Важливість: 
5

Категорія:

Московська агентура в США, або Хто спонукав Франкліна Рузвельта до війни проти Японії і Третього Райху

Усе, що говорив сенатор Маккарті, було правдою, і навіть набагато гірше. Комуністи справді проникли в усі сфери влади в США, зокрема в найближче оточення президента Рузвельта, в сенат, армію і ФБР. На основі останніх документів, історики обчислюють їх кількість у понад 500 осіб. А скільки незадокументовано...

180110staliniruzvelt.jpg

Сталін і Рузвельт. Ялта. Лютий, 1945.
Сталін і Рузвельт. Ялта. Лютий, 1945.

Я хотіла би почати розмову з моменту, коли російські агенти, а точніше радянські агенти, дійсно були добре представлені в Америці з 30-х років. Наприклад, в числі агентів НКВД тоді був такий собі Семюель Дікстейн – це Конгресмен США, який був, між іншим, віце-президентом Комісії з антиамериканської діяльності і при цьому був радянським  агентом.

Тобто цей прекрасний чоловік в 30-х роках займався тим, що переслідував в Америці троцькістів на завдання радянського уряду.

Дікстейн був, до речі, рідкісний агент: він працював за гроші. 99% агентів НКВД і Комінтерну, які були в Америці, працювали не за гроші. Вони працювали не просто так безкоштовно, вони ще іноді і приплачували російській розвідці.

Був, наприклад, такий мільйонер Майкл Стрейт, він був не просто представником вищої вашингтонської еліти, він був ще й сином власника дуже впливового ЗМІ «New Republic». Він став агентом в Оксфорді в 1935 році.

І ось є донесення, на якому він зустрічає свого куратора Ахмерова і каже йому: «Слухай, хлопче, у мене тут є 12 тисяч доларів (мені тато підкинув кишенькові гроші). Ось, чи не може партія взяти ці гроші у мене і використати їх на світову революцію?» А 12 тисяч доларів в 30-і роки, знаєте, це дуже багато.

Шановний Майкл Стрейт – він терпіти не міг американський істеблішмент, але за наказом Комуністичної партії пішов працювати в Держдеп. Він обговорив попередньо можливість свого працевлаштування з президентом Рузвельтом, з дружиною президента Рузвельта, з Міністром фінансів  Моргентау і взагалі з усією верхівкою, з усією вашингтонської елітою, з якою був знайомий.

Правда, врешті-решт, Стрейт збунтувався, відмовився працювати в Держдепі, пішов звідти і знову став випускати свої сімейні ЗМІ. Власне, він був на чолі медійного холдингу, який перший висміював ідею сенатора Маккарті про те, що в американському уряді є російські шпигуни.

А тепер я все це говорю. А звідки це відомо? З ряду джерел. Насправді, це відомо було, строго кажучи, давно з показань двох керівників комуністичних осередків – Уіттекера Чемберса, який порвав з комуністами після початку сталінських чисток, та іншої комуністки, кураторші того ж осередку, Елізабет Бентлі,  яка припинила роботу не з ідейних міркувань на відміну від Чемберса.

Ну, звичайно, ми можемо сказати, що це свідчення зацікавлених осіб, і це відомо було ще в 50-х роках зі слів сенатора Маккарті, якого всі висміяли.

І на що, власне, опирався сенатор Маккарті? Справа в тому, що була така операція, яка називалася «Венона». «Венона» – це був проект перехоплення радянських комунікацій, радянських телеграфних повідомлень, які всі були зашифровані, перехоплювалися з 1939-го по 1945-й рік  і які були частково розшифровані за роки 1943-й, 1944-й і, здається, 1945-й.

Сама по собі історія цього дешифрування – абсолютно унікальна. Справа в тому, що агентурні повідомлення відправлялися різними кодами, цих кодів було дуже багато, їх було 5 або 6  і вони відправлялись звичайним телеграфом просто тому, що тоді ... Насправді, тоді не можна було передати ультракоротким передавачем з одного кінця Землі на інший, а це те, що виходило тільки з Америки.

Але  радянський код  був теоретично нерозшифровуваний. Тобто він навіть з математичної точки зору був унікальним, його не можна було розшифрувати на відміну від німецького і японського, які були слабо захищені.

Радянські  коди ґрунтувалися на тому, що називається «One-Time-Pad» – одноразові листи. Тобто один раз все це шифрувалось, викидалось і у вас просто не було можливості це розшифрувати.

Але як завжди у нас все було добре на папері, а в реальності виявилося трошки складніше, тому що коли Радянський Союз став співпрацювати з США, то почався великий потік повідомлень в обидві сторони. І банально не вистачило one-time-pads. Не вистачило навіть не тому, що повідомлялися важливі речі, а тому що кожен дрібний начальник НКВД, який прибув в якості шпигуна разом з черговим транспортом, повинен був обов'язково в Центр сказати, що «Ось, ми провели партзбори, а ось такий-то матрос хотів втекти» і так далі, і так далі. Ось, на все це вони витрачали дорогоцінні one-time-pads, яких  не вистачило і які  стали використовувати по кілька разів.

І американці, що були геніальними дешифрувальниками і які до 1944 року розшифрували навіть японський код, попередньо його вивчивши (мову треба було знати), сказали: «Ну, давайте ми ще й вивчимо російську мову і подивимося, що там росіяни пишуть? Якийсь  дуже великий трафік».

Прочитали і отетеріли. Насправді ФБР знало результати «Венони», коли воно злило інформацію Маккарті. Але коли почалося цькування Маккарті, ФБР замість того, щоб сказати, що так, у нас є результати розшифровки, тихо зачаїлося, і про це, можливо, так довго було б невідомо, якби не прийшла Перебудова, і у 1991 році почалися контакти між американським і російським урядом.

І тоді трапилася інша історія з людиною на ім'я Олександр Васильєв, він  зараз чудовий дослідник і історик, справжній історик. До речі кажучи, теж не професійний історик, бо він раніше був співробітником КДБ.

І ось цього колишнього співробітника КДБ Олександра Васильєва  пустили за погодженням з американською стороною в архіви, щоб він там розкопував дані про те, як росіяни шпигували щодо Манхеттенського проекту.

 І коли Олександр Васильєв зрозумів, що він побачив в архівах, то очманів. А в Америці, мабуть, теж очманіли, тому що зрозуміли, що зараз стане ясно, що все, що говорив Маккарті, було правдою. І навіть насправді було набагато гірше, ніж  говорив Маккарті. І це стане відомо не  з американської сторони, а з російської. І тоді «Венона» була розсекречена.

А після цього вийшли книги Олександра Васильєва. Їх дві. Одна написана у співавторстві з істориком Джоном Ерлом Хейнсом і Харві Клером, інша з Аланом Вейнстейном, і я їх вам обидві рекомендую. І з них стало відомо не просто те, що було оприлюднено з «Венони».  З «Венони» були відомі холодні кістки, холодні факти, що ось такий-то був шпигуном, такий-то був розвідником. А з книг Васильєва стали відомі приголомшливі подробиці внутрішнього духовного стану деяких людей.

Наприклад, був такий Лоренс Дагган. Ця людина була керівником в кінці 30-х років всього латиноамериканського деску, всього відділу Держдепартаменту, присвяченого Латинській Америці. До речі, це була єдина людина, яка постраждала після одкровень Уіттекера Чемберса. Але це, до речі, не завадило Даггану, який називався у «Веноні» «Агент-19» бути присутнім в розпал Другої світової війни на зустрічі Рузвельта і Черчилля. І ще там був віце-президент США. Ось вони зустрічалися: Рузвельт, Черчилль, віце-президент США і радянський агент №19.

Так ось. З книги Васильєва випливає, що коли почалися чистки і навколо Даггана стали зникати люди ... А вони зникали не тільки в Росії, вони зникали і в Америці, тому що вони відзивались і розстрілювались.

І Дагган дуже запереживав. Він в розмові зі своїм новим куратором став говорити: «Слухайте, ось, я думав, що я працюю для перемоги світової революції». А вони ж всі працювали для перемоги світової революції. Вони, строго кажучи, не були агентами НКВС, вони були громадянами майбутніх радянських соціалістичних Сполучених Штатів Америки.

І ось Дагган каже: «Слухайте, я думав, що я працюю на світову революцію. Виявляється, я працював на фашистських агентів». І, загалом, він якось хотів, мабуть, зіскочити з теми, тому що дещо зрозумів.

І це була абсолютно трагічна історія, бо вже після війни, як випливає з записників Васильєва, до Даггана приходить агент НКВД з тим, щоб відновити контакт. І в той же тиждень, як зараз відомо, до Даггана прийшло ФБР, яке почало в усьому цьому копатися. І Дагган що зробив? Він вистрибнув з вікна.

І після цього член Комісії з розслідування антиамериканської діяльності, коли його попросили назвати хоча б одного червоного агента в складі американського права, сказав: «Ну, ось, ми будемо їх називати по мірі того, як вони будуть вистрибувати з вікон».

Ось, нещасна людина Лоренс Дагган, який, мабуть, з 1938 року розумів, на що він працює, намагався зіскочити, але кігтик загруз і пташка пропала.

Були такі, які не розуміли, не сумнівалися. Наприклад, Гаррі Декстер Уайт. Це був приголомшливий чоловік, який, наприклад, як теж зараз відомо із записників Васильєва, у вільний від офіційної роботи час запропонував радянському уряду план фінансового оздоровлення російської внутрішньої економічної системи.

Чому він це зробив? Тому що він був заступником секретаря казначейства Моргентау. А Моргентау, нагадаю,  був у негласному табелі про ранги тодішнього американського уряду не просто секретар казначейства, а права рука Рузвельта, ближче нього був тільки Гаррі Гопкінс (Гопкінс був сталінським секретним агентом. - НО). Тому що Держсекретар був результатом політичного компромісу, нав'язаного Рузвельту південними демократами, і, відповідно, реальними двома помічниками, які займалися не тільки внутрішньою, але і зовнішньою політикою були, відповідно, Моргентау і Гопкінс.

І, ось, з ім'ям Гаррі Декстера Уайта пов'язана абсолютно приголомшлива історія, яку я вам зараз розповім, і яка називається «Операція Сніг». Як відбувалася операція «Сніг», описано в книжці радянського розвідника Віталія Павлова – вона так і називається «Операція «Сніг».

Історія була така. Як я вже сказала, в 30-х роках почали розстрілювати всіх тих НКВСівців, які створили на Заході і в тому числі в США шпигунські структури, що не мали собі подібних в історії світової розвідки, і також відкликали  Іцхака Ахмерова, людину,  що власне  і побудувала всю цю гігантську мережу в США, в якій було кілька десятків центральних і важливих людей.

І тут сталося диво – Ахмерова не розстріляли, його просто усунули від роботи і, мабуть, чекали, щоб  розстріляти. А начальником відповідного відділу призначили молодого чоловіка на ім'я Віталій Павлов, який не знав англійської. І ось цей молодий Віталій Павлов замість того, щоб підсидіти свого начальника і остаточно його розстріляти, став у нього вчитися. І Ахмеров, який думав, насправді, як врятувати свою шкуру, щоб його не розстріляли, раптом каже своєму новому молодому начальнику: «Слухайте, у мене є ідея, як підштовхнути Америку до війни з Японією. Тільки для цього я повинен зв'язатися з Гаррі Декстером Уайтом. А я тут невиїзна людина». І замість невиїзного Ахмерова в Америку відправляється виїзний молодий Павлов, який не знає англійської мови в достатній мірі.

Він її спішно підучив за цей час, відправляється в складі делегації, заходить в якесь  вуличне кафе. Телефонує за номером, який йому дав Ахмеров, тобто він дзвонить безпосередньо до Міністерства фінансів і каже: «Привіт, я від Білла». Гаррі Декстер Уайт говорить йому: «О, Білл! Як я давно не чув Білла, як я хочу з ним зустрітися. Що з Біллом?» Тому що, мабуть, Гаррі Декстер Уайт розуміє, що з Біллом, тобто Ахмеровим щось не те.

Вони зустрічаються за ланчем. Більше того, Павлов йому ще і говорить: «Ви знаєте, я тут їду через 2 дня. Білл вам хотів дещо передати. Мені треба терміново, тому що у мене часу нема», - російський розвідник, який не знає добре англійської говорить людині, що є фактично, правою рукою правої руки Рузвельта.

Під час цього ланчу наш молодий Павлов витягує з кишені папірець і каже: «Тут Білл, який погано себе почуває (і взагалі він в Китаї,  не може повернутися поки), накидав деякі ідеї, які, можливо, стануть в нагоді американському уряду, тут про те як їм треба поводитись з Японією».

Гаррі Декстер Уайт читає цей папірець, каже: «О, great! У мене у самого були точно такі ж думки. І починає його переписувати». «Не переписувати і не забирати з собою, – каже наш російський розвідник. – Ви це запам'ятаєте».

Чому Гаррі Декстеру Уайту так сподобався цей папірець? Тому що це був чудовий текст, який, дуже схожий на всі нинішні пропагандистські російські тексти і він полягав в тому, що ось ми, Америка, з метою миру і добра хочемо миру в усьому світі, і тому ми вам, гадам-японцям, пропонуємо роззброїтися повністю, віддати половину свого озброєння нам і піти з усіх тих країн, які ви за останній час захопили, включаючи Маньчжурію.

Тобто це було таке нездійсненно нахабне прохання, яке, тим не менш, починалося зі слів:  «З метою миру в усьому світі». І як це не парадоксально, цей папірець частково потім увійшов в знаменитий меморандум Хелла (16.04.1941), який був безпосередньою причиною американо-японської війни.

Вся ця історія відбувалася ще до нападу Німеччини на СРСР, це ще один камінчик в скарбничку Віктора Суворова. І зрозуміло, це не означає, що радянський агент почав війну Японії і СРСР, це історія про інше. Це історія про те, що Рузвельт дуже хотів, щоб США вплуталися у війну з Японією, все для цього робив і таким чином прагнення американського уряду в той момент і російської розвідки дивним чином збіглися.

Але! Про що я хочу розповісти наостанок і чого не знав Павлов в той момент, коли він зустрічався з Гаррі Декстером Уайтом? Він не знав, що Гаррі Декстер Уайт отримав вже попередження не зустрічатися з радянськими агентами.

Він отримав це попередження від людини, ім'я якої я вже згадувала і якого звали Уїттекер Чамберс. Його книгу  «Witness» («Свідок») чомусь не було перекладено на російську мову під час Перебудови, я вам її рекомендую. Це геніальна книга, одна з найбільших антикомуністичних книг XX століття, така ж як книги  Оруелла або «Сліпуча пітьма» Артура Кестлера.

Це книга людини, що була начальником всього цього осередку, що  керувала не тільки Уайтом, а і, наприклад, Алджером Хіссом (Alger Hiss) – людиною, яка потім на Ялтинській конференції була радником Рузвельта і яка була першим генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй. Так, перший генеральний секретар ООН теж був радянський агент, причому переконаний сталініст.

Так ось. Чемберс, коли навколо нього почали зникати люди, коли  почали вбивати людей, зрозумів, з чим він зв'язався. І він втік. Він не знайшов спочатку в собі сили прийти до американського уряду, він просто зник, тому що він боявся смерті. Це абсолютно неймовірно, як людина в 1938 році, що живе не в Росії, а в Америці, описує як він боявся (і це правда, він не даремно боявся), що його вб'ють. Яка це була страшна машина, навіть в Америці.

Він втік, і деякий час сидів тихо. Але єдина річ, яку він зробив, він прийшов до Гаррі Декстера Уайта просто додому, відкрив двері і сказав: «Припини працювати на НКВС, інакше я тебе здам». І незважаючи на це, Гаррі Декстер Уайт, який отримав вже це попередження, пішов на зустріч з Павловим, щоб дізнатися про дорогого друга Білла.

І у 1939 році, коли Чемберс дізнався про підписання пакту Молотова-Ріббентропа, на наступний день сів у літак, прилетів до Вашингтона і пішов до начальника Служби Білого дому. Там він назвав   прізвища всіх людей, в яких був куратором, включаючи дуже високопоставлених чиновників.

І цей чиновник, до якого він звернувся, побіг до Рузвельта. І знаєте, що Рузвельт сказав йому? «Go jump in the lake» («Іди, стрибни в озеро» – відчепись, не набридай, охолонь). Рузвельту це було не цікаво.

І, власне, я розповіла тільки дуже маленьку, коротеньку історію тільки про декількох агентів. Я могла б розповісти про весь китайський відділ, який повністю був заселений червоними агентами, які в 30-х роках робили все, щоб втягнути спочатку Китай, а потім США у війну проти Японії, тому що вони вважали, що в цій війні всю рибу виловлять комуністи. І розповідали, як треба американцям воювати на стороні абсолютного корупціонера і бездарності Чан Кайши.

А в 1943 році, коли трапився Сталінград, Гувер сказав, що «ми не зрозуміли, що в 1943 році почалася Третя світова війна». А з 1943 року всі ці агенти почали розповідати, що не треба підтримувати Чан Кайши, який страшний корупціонер. Він був корупціонером, але чомусь ці агенти не знали, що він корупціонер, до 1943 року, поки про це їм не сказав НКВД.

«Не треба підтримувати Чан Кайши, а треба підтримувати Мао Цзедуна, який ніякий не комуніст, а аграрний демократ і єдиний, хто воює з японцями».

Так ось це я все до чого? Хлопці, порівняйте це з Савушкінськими тролями. Порівняйте це з Ялтою, де 2 мільйони росіян видали Сталіну, де Сталіну залишили Польщу, незалежність якої  була причиною Другої світової війни на Заході. Де Сталіну віддали Китай, незалежність якого від Японії була в кінцевому підсумку «казус беллі» для Японії і США. Так?

Ось, порівняйте цю ситуацію з Савушкінськими тролями. Відповідь: з нею нема порівняння. І погодьтеся, що навіть тоді ці люди, навіть тоді ці радянські агенти ... Ось зараз історики (вже названий мною Харві Кліхар і компанія), вони обчислюють їх кількість на основі останніх документів 500 і більше осіб.

Зрозуміло, не всі з них були такі високопоставлені як Гаррі Декстер Уайт. Навіть тоді ці люди, що пронизували Держдеп, що пронизували американську розвідку, не змогли зламати американську економіку, суспільство і демократію.

Ну, невже тепер, перепрошую, ці Ольгінські можуть? Погодьтеся, є 2 варіанти.

Або російські агенти можуть впливати на американську політику і тоді лібералам треба переглянути свої погляди на те, як  власне відбулися сучасні американські ліві, з кого вони вийшли. Як вони вийшли з російських агентів, тому що Голівуд ними кишів, починаючи з Дешіла Хеммета і закінчуючи як мінімум співчуваючим Хемінгуеєм. Або не можуть, і тоді вже точно 50 тролів з Ольгіно не можуть впливати на американську політику.

І, звичайно, є третій варіант, якого я дотримуюся, що тоді могли впливати, а зараз ні. Варіанти, що тролі на щось вплинули, я не допускаю, а, ось, що Гаррі Декстер Уайт, Алджер Хісс і Голлівуд, пронизаний червоними агентами в 30-х роках, на щось вплинули, це так.

Юлія Латиніна, 21.10.17, Код доступу, «Ехо Москви» 

 

Україна, США, Британія – історичні підстави геополітичного союзу (відео)

Наші інтереси: 

Розуміти механізми московської гібридної війни і справжні причини Другої світової війни.  

Гравець: 
Ігор Каганець
696

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка