Опубликовано 28 декабря, 2025 - 19:56 пользователем Ігор Каганець
Це проект вдосконалення нинішньої етатичної держави, яка вже вичерпала себе, загнила та успішно розпадається. Тому треба творити народну державу шляхом формування багаторівневої мережі духовних та ділових громад, починаючи з середовища військових та волонтерів – тих, хто воює, і тих, хто їм допомагає.
Мирослава Свистович wrote: Ви можете вигадувати безліч найвишуканіших моделей, але працюватиме лише оптимальна — тобто та, яка найбільше відповідає психології людей і сучасним технологічним можливостям. А оптимальною є модель, що забезпечує реалізацію суверенітету народу через електронну систему волевиявлення. Звісно, ніхто не скасовував того факту, що в будь-якому суспільстві є люди (в древній Греції їх називали ідіотами),
Опубликовано 28 декабря, 2025 - 19:49 пользователем Ігор Каганець
Для того щоб громади висували довірених лідерів, потрібно спочатку сформувати ці громади. А щоб "народ" (натовп, населення) їх підтримав, ці громади мають бути авторитетними, тобто вони вже мають запропонувати людям дещо ліпше, ніж пропонує нинішня паразитична система.
Мирослава Свистович wrote: громади та спільноти висувають до установчих зборів тих, кому вони справді довіряють, а весь народ обирає з цього переліку за допомогою рейтингового голосування. Саме така система здатна забезпечити обрання до установчих зборів дійсно найкращих, а не найбагатших чи наймедійніших.
Опубликовано 28 декабря, 2025 - 19:42 пользователем Ігор Каганець
Не варто боятися заможних людей, які ставлять перед собою високі цілі. Гетьман Іван Мазепа був найбагатшою людиною в Україні, та й інші були не бідними. Сучасне перетворення України починається з духовних громад. Якщо до них приєднаються ділові люди з потужними ресурсами – це прискорить рух до мети. Але мільярдери приєднаються до нас лише тоді, коли ми самі як духовна громада покажемо добрі плоди – проект майбутнього, вищий рівень свідомості, технології омолодження та інші цікаві речі.
Мирослава Свистович wrote: Передусім це ризик захоплення впливу заможними людьми, які прагнуть використовувати владу для власного збагачення — назвімо їх олігархами. Вони без особливих труднощів можуть «підсовувати» громадам своїх лідерів — більш конкурентоспроможних за рахунок ресурсів, зарплат, медійної підтримки.
Опубликовано 28 декабря, 2025 - 19:33 пользователем Ігор Каганець
Нам треба домовитись про терміни. Громада може бути не лише територіальною, а й екстериторіальною – діловою або духовною (за інтересами). Структурування оновленого українського етносу почнеться не з територіальних, а з духовних громад. Сучасні комунікації швидко формують громади з людей, які проживають в різних містах і різних країнах.
Мирослава Свистович wrote: Сьогодні ситуація принципово інша. Сучасні технології зробили окрему людину значно менш залежною від конкретної громади: вона може відносно легко змінювати місце проживання, роботу, соціальне оточення. У таких умовах модель формування влади виключно «знизу» несе серйозні ризики.
Опубликовано 28 декабря, 2025 - 15:40 пользователем Ігор Каганець
Прошу пояснити цю думку.
Юр Цікавий wrote: В поточних умовах можливий лише початковий імпульс і запобіжні заходи для самозбереження. Перезаснування як акт може мати той самий результат, тільки в "профіль".
Опубликовано 28 декабря, 2025 - 15:25 пользователем Юр Цікавий
В поточних умовах можливий лише початковий імпульс і запобіжні заходи для самозбереження. Перезаснування як акт може мати той самий результат, тільки в "профіль".
Ви можете вигадувати безліч найвишуканіших моделей, але працюватиме лише оптимальна — тобто та, яка найбільше відповідає психології людей і сучасним технологічним можливостям. А оптимальною є модель, що забезпечує реалізацію суверенітету народу через електронну систему волевиявлення.
Звісно, ніхто не скасовував того факту, що в будь-якому суспільстві є люди (в древній Греції їх називали ідіотами), які не мають ані бажання, ані компетенції брати участь у вирішенні суспільних чи політичних питань. І запропонована система якраз дає їм можливість комфортно жити у статусі пасивного громадянина, не втягуючись примусово в процеси, які їм нецікаві або незрозумілі. Ба більше, для однієї людини певні питання можуть бути байдужими, а в інших вона готова брати активну участь — бо зацікавлена, компетентна або безпосередньо дотична до теми.
Існує модель, яка дозволяє врахувати всі ці особливості. Умовно назвемо її «політія». Її суть полягає в тому, що у вирішенні конкретного питання (наприклад, якою має бути школа в громаді) беруть участь лише ті, хто справді має інтерес, знання й бачення. Вони ухвалюють рішення, а всі інші погоджуються з ним за принципом мовчазної згоди. Єдина принципова умова — всі громадяни мають бути поінформовані про те, що певне питання розглядається, і мати реальну можливість долучитися до процесу ухвалення рішення.
Другий механізм обмеження участі некомпетентних осіб у прийнятті рішень — це багаторівневе тестування. На першому рівні кожен, хто хоче мати право голосу, складає базові іспити у формі тестів і отримує відповідний документ — сертифікат виборця, що підтверджує його здатність брати участь у волевиявленні. У деяких країнах подібні ідеї реалізуються у формі зваженого голосу: формально право голосу мають усі, але голос більш компетентних громадян може мати підвищений коефіцієнт — наприклад 1,5–2. Це дозволяє підвищити якість рішень і водночас зняти звинувачення у порушенні громадянських прав.
Крім того, електронна система дає змогу відсівати некомпетентність безпосередньо на етапі голосування. Наприклад, для участі в голосуванні за конкретний закон людина має пройти коротке тестування на знання його основних положень. Таким чином, рішення ухвалюються тими, хто хоча б мінімально розуміє їхній зміст і наслідки.
Що ж до установчих зборів. Якщо вибори до них відбуватимуться за традиційними виборчими системами, ми ризикуємо отримати проолігархічну «Верховну Раду №2». Саме тут і необхідно поєднати активність спільнот із прямим народовладдям: громади та спільноти висувають до установчих зборів тих, кому вони справді довіряють, а весь народ обирає з цього переліку за допомогою рейтингового голосування. Саме така система здатна забезпечити обрання до установчих зборів дійсно найкращих, а не найбагатших чи наймедійніших.
Формування владної піраміди знизу догори було справді актуальним у давні часи, коли суспільство жило тісними громадами, об’єднаними спільними інтересами. Тоді виживання й добробут кожного безпосередньо залежали від здатності громади разом ухвалювати рішення та реалізовувати їх. Людина була глибоко вбудована у свою спільноту й сильно від неї залежала.
Сьогодні ситуація принципово інша. Сучасні технології зробили окрему людину значно менш залежною від конкретної громади: вона може відносно легко змінювати місце проживання, роботу, соціальне оточення. У таких умовах модель формування влади виключно «знизу» несе серйозні ризики.
Передусім це ризик захоплення впливу заможними людьми, які прагнуть використовувати владу для власного збагачення — назвімо їх олігархами. Вони без особливих труднощів можуть «підсовувати» громадам своїх лідерів — більш конкурентоспроможних за рахунок ресурсів, зарплат, медійної підтримки. На відміну від них, незалежні лідери змушені працювати, щоб утримувати свої сім’ї. Також нікуди не зникає й банальний підкуп уже наявних лідерів. Усе це активно застосовується вже зараз, а якщо через такі механізми ще й формуватиметься найвища державна влада — результат буде цілком передбачуваний. Тому формування влади виключно за запропонованою вами схемою не дасть принципово іншої якості управління.
Водночас сучасні технології дають можливість переосмислити саму ідею владної піраміди — фактично перевернути її. Тобто поставити народ угорі. Саме народ безпосередньо, через реальні форми народовладдя, має ухвалювати рішення з ключових питань державного устрою та життя суспільства.
Так, така піраміда, на вершині якої стоїть народ, на перший погляд здається нестійкою. Але їй потрібні підпорки. І цими підпорками якраз і мають бути громади та спільноти, про які ви говорите, а також низка інших інституцій, покликаних забезпечити реальний суверенітет народу (про них можна говорити окремо).
Що ж до установчих зборів. Якщо вибори до них відбуватимуться за традиційними виборчими системами, ми ризикуємо отримати проолігархічну «Верховну Раду №2». Саме тут і необхідно поєднати активність спільнот із прямим народовладдям: громади та спільноти висувають до установчих зборів тих, кому вони справді довіряють, а весь народ обирає з цього переліку за допомогою рейтингового голосування. Саме така система здатна забезпечити обрання до установчих зборів дійсно найкращих, а не найбагатших чи наймедійніших.
Це проект вдосконалення нинішньої етатичної держави, яка вже вичерпала себе, загнила та успішно розпадається. Тому треба творити народну державу шляхом формування багаторівневої мережі духовних та ділових громад, починаючи з середовища військових та волонтерів – тих, хто воює, і тих, хто їм допомагає.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Для того щоб громади висували довірених лідерів, потрібно спочатку сформувати ці громади. А щоб "народ" (натовп, населення) їх підтримав, ці громади мають бути авторитетними, тобто вони вже мають запропонувати людям дещо ліпше, ніж пропонує нинішня паразитична система.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Не варто боятися заможних людей, які ставлять перед собою високі цілі. Гетьман Іван Мазепа був найбагатшою людиною в Україні, та й інші були не бідними. Сучасне перетворення України починається з духовних громад. Якщо до них приєднаються ділові люди з потужними ресурсами – це прискорить рух до мети. Але мільярдери приєднаються до нас лише тоді, коли ми самі як духовна громада покажемо добрі плоди – проект майбутнього, вищий рівень свідомості, технології омолодження та інші цікаві речі.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Нам треба домовитись про терміни. Громада може бути не лише територіальною, а й екстериторіальною – діловою або духовною (за інтересами). Структурування оновленого українського етносу почнеться не з територіальних, а з духовних громад. Сучасні комунікації швидко формують громади з людей, які проживають в різних містах і різних країнах.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Тоді може хай буде 13 місяців по 4 тижні, це те саме.
Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то... ти щасливий. (Г.Сковорода)
Прошу пояснити цю думку.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
В поточних умовах можливий лише початковий імпульс і запобіжні заходи для самозбереження. Перезаснування як акт може мати той самий результат, тільки в "профіль".
Ви можете вигадувати безліч найвишуканіших моделей, але працюватиме лише оптимальна — тобто та, яка найбільше відповідає психології людей і сучасним технологічним можливостям. А оптимальною є модель, що забезпечує реалізацію суверенітету народу через електронну систему волевиявлення.
Звісно, ніхто не скасовував того факту, що в будь-якому суспільстві є люди (в древній Греції їх називали ідіотами), які не мають ані бажання, ані компетенції брати участь у вирішенні суспільних чи політичних питань. І запропонована система якраз дає їм можливість комфортно жити у статусі пасивного громадянина, не втягуючись примусово в процеси, які їм нецікаві або незрозумілі. Ба більше, для однієї людини певні питання можуть бути байдужими, а в інших вона готова брати активну участь — бо зацікавлена, компетентна або безпосередньо дотична до теми.
Існує модель, яка дозволяє врахувати всі ці особливості. Умовно назвемо її «політія». Її суть полягає в тому, що у вирішенні конкретного питання (наприклад, якою має бути школа в громаді) беруть участь лише ті, хто справді має інтерес, знання й бачення. Вони ухвалюють рішення, а всі інші погоджуються з ним за принципом мовчазної згоди. Єдина принципова умова — всі громадяни мають бути поінформовані про те, що певне питання розглядається, і мати реальну можливість долучитися до процесу ухвалення рішення.
Другий механізм обмеження участі некомпетентних осіб у прийнятті рішень — це багаторівневе тестування. На першому рівні кожен, хто хоче мати право голосу, складає базові іспити у формі тестів і отримує відповідний документ — сертифікат виборця, що підтверджує його здатність брати участь у волевиявленні. У деяких країнах подібні ідеї реалізуються у формі зваженого голосу: формально право голосу мають усі, але голос більш компетентних громадян може мати підвищений коефіцієнт — наприклад 1,5–2. Це дозволяє підвищити якість рішень і водночас зняти звинувачення у порушенні громадянських прав.
Крім того, електронна система дає змогу відсівати некомпетентність безпосередньо на етапі голосування. Наприклад, для участі в голосуванні за конкретний закон людина має пройти коротке тестування на знання його основних положень. Таким чином, рішення ухвалюються тими, хто хоча б мінімально розуміє їхній зміст і наслідки.
Що ж до установчих зборів. Якщо вибори до них відбуватимуться за традиційними виборчими системами, ми ризикуємо отримати проолігархічну «Верховну Раду №2». Саме тут і необхідно поєднати активність спільнот із прямим народовладдям: громади та спільноти висувають до установчих зборів тих, кому вони справді довіряють, а весь народ обирає з цього переліку за допомогою рейтингового голосування. Саме така система здатна забезпечити обрання до установчих зборів дійсно найкращих, а не найбагатших чи наймедійніших.
Формування владної піраміди знизу догори було справді актуальним у давні часи, коли суспільство жило тісними громадами, об’єднаними спільними інтересами. Тоді виживання й добробут кожного безпосередньо залежали від здатності громади разом ухвалювати рішення та реалізовувати їх. Людина була глибоко вбудована у свою спільноту й сильно від неї залежала.
Сьогодні ситуація принципово інша. Сучасні технології зробили окрему людину значно менш залежною від конкретної громади: вона може відносно легко змінювати місце проживання, роботу, соціальне оточення. У таких умовах модель формування влади виключно «знизу» несе серйозні ризики.
Передусім це ризик захоплення впливу заможними людьми, які прагнуть використовувати владу для власного збагачення — назвімо їх олігархами. Вони без особливих труднощів можуть «підсовувати» громадам своїх лідерів — більш конкурентоспроможних за рахунок ресурсів, зарплат, медійної підтримки. На відміну від них, незалежні лідери змушені працювати, щоб утримувати свої сім’ї. Також нікуди не зникає й банальний підкуп уже наявних лідерів. Усе це активно застосовується вже зараз, а якщо через такі механізми ще й формуватиметься найвища державна влада — результат буде цілком передбачуваний. Тому формування влади виключно за запропонованою вами схемою не дасть принципово іншої якості управління.
Водночас сучасні технології дають можливість переосмислити саму ідею владної піраміди — фактично перевернути її. Тобто поставити народ угорі. Саме народ безпосередньо, через реальні форми народовладдя, має ухвалювати рішення з ключових питань державного устрою та життя суспільства.
Так, така піраміда, на вершині якої стоїть народ, на перший погляд здається нестійкою. Але їй потрібні підпорки. І цими підпорками якраз і мають бути громади та спільноти, про які ви говорите, а також низка інших інституцій, покликаних забезпечити реальний суверенітет народу (про них можна говорити окремо).
Що ж до установчих зборів. Якщо вибори до них відбуватимуться за традиційними виборчими системами, ми ризикуємо отримати проолігархічну «Верховну Раду №2». Саме тут і необхідно поєднати активність спільнот із прямим народовладдям: громади та спільноти висувають до установчих зборів тих, кому вони справді довіряють, а весь народ обирає з цього переліку за допомогою рейтингового голосування. Саме така система здатна забезпечити обрання до установчих зборів дійсно найкращих, а не найбагатших чи наймедійніших.
Страницы