Але це неможливо зробити, тільки підвищивши зарплатню вчителям чи написавши якийсь додатковий наказ. Для цього потрібно набагато більше - усвідомлене бажання всього суспільства отримати нарешті школу, яка буде навчати людину бути успішним та щасливим, а не тільки наповненим фактами та формулами.
Про це у колонці на Українському тижні пише Єлизавета Гончарова, вчителька з 15-річним педагогічним стажем в звичайній українській школі.
Вона вважає, що потрібно дітей в школі вчити іншому.
"Хтось обговорює методики чи навчальні програми, хтось - гроші, за які ці реформи треба робити, хтось - скільки дітей має бути в класі чи потрібне 12-річне сидіння в школі. Міністерство пропонує різні проекти та Програми, про які дискутують вчителя, батьки та навіть учні. Подібні обговорювання в суспільстві йдуть майже постійно: зміни, нововведення, модні тренди - це все проходили вже багато разів. Маючи 15-річний педагогічний стаж в звичайній українській школі, можу запевнити: педагоги - люди загартовані, просто так вони не здаються! Зазвичай в них достатньо здорового глузду та креативу, щоб пристосовуватися так, щоб нічого не змінювати. Бо через рік-другий все повториться ще і ще: правила знов поміняють, з’являться нові модні тренди, роки навчання збільшать (зменшать), а правила тригонометрії, як не крути, ті ж самі.
Але школу треба змінювати! Докорінно, інакше ми будемо невідворотно втрачати покоління за поколінням. Сучасні діти, яких повсякчасно називають “гіперактивними” вже відверто сплять на уроках, бо вони налаштовані зовсім на інший темп сприйняття, ніж їхня 50-річна вчителька. Вони не розуміють, навіщо їм затовкувати в мізки інформацію, яку можна знайти за лічені секунди в всесвітній мережі чи виконувати ідентичні завдання, замість того, щоб шукати цікаві та нестандартні варіанти рішень. Вони внутрішньо налаштовані не відповідати на стандартні питання, а скоріш, задавати їх собі та іншим. Їм вже не цікаво, коли їх навчають працювати “палицею-копалицею”, якщо сучасні технології дозволяють це робити однієї кнопкою. І це не лінь, якою традиційно пояснюють це явища педагоги, це природна реакція. Еволюція, якщо бажаєте. Тому в реформуванні школи, в першу чергу, треба нарешті визнати: сучасних дітей треба вчити зовсім по-іншому. І головне — вчить іншому", - пише Гончарова.
На її погляд, “найкраща в світі система освіти”, яку досі популяризують вихідці з радянського минулого, вже померла. Вже пару десятиріч талановиті діти просто відбувають в школі потрібні часи, бо так треба. А на запитання батьків “Що було цікавого сьогодні в школі”, просто знизують плечима. Жодному сучасному школяру не потрібні параграфи з підручників, трафаретні твори чи реферати, що викачуються (з Інтернету) навіть не прочитаними.
Вчителька вважає, що дітей потрібно вчити отримувати насолоду від відкриття чогось нового.
"Шукати потрібну інформацію, а не зазубрювати, щоб потім забути. Вміти керувати своїми силами, талантами та часом для досягнення мети. Співпрацювати: керувати та бути підлеглими, проявляти ініціативу та заохочувати інших. Дискутувати, а не сваритися чи уникати моментів різноманітності. Аналізувати, а не вірити на слово, хоч який авторитет не наполягав би на своєму", - написала вона.
Пост-радянська система освіти себе вичерпала. Ця реформа, про яку йдеться, суттєво не вирішить проблем (хоча б тому, що більшість вчителів, які сьогодні працюють в школі, - вихідці і апологети ТОЇ системи освіти і не хочуть нічого міняти, хочуть тільки "дожити до пенсії". Цікаві творчі вчителі пішли у інші сфери діяльності, молоді вчителі не йдуть у школу по багатьом причинам, в тому числі й через те, що всі "години" розбирають старі). Потрібно з нуля створювати нові школи, які будуть приватними і які будуть відповідати запитам батьків. І потрібно, щоб ці школи не залежали від чиновників міністерства освіти чи районо, облано, тощо.
Коментарі
Я не можу погодитися з такою
Я не можу погодитися з такою постановкою питання з одної причини: школи повинні відповідати вимогам часу і вимогам суспільства, а не батьків! Давати такий рівень знань, який дає можливість учню/студенту займати відповідні посади в державних і приватних установах/фірмах і дає можливість державній установі чи приватній фірмі приймати на роботу кваліфікованого працівника.
Приватна освіта на пострадянському просторі має одну ваду: власники учбових закладів зацікавлені в грошах батьків, тому вони будуть тримати розумово нездатного осягнути навчальну програму, щоб не втратити гроші. І видадуть йому диплом про закінчення навчального закладу. (Знаю про це не з пліток, а від одного приятеля, який викладав англійську мову в приватному учбовому закладі...).
Крім того, на даний момент власники приватних учбових закладів не несуть ніякої відповідальності за якість знань випускника, видаючи диплом про закінчення їхнього учбового закладу.
Сьогодні, за певні гроші чи певну послугу, можна просто купити диплом деяких приватних учбових закладів... І, таким чином, мати другу освіту...
Приватні учбові заклади повинні бути незалежні від Міносвіти, але потрібна сертифікація учбових закладів, щоб їх дипломи визнавалися як в Україні, так і в Європі.
Крім того, і це головне, не треба перекладати навчання і виховання тільки на учбовий заклад! Школа, коледж, виш повинні працювати в контакті з батьками, спільно навчаючи і виховуючи дитину-людину. (Спілкувався з гувернантками дітей 2-4 класів, тому знаю досить багато про їх тяжку роботу...)
Взагалі то я казала про школи
Взагалі то я казала про школи. Ні слова про дипломи чи сертифікати, про визнаня чи невизнання...
А моя думка стосується всіх
А моя думка стосується всіх учбових закладів.
І повторю ще раз: учбові заклади повинні відповідати вимогам часу, вимогам суспільства і вимогам постіндустріальної цивілізації, а не вимогам батьків.
Схоже, що постіндустріальні
Схоже, що постіндустріальні демоси (територіальні, ділові, духовні) та їхні об’єднання (сотні, полки, коші) формуватимуть власні навчальні заклади.
І це при тому, що навчання відбуватиметься в самих демосах ("навчайся працюючи, працюй граючись").
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!