Зображення користувача Володимир Федько.
Володимир Федько
  • Відвідувань: 11
  • Переглядів: 11

КОЛАБОРАЦІОНІЗМ – уточнення поняття «окупант» і «співпраця з окупантом» в українській історії

Термін  «КОЛАБОРАЦІОНІЗМ»  досить часто вживається в історичній літературі  для  означення  добровільної  співпраці окремих  груп  чи  прошарків  населення  окупованих  територій  з окупантами. Чи правомірно застосовувати цей термін щодо українців, які вважали Третій Райх союзником в боротьбі за визволення з-під радянської окупації!? Безумовно, що НІ!


В умовах російської військової агресії і безпрецедентної інформаційної війни проти України для маніпулювання суспільною свідомістю активно експлуатуються історичні події та пам’ять про них. Так російська пропагандистська машина настирливо нав’язує громадськості образ українця як «фашиста», «нациста», «зрадника» «колаборанта». На жаль, термін «колабораціонізм» використовують і деякі українські політики та історики, згадуючи період перебування Німецьких Військ на теренах України під час Німецько-радянської війни, дивізію СС «Галичина», добровольчі батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», працю українців в Німеччині.



На сьогодні важливим є подолання стереотипів  комуністичної  доби,  політичної  заангажованості  історичних досліджень, інтеграція у світовий науковий процес. Особливо актуальним є подолання  радянської  спадщини  в  методологічному  ключі,  що  потребує  перегляду термінологічного апарату, переповненого ідеологемами. Яскравим прикладом  є  багаторічні дискусії  довкола  ключового  терміну  –  власне назви  війни: «Велика  Вітчизняна  війна»,  «Друга  світова війна»  чи  «Німецько-радянська війна». Аналогічна ситуація склалася із поняттям «колабораціонізм» щодо українців.

Термін  «КОЛАБОРАЦІОНІЗМ»  (від французького collaboration – співпраця) досить часто вживається в історичній літературі  для  означення  добровільної  співпраці  (на  противагу  вимушеній праці)  окремих  груп  чи  прошарків  населення  окупованих  територій  з окупантами. Таке використання цього терміну пов’язано з тим, що саме так було  офіційно названо  принцип  взаємовідносин  Німеччини  і  «вішістської Франції»  (від  назви  м.  Віші,  де  перебував  французький  уряд  маршала А. Петена,  що  був  створений  в  окупованій  гітлерівцями  Франції  і  уклав з А. Гітлером у 1940 році в  м.  Монтруа  угоду  про  співпрацю).  У  суто  агітаційних матеріалах  країн антигітлерівської  коаліції уряд  А. Петена  був охарактеризований як колабораціоністський. Відтоді історики, на противагу вимушеній  праці  місцевого  населення  на  окупаційну  владу,  добровільну співпрацю з окупантами почали називати К.

Сучасні  дослідники  розмежовують  власне  К.,  який  передбачає наявність  політичної  угоди  з  окупантом,  та  «кооперування»  (англійською cooperation)  з  окупаційною  владою  у  цивільних  галузях,  а  також  «спільне ведення війни» (англійською сo-belligerence) на боці окупаційних сил. Окрім цього  за  сферами  діяльності  розрізняють  такі  види  К.,  як  побутовий,  адміністративний,  економічний,  військовий,  політичний  та  військово-політичний. Деякі російські дослідники до цього переліку додали ще К. дитячий і статевий (половой – рос.)

У  світовій  суспільно-політичній  літературі  співпраця  з  окупантами розглядається як ганебне явище, як дії, спрямовані проти інтересів власного народу, держави та її союзників.

Цілком погоджуючись з тезою, що співпраця з окупантами є ганебним явищем і діями, спрямованими проти інтересів власного народу і держави, я хотів би уточнити: кого слід вважати «ОКУПАНТОМ» і співпраця з ким є ганебним явищем і діями, спрямованими проти інтересів власного народу, держави і її союзників.

У жовтні 1917 року більшовики, керовані марксистськими вождями Леніним, Троцьким і Сталіним, вчинили антидержавний збройний заколот в Російській імперії, повалили тогочасний державний лад, захопили владу і встановили диктатуру пролетаріату. З перших днів правління диктатура стала на шлях державного терору, масово знищуючи всіх, хто не підтримував заколотників!

Намагаючись утриматись при владі за всяку ціну, державні терористи Ленін і Троцький розв’язали Громадянську війну та організували експорт революції у сусідні держави – Україну, Німеччину, Угорщину, Фінляндію, Польщу.

В результаті військової агресії проти України, більшовики у 1920 році окупували Україну і встановили в ній партійно-терористичну диктатуру пролетаріату, на зразок встановленої у Росії.

Таким чином, ОКУПАНТОМ для Україні стала (і була до 1991 року) більшовицька Росія (з 1922 р. СРСР)!



А колабораціоністами були всі, хто вступив в комуністичну партію / ВКП(б) і КП(б)У /, і всі хто співпрацював з окупаційними органами, заснованими в УРСР, особливо з ВЧК – ГПУ – ОГПУ – НКВС!

Наприкінці 1920-х років радянська окупаційна влада, керована Сталіним і його прибічниками- колабораціоністами в Україні,  влаштувала колективізацію та масову депортацію українців до Сибіру.

На початку 1930-х років радянська окупаційна влада організувала в Україні штучний Голодомор, від якого загинули мільйони українців!

Таким чином, ОКУПАНТОМ (ВОРОГОМ) українського народу був радянський партійний, господарчий, військовий і поліційний апарат!

В умовах нечуваного терору українські визвольні змагання були придушені і звільнитися від комуністичного терору український народ міг тільки за допомогою зовнішніх чинників, зовнішньої допомоги, зовнішньої військової потуги!

В цих умовах союзником українців, що прагнули незалежності і бажали будувати свою Державу, міг виступити тільки Третій Райх в разі військового конфлікту з СРСР.

З початком Німецько-радянської війни – 22 червня 1941 року – в Україні склалися умови для створення власної Держави.



Таким чином, розбудова українських органів самоврядування на звільнених від большевизму землях України, добровільна праця українців у Німеччині, праця в Німеччині по мобілізації, створення української поліції, створення дивізії СС «Галичина» є державотворчою діяльністю на звільнених союзником – Третім Райхом – українських теренах.





Радянський уряд використовуючи партійно-комсомольський актив, співробітників НКВС та їх агентуру, розгорнув на звільнених від большевизму територіях підпільний та партизанський рух, основною метою якого було шляхом проведення диверсій і саботажу викликати з боку Німецької Влади недовіру до українців та репресалії щодо населення. Це і є справжній колабораціонізм та дії, спрямовані проти інтересів власного народу, держави і її союзників. Проти цього колабораціонізму українці і боролися, створюючи поліційні підрозділи та проводячі антипартизанські операції.



1941-й, Київ, німецькі солдати роздивляються українські пропагандистські плакати

Харків'янка читає німецькі агітматеріали

Харків'яни читають німецькі агітаційні плакати

Німецькі пропагандистські плакати в окупованому Смоленську


Джерела:

Архів Військово-історичного товариства "СПАДЩИНА".


Наші інтереси: 

Знати правду про Німецько-радянську війну.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Френк Герберт: Ну як вам друге дно Вулика Геллстрома?

«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта

«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Чудова стаття! Поступово все стає на свої місця.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Коментарі

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Чудова стаття! Поступово все стає на свої місця.

Все, що робиться з власної волі, – добро!