Важливість: 
2
«73-й квартал» як торжество охлократії

Успішний виступ народу проти олігархів приводить до демократії, де при житті першого покоління правителів високо цінуються рівність і свобода. Але поступово юрба, що звикла годуватися за рахунок чужих подачок, вибирає собі у вожді демагога, а сама усувається від державних справ. Демократія вироджується в охлократію!

Тиранія, демократія, охлократія

Уявлення про право як справедливість, про справедливий суспільний устрій було сформовано ще в «гомерівський» період, і в подальшому було збагачене грецькими філософами, особливо Аристотелем. Вже піфагорійцям держава уявлялась ідеалом, якщо в ній панують справедливі закони. Вчення Сократа, Платона, Арістотеля, грецьких стоїків, Полібія – величні вершини античної філософії.


Епікур (грецькою: Επίκουρος) (341 до н. е., Самос – 270 до н. е., Афіни) – давньогрецький філософ-матеріаліст, послідовник Демокріта, засновник школи в Афінах; у філософії надавав першорядне значення етиці. До нас дійшли лише фрагменти праць філософа. Філософський напрямок епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителів наступних етапів еллінської епохи, зокрема Риму.


За Епікуром етика визначає мету життя і критерії поведінки.

Основні цінності його етики – задоволення, свобода, безтурботний стан духу. Свобода трактується як відповідальність людини за розумний вибір свого способу життя. Розумний же вибір лежить поза суспільством і політичним життям.

Головна мета держави і суспільства полягають за Епікуром, у забезпеченні взаємної безпеки людей, подоланні їх взаємного страху, неспричиненні ними один одному шкоди. Дійсна безпека досягається лише завдяки тихому життю і віддаленню від юрби, незалежності від суспільства. З таким розумінням змісту свободи зв’язане і епікурівське трактування держави і права як договору людей між собою про загальну користь і взаємну безпеку.

«Справедливість, що походить від природи, – пише він., – є договором про корисне – з метою не шкодити один одному і не терпіти шкоди…»

Тут справедливість виступає як природне право, якому повинні відповідати дії людей, діяльність державної влади і законів. Законів, що відповідають справедливості, виступають як публічна гарантія свободи, безпеки й автономії індивіда.

«Закони, – вважав Епікур, – видані заради мудрих, не для того, щоб вони не робили зла, а для того, щоб їм не робили зла».

Тут переконаний індивідуаліст виступає супротивником крайньої демократії, влади «натовпу»!

Епікурівське договірне трактування держави і права має на увазі рівність, свободу і незалежність у помірній демократії, при якій панування законів поєднується з максимально можливою мірою свободи й автономії індивідів.

Проти філософії індивідуалізму Епікура виступили стоїки, зокрема Зенон.


Зенон із Кітіона, Зенон Кітіонський, (близько 334 — 262 до н. е.) — давньогрецький філософ, засновник школи стоїцизму. Народився в місті Кітіон на острові Кіпр. Навчався у Кратеса (кініка), потім у Стільпона і Діодора (Мегарська школа); пізніше — у платоніка Полемона.

У 308 до н. е. заснував в Афінах свою школу, яка отримала назву стоїчної від «стоа пойкіле» — візерунчастого портика, прикрашеного фресками. Твори Зенона дійшли до нас у вигляді небагаточисленних фрагментів.


Відповідно до філософії Зенона над світом панує необхідність (або Фатум). Світобудова управляється нею, долею і божественним розумом. Необхідність, доля у вченні стоїків виступають як «природний закон» («загальний закон»), який «має силу і велить (робити) правильне і забороняє протилежне».

«Того, хто кориться їй, доля веде, а непокірного тягне».

По суті стоїки розвивали доктрину природного права. Витоки права вони виводили з самою природою закладеного порядку. Так учень Зенона Хрісіпп приводить наступне судження: «Неможливо відшукати який-небудь інший принцип чи яке-небудь інше джерело справедливості, крім даного нам самим Зевсом і Природою. Коли ми хочемо що-небудь сказати про добро чи зло, то як початкові крапки будь-якого нашого міркування всякий раз повинні служити Бог і Природа».

Усе, що не відбувається у світі, заздалегідь визначено і тому зовсім не підвладне впливу з боку людей. Свобода їх волі виключалась. Таке основне кредо представників цього філософського напрямку.

Важливим напрямком у вченні Зенона виступає поняття мети. Метою розумної людини є доброчесне життя, відповідне природі, природним законам. Слідування людини неписаному закону, з яким вона узгоджує свої вчинки, є обов’язок. Діоген Лаертський повідомляє: «Зенон перший вживає слово «обов’язок», тому що він вивів його зі слів «те, що личить» - обов’язок є дія, властива природнім створінням».

Поняття обов’язку виводило на другий план роль людини, шлюбу і особистого життя. Благо держави цінувалося вище блага індивіда. Стоїки заявляли, що доброчесна людина не зупиниться перед тим, щоб принести себе в жертву державі. Отже альтруїзм несумісний з індивідуалізмом.

[Паралелі історії:

«У всі часи потрібні ... жертовність і мужність, хоробрість і вірність, віра і героїзм. І ті представники народу, яким властиві ці якості, обов'язково заявлять про себе. Саме вони роблять історію». (А. Гітлер, з промови 3 вересня 1933 р. у Нюрнберзі)

«Горе, якщо сьогодні в нашому народі згасне цей ідеалізм, і якщо цінність особистості людини буде знову вимірюватися за кількістю життєвих благ, які він зміг для себе урвати. Народ, у якого справи йдуть саме так, і сам недорогого вартий, і благополуччя його може виявитися досить недовговічним!» (А. Гітлер, з промови 1 травня 1933 р. в Берліні)]

Відштовхуючись від універсального характеру природного закону, Зенон і його учні розвивали космополітичні погляди на державу: всі люди і за своєю природою, і за законом світобудови – громадяни єдиної світової держави (космополіту), громадяни Всесвіту. Рабство не має виправдання. Любов до себе подібних – вимога вищого закону. Хто віддаляється від однієї людини, віддаляється від усього людства, тому усі рівні за природою, обдаровані розумом і свободною волею. Відповідність природного зв’язку людей загальному закону світобудови, на думку стоїків, є підставою і причиною справедливості спілкуванні людей. Вона грає і їх вченні роль нормативного значущого принципу і критерія для держави, її законів. Стоїки виступали за їх неухильне дотримання. Ідеї давньогрецьких стоїків пізніше розвивали римські стоїки.


Полі́бій (грец. Рολιβιος, лат. Polybius, близько 206 до н. е., Мегалополь, Аркадія — близько 124 до н. е.) — давньогрецький історик, державний і військовий діяч, автор «Загальної історії» («Історії») в 40 томах, що охоплюють події у Римі, Греції, Македонії, Малій Азії та в інших регіонах з 220 до н. е. по 146 до н. е. З книг «Історії» повністю збереглись тільки перші 5, інші дійшли в більш-менш детальних переказах. Всі інші праці Полібія не збереглись. Керуючись вченням стоїків про передбачення, він прийшов до метафізики історії, яка розглядала останню як боротьбу народів і окремих особистостей проти влади долі.


Вчення стоїків вплинуло на давньогрецького історика і політичного діяча Полібія (біля 205-128 рр. до н.е.). Автор знаменитої «Загальної історії в сорока книгах» розвивав вчення Платона, Арістотеля і їх послідовників про державу, її походження і еволюцію, форми, лад, виклав історичний підхід до питань держави і права.

Полібій пішов далі стоїків, застосувавши їх детерміновані начала до історичного процесу. Долі народів, держав, історичних діячів у нього підлеглі історичній необхідності і закономірності, впливу географічного середовища. Давньогрецький історик віддавав належне і впливу видатниї особистостей на історичні події, долі народів.

Полібій стверджував: подібно до живих організмів усяке суспільство проходить у своєму розвитку чотири стадії – зародження, розквіту, упадку, і, нарешті, загибелі. Розвиток суспільства трактується як нескінченний рух по колу, історичній спіралі, де «форми правління змінюються, переходячи одна в іншу, і знову повертаються.

Слідуючи Платонові й Аристотелю, Полібій вважав форму держави уособленням верховної влади в суспільстві. Залежно від числа правлячих він розрізняв «правильні» форми (царство, аристократія, демократія) внутрішній стан яких характеризується спокоєм, гармонією відносин між правлячими і підлеглими, пануванням «добрих» законів і звичаїв. Але за наявності однієї ознаки (числа правлячих) вони в історичному розвитку змінюються на протилежні. Так, первісний вождь, цар, «що виділився з юрби своєю силою і відвагою» з часом перетворюється в тирана (особливо псується царська влада його спадкоємцями).

Тиранія – час упадку влади, беззаконня, сваволі, який люди шляхетні і відважні не бажають переносити. За підтримки народу вони скидають тирана і засновують аристократію. Спочатку її правителі піклуються про загальне благо, але поступово перероджуються в олігархію, зловживають владою. В олігархії панує беззаконня, корисливість пияцтво і обжорство.

Успішний виступ народу проти олігархів приводить до демократії, де при житті першого покоління правителів високо цінуються рівність і свобода. Але поступово юрба, що звикла годуватися за рахунок чужих подачок, вибирає собі у вожді демагога, а сама усувається від державних справ. Демократія вироджується в охлократію!


З погляду коловороту державних форм охлократія є не тільки гіршою, але і останньою ступінню в зміні форм. При ній «панує сила, а юрба, що збирається навколо вождя, здійснює вбивства, вигнання, переділи землі, поки не здичавіє зовсім і знову не знайде володаря і самодержця». Так історичний коловорот державних форм замикається і з’єднується знову з висхідним.

Полібій приходить до висновку: «Безсумнівно найдосконалішою формою слід визнати таку, у якій з’єднуються особливості усіх форм, пойменованих вище», тобто царства, аристократії і демократії. Головну перевагу змішаної форми правління він бачив у забезпеченні стійкості, довговічності держави, запобіганні переходу до перекручених форм правління. Таким найкращим устроєм, на його думку, вирізняється римська держава. Стійкості держави тут додають повноваження «трьох влад» - влади консулів, сенату і народу, що виражають царське, аристократичне і демократичне начало. Правильним сполученням і рівновагою цих влад Подібій пояснював велич і могутність Римської імперії.

«73-й квартал» як торжество охлократії

Павло Казарін:

«Мотиви, через які ви ставили хрестик у бюлетені, не мають особливого значення. Не важливо ‒ голосували ви проти старого чи за нове. Активно топили всю кампанію за свого кандидата чи агітували проти чужого. Відкрито носили прапори майбутнього переможця чи займалися партизанщиною під гаслами «нейтралітету». Це все тепер не має особливого значення. Ви перемогли. Вітаю.

І спостерігатиму тепер за тим, як ви станете дезертирувати з переможного табору. І ви будете це робити навіть не тому, що нова команда стане «чинити погане». Ви будете тікати лише тому, щоб і надалі прикидатися меншістю. Щоб і надалі не знімати біле пальто і не злазити з морально-етичного п'єдесталу. Зрештою, звичка ‒ страшна штука, правда?

В усіх іронічних текстах щодо 25% чується все та ж інтонація. Дисидентські нотки. Саркастична зарозумілість. Моральна перевага носіїв своєї незгоди. Тільки в тому й штука, друзі, що всього цього у вас більше нема. Ваша різнорідна коаліція отримала перемогу. Тиран повалений. Деспот переможений. Добро перемогло й тепер приречене доводити, що буде, як мінімум, меншим злом.

25 відносних відсотків або 15 абсолютних ‒ це зовсім не совість нації. Не «сіль землі», не «еліта» і не «аристократи». Це лише меншість. Та сама, якою ви перестали бути.

Це важка ноша. Перший час ви виправдовуватимете негаразди «попередниками». Потім ‒ станете говорити про те, що альтернатива була б ще гіршою. Але рано чи пізно вам захочеться знову змінити оптику. Опротестувати статус, піти в опозицію, відхреститися від перемоги.

Тільки, вибачте, але ця ніша вже зайнята».

***

До цього хочу додати… Ви тепер у більшості, ви обрали свого президента. Тепер ми, що залишилися в шляхетній меншості, подивимося, як ви будете боротися з тими негараздами у яких ви звинувачували діючого президента Петра Порошенка! Наприклад, боротися з корупцією!


Джерела:


Наші інтереси: 

Боротьба продовжується!

Гравець: 
Володимир Федько

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка