Зображення користувача Петро Олар.
Петро Олар
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Хто завтра буде на передовій журналістики?

Світ:

З Генрікасом Вайтєкунасом (Henrikas Vaitiekūnas), викладачем журналістики, ми зустрілися в Клайпеді, на практичному семінарі «Професійні стандарти в журналістиці, пропаганда та інформаційні війни». Його незвичайний виступ став продовженням нашого діалогу. На головні питання: «В чиїх руках завтра буде журналістика, і які стандарти будуть застосовувати молоді в інформаційних війнах з пропагандою », – ми постаралися подивитися і з іншого боку.

Ви відомий журналіст, зробили дуже багато в журналістиці Литви, а зараз стали вчителем вищої школи. Що з Вашого досвіду стане в нагоді молодим в професії завтрашнього дня?

– Знаєте, кожен раз на зустрічі з молодими я приношу весь свій досвід. Зараз в середній та вищій школі багато здібних молодих людей, вони мають хороші знання. В журналістиці дуже важливо вміння пов'язувати факти, аналізувати їх. Цьому я і навчаю своїх студентів.

– Який він – сьогоднішній випускник і завтрашній студент?

Вони інші. Якби у мене не було онуків, то відгукнувся б гірше про нинішню молодь, а так я дивлюся, що вони дуже допитливі, всім цікавляться і вони розумніші, ніж були ми в 10-14 років. Сьогодні студент першого курсу приблизно такий, яким був в наш час третьокурсник. Я дуже позитивно дивлюся на молодих людей. І сподіваюся, що вони зроблять наше життя кращим. Маю застереження: я говорю про 10 відсотків студентів, а 90 відсотків з мого курсу журналістики в житті не написали жодної статті, хоча у них є диплом журналіста. Я не знаю, що з цих молодих людей вийде, може, хороші політики.

До речі, про політиків. Три роки тому я з одним з директорів шкіл Вільнюса пішов в Литовський Сейм, де ми задумали експеримент. Дали написати членам Сейму диктант 8 класу. Знаєте, вони раділи, було весело, але тільки до того часу, поки ми не показали, які вони зробили помилки. Після цього вони нас в Сейм не пускали. До речі, в цій каденції Сейму нема журналістів. Був час, коли їх було до 10.

На практичному семінарі «Професійні стандарти в журналістиці, пропаганда та інформаційні війни» у Калайпеді слухають виступ Генрікаса Вайтєкунаса

Які з цих понять: Свобода, Сила слова, Совість, Страх є головною рушійною силою сьогоднішніх Ваших випускників?

– Якщо Ви хочете, щоб я був відвертий, то Ви це слово не назвали... Гроші.

Я працював останнім часом на денній програмі «Добрий день, Литва», і ми кожен працювали по одному дню. Якось я не зміг в одну п'ятницю вийти на роботу і попросив помінятися, щоб колега попрацював за мене мій день, а я відпрацюю його. Всі четверо молодих людей сказали, що дуже зайняті. Я поскаржився керівнику і запитав, що робити, я не можу вийти в п'ятницю..., вони не міняються. Він подзвонив і запитав: «Хто хоче замість мене попрацювати, не мінятися, а отримати за цей день додаткових 100 євро». Погодилися всі четверо. Помінятися вони не хотіли, а за гроші погодилися.

Якщо говорити про ті поняття, які стоять в питанні, я можу розповісти, яка є різниця. Адже я починав працювати за радянських часів, працюю і у вільній Литві. Ніякої брутальної цензури тоді не було, просто вона сиділа в наших головах. Ми знали, чого не можна робити. Коли я своєму онукові сказав, що сосиски я міг купити тільки в буфеті Сейму, він відповів: «Раз не було сосисок в одному магазині, ти повинен був піти в інший магазин». Він не розуміє, як так могло бути, це дрібниця, але у них поняття інші.

– Як Ви вважаєте, чи потрібно тим журналістам, хто віддав професії 30 років, сьогодні заново вчиться формам сучасної комунікації в ЗМІ? Ви розумієте, чому я не використовував слово «журналістика».

– Я вчуся щодня і роблю уроки перед кожною новою зустріччю зі студентами. І розумію, що повинен вчитися, інакше полишу професію. Думаю, чим ти старше, тим більше треба вчитися, накладаючи свій досвід на сучасні виклики і вимоги.

  Ілюзії Свободи Слова або що чекає читач, слухач, глядач завтра?

 – Я вчу їх життю і кажу, що абсолютної свободи не буває. Питаю, наприклад: є популярний виконавець пісень, молодь його любить, а є в аудиторії той, хто не любить? Буває, один-два піднімуть руку, їм і даю завдання: до завтрашнього дня написати 3-4 сторінки тексту про цього виконавця, дуже похвальну статтю. Ці студенти кажуть: «Я не буду це писати. Ви ж не можете мене змусити». Тоді я їм кажу: «Дякую, але ви у мене вже не працюєте». Приблизно так їм скаже і роботодавець. На рахунок свободи – сьогодні вона розуміється зовсім по-іншому.

На практичному семінарі «Професійні стандарти в журналістиці, пропаганда та інформаційні війни» у Калайпеді 

  Багато журналістів завтрашнього дня працюють дистанційно, а чи можливі, наприклад, майстер-класи, курси або університети майстрів журналістики дистанційно?

– Я пам'ятаю, в 1975 році в одному з литовських журналів був ряд карикатур. Перша – сидять студенти і викладач. Друга – сидять студенти, а замість викладача стоїть магнітофон, і третя – багато магнітофонів на місцях, де сиділи студенти, і один магнітофон на місці викладача. Я вважаю, що треба зустрічатися особисто і говорити. Важливий індивідуальний підхід до студента, коли можеш подивитися йому в очі і передати більше, ніж знання.

Я завжди кажу – дивіться телевізор, адже дурість там видно яскраво. Змушую зніматися, а потім продивлятися сюжет. Я це теж проходив на початку шляху. Особистий контакт завжди важливий.

У мене є хороший приклад. Завжди кажу своїм студентам: щоб знайти актуальну тему, треба йти на базар. Там ми купуємо не тільки редиску і картоплю, ми купуємо почуття. Моя дружина завжди при покупці картоплі вибирає бабусю, обов'язково в білій хустині з синіми крапками. Відразу видно, що зі справжнього села, не просто продавець, а людина від землі. Так я вчу відчувати і сприймати дихання життя.

Сьогодні попит на журналістику великий, а що треба робити, щоб повернути професії престиж?

– Засмучу Вас своєю відповіддю. Треба міняти назву професії. Сьогодні кожна людина, навіть молода красива дівчина, яка написала три рядки і її надрукували в газеті або інтернет-порталі, вважає себе журналістом. Не можна кожного називати журналістом. У мене в дипломі записано «журналіст» і коли присутній на вступних іспитах до університету на факультет журналістики, я питаю: чому ти вибрав цю професію? Відповідь дають відразу – я вмію писати. Так, якщо ти вмієш писати, то маєш шматок хліба. Краще ці роки навчання витрать на юридичні науки, англійську мову або медицину. Що б ти не закінчив, якщо в тобі сидить журналіст, ти їм будеш. А якщо у тебе є диплом журналіста, невідомо, чи будеш ти їм.

Ваша мрія, здійснення якої Ви чекаєте умовно завтра?

– Той, хто називає себе Вчителем, хоче, щоб його учні чогось навчилися. Моя мрія і бажання: щоб пам'ятали свого вчителя і його уроки, які мають застосування в житті. У нас у всіх були вчителі, і те, що ми пам'ятаємо від них, є їх продовження в день завтрашній. А ще я хочу, щоб мрія багатьох стала реальною, і журналісти робили наш світ добрішим, а життя людей гарніше і щасливіше.

 

Петро Олар – Київський прес-клуб

Наші інтереси: 

Досліджуємо майбутне журналістики.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Хто володіє ЗМІ, той замовляє і оплачує тексти!

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Коментарі

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Хто володіє ЗМІ, той замовляє і оплачує тексти!

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!