Мобілізовані описують мобілізацію як соціальну смерть, як закінчення свого життя. Система мала б бути змінена ще з 2014 року. Те, що хлопці 18-22 років масово виїхали і продовжують виїжджати з України, як тільки з'явилася така можливість, говорить про величезну недовіру до системи. Демографічна ситуація в Україні наразі є критичною, місцями навіть катастрофічною, але не фатальною. Ми повинні змінити систему державного управління.
Про це каже Євген Глібовицьким, директор Інституту фронтиру, на Громадському радіо у програмі, що присвячена правам людини.
Євген Глібовицький наголошує, що права людини є абсолютно фундаментальними для України. Вони є основою того, за що зараз воює країна, – за можливість жити, а не виживати і перебувати в постійному страху. Він стверджує, що розмови про те, що права людини "не на часі" є свідченням нерозуміння, інфантильності чи злого наміру. Українці, на відміну від мешканців так званих розвинених країн, розуміють, що будь-яке досягнення у сфері прав людини є хитким і ненадійним, і його потрібно постійно захищати.
Глібовицький зазначає, що європейські країни живуть в умовах "кривих дзеркал", оскільки зовнішня безпека була даністю протягом чотирьох поколінь, і європейці вважають, що нічого не потрібно робити для її підтримки. Україна, навпаки, входить у XXІ століття набагато підготовленішою, маючи рідкісне поєднання цінностей виживання, освіченості, високого рівня складності та індустріалізації, що дає можливість виживати краще, ніж багатьом іншим. Україна додає до "столу" переговорів свою оптику, тому що добре бачить загрози, яких не бачать європейські суспільства.
Зараз формується ембріон нового безпекового союзу Nordic Baltic 8 + Україна. Ці вісім держав (п'ять нордичних і три балтійські) краще за інших європейців розуміють виклики, що пояснює їхню зацікавленість у фінансуванні українського ВПК та обороні. Ключове питання євроінтеграції полягає в тому, чи цей новий безпековий союз буде вбудований усередині Європейського Союзу.
Українське суспільство розглядає ЄС як спільноту тих, хто не є пораненим, і прагне туди, щоб "зализати рани". Однак виникає дилема:
1. Вступ до Союзу безпеки: це логічно, оскільки забезпечує колективну безпеку.
2. Вступ лише до Союзу добробуту: це перетворить Україну на "жирнішу мішень".
У цьому випадку є ризик, що після відновлення інфраструктури (за рахунок структурних фондів ЄС) Росія знову її знищить, і європейські платники податків можуть поставити під сумнів доцільність такої гри.
Існує також небезпечна спроба говорити про "дворівневу Європу," де Україна може вступити на інших правах (наприклад, з можливістю бути вигнаною, на відміну від Угорщини).
Серед найсерйозніших внутрішніх загроз експерт називає:
Образу і ресентимент: образа на Захід є страшною політичною отрутою, що може стати підставою для самовиправдання та виправдання транзакційного характеру відносин з європейцями.
Жахлива система інститутів: вона стара, радянська, насильницька і «ґвалтує суспільство», знищуючи найкращий соціальний та людський капітал
Цифровізація як знеболювальне: хоча Україна пишається цифровізацією, вона, по суті, лише знімає біль, зменшуючи апетит суспільства до повернення держави обличчям до нього. Це знечулення замість лікування.
Використання найкращих людей: повторюється тоталітарна історія, коли замість модернізації інститутів найкращих людей (активістів, менеджерів) "кидають об стіну" чи в державні компанії, аби хтось вижив (кейси Пивоварського, Коболєва, Кудрицького).
Україна має навчитися не стирати своїх найкращих, як це зробила Фінляндія.
Для подолання криз, включаючи демографічну, необхідно деколонізувати систему державного управління. Це дозволить відновити критично необхідну довіру між громадянами, яка зараз знищується, хоча вона потрібна найбільше для збереження цілісності спільноти. Здатність України об’єднатися перед лицем внутрішніх конфліктів залежить від любові, яка є дією, а не лише емоцією. Якщо українці люблять один одного і свою країну, вони зможуть пройти цей складний період, оскільки "ми не маємо іншої України, ми не маємо інших українців".
Україна входить у фундаментально неприємний, складний світ, де конфліктогенність зростатиме через економічні, соціальні та кліматичні чинники. Українці мають усвідомити, що вони живуть на "людному перехресті" і мусять постійно дбати про свою безпеку.
Наші інтереси:
Розмірковуємо над майбутнім України. Якою вона має стати. Війна оголила наші проблеми.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Війна в Україні – це надпотужний каталізатор, що прискорює розпад неефективної етатичної диктатури та сприяє народженню республіки – народної держави. У республіці джерелом влади є «демоси» –...
Європа нас не врятує: що Україна має зробити сама. Ми живемо на "людному перехресті" і мусимо постійно дбати про свою безпеку
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Мобілізовані описують мобілізацію як соціальну смерть, як закінчення свого життя. Система мала б бути змінена ще з 2014 року. Те, що хлопці 18-22 років масово виїхали і продовжують виїжджати з України, як тільки з'явилася така можливість, говорить про величезну недовіру до системи. Демографічна ситуація в Україні наразі є критичною, місцями навіть катастрофічною, але не фатальною. Ми повинні змінити систему державного управління.
25121102.png
Про це каже Євген Глібовицьким, директор Інституту фронтиру, на Громадському радіо у програмі, що присвячена правам людини.
Євген Глібовицький наголошує, що права людини є абсолютно фундаментальними для України. Вони є основою того, за що зараз воює країна, – за можливість жити, а не виживати і перебувати в постійному страху. Він стверджує, що розмови про те, що права людини "не на часі" є свідченням нерозуміння, інфантильності чи злого наміру. Українці, на відміну від мешканців так званих розвинених країн, розуміють, що будь-яке досягнення у сфері прав людини є хитким і ненадійним, і його потрібно постійно захищати.
Глібовицький зазначає, що європейські країни живуть в умовах "кривих дзеркал", оскільки зовнішня безпека була даністю протягом чотирьох поколінь, і європейці вважають, що нічого не потрібно робити для її підтримки. Україна, навпаки, входить у XXІ століття набагато підготовленішою, маючи рідкісне поєднання цінностей виживання, освіченості, високого рівня складності та індустріалізації, що дає можливість виживати краще, ніж багатьом іншим. Україна додає до "столу" переговорів свою оптику, тому що добре бачить загрози, яких не бачать європейські суспільства.
Зараз формується ембріон нового безпекового союзу Nordic Baltic 8 + Україна. Ці вісім держав (п'ять нордичних і три балтійські) краще за інших європейців розуміють виклики, що пояснює їхню зацікавленість у фінансуванні українського ВПК та обороні. Ключове питання євроінтеграції полягає в тому, чи цей новий безпековий союз буде вбудований усередині Європейського Союзу.
Українське суспільство розглядає ЄС як спільноту тих, хто не є пораненим, і прагне туди, щоб "зализати рани". Однак виникає дилема:
1. Вступ до Союзу безпеки: це логічно, оскільки забезпечує колективну безпеку.
2. Вступ лише до Союзу добробуту: це перетворить Україну на "жирнішу мішень".
У цьому випадку є ризик, що після відновлення інфраструктури (за рахунок структурних фондів ЄС) Росія знову її знищить, і європейські платники податків можуть поставити під сумнів доцільність такої гри.
Існує також небезпечна спроба говорити про "дворівневу Європу," де Україна може вступити на інших правах (наприклад, з можливістю бути вигнаною, на відміну від Угорщини).
Серед найсерйозніших внутрішніх загроз експерт називає:
Для подолання криз, включаючи демографічну, необхідно деколонізувати систему державного управління. Це дозволить відновити критично необхідну довіру між громадянами, яка зараз знищується, хоча вона потрібна найбільше для збереження цілісності спільноти. Здатність України об’єднатися перед лицем внутрішніх конфліктів залежить від любові, яка є дією, а не лише емоцією. Якщо українці люблять один одного і свою країну, вони зможуть пройти цей складний період, оскільки "ми не маємо іншої України, ми не маємо інших українців".
Україна входить у фундаментально неприємний, складний світ, де конфліктогенність зростатиме через економічні, соціальні та кліматичні чинники. Українці мають усвідомити, що вони живуть на "людному перехресті" і мусять постійно дбати про свою безпеку.
Розмірковуємо над майбутнім України. Якою вона має стати. Війна оголила наші проблеми.
Зверніть увагу
Архаїчні демоси – самокеровані групи «своїх людей»: від священного ладу Трипілля до сучасної республіки та копного права 2.0