Воююча Україна виступає в ролі потужного енергетичного донора для відродження національного духу Німеччини. Німецькі еліти використовують стратегію «Анти-Нюрнберга», щоб очиститись від історичної провини через засудження російських злочинів. Новий європейський порядок народжується на перетині американського руху технологічних правих, рухливості мігрантів та української волі. Пробуджена життєва сила України може стати основою для її власного цивілізаційного прориву в майбутнє.
У герметичному світі російської колективної психології існує сакральний поріг – 1418 днів. Це не просто тривалість «Великої вітчизняної війни» – це часовий канон, що визначає межі «справедливого» конфлікту. Російський експерт по Німеччині Віталій Волков висуває радикальну тезу: саме війна 1941 року стала фінальним актом російської громадянської війни, виступивши як безальтернативний «соціальний клей» («скрепи»), що зшив розрізнене суспільство в єдиний «радянський народ».
Сьогодні, коли тривалість російсько-української війни перетнула цей психологічний бар’єр, російські еліти охоплює екзистенційний жах. Вихід за межі 1418 днів загрожує розмиванням «метафізичної правоти», адже часова масштабність ганебної СВО перевершує «велич» «Великої вітчизняної війни», перетвореної московською пропагандою на псевдорелігійний культ.
Це ризикує перезапустити внутрішню громадянську війну, а тому змушує Кремль гарячково змінювати парадигму. На початку широкомасштабного вторгнення Росія демонструвала «брутальну силу» альфа-самця та нахабну зневагу до будь-яких укладених договорів. Натомість тепер Росія переходить до економії ресурсів та болісного пошуку морального виправдання.
Головним полем битви стає не лінія фронту, а питання: чому Німеччина раптом почала надихатись Україною?
Стратегія реанімації німецького духу
За аналізом Волкова, німецька непублічна аристократія – ті сили, що стоять за лаштунками офіційного Берліна, – використовує українство як зовнішній енергетичний донор. Тут криється глибинний парадокс: власна національна енергія для німців є табуйованою. Будь-яка спроба реанімувати німецький дух зсередини неминуче активує паралізуючий страх звинувачень у відродженні націонал-соціалізму.
Німці, на думку аналітика, є нацією з найбільш «промитими мізками» – навіть більше, ніж північні корейці. Тож німецький народ, маючи глибоку психологічну травму, неспроможний до відродження власними силами. Відповідно, німецька еліта не може грати роль вільного суверенного гравця.
Для того, щоб розв’язати цю проблему, необхідно розв’язати три завдання.
По-перше, необхідно скинути тягар історичної провини, штучно сконструйованої лівою пропагандою і жорстоко нав’язаної післявоєнним поколінням німецького народу.
По-друге, треба створити в Німеччині нові соціальні структури, спроможні виступити в ролі пускового механізму, своєрідного стартера для народного пробудження.
По-третє, оновлену соціальну структуру необхідно наповнити життєвою енергією.
1. Операція «Анти-Нюрнберг»: Онтологічне відмивання провини
Німецькі еліти ведуть витончену гру, яку Волков визначає як «Анти-Нюрнберг». Це масштабна стратегія метафізичної легітимації нового німецького мілітаризму через перекидання тягаря історичної провини на Росію.
Механізми стратегії «Анти-Нюрнберга»:
– Оцифровування зла. Грандіозні інвестиції в документування російських злочинів створюють цифровий архів «Абсолютного Зла», який має затьмарити архіви Нюрнберга.
– Символічна часова синхронізація. Тривалість російсько-української війни перевищила тривалість 1418 днів тривалості так званої «Великої Вітчизнаної Війни», яка є в Росії базовим псевдорелігійним культом. Це дозволяє на рівні архетипів прирівняти злочинну російську «СВО» до Другої світової війни.
– Юридична анігіляція. Створення міжнародних трибуналів для остаточного закріплення за Росією статусу головного світового злочинця останньої сотні років.
– Метафізичне роззброєння ворога. Росія має стати новим уособленням «пекла», що дає Німеччині моральне право на створення нового «військового кулака», необхідного для захисту від пекельного Мордора.
2. Трамп, Маск та архітектура «нового фашизму»
На руїнах старого порядку формується «новий фашизм», фронтменом якого в Німеччині виступає Ілон Маск. Це не класична ідеологія, а технологічний проект збирання людей у нові «зв’язки» (фасції) – нові спільноти.
При цьому терміну «фашизм» повертається його первинний сенс. Як пояснює найавторитетніший дослідник фашизму Роджер Гріффін, який є професором сучасної історії в Оксфордському університеті Брукса, фашизм – це революційний націоналізм, спрямований у майбутнє. Фашизм оснований на двох ідеях: перша – визнання того, що нація перебуває у стані смертельно небезпечного занепаду; друга – навіть у цьому стані нація спроможна здійснити перенародження подібно до міфічного Фенікса.
На думку Віталія Волкова, фундаментом американського технофашизму, який нині експортується в Німеччину, є ідея релігійно-технологічного месіанства. Онтологічна основа – технологічні мережі та прогрес. Механізм – створення згуртованих спільнот навколо харизматичних лідерів.
Особливу роль тут відіграють «мобільні іноземці» (мігранти) в Німеччині. Вони позбавлені паралізуючої психотравми та почуття провини. Тому вони можуть бути легко інтегровані в нові структури технофашизму – американського руху технологічних правих (Tech Right), ставши головною опорою нової Європи.
Волков стверджує, що іноземці, які проживають у Німеччині, є «набагато швидшими» та «рухливішими» у своєму мисленні, ніж корінні німці з їхньою психотравмою. Саме вони, на його думку, можуть стати справжніми союзниками ідеології Дональда Трампа та Ілона Маска в Європі, оскільки здатні швидше захопитися ідеями «нового виду прогресу» та консолідуватися у нові політичні структури.
3. Українська пасіонарність для нової Німеччини
Якщо «мобільні іноземці» виступають в ролі пускового механізму (бустера) політичної та структурної зміни суспільства, то український чинник – це метафізичне джерело «життєвої енергії» для національного відродження Німеччини і всієї Європи.
Тому українізація Європи – це не акт милосердя щодо українців, а стратегічне підживлення виснаженого німецького істеблішменту українською вітальністю. Це своєрідне психоенергетичне донорство, де українська енергія дозволяє німцям та іншим європейським народам вийти в проактивний режим, позбуваючись при цьому власної історичної травми.
Українство несе життєву енергію, яка буде використана європейськими аристократіями для реанімації національної свідомості та переходу до активної фази історичного буття – припускає український оглядач Анатолій Якименко.
Очевидно, що новосформована вісь Україна – Німеччина – США є для Росії екзистенційною загрозою. Проте ще більш небезпечною для самого існування Росії є втрата ідеологічної цілісності.
Криза російської ідентичності: самовиправдання або розпад
Російська інтелектуальна еліта усвідомлює: поразка в «битві за правоту» призведе до масового виходу десятків мільйонів людей із російської ідентичності. Ці мільйони житимуть в Росії, але не відчуватимуть себе росіянами.
Для Москви встановлення прапора над Києвом буде порожнім актом, якщо він не супроводжується метафізичною перемогою. Без відчуття «складної правди» російський проект ризикує розвалитися зсередини, як це мало статися ще до 1941 року.
Росії для виживання необхідний новий ідеологічний проект. Віталій Волков стверджує, що це має бути ідея, яка запропонує світові (зокрема колишнім республікам СРСР та «Третьому світу») щось унікальне, чого не можуть дати Китай чи США. Російські інтелектуали працюють над створенням нового типу наративу, який дозволив би людині відчути себе учасником «колосального та цікавого історичного процесу», пов’язавши минуле з майбутнім.
Однією з головних цілей нового проекту є запобігання масовому виходу з російської ідентичності. Російська влада побоюється, що якщо не буде доведено «правоту», мільйони людей почнуть соромитися бути росіянами як всередині країни, так і за її межами.
Битва за право визначати «правду» тільки починається, і в цій грі територіальні здобутки важать значно менше, ніж перемога в метафізичному просторі.
Україна та Німеччина у XX столітті
Нинішній інтерес Німеччини до України оснований на потужному досвіді історичної взаємодії.
Як відомо з історії, після Першої світової війни та українсько-німецького зближення 1918 р. у Німеччині буквально вибухнув інтерес до України. Університети й спеціальні наукові заклади стали приділяти велику увагу українознавству. Розроблялися різні концепції німецької політики щодо України, де остання розглядалась як потенційно сильна незалежна держава, що об’єднує усі чотири частини роздертої в 1919—1920 рр. української території та матиме у майбутньому великий вплив на баланс сил у Східній Європі.
Тож уже з початку 1920-х років українські націоналісти в рамках Української Військової Організації (УВО) починають взаємодіяти з Німеччиною. Цьому сприяли особисті дружні стосунки між українськими і німецькими військовими з часів Української держави Павла Скоропадського (1918 р.)
Протягом 20-х років Євген Коновалець користувався коштами зі спеціального німецького фонду, створеного для підтримки недержавних народів Європи урядом Веймарської республіки. Наприкінці 1932 р. Коновалець та представник німецької контррозвідки капітан Патціґ зустрілися на спеціальній нараді, де було укладено усну угоду про співпрацю. Коновалець двічі бачився з Гітлером, який запропонував, щоб кілька прихильників Коновальця пройшли курс навчання у нацистській партійній школі в Лейпцигу.
У 1939–1940 роках німці планували відтворити Другий гетьманат Павла Скоропадського, але вже з новим лідером – полковником Андрієм Мельником. Це й зрозуміло: стара схема з союзною Українською Державою нормально спрацювала в минулому, тому раціональні німці не вважали за потрібне вигадувати «новий велосипед».
21 листопада 1938 р. польський посол інформував свого міністра закордонних справ, що «Німеччина має повністю сформований і підготовлений український штаб, який повинен взяти владу на Україні і утворити українську незалежну державу за підтримки Німеччини».
Звертає увагу те, що нова Українська держава мала об’єднати всі українські етнічні землі, включно з Курщиною, Воронежчиною, Кримом і Кубанню – як за часів Скоропадського.
«Про німецьку політику щодо України в перші тижні війни свідчать "особливі інструкції з українського питання", датовані 11 липня 1941 р. У них, зокрема, підкреслювалося, що "територію України слід розглядати як життєвий простір дружнього нам народу". У зв'язку з цим заборонялися будь-які самовільні конфіскації, зверталася увага на те, щоб кожний військовослужбовець поважав релігійні вірування греко-православного і греко-католицького населення. Дозволялася організація під німецьким контролем української міліції, командирами підрозділів якої рекомендувалося призначати колишніх офіцерів австрійської і польської армій» – пише історик Анатолій Кентій.
Зміна ролей у XXI столітті
Україна була ослаблена після влаштованих Москвою голодоморів, масових репресій та тотального винищення української еліти. Тому в антимосковському союзі німців та українців був такий розподіл: німецькі чоловіки воювали на антиросійському фронті, а українці у німецькому тилу займалися економікою. У приватних розмовах німці пояснювали українцям, що вони занадто ослаблені для війни, тому мають допомагати економічно.
У наш час ситуація змінилася до навпаки. Після пережитої демілітаризації, денацифікації та глибинного «промивання мізків» німецький народ неспроможний воювати. Тому нині на антиросійському фронті Європу захищають українці, а німці та інші європейці допомагають нам зброєю та грошима.
Проте справа не тільки в захисті від московської навали: за домогою воюючої України німці прагнуть відродити свій національний дух, скинути нав’язане їм почуття вини і знову стати повноцінним та вільним суб’єктом Що .
Що робити?
Розуміння цієї прихованої механіки – від магії 1418 днів до операції «Анти-Нюрнберг» – дає нам шанс перестати бути об’єктами глобальної гри. Україна сьогодні виступає як грандіозний енергетичний донор, чий ресурс зцілює цілий континент і дозволяє старим імперіям натиснути кнопку «reboot».
Звідси риторичне запитання: якщо українська життєва енергія настільки потужна, що здатна запустити новий світовий порядок для інших, то що станеться зі світом, коли Україна спрямує всю цю акумульовану силу на власний безпрецедентний цивілізаційний стрибок?
Наступне запитання має практичний характер: що кожен з нас може зробити для того, щоб прискорити цей процес і спрямувати його у продуктивне русло? Найпростіше – поширювати історичну правду про Другу світову війну, про співпрацю українських і німецьких націоналістів, про спроможність народів до фініксівського перенародження.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Українізація Німеччини та відродження Європи: Анти-Нюрнберг, технофашизм та соціальний бустер Ілона Маска
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Воююча Україна виступає в ролі потужного енергетичного донора для відродження національного духу Німеччини. Німецькі еліти використовують стратегію «Анти-Нюрнберга», щоб очиститись від історичної провини через засудження російських злочинів. Новий європейський порядок народжується на перетині американського руху технологічних правих, рухливості мігрантів та української волі. Пробуджена життєва сила України може стати основою для її власного цивілізаційного прориву в майбутнє.
260308-ukrayina-nimechchyna.jpg
Зміст
Магія цифр та метафізична пастка ідентичності
У герметичному світі російської колективної психології існує сакральний поріг – 1418 днів. Це не просто тривалість «Великої вітчизняної війни» – це часовий канон, що визначає межі «справедливого» конфлікту. Російський експерт по Німеччині Віталій Волков висуває радикальну тезу: саме війна 1941 року стала фінальним актом російської громадянської війни, виступивши як безальтернативний «соціальний клей» («скрепи»), що зшив розрізнене суспільство в єдиний «радянський народ».
Сьогодні, коли тривалість російсько-української війни перетнула цей психологічний бар’єр, російські еліти охоплює екзистенційний жах. Вихід за межі 1418 днів загрожує розмиванням «метафізичної правоти», адже часова масштабність ганебної СВО перевершує «велич» «Великої вітчизняної війни», перетвореної московською пропагандою на псевдорелігійний культ.
Це ризикує перезапустити внутрішню громадянську війну, а тому змушує Кремль гарячково змінювати парадигму. На початку широкомасштабного вторгнення Росія демонструвала «брутальну силу» альфа-самця та нахабну зневагу до будь-яких укладених договорів. Натомість тепер Росія переходить до економії ресурсів та болісного пошуку морального виправдання.
Головним полем битви стає не лінія фронту, а питання: чому Німеччина раптом почала надихатись Україною?
Стратегія реанімації німецького духу
За аналізом Волкова, німецька непублічна аристократія – ті сили, що стоять за лаштунками офіційного Берліна, – використовує українство як зовнішній енергетичний донор. Тут криється глибинний парадокс: власна національна енергія для німців є табуйованою. Будь-яка спроба реанімувати німецький дух зсередини неминуче активує паралізуючий страх звинувачень у відродженні націонал-соціалізму.
Німці, на думку аналітика, є нацією з найбільш «промитими мізками» – навіть більше, ніж північні корейці. Тож німецький народ, маючи глибоку психологічну травму, неспроможний до відродження власними силами. Відповідно, німецька еліта не може грати роль вільного суверенного гравця.
Для того, щоб розв’язати цю проблему, необхідно розв’язати три завдання.
По-перше, необхідно скинути тягар історичної провини, штучно сконструйованої лівою пропагандою і жорстоко нав’язаної післявоєнним поколінням німецького народу.
По-друге, треба створити в Німеччині нові соціальні структури, спроможні виступити в ролі пускового механізму, своєрідного стартера для народного пробудження.
По-третє, оновлену соціальну структуру необхідно наповнити життєвою енергією.
1. Операція «Анти-Нюрнберг»: Онтологічне відмивання провини
Німецькі еліти ведуть витончену гру, яку Волков визначає як «Анти-Нюрнберг». Це масштабна стратегія метафізичної легітимації нового німецького мілітаризму через перекидання тягаря історичної провини на Росію.
Механізми стратегії «Анти-Нюрнберга»:
– Оцифровування зла. Грандіозні інвестиції в документування російських злочинів створюють цифровий архів «Абсолютного Зла», який має затьмарити архіви Нюрнберга.
– Символічна часова синхронізація. Тривалість російсько-української війни перевищила тривалість 1418 днів тривалості так званої «Великої Вітчизнаної Війни», яка є в Росії базовим псевдорелігійним культом. Це дозволяє на рівні архетипів прирівняти злочинну російську «СВО» до Другої світової війни.
– Юридична анігіляція. Створення міжнародних трибуналів для остаточного закріплення за Росією статусу головного світового злочинця останньої сотні років.
– Метафізичне роззброєння ворога. Росія має стати новим уособленням «пекла», що дає Німеччині моральне право на створення нового «військового кулака», необхідного для захисту від пекельного Мордора.
2. Трамп, Маск та архітектура «нового фашизму»
На руїнах старого порядку формується «новий фашизм», фронтменом якого в Німеччині виступає Ілон Маск. Це не класична ідеологія, а технологічний проект збирання людей у нові «зв’язки» (фасції) – нові спільноти.
При цьому терміну «фашизм» повертається його первинний сенс. Як пояснює найавторитетніший дослідник фашизму Роджер Гріффін, який є професором сучасної історії в Оксфордському університеті Брукса, фашизм – це революційний націоналізм, спрямований у майбутнє. Фашизм оснований на двох ідеях: перша – визнання того, що нація перебуває у стані смертельно небезпечного занепаду; друга – навіть у цьому стані нація спроможна здійснити перенародження подібно до міфічного Фенікса.
На думку Віталія Волкова, фундаментом американського технофашизму, який нині експортується в Німеччину, є ідея релігійно-технологічного месіанства. Онтологічна основа – технологічні мережі та прогрес. Механізм – створення згуртованих спільнот навколо харизматичних лідерів.
Особливу роль тут відіграють «мобільні іноземці» (мігранти) в Німеччині. Вони позбавлені паралізуючої психотравми та почуття провини. Тому вони можуть бути легко інтегровані в нові структури технофашизму – американського руху технологічних правих (Tech Right), ставши головною опорою нової Європи.
Волков стверджує, що іноземці, які проживають у Німеччині, є «набагато швидшими» та «рухливішими» у своєму мисленні, ніж корінні німці з їхньою психотравмою. Саме вони, на його думку, можуть стати справжніми союзниками ідеології Дональда Трампа та Ілона Маска в Європі, оскільки здатні швидше захопитися ідеями «нового виду прогресу» та консолідуватися у нові політичні структури.
3. Українська пасіонарність для нової Німеччини
Якщо «мобільні іноземці» виступають в ролі пускового механізму (бустера) політичної та структурної зміни суспільства, то український чинник – це метафізичне джерело «життєвої енергії» для національного відродження Німеччини і всієї Європи.
Тому українізація Європи – це не акт милосердя щодо українців, а стратегічне підживлення виснаженого німецького істеблішменту українською вітальністю. Це своєрідне психоенергетичне донорство, де українська енергія дозволяє німцям та іншим європейським народам вийти в проактивний режим, позбуваючись при цьому власної історичної травми.
Українство несе життєву енергію, яка буде використана європейськими аристократіями для реанімації національної свідомості та переходу до активної фази історичного буття – припускає український оглядач Анатолій Якименко.
Очевидно, що новосформована вісь Україна – Німеччина – США є для Росії екзистенційною загрозою. Проте ще більш небезпечною для самого існування Росії є втрата ідеологічної цілісності.
Криза російської ідентичності: самовиправдання або розпад
Російська інтелектуальна еліта усвідомлює: поразка в «битві за правоту» призведе до масового виходу десятків мільйонів людей із російської ідентичності. Ці мільйони житимуть в Росії, але не відчуватимуть себе росіянами.
Для Москви встановлення прапора над Києвом буде порожнім актом, якщо він не супроводжується метафізичною перемогою. Без відчуття «складної правди» російський проект ризикує розвалитися зсередини, як це мало статися ще до 1941 року.
Росії для виживання необхідний новий ідеологічний проект. Віталій Волков стверджує, що це має бути ідея, яка запропонує світові (зокрема колишнім республікам СРСР та «Третьому світу») щось унікальне, чого не можуть дати Китай чи США. Російські інтелектуали працюють над створенням нового типу наративу, який дозволив би людині відчути себе учасником «колосального та цікавого історичного процесу», пов’язавши минуле з майбутнім.
Однією з головних цілей нового проекту є запобігання масовому виходу з російської ідентичності. Російська влада побоюється, що якщо не буде доведено «правоту», мільйони людей почнуть соромитися бути росіянами як всередині країни, так і за її межами.
Битва за право визначати «правду» тільки починається, і в цій грі територіальні здобутки важать значно менше, ніж перемога в метафізичному просторі.
Україна та Німеччина у XX столітті
Нинішній інтерес Німеччини до України оснований на потужному досвіді історичної взаємодії.
Як відомо з історії, після Першої світової війни та українсько-німецького зближення 1918 р. у Німеччині буквально вибухнув інтерес до України. Університети й спеціальні наукові заклади стали приділяти велику увагу українознавству. Розроблялися різні концепції німецької політики щодо України, де остання розглядалась як потенційно сильна незалежна держава, що об’єднує усі чотири частини роздертої в 1919—1920 рр. української території та матиме у майбутньому великий вплив на баланс сил у Східній Європі.
Тож уже з початку 1920-х років українські націоналісти в рамках Української Військової Організації (УВО) починають взаємодіяти з Німеччиною. Цьому сприяли особисті дружні стосунки між українськими і німецькими військовими з часів Української держави Павла Скоропадського (1918 р.)
Протягом 20-х років Євген Коновалець користувався коштами зі спеціального німецького фонду, створеного для підтримки недержавних народів Європи урядом Веймарської республіки. Наприкінці 1932 р. Коновалець та представник німецької контррозвідки капітан Патціґ зустрілися на спеціальній нараді, де було укладено усну угоду про співпрацю. Коновалець двічі бачився з Гітлером, який запропонував, щоб кілька прихильників Коновальця пройшли курс навчання у нацистській партійній школі в Лейпцигу.
У 1939–1940 роках німці планували відтворити Другий гетьманат Павла Скоропадського, але вже з новим лідером – полковником Андрієм Мельником. Це й зрозуміло: стара схема з союзною Українською Державою нормально спрацювала в минулому, тому раціональні німці не вважали за потрібне вигадувати «новий велосипед».
21 листопада 1938 р. польський посол інформував свого міністра закордонних справ, що «Німеччина має повністю сформований і підготовлений український штаб, який повинен взяти владу на Україні і утворити українську незалежну державу за підтримки Німеччини».
Звертає увагу те, що нова Українська держава мала об’єднати всі українські етнічні землі, включно з Курщиною, Воронежчиною, Кримом і Кубанню – як за часів Скоропадського.
«Про німецьку політику щодо України в перші тижні війни свідчать "особливі інструкції з українського питання", датовані 11 липня 1941 р. У них, зокрема, підкреслювалося, що "територію України слід розглядати як життєвий простір дружнього нам народу". У зв'язку з цим заборонялися будь-які самовільні конфіскації, зверталася увага на те, щоб кожний військовослужбовець поважав релігійні вірування греко-православного і греко-католицького населення. Дозволялася організація під німецьким контролем української міліції, командирами підрозділів якої рекомендувалося призначати колишніх офіцерів австрійської і польської армій» – пише історик Анатолій Кентій.
Зміна ролей у XXI столітті
Україна була ослаблена після влаштованих Москвою голодоморів, масових репресій та тотального винищення української еліти. Тому в антимосковському союзі німців та українців був такий розподіл: німецькі чоловіки воювали на антиросійському фронті, а українці у німецькому тилу займалися економікою. У приватних розмовах німці пояснювали українцям, що вони занадто ослаблені для війни, тому мають допомагати економічно.
У наш час ситуація змінилася до навпаки. Після пережитої демілітаризації, денацифікації та глибинного «промивання мізків» німецький народ неспроможний воювати. Тому нині на антиросійському фронті Європу захищають українці, а німці та інші європейці допомагають нам зброєю та грошима.
Проте справа не тільки в захисті від московської навали: за домогою воюючої України німці прагнуть відродити свій національний дух, скинути нав’язане їм почуття вини і знову стати повноцінним та вільним суб’єктом Що .
Що робити?
Розуміння цієї прихованої механіки – від магії 1418 днів до операції «Анти-Нюрнберг» – дає нам шанс перестати бути об’єктами глобальної гри. Україна сьогодні виступає як грандіозний енергетичний донор, чий ресурс зцілює цілий континент і дозволяє старим імперіям натиснути кнопку «reboot».
Звідси риторичне запитання: якщо українська життєва енергія настільки потужна, що здатна запустити новий світовий порядок для інших, то що станеться зі світом, коли Україна спрямує всю цю акумульовану силу на власний безпрецедентний цивілізаційний стрибок?
Наступне запитання має практичний характер: що кожен з нас може зробити для того, щоб прискорити цей процес і спрямувати його у продуктивне русло? Найпростіше – поширювати історичну правду про Другу світову війну, про співпрацю українських і німецьких націоналістів, про спроможність народів до фініксівського перенародження.
Джерела:
Серія виступів Віталія Волкова на ютуб-каналі Delib.
Коментар Анатолія Якименка на ютуб-каналі TRIGGER MMA.
Статті на НО:
Геополітичні союзники
Українська Держава – союзник Третього Райху (+аудіо)
Психологічна структура націонал-соціалізму: постіндустріальна четвірка головних цінностей (+аудіо)
Відродження вільної України та вільної Німеччини. Співпраця та взаємне посилення. Формування правої осі Україна – Німеччина – США – Японія.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)