Чому москалі перекручують українські топоніми

Але звідки взялись там ті “мєстниє”, що почали так дико перекручувати цілком нормальні й зрозумілі українські назви? І головне - ЧОМУ вони це роблять?

Для тих, хто знає історію, це було відомо завжди, а багато хто вже зараз дізнався через відомі події, звідки й коли взялася така велика кількість росіян, які зараз населяють індустріальну частину Донбасу (30%, що десь втричі перевищує середню кількість росіян на решті територій України, крім Криму).

Масове заселення росіян на Донбас відбувалося після Голодомору на звільнені від українців землі, та після 2-ї Світової. Відомо, що навіть під час війни Донецьк, приміром, був ще переважно україномовним містом. В інтернеті існує інфоґрафіка, яка наводить дані, скільки конкретно ешелонів росіян з яких саме регіонів Росії було завезено в які області України в 30-40-х роках.

Так от саме ці “мєсниє” тепер називають Піски “пЄскамі”, а Слов’янськ “слАвінском” тощо.

Сумніваєтесь, що таке можливо? Тоді подивіться, як росіяни сприймають наші назви.

Нещодавно прочитав на ФБ чергову історію українця, який з’їздив до родичів в Крим. Він наводить свідчення, що росіяни, коли купують відому українську мінеральну воду “Моршинську” кажуть: “Маршанку дайте мне”. От здавалося б - написано: “Моршинська”. Читати ти вмієш, абетка майже та сама. Звідки “маршанка” взялась? Написано ж - “Піски” (або навіть “Пески”), це ж нормальне слово навіть для росіянина. Чому, блін, “пЄскі”?! Або ж той же Слов’янськ. Ну називай його російською - “Славянск”. Є ж таке слово російське! Нє! “СлАвИнск”.

А штука тут в тому, що росіяни, хоч і балакають зараз мовою, що має слов’янські корені, геть не звикли до нормальних слов’янських географічних назв. Статистика свідчить, що 80% топонімів навіть в центральній Росії мають неслов’янське походження (а угро-фінське або тюрксько-татарське, бо саме ті етноси там споконвічно мешкали й мешкають).

Отже, росіяни все життя живуть в оточенні різних диких і незрозумілих з точки зору російської (чи будь-якої іншої слов’янської мови) назв. Басманка, Измаилово, Арбат, Таганка, Гиреево, Черкизово, Карамышево, Яуза, Чечёра, Ичка, Чура, Сетунь, Мамыри, Кура-Цеце та багато інших подібних…

На теренах України все навпаки - 80-90% топонімів мають слов’янське коріння і в більшості легко пояснюються з точки зору української та інших слов’янских мов. Але наші північні “брати” до такого не звикли. Вони не можуть повірити, що Піски - то просто піски, а Слов’янськ то щось слов’янське. Ну не може з точки зору московита селище чи річка так просто й зрозуміло називатися! От і перекручує. Щоб якомога загадковіше було. Щоб все, як вдома.

P.S. До речі, навіть на перший погляд слов'янські назви в Росії в реальності часто мають неслов'янське походження. Наприклад, "Царское Село". Ну от здавалося б! А насправді початково (з початку 16-го століття) це поселення мало фіно-угорську назву «Сарица». Пізніше воно трансформувалося в «Сарскую мызу», потім у «Саарское село», і нарешті (вже десь у 18-му чи навіть 19-му ст.) стало "Царским Селом".