктів, а не як їх каталізатор; як шляхи вперед, а не дороги для розвороту.

А от російська імперська ДНК непримиренно агресивна, вимагає нестабільності та глузує з компромісу. Для Росії угоди існують тільки для того, щоб виграти час і забезпечити собі переваги для наступного нападу.

Як саркастично зауважує автор: якщо скласти перелік угод, які Росія порушила, то їхня кількість перевищить кількість слів у цій статті. Тому автор дає тільки три приклади:

Перший. У 1933 році, коли Московія влаштувала Голодомор в Україні, саме в цей час вона прагнула дипломатичного визнання з боку США. Тому Москва погодилася «утримуватися від... будь-яких відкритих чи прихованих дій, здатних будь-яким чином завдати шкоди спокою, процвітанню, порядку чи безпеці всієї або будь-якої частини Сполучених Штатів», зокрема від будь-якої агітації чи пропаганди». Ну і коли Москва це виконувала?

Другий приклад. 1994 рік, Будапештський меморандум. США змусили Україну здати Росії третій за величиною ядерний арсенал у світі, більший, ніж у Китаю, Франції та Англії разом узятих. Росія обіцяла, що все буде добре. Минули роки і Володимир Путін сміявся в статті для New York Times: «Якщо ви не можете розраховувати на міжнародне право, то вам потрібно знайти інші способи забезпечити свою безпеку. Таким чином, все більше країн прагнуть придбати зброю масового ураження. Це логічно: якщо у вас є бомба, вас ніхто не чіпатиме».

Третій приклад. У понеділок Росія дозволила судну з зерном покинути Одесу після угоди, підтриманої ООН. Але днем раніше Росія вбила провідного українського аграрного підприємця Олексія Вадатурського та його дружину ракетним ударом по їхньому будинку.

Отже, каже автор статті, вірити в те, що Росія зміниться і виконає якесь «врегулювання», є самознеболювальною наївністю.

Треба розуміти, що Україна менше ніж 3 відсотки розміру Росії. Росія є найбільшою країною на землі, і їй не потрібні додаткові території, окрім тих, які необхідні для знищення української нації. Росія веде відверто геноцидну війну проти України, а Російська православна церква видає військовослужбовцям пам’ятні картки, в яких зазначається: «Ваше завдання — стерти українську націю з лиця землі».Як можна йти на компроміс з військовим злочинцем, який має намір вас знищити?

Врегулювання в Україні шляхом переговорів про поступку будь-якої території прирекло б мільйони людей на жах. Знищення України є частиною тотальної воєнної доктрини Росії проти світу, Росія голосно наголошує: «Ми воюємо із Заходом. І ця операція означає початок радикальної руйнації світового порядку в американському стилі».

Протягом багатьох поколінь люди Заходу вірили в правила світового правопорядку, але безглуздо здалися, схваливши Мінські угоди після першого вторгнення Росії у 2014 році й намагалися накласти на жертву, тобто на Україну, обмеження її суверенітету та інші покарання, які міжнародне право взагалі-то має накладати на агресора. Захід капітулював перед путінською зміною реальності. І тепер має спокутувати свою провину.

Питання, як буде нав’язуватися будь-яке «дипломатичне рішення»? Всередині країни угоди працюють, тому що існують правоохоронні органи, щоб запобігати або виправляти порушення.

Оскільки нема ефективного стороннього механізму примусового виконання міжнародних угод особливо тих, що стосуються національного суверенітету, — єдиним можливим механізмом є глобальний тиск на агресора. США і союзники зараз займаються саме таким «примусом» до виконання безлічі минулих угод (згадайте Статут ООН, Гельсінські угоди тощо). Додавати до них ще одну угоду було б лицемірним зреченням.

Будь-який «договорений мир» означатиме, що буде знята відповідальність за агресію, геноцид, воєнні злочини та звірства. І міжнародне хижацтво Росії тільки зростатиме. А це відкриє шлюзи для Пекіна, Пхеньяна і Тегерана.

Угоди не припиняють війни. Вони документують на місцях реальність, яка склалася на момент закінчення війни. Це реальність матиме тільки два варіанти: або неухильна підтримка з боку НАТО територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів, або капітуляція перед російською ідеєю, що «України більше не існує і ніколи не існуватиме».

Тиск на Україну для досягнення якоїсь мирної угоди призведе тільки до поширення жахів Бучі й Маріуполя. І підірве довіру до американської здатності щось «стримувати».


Що ж, я дуже вдячний пану Віктору, що він доносить до американських конгресменів просту істину, яку добре знають у нас в Україні, і яку все ще не до кінця усвідомили американські політики. З Росією не можна ні про що домовитися. Вона йде на будь-які угоди, тільки щоб виграти час і краще підготуватися до наступного нападу. Нема такої угоди, яку б вона не порушила. Або принаймні не планувала порушити.

Тому до повної перемоги України будь-які мирні угоди з агресором неприпустимі.

 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Піарники.

Війна в Україні як елемент піар-кампанії корпоративних психопатів (+аудіо)

Концепція виборчої кампанії в американський Конгрес 2022 року трішки змінюється: тепер з президента Байдена робитимуть не миротворця на руїнах України, а переможця на руїнах Росії. Перемога України...

Останні записи