Сьогодні Олександр Ширшин написав у Фейсбук: "Друзі, всім безмежно вдячний за підтримку! Не очікував на такий резонанс, але, мабуть, запит на вирішення цих проблем величезний. Виконуючи завдання на Курщині та українсько-російському кордоні, зіштовхнувся з задачами, які, за усіма ознаками, були приречені на провал та наражали особовий склад на високу імовірність невиправданих втрат. Це сталось неодноразово, без урахування попереднього трагічного досвіду. З боку батальйону і рот вживалися всі можливі заходи для недопущення цих втрат. Перед тим як вийти з публічним повідомленням, я неодноразово робив офіційні та неофіційні звернення щодо доцільності виконання задач з пропозиціями на різних рівнях нашого командування. Майже всі звернення були проігноровані (крім одного, завдяки командиру 117 бригади).

Через відсутність належного реагування, написав допис з простою метою: необхідно змінити підходи в управлінні та адекватно оцінювати свої можливості. Ніколи не вимагав відставки Головкома чи ще якоїсь окремої персоналії з управління військами, бо проблеми в нас системні, а не просто завʼязані на одній людині. Але у відповідь чомусь отримав звинувачення, наклепи на мене та заклики "підтримати Головкома ЗСУ" і "не виносити сміття з хати" від лояльних до "військової еліти" осіб та підрозділів.

Також ніколи не казав, що треба припинити воювати, якраз навпаки: рахуються тільки з сильними, і фізично нищити ворога необхідно. І крім оборони, ми маємо наступати, бо інакше війни не виграються. Саме тому я підтримував Курську операцію і її реалізацію на перших етапах. Ніколи жодним чином не прагнув нагород, тим більше не вислуговувався заради них. Не добивався звань чи посад. Лише виконував свою роботу на тому місці, де був, чесно і сумлінно, наскільки цього дозволяли мої знання та навички.

Мій батальйон завжди був на складних ділянках. Ніколи не нили. Зціпивши зуби, працювали попри всі проблеми й труднощі. Нашу роботу і результати неодноразово висвітлювали ЗМІ, президент у своїх зверненнях тощо". 

На його думку, останні кілька місяців його батальйон просто намагаються стерти. Життями людей розпоряджаються, наче зайвими грошима на гулянках. Співмірність втрат і результату вказує на низький рівень ефективності. Саме це і неможливість достукатись до командування щодо збереження боєздатності підрозділу і життя людей спонукало його висвітлити проблему публічно.

Також, попри мою заяву, ніхто з моїх бійців не знявся, не залишив позиції, а продовжують виконувати нові завдання поки ще під моїм управлінням.

На сьогоднішній день вже є спроби комунікації від ГШ, сподіваюся на конструктивну розмову, випрацювання конкретного робочого рішення, а не просто замилювання очей, щоб уникнути в майбутньому подібних ситуацій.