Загадка загибелі держави Мітрадата VI Евпатора

Цей правитель теперішніх українських земель був однією з найвидатніших постатей стародавнього світу, що, зрештою, не заважає його імені залишатися практично невідомим.

Це ім’я, яке сучасною мовою можна перекласти як Богдан, походить від сонячного божества Мітри. Митридат чи Мітрідат або Мітрадат VI Великий Евпатор був Понтійським царем і володарем Боспору. Ще за життя його називали “царем царів”. По його смерті римський історик Веллей Патеркул так писав про нього: “…Страшний Мітрадат не живе. Муж уважний і на свої діла, і на свою мовчанку... Мітрадат, цар Понту, людина, котру неможливо ні обійти мовчанкою, ні говорити про нього без уваги. У війні надзвичайно швидкий, нечувано відважний, не раз удатний у військовому щасті, завжди великий духом, вождь у задумах, вояк у виконанні, в ненависті до римлян – рівний Ганнібалу...”. Сам Цицерон захоплено визнав: “Mitradatas, rex post Alexandrum maximus”, тобто “Мітрадат – найбільший король після Олександра Великого (Македонського)”.

Формування

Народжений у 132 році до Різдва Христового, у столиці Понтійського царства Синопі (тепер Туреччина), Мітрадат дивом уникнув смерті від блискавки у віці немовляти. В 120 році хлопчик повинен був успадкувати престол по своєму батькові Мітрадату V Евергету, вбитому внаслідок змови, та йому самому довелося рятуватися від підступів рідної матері та дволиких опікунів. Згідно з гарною легендою, Мітрадат змужнів у горах, змагаючись із дикими тваринами. Тут, серед випробувань, склався його характер енергійної та здібної людини, прихильника й покровителя мистецтв. А постійна зміна місць нічлігу та страх перед можливим підступним убивством зробили його душу недовірливою. Він володів величезною фізичною силою. Існує припущення, що роки вигнання Мітрадат провів у Таврії. До речі, саме цим можна пояснити добровільну передачу влади на Боспорі понтійському цареві боспорським колегою Перисадом V. Дочекавшись повноліття, в 113 році Мітрадат повернувся до столиці як законний цар і криваво помстився своїм переслідувачам. Спершу посадив свою матір до в’язниці, де вона незабаром померла. За участь у змові був страчений і його брат. Та вороги теж не дрімали. Молодша сестра Лаодика, яка, за перським звичаєм, стала його дружиною, підсипала до напою отрути. Мітрадата врятувала служниця, що вчасно попередила молодого царя. З того часу Мітрадат регулярно привчав свій організм до отрути.

Боротьба проти Риму

Утвердившись при владі, молодий цар об’єднав і розширив володіння Понту, створив сильне військо. За перше десятиліття свого правління Мітрадат VI Евпатор збільшив царство у декі-лька разів, зробивши Чорне море внутрішнім морем своєї держави. Приєднавши до своїх володінь Колхиду, наш Херсонес (теперішній Севастополь), деякі скіфські племена і, зрештою, Боспор, Малу Вірменію, а згодом Пафлагонію і Каппадокію, Мітрадат VI Евпатор став найбільш могутнім володарем у світі. Та в тодішній Ойкумені (цивілізованому світі) не було більшої потуги, ніж Рим, який саме почав експансію на Схід. Війна була невідворотною. За багатовікову історію римляни рідко коли вели з одним і тим же противником три війни (з самнітами, пунійцями, македонянами), при цьому у всіх випадках вожді ворога мінялися. За винятком Мітрадата, що особисто вів проти римлян три війни. Ще історик Флор зазначив: “Для війни з Пірром було достатньо чотирьох років, з Ганнібалом – тринадцяти, Мітрадат же пручався сорок літ, доки не був зламаний у трьох найбільших війнах щастям Сулли, відвагою Лукулла, величчю Помпея”.

Він уклав союз із вільними племенами скіфів (скитів), бастарнами, фракійцями. В Каппадокії й Вітинії було посаджено відданих царів. Дружнім був цар Вірменії Тіґран ІІ.

Він марив могутньою державою. Свою владу на східних межах Римської імперії він утверджував не так силою зброї, як вмілою дипломатією. Мітрадат VI Евпатор вирішив утвердити своє панування не лише в Малій Азії, а й на суміжних теренах, передовсім у Греції.

Осягнення цього складного завдання він почав зі створення потужного війська Боспорського царства – армії й флоту. Величезна армія в 300 тисяч вояків була найманою, а царська скарбниця володіла для того достатніми засобами завдяки стабільній податковій системі Понтійської держави. Також Мітрадат мав аґентів серед римлян, у тому числі й серед високих посадовців, завдяки чому завжди був чудово інформований про політичне становище в Римі, який тоді роздирали громадянські війни між аристократичною та демократичною партіями.

У 88 році, коли римляни скинули вірних йому царів у Малій Азії й поставили своїх, один з яких напав на Понтійську область, Мітрадат розпочав свою першу війну з Римом (у 88 році). Сили в 250000 піших воїнів і 40000 вершників та флот у 300 кораблів вщент розбили римських полководців Л.Кассія, Манія Аквілія та О. Опнія. Майже вся Мала Aзія, втомлена утисками римської адміністрації, прилучилась до Мітрадата. Ус-піхом його таємної діяльності була ретельно спланована і блискавично виконана жорстока силова акція – масове винищення римських купців у Малій Азії. Чи не основною метою було знищення мережі “сексотів” Риму й усунення можливих зрадників та політичної опозиції серед підданих. Всі римляни, що перебували в тих краях (до 100000 осіб), були знищені за один день. Проте невдача Мітрадатового полководця Архелая в Греції від самого Сулли змусила нашого героя просити миру з Римом. Однак до часу. Та все ж наступна (т.зв. друга Мітрадатова війна) теж не була вдалою.

Підготовка до останнього удару

В центрі планів “другого Ганнібала” була територія нинішньої України – т.зв. Боспор Кіммерійський (нині Керченська протока). Раніше Боспор був базою Мітрадата, згодом став його останнім прихистком. Тутешня велика держава понад вісімсот років була важливим чинником у світовій політиці й торгівлі. Мітрадат формує навколо тодішніх українських земель формує коаліцію, до якої увійшли Вірменія, бунтівні ватаги римського сенатора Серторія в Іспанії, і навіть морські пірати Середземного моря, євроазійські племена скитів, таврів, сарматів, язиґів, фракійців тощо.

В 74 році почалася третя Мітрадатова війна. Все ж Лукулл й Помпей, здавалося б, схилили терези воєнного щастя на свій бік.

Після поразки від Помпея під Нікополем Мітрадат, що став більш обережним, відступив східним узбережжям Чорного моря. Він заманює Помпея на територію Вірменського царства. Помпей вимушений долати гори, витрачає сили в боях з вірменським царем Тіґраном (зятем Мітрадата) та постійних сутичках з непокірними горянами. Тактика Мітрадата виправдала себе. Помпей відступає, а потім, втративши надію, вирушає підкоряти Юдею, де загрузає надовго. Скориставшись перепочинком, Мітрадат йде в Боспорське царство, займає Пантикапей (теперішня Керч), скидає бунтівного сина Махара, що було проголосив незалежність, і примушує його здійснити самогубство.

Тепер Мітрадат готується до нападу на Рим. Він заново збирає своє професійне військо, вступає в союз із скіфами, заручається підтримкою кельтів, що мали приєднатися до нього під час походу. Для беззахисного Риму (Помпей перебував у Юдеї) це була небезпечна загроза.

Вирішальний удар богів

Здавалося, що ні люди, ні боги не перешкодять пон-тійському цареві. Що ж завадило рішучому Мітрадатові втілити свій задум? Історики одноголосно стверджують: повстання – спочатку в Фанаґорії, а потім у самому Пантикапеї. Їх причиною була непомірна жорстокість Мітрадата, великі грошові побори. А от про страшний землетрус, що стався напередодні майже не згадують.

Він стався навесні 63 року до Р.Х. під час святкувань на честь богині землі й врожаю Деметри. Сила землетрусу була не меншою дев’яти балів. Столиця Боспору – Пантикапей був зруйнований майже вщент. Згодом його довелося відбудовувати заново. Цілком або частково було зруйновано багато міст і навіть поля. Слід врахувати релігійну свідомість тодішнього населення і те, що Мітрадат, як правитель, одночасно був головним жерцем. І раптом під час прилюдної офіри, яку приносив сам цар, таке жахливе співпадіння...

Мабуть, це й стало причиною бунту, адже мешканці Боспорського царства вирішили, що Деметра гнівається, і що взагалі боги полишили Мітрадата. До речі, землетрус міг супроводжуватися й сірководневою катастрофою. Горіння води, яка фактично перетворилась на сірчану кислоту, супроводжувалося токсичним градом. Він викликав у людей виразки і отруював води, надаючи їм смаку полину – все справило на тодішніх людей шокуюче враження. Цей катаклізм міг стати прототипом картин Апокаліпсису, описаних апостолом Іваном Богословом – сучасником тих подій і жителем Малої Азії.

Злий жарт cмерті

“Тиранським захопленням” Мітрадата називають офідіотоксинологію (вивчення й застосування отрут). Навчений гірким досвідом, Мітрідат сам регулярно приймав отруту в малих дозах, щоб привчити свій організм до її дії й стати невразливим.

Саме ця обставина й зіграла з ним злий жарт. Зраджений сином, Мітрадат, щоб не потрапити до рук римлян прийняв отруту, яка не подіяла...

На світанку колони ворожого війська оточили акрополь Пантикапеї, де розташовувався палац Мітрадата. Розбуджений зі сну, Мітрадат, дізнавшись про зраду, зібрав загін особистої гвардії. Частина охоронців перейшла на бік повстанців, а один з них, цілячись у царя, поранив мечем його коня в бік. Зіскочивши з падаючого коня, Мітрадат пробився назад на акрополь. Тут, на вершині гори він зібрав вірних воїнів, друзів, родичів і відпустив їх до свого сина Фарнака, заповівши вірно служити, незважаючи на зраду сина.

Наповнивши чашу вином, Мітрадат висипав туди отруту. Дві дочки царя вимагали спершу дати випити отруту їм. Батько відмовився, та дівчата наполягли й, випивши напій, одразу ж загинули. Сам Мітрадат, прийнявш отруту, померти не зміг, бо привчений до отрути могутній організм царя протидіяв їй. Знесиленого та ще живого царя знайшов його охоронець Бітойт. Мітрадат попросив зробити йому останню послугу, вбивши його мечем. Почувши відмову охоронця, Мітрадат переконав його словами: “…Я не можу померти від отрути внаслідок моїх безглуздих заходів безпеки. Та найстрашнішої й такої звичної в житті царів отрути – зради війська, дітей та друзів – я не передбачив, я, котрий передбачив всі отрути… й зумів від них уберегтися”. Бітойт виконав останню волю свого старого царя, а потім убив себе.

Так загинув чи не найбільший з-поміж царів давнього світу Мітрадат VI Евпатор. Варвар, який отримав грецьку освіту, покровитель мистецтва, людина великого розуму. Для того, щоб розмовляти з кожним зі своїх підданих їх рідною мовою, вивчив 22 мови. А свої незліченні багатства витрачав також на географічні дослідження.

Попри те, що царі Боспорського царства затверджувалися у Римі, воно так і не було завойоване.

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка