Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець
1323

Люди і орки, або Як помиритися з Мордором: розгадка загадкової російської душі (+аудіо)

Категорія:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
5 - Наша стратегія

Мир з Росією відбудеться лише тоді, коли Україна стане на порядок сильнішою і матиме реальні засоби ліквідувати Мордор.

191107dune-2.jpg

Бог створив Україну для виховання чесних людей. І ніхто не може піти проти слова Господнього (кадр з фільму «Дюна», 1984)
Бог створив Україну для виховання чесних людей. І ніхто не може піти проти слова Господнього (кадр з фільму «Дюна», 1984)

Аудіоверсія статті: Люди і орки, або Як помиритися з Мордором: розгадка загадкової російської душі

Для вироблення правильної взаємодії з Росією необхідно розуміти її світогляд. Існує уявлення, що він мало чим відрізняється від нашого – мовляв, такі ж самі люди. Це фатальна помилка, і вона є головною причиною постійної українсько-російської війни.

А чи можливий мир? Для початку з’ясуймо, що таке війна.

Визначення війни і миру

Війна – це рішучі дії задля зміни поведінки противника. Слово «рішучі» вказує на те, що йдеться про енергійні, свідомі, невипадкові дії, з наперед продуманим наміром, всупереч волі противної сторони.

– А що таке мир?

Якщо війна – це динамічний ПРОЦЕС, то мир – це СТАН певної рівноваги. Тому й говорять, що «мир – це відсутність війни», а «метою війни є досягнення миру, кращого за попередній». Війна – це перехід від одного стану відносної рівноваги до іншого.

Будь-яка війна врешті-решт завершується миром. Проблема в тому, що у воюючих сторін уявлення про мир можуть бути дуже відмінними. Ми живемо в час, коли словом «мир» позначаються діаметрально протилежні поняття. 

Етимологічно слово «мир» пов’язане з поняттям «згода», відтак обов’язковою умовою істинного миру є наявність згоди між сторонами. Слово «помирилися» означає «припинили боротьбу і домовилися». Якщо нема згоди, то нема й миру.

У той же час «миром» називають стан, коли одна сторона придушує іншу сторону і нав’язує їй свою волю.

Відтак маємо два полюси, дві крайні позиції – «мир співпраці» (істинний мир, оснований на згоді) і «мир примусу» (псевдо-мир, оснований на придушенні).

Мир співпраці

Мир співпраці – це згода між рівноправними суб’єктами. Це стан такої рівноваги, яка дозволяє розвиватися всім сторонам мирної взаємодії. Стійкість такого миру тримається на вигоді для всіх його учасників, відтак вони  зацікавлені в його дотриманні.

Укладаючи такий мир, сторони разом формулюють і погоджують правила співжиття – мирний договір. Якщо договір змінюється, то лише за згодою сторін. Мир співпраці – це «гра з ненульовою сумою»: якщо один отримує, то інший не втрачає.

Мир примусу – це продовження війни

Мир примусу – це стан, у підтриманні якого зацікавлена лише одна сторона взаємодії. Тут нема ні згоди, ні рівноправності. Мир примусу виникає під тиском переможця і дає йому можливість розвиватися за рахунок переможеного. Стійкість такого «миру» тримається на домінуванні. Переможений перестає бути суб’єктом (гравцем), перетворюючись на пасивний об’єкт.

Для забезпечення свого домінування переможець системно ослаблює переможеного аж до його повного зникнення – шляхом фізичного знищення (геноциду) або поглинання (етноциду – примусової асиміляції, тобто розчинення). Відтак мир примусу – це прихована війна. Він веде до уніфікації і зменшення різноманітності. Мир примусу – це «гра з нульовою сумою»: якщо один отримує, то інший втрачає. 

Два світогляди, два способи життя

Як бачимо, є два протилежні уявлення про те, що таке мир. Вони випливають зі світогляду, адже саме світогляд дає поняття про те, яким має бути правильний порядок.

Для одних мир – це взаємовигідна співпраця, для інших – домінування і поглинання. Для одних мир – це результат домовленостей і їх чесного виконання, для інших – повного придушення противника. Для одних ідеальною метою війни є перетворення ворога на друга, для інших – повне підкорення противника або його знищення.

Якщо носії цих протилежних світоглядів почнуть шукати між собою миру, то в них нічого не вийде – адже під миром кожен розуміє своє.

Наголосимо, що тим самим терміном позначаються речі не просто різні, а докорінно відмінні, полярні, «потойбічні». Власне кажучи, «мир примусу» – це взагалі не мир (згода, гармонія), а тиранія.

Отже, перед тим, як шукати з кимось миру, треба ретельно вияснити, що він розуміє під цим словом і що для нього є бажаною реальністю – мир співпраці (тобто мир в первинному сенсі цього слова) чи мир примусу (псевдо-мир, прихована війна, «заморожений конфлікт»).  

Бісмарк і Кеннан про «російський мир» 

Після початку російсько-української війни у 2014 році одразу ж постало питання про досягнення миру. Миру хочуть усі. Росія постійно закликає до миру. Але що вона має на увазі? Який тип миру відповідає російському світогляду? Відповідь дає історичний фактаж.

Мирні домовленості для Московії ніколи не мали жодної вартості. Видатний німецький політик Отто фон Бісмарк, ще будучи послом в Росії, підсумував це відомим афоризмом: «Договір із Росією не вартий того паперу, на якому написаний». Пізніше він додав: «Ніколи не вірте росіянам, бо росіяни не вірять навіть самі собі».

У наступному столітті цю московську специфіку ретельно дослідив Джордж Кеннан – американський дипломат, політолог та історик. Будучи в 1946 році послом США в Росії, він здійснив проникливе дослідження її глибинної суті. Його висновки заклали фундамент «Доктрини стримування».

Кеннан показав, що для Москви не існує домовленостей, оскільки виконання обіцяного вона вважає проявом слабкості. Вона не вірить в існування правди і поважає лише грубу силу. Відповідно, Москва органічно непридатна до будь-якої співпраці – вона визнає лише тиранію.  

Кеннан писав, що Росія бере участь у міжнародних організаціях лише для посилення свого впливу і ослаблення впливу інших держав. «Москва розглядає ООН не як спільно сформований механізм управління світовим співтовариством, заснований на взаємовигідних інтересах і на благо всіх народів, а як арену, на якій її власні цілі можуть бути найкращим чином здійснені».

Москва переконана, що з «капіталістичним оточенням» неможливе мирне співіснування. Можлива лише боротьба, яка завершиться перемогою або капіталізму, або соціалізму. Для цього треба підтримувати у всьому світі комуністичні і промосковські сили, водночас використовувати найменшу можливість для ослаблення капіталістичних сил і посилення його внутрішніх конфліктів.

Маніакальна політика комуністичної влади основана на почутті страху, неповноцінності, відсталості і вразливості – писав Кеннан. Москва переконана, що економічні конфлікти неможливо вирішити шляхом домовленостей. У минулому російські правителі «шукали шляхи до забезпечення своєї безпеки лише у впертій і смертельній боротьбі за повне знищення конкуруючих держав, ніколи не йдучи з ними на угоди чи компроміси».

Висновки Бісмарка і Кеннана цілком актуальні для сучасного стану російсько-української війни. Ми в цьому переконуємося мало не щодня.

Очевидно, що «російський мир» – це «мир примусу», тобто продовження війни до повного знищення суперників. Він засадничо несумісний з ідеєю «миру співпраці», тобто миру в первинному й істинному розумінні цього слова.

Колективна психіка Московії

Якщо психологія вивчає психіку окремої людини, то соціальна психологія – психіку соціальних груп: колективну психіку, етнопсихіку, національний характер. Ще Платон спостеріг, що народ поводиться як єдина соціальна істота – «велика людина». Відтак існує деяка подібність між індивідуальною і колективною психіками. Працює системний принцип «те, що нагорі, подібне до того, що внизу».

Як ми вже знаємо, кожна людина належить до одного з 16 соціопсихологічних типів – соціотипів. Ці 16 типів об’єднуються в 4 квадри – «групи однодумців» з 4 соціотипів. Для кожної квадри властива четвірка «квадрових цінностей» – вона формується провідними («головними», «першими»)  психічними функціями чотирьох соціотипів, що належать до цієї квадри.  

Колективна психіка (етнопсихіка) народу московитів («москалі», «народ Моксель») належить до другої квадри, відтак її «квадровими цінностями» є такі психічні функції:

інтуїція суперечностей (схильність бачити слабкості, деформації, збочення, гниль);

сенсорика примусу (спроможність підкоряти своїй волі,  придушувати опір);

логіка контролю (схильність до формування вертикально підпорядкованих структур);

етика драматичних емоцій (генерування напруженої емоційної атмосфери, залякування, пафос війни).  

Зрозуміло, що з погляду індивідуальної психіки далеко не всі московити належать до другої квадри – серед них присутні всі 16 соціотипів. Проте саме до другої квадри належить колективна психіка Московії, яка є системою вищого таксономічного рівня. Саме вона формує серед своїх членів загальне уявлення про добро і зло, норму і відхилення, корисне і шкідливе.

Завдяки цій «суспільній думці» згадані вище цінності вважаються у московитів чеснотами, тобто соціально значимими корисними звичками. В результаті людина будь-якого соціотипу, долучена до московського інформаційного поля, в більшій чи меншій мірі орієнтується на «загальнодержавні цінності», а вони є цінностями другої квадри.

Усвідомлення цих азів соціальної психології дозволяє зрозуміти:

– чому в Московії не довіряють нікому, навіть один одному («інтуїція суперечностей»),

– чому там панує не «сила права», а «право сили» («сенсорика примусу»),

– чому вони так легко підкоряються начальству і невимушено «вмонтовуються» у структури тюремного типу («логіка контролю»),

– чому постійно вважають себе «обложеною фортецею», а будь-яку соціальну активність розглядають як різновид війни («етика драматичних емоцій»).  

З другого боку, соціопсихологічний підхід дозволяє зрозуміти, чому виконання домовленостей сприймається московитами як прояв слабкості. Річ у тім, що за формування спільних правил і їх точне виконання відповідає психічна функція «логіка чесної праці» («логіка співпраці»). Для другої квадри ця функція є «точкою найменшого опору», тобто сприймається як щось неприємне, нереальне, потойбічне (див. «Потойбічні» психічні функції). Можна сказати, що сама думка про виконання договорів викликає у московитів не просто презирство, а прямо таки блювотний рефлекс. «Борги віддають тільки боягузи» – це з їхнього фольклору.

ІТ-підсилювач національного характеру

Оскільки метрополією для РФ є Москва, то вона формує колективну психіку всієї імперії «за своїм образом і подобою». Те, що колись було «московським менталітетом», стало «національним характером» Росії. Перехід до інформаційного суспільства поглиблює його проникнення в індивідуальну і групову психіку російського суспільства.  

Процес «промивання мізків» росіян різко посилився після 2014 року, коли Москва, виправдовуючи свою війну проти України, почала формувати для громадян РФ вигадану «паралельну реальність».

Керованість колективної психіки за допомогою нових інформаційних технологій швидко посилюється. Як наслідок, прискорюється стирання національних відмінностей всередині РФ: що далі, то більше народи РФ відчувають себе росіянами.

Для посилення асиміляції і контролю активно залучається багатий досвід комуністичного Китаю. Характерний прояв – поступова, але рішуча ізоляція Росії від Інтернету і державна система примусового стеження за користувачами смартфонів та комп’ютерів.

За великим рахунком, інформаційні технології етично нейтральні і є лише підсилювачами наявних соціальних процесів. Оскільки інформатизація є сталою світовою тенденцією, то вона розгортатиметься і в Росії. Це означає неминуче посилення і увиразнення російського національного характеру, зокрема притаманних Московії квадрових цінностей, серед яких недовіра, примус, тиранія і романтика війни.

Поширене уявлення про те, що в Росії врешті-решт переможе «холодильник», основане на нерозумінні цінностей російської колективної психіки. Психічна функція «сенсорика комфорту» (символічний «холодильник») не є для росіян цінністю. Натомість цінністю і великою чеснотою вважається спроможність до завоювань і підкорення інших народів. Для росіян нормальним і загально схвалюваним способом вивищення Росії вважається приниження нею всіх інших. Якщо Росія здійснюватиме зовнішні завоювання, то народ пробачатиме владі всі свої поневіряння, відтак «телевізор» (пропаганда почуття величі) завжди перемагатиме «холодильник» (якість життя). Причому зниження рівня життя буде лише посилювати агресивність Росії і посилювати внутрішню консолідацію.  

Перпендикулярні цивілізації

Неважко побачити, що описані вище 4 психічні функції, що є цінностями другої квадри, складають цілісну систему і діють синергетично. Справді, адже недовіра до людських якостей вимагає посиленого контролю, а для здійснення примусу потрібне емоційне виправдання.

Так само цінності протилежної – четвертої квадри – складають цілісну систему і діють синергетично:

етика духу (свідомість, зв’язок з власним духом і духовним світом);

логіка співпраці (узгоджене вироблення правил та їх чітке виконання);

сенсорика краси і якості (гармонія, функціональність, надійність, ефективність);

інтуїція здібностей (знаходження прихованих талантів та їх реалізація).

Наявність цих двох протилежних комплексів «квадрових цінностей» формує два протилежні типи мислення, зокрема два протилежні уявлення про мир. Комплекс 4 квадри веде до «миру співпраці», комплекс 2 квадри – до «миру примусу».

Мир співпраці – це мир «горизонтальної взаємодії», адже сторони, які домовляються, перебувають в однаковому статусі «вільних гравців», суверенних суб’єктів. Спільно виробляючи правила взаємодії у вигляді мирного договору, вони перебувають на одному рівні, в одній площині. Це «горизонтальний мир».

Натомість «мир примусу» означає, що одна сторона взаємодії стоїть вище іншої, відтак має право диктувати їй свої умови. Перебуваючи в різних площинах буття, вони принципово не можуть домовлятися. Тут єдино можливі лише вертикальні стосунки «начальник – підлеглий»: перший наказує, другий виконує. Порушення такої жорсткої субординації, з погляду другої квадри, означає руйнування порядку і вселенську катастрофу. Це «вертикальний мир», основний на підкоренні й диктаті.

Мир співпраці властивий для США. Ця держава початково була основана на цінностях четвертої квадри. Характерною рисою американської політики є укладання таких угод, які б приносили більшу чи меншу вигоду обом сторонам взаємодії. Наявність взаємного зацікавлення американці вважають запорукою надійності стосунків. Звертає увагу, що президент США Дональд Трамп, намагаючись спрямувати США до традиційних цінностей, вірить в «добрі угоди», тобто взаємовигідні домовленості.

Мир співпраці властивий і для України. Український характер також оснований на цінностях четвертої квадри. Примітно, що, відчуваючи на власній шкірі протягом століть люту агресивність і брехливість Московії, українці не втрачають бажання домовитися з нею про мир.

Мир примусу органічно притаманний Московії, колективна душа якої основана на цінностях другої квадри. «Русскій мір» – це світова експансія, підкорення народів, їх перемішування і асиміляція. Для перемоги над противником, Москва спочатку приводить його у стан хаосу, після чого встановлює свою диктатуру. Це нагадує поведінку павука, який спочатку впорскує в свою здобич травні соки, а потім терпеливо чекає, поки об’єкт атаки дійде до потрібної кондиції.

Московська стратегія підривних дій і перехоплення управління здійснюється за добре відпрацьованою схемою. Про її структуру і етапи розповів Юрій Бєзмєнов – високопоставлений співробітник КГБ, який отримав політичний притулок в США.

Таким чином, США і Росія мають не те що протилежні, а «перпендикулярні» уявлення про сутність миру. Звичному для нас «горизонтальному миру співпраці» Росія протиставляє радикальну альтернативу  – «вертикальний мир примусу», оснований на диктатурі.

Мордор і його орки

Дедалі глибше проникнення інформаційних технологій посилює усвідомлення росіянами винятковості і альтернативності своєї цивілізації. Іноді це набуває дивовижних проявів. «У тій країні, що колись була Радянським Союзом, є традиція тлумачити книги Толкіна так, наче Мордор символізує СРСР, а орки – це насправді росіяни, тоді як ельфи – західні країни або нацистська Німеччина. Не всі погодяться з таким прочитанням. Сам Толкін йому заперечив би. Проте виник цілий жанр, присвячений тлумаченню його книг» – пише Ларс Ловен (Lars Lovén) у своїй статті в «Svenska Dagbladet» (Швеція).

Ця ідея стала популярною в російських патріотичних колах. Наприклад, публіцисти і громадські діячі Максим Калашников і Юрій Крупко видали книгу «Гнів орка», в якій стверджують, що росіяни повинні визнати себе орками. Те ж саме говорять на російських патріотичних сайтах в інтернеті. Там мова вже не йде про те, щоб виправдати орків або зруйнувати неправдоподібний дуалізм робіт Толкіна – там у звичному дусі вихваляють войовничих і сильних орків, які разюче виділяються на тлі занепадаючого навколишнього світу.

Еліот Боренштейн (Eliot Borenstein) – професор русистики і славістики з Нью-Йоркського університету – розповідає про те, як література про орків розвивається останнім часом. «Виходить безліч романів про орків. Вони називаються, наприклад, “Танкіст Мордора” або “Орки і росіяни – брати навіки”. Їх нескінченна кількість, всі вони російською мовою і цілком бездарні».

Визнаючи себе орками, московити просто стають самими собою – і це звільняє їх від тягаря нав’язаних іззовні «кайданів» шляхетної поведінки. Це їх внутрішньо розкріпачує. Те, про що раніше говорили тихо і сором’язливо, нині можна визнавати голосно і відверто. Мир – це війна, агресивність – це чеснота. Хижацьку політику власної країни дедалі більше росіян розглядає як природну і єдино можливу для неї поведінку. Будь-який інший стан – згубний. Твердження про те, що Росія може вижити лише в ролі хижака» – це російська національна ідея. І в цьому криється розгадка «загадкової російської душі».

Гарконнени – ті ж самі орки

Для кращого розуміння цієї «загадкової російської душі» корисно ознайомитися з іще одним фантастичним твором – романом Френка Герберта «Дюна» (1965) та його однойменною екранізацією (1984). Протистояння «перпендикулярних цивілізацій» там показано на прикладі смертельної ворожнечі дому Атрідесів (четверта квадра) і дому Гарконненів (друга квадра).

Для атрідесів головні цінності – шляхетність, чесність, справедливість, краса. Для гарконеннів – це влада, пафос величі, завоювання і збагачення будь-якими засобами.

Аналогії з Московією дуже прозорі. Так, гарконненами керує барон Владімір, а їхній улюблений інструмент – гармошка. У них рабовласницька держава з відсталою індустріальною економікою: задимлені заводські корпуси, екологічно брудне виробництво, безжальне визискування природи. Жадібні й підступні, вони використовують зрадників, саботаж, таємні операції, захоплення заручників. Схильні до насильства, отримують насолоду від приниження інших. Улюблений прийом – отруєний ніж у спину. Нестримні емоції на межі з істерикою.

Як помиритися з Росією

Джон Толкін і Френк Герберт вважали, що примирення з орками і гарконенами неможливе в принципі: або ми, або вони. Що ж, це гарно виглядає в уяві фантастів, а як бути в реальному житті?

Відповідь дав згаданий вище Джордж Кеннан у своїй доктрині стримування. Передусім, він показав, що домовлятися з Москвою безглуздо, адже вона фундаментально переконана в неможливості вирішення конфліктів шляхом домовленостей.

– То що, жодних шансів?

Не все так безнадійно. Річ у тім, що, за словами Кеннана, Москва не сприймає логіку міркувань, проте дуже добре сприймає логіку сили. З цієї причини може легко відступити – що вона зазвичай і робить – у будь-який момент, коли зустрічає сильний опір. Таким чином, якщо противник досить сильний і ясно показує готовність використовувати свою силу, йому рідко доводиться застосовувати цю силу.

Отже, для угамування російської агресивності потрібно володіти безперечною силовою перевагою і мати волю – при необхідності – її застосувати з максимальною рішучістю.

Але це ще не все. Кеннан стверджує, що світовий комунізм подібний до патогенного паразита, який харчується тільки ураженими тканинами. «Сміливі і чіткі заходи щодо вирішення внутрішніх проблем нашого суспільства, підвищення впевненості, дисципліни, морального і суспільного духу нашого народу є дипломатичною перемогою над Москвою. Якщо ж ми не відмовимося від фаталізму і байдужості до недоліків нашого суспільства, то Москва одержить від цього вигоду для своєї зовнішньої політики» – дипломатично висловився Джордж Кеннан.

Якщо ж говорити відверто, то мир з Росією можливий тільки в рамках її «вертикальної» світоглядної моделі. Москва визнає тільки «мир примусу»: або вона повністю домінує над противником, або противник повністю домінує над нею.

Видатний російський сходознавець професор Олексій Маслов якось висловився, що азійські держави визнають лише дві форми спілкування – або максимальна ввічливість, або максимальна жорсткість. Якщо без політкоректності, то «максимальна ввічливість» – це плазування перед сильнішим, а «максимальна жорсткість» – це приниження слабкішого.

Якщо Москва виразно відчує над собою переважаючу силу, то не буде чинити опору і спокійно підкориться цій силі. «Загадкова російська душа» тоді відчує дивне умиротворення і, можливо, займеться чимось продуктивним.  

 

 

Нарешті зауважимо, що Росія – як цілісна цивілізаційна система – є носієм азійського мислення, і в цьому, до речі, мало чим відрізняється від Китаю. Протистояння «миру співпраці» і «миру примусу» – це протистояння «Європи» і «Азії». В сучасну інформаційну епоху воно швидко перетворюється на протистояння постіндустріальної та ультраіндустріальної цивілізацій.  

Кому вниз - Неба зорі

Якщо вас цікавить розвиток цієї теми, ви можете підтримати наш проект щедрими дарами.
 
Наші інтереси: 

Освячуйся! Озброюйся! Плодися! 

Коментарі

Зображення користувача Зірка Вітошинська.

Дякую, Ігоре, глибока й цікава аналіза "загадкової російської душі".

І головне - як до неї підійти !
Треба ширити на всі суходоли...

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Валерій Швець.

Мир з Московією можливий лише у разі, якщо вона перебуває в ослабленому стані. Створити і підтримувати цей стан потрібно тому, хто не хоче переможної війни з Московією, яка б назавжди звільнила світ від цієї імперії зла.

Зображення користувача Ігор Каганець.

Прагнення Росії всіх підім'яти під себе має зворотну сторону: якщо з’явиться сильніший хижак, Росія під нього одразу ж і ляже. Згадаймо, як Московія без жодного опору служила Орді.

І такий хижак уже з’явився. Китай починає огортати Росію своїми м’якими, але сильними обіймами.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Віктор Макаренко.

Точно! Взагалі мені її поведінка нагадує гопника. Той теж "виступає" поки не отримає по писку.

Зображення користувача Андрій Будкевич.

Московський народ (громадяни РФ) до цивілізованого мислення почнуть навертатися лише опісля розпаду РФ як імперії, а це неминуче... Про це грунтовно писав Ю. Липа.

Зображення користувача Ігор Каганець.

Схоже, що повернення не буде. Дедалі ймовірніше, що Росія буде поглинута Китаєм. Тобто її зникнення відбудеться не через розпад, а через асиміляцію.

Андрій Будкевич каже:
Московський народ (громадяни РФ) до цивілізованого мислення почнуть навертатися лише опісля розпаду РФ як імперії, а це неминуче... Про це грунтовно писав Ю. Липа.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Французький аристократ маркіз Астольф де Кюстін, відомий мандрівник і письменник, серед інших творів опублікував книгу «Росія в 1839 році» з описом суспільства за часів правління імператора Миколи I. У книзі маркіз написав:

«Російський деспотизм ні в що не ставить ні ідеї, ні почуття, він ще й перекроює факти, бореться проти очевидності і перемагає в цій боротьбі. Адже ні очевидність, ні справедливість, якщо вони незручні можновладцям, не знаходять захисників».

«Народ і навіть шляхта, змушені бути присутніми при цій нарузі над істиною, миряться з ганебним видовищем, тому що брехня деспота, як би груба вона не була, завжди лестить рабу».

Джерело

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Богдан Бень.

Дуже майстерна стаття! І головний висновок, що треба посилювати себе.
Але також цікавить дальша перспектива. Що буде, коли Росія розпадеться (чи буде поглинута Китаєм)? Невже нема шансів на те, щоб змінити Мордорську природу Московії через постання там якоїсь іншої держави? Розумію, що перспектива дуже віддалена, але навіть про ворога варто думати хоча б з іскрою світла, яке зрештою може в ньому загорітися, і пробувати її знайти та розпалити. Такий погляд згори дає духовну перевагу над супротивником.

Зображення користувача Ігор Каганець.

Життя - це велика Гра. В кожній грі має бути антагоніст, мають бути стреси, протистояння, подолання перешкод. Інакше не буде розвитку. Пам'ятаєте Всесвіт-25?

Україна і США - це теза. Росія і Китай - це антитеза.

Завдання антитези - випробовувати тезу на життєспроможність аж до намагання її знищити.

Завдання тези - довести свою життєспроможність через подолання антитези аж до її організаційної ліквідації.

На наших очах закладається цивілізаційне протистояння, яке може тривати сотні або й тисячі років.

Буде цікаво!

Богдан Бень каже:
Дуже майстерна стаття! І головний висновок, що треба посилювати себе.
Але також цікавить дальша перспектива. Що буде, коли Росія розпадеться (чи буде поглинута Китаєм)? Невже нема шансів на те, щоб змінити Мордорську природу Московії через постання там якоїсь іншої держави? Розумію, що перспектива дуже віддалена, але навіть про ворога варто думати хоча б з іскрою світла, яке зрештою може в ньому загорітися, і пробувати її знайти та розпалити. Такий погляд згори дає духовну перевагу над супротивником.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Валерій Швець.

Інша держава постане на тій самій ентнічній основі і так само становитиме загрозу для України. Агресивність Московії має генетичну основу і через зміну назв ніколи не зміниться. Ми і Московія приречені бути антагоністами назавжди, хіба може якийсь з етносів зникне з лиця Землі.

Зображення користувача Ігор Каганець.

Саме так: або ми - або вони. Після підкорення Росії Китаєм, Велике Міжмор’я (Україна, США і союзники) воюватиме проти Великого Мордору (Континентальний блок).

Валерій Швець каже:
Інша держава постане на тій самій ентнічній основі і так само становитиме загрозу для України. Агресивність Московії має генетичну основу і через зміну назв ніколи не зміниться. Ми і Московія приречені бути антагоністами назавжди, хіба може якийсь з етносів зникне з лиця Землі.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Зірка Вітошинська.

Чи існують приклади народів, які визволилися від китайського гніту ? І як ?

Імперії завжди існували, але потім зникали...
А сьогодні події ще й прискорюються.

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Віктор Макаренко.

Тут ще цікава така штука: імперії зникають, а результати асиміляції мабуть лишаються.

Зображення користувача Ігор Каганець.

Так, сліди залишаються.

Віктор Макаренко каже:
Тут ще цікава така штука: імперії зникають, а результати асиміляції мабуть лишаються.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Китай періодично розпадався, значить, були й народи, які звільнилися.

Зірка Вітошинська каже:
Чи існують приклади народів, які визволилися від китайського гніту ? І як ?
Імперії завжди існували, але потім зникали...
А сьогодні події ще й прискорюються.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Зірка Вітошинська.

Так, сліди залишаються, тільки відносно.

І Україна, і Московія зазнали азійського гніту.

Але наслідки - діяметрально протилежні !!!

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Арсен Дубовик.

Соціотип різний.
Московити кажуть: "Барін нас рассудіт..." тому для них "азійський гніт" умовний, бо - природній.
Натомість українці співають: "І над панами я пан!". І гніт буває тимчасовий.
Адже:
Московія - тримається гасла "Сила і Імперія!"
Україні ж миліше "Слава і Честь!"

Зірка Вітошинська каже:
Так, сліди залишаються, тільки відносно.
І Україна, і Московія зазнали азійського гніту.
Але наслідки - діяметрально протилежні !!!

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Арсен Дубовик.

Друже Ігоре! Гарна публікація! Повністю підтримую!
Як гадаєш? 1) «Доктрина стримування» - це оборонна позиція чи наступальна? Якщо оборонна, то чи довго можна оборонятися?
2) Найімовірніше, що політика Петра Могили (просвіта московитів) таки була із розряду «Доктрина стримування».
Чи підняло це духовно московитів? Так.
Чи допомогло це Україні? Ні.
Тому, що «Доктрина стримування» передбачає вирівнювання потенціалів.
Піднімаючи когось, автоматично опускаєшся сам.

Адже так?....

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Ігор Каганець.

Взагалі то "Доктрина стримування" - це нарощування власної переваги і недопущення паразитування на собі, аж поки ворог вичерпає свій потенціал і засохне. Гасло цієї доктрини: "Хочеш миру - готуйся до війни", а також "Оздоровлюйся і озброюйся".

А спроби просвітити паразита і знизити його агресивність шляхом підгодовування - це "Доктрина розрядки" (детанту).

Арсен Дубовик каже:
Друже Ігоре! Гарна публікація! Повністю підтримую!
Як гадаєш? 1) «Доктрина стримування» - це оборонна позиція чи наступальна? Якщо оборонна, то чи довго можна оборонятися?
2) Найімовірніше, що політика Петра Могили (просвіта московитів) таки була із розряду «Доктрина стримування».
Чи підняло це духовно московитів? Так.
Чи допомогло це Україні? Ні.
Тому, що «Доктрина стримування» передбачає вирівнювання потенціалів.
Піднімаючи когось, автоматично опускаєшся сам.
Адже так?....

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Арсен Дубовик.

Ясно!

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Ігор Каганець.

Ось що розповідає про ментальність орків психолог Олександр Зеленько:

- Психотип ординця і психотип росіянина близькі. Соціопатична установка ординця говорить: я поважаю сильного, сильний бере своє, а хто починає розбиратися, галасувати про справедливість - той слабкий, слабкість не заслуговує поваги. І цей експансивний тип змінити неможливо.

Вони отримують задоволення від розширення земель, але не від обробітку. Сусід для ординців може бути або ворогом, який ще не підпорядкований, або рабом - так російські дивляться на сусідів.

Паритет для них неможливий, рівноправність для ординця означає невизначеність. Так, що б ніхто нікого не пригнічував - не вийде. Адже інакше - як визначити, хто з нас старший, кого слухатися? Стан агресії - нормальний стан ординця. Вони кажуть: б'є - значить любить. Любов - це соплі і слабкість, а сильний - завойовує.

Найкращий цар з погляду росіян - той, який їх пригнічує: Іван Грозний, Сталін. А що таке для росіян Єльцин або Микола Кривавий? Вони нікчемні.

Джерело: Психотип росіян і три рівні російської гібридної мережі: «мова», «культура», «бойова платформа»

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Москвичи вважають себе фентезійними орками з Мордору.

Донбасяни пішли ще далі - вони розвивають свою ідентичність на науковій основі - вони розробили расову теорію про походження від неандертальців. Про це розповідає Олександр Зеленько.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Ця стаття пояснює причину тотального застосування росіянами матюків.

Це інструмент приниження опонента і, таким чином, формування вертикальної структури підпорядкування.

Росіяни починають знайомство з обміну матюками - і в процесі такої "змагальності" виясняють, хто з них старший.

Таким чином вони позбуваються "невизначеності ("хаосу") рівноправного партнерства" і вибудовують "мордорський порядок" за типом "я начальник - ти дурак".

Якщо матюки не спрацювали, то просто відбувається "ритуальний мордобой", який завжди закінчується "російським миром".

Ось така цікава традиція Мордору.

До речі, притаманна росіянам дідовщина - це той самий "російський мир".

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Валерій Швець.

Війна з Московією має тривати настільки довго, наскільки потрібно, щоб ми встигли знищити всіх зовнішніх і внутрішніх ворогів України. Примирення за умови існування великої кількості цих ворогів вкрай небезпечне.

Зображення користувача Ігор Каганець.

Додав озвучення цієї статті. Слухаємо і поширюємо!

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Чесність і виконання домовленостей росіяни сприймають як слабкість. Тож якщо їм сказати, що "ви вчинили чесно і виконали свої обіцянки", то вони це сприймають як знущання і образу, тому починають виправдовуватися. А все тому, що таку похвалу вони сприймають як знущання й інформаційний удар по своїм точкам найменшого опору: "етиці духу" і "логіці співпраці".

Ось фрагмент зі статті респектабельної московської фінансової газети finanz.ru під заголовком: Россия объявила о планах выйти из сделки ОПЕК+:

Решение сократить добычу показало свой положительный результат на протяжении 2017-2019 годов, впервые в истории страны ОПЕК и не-ОПЕК договорились, и мы видим, что рынок хорошо реагирует на такие договоренности...

С уровней 27 долларов за баррель в начале 2016 года нефть Brent подорожала до 86 долларов на октябрь-2018... - заявил в пятницу глава Минэнерго РФ Александр Новак в интервью телеканалу «Россия 24».

Впрочем, де-факто участие России в сделке ОПЕК+ является профанацией. В то время как страны картеля сократили добычу с 32 млн баррелей в сутки в 2017 году до 29,6 млн в текущем, российские нефтяники установили новый рекорд производства, сообщил Новак.

По итогам 2019 года добыча в РФ выросла на 0,7% - до 560 млн тонн, рассказал он. Обвести вокруг пальца ближневосточных партнеров помогла как удачная база сравнения (по сделке ОПЕК+ добычу надо сокращать относительно уровней октября-2018), так и прямое нарушение обязательств.

По данным Минэнерго, в течение года Россия лишь дважды выполнила свою квоту (сокращение на 228 тысяч баррелей в сутки), и то в месяцы, когда простаивал нефтепровод «Дружба», загрязненный хлором.

(кінець цитати)

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Додав тематичне відео :)

Все, що робиться з власної волі, - добро!