15 квітня Президент Віктор Ющенко провів нараду з питань боротьби з корупцією. Наведені ним дані просто шокуючі: Україна є однією з найкорумпованіших країн світу, корупція (тобто зіпсуття) «має загально національний системний характер і справляє визначальний вплив на українську політику, економіку та інші сфери суспільного життя». Більше того — риба гниє з голови: «Корупційні прояви у вищих політичних колах провокують корупцію у сферах економіки, державного управління та правосуддя» — сказав Президент.
Під враженням від почутого міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив: «Я виступаю за відновлення вищої міри покарання у вигляді розстрілу за особливо важкі злочини проти особи». І тут же висловився проти того, аби застосувати таку міру покарання за корупційні прояви: «Але не вважаю за можливе застосовувати її щодо посадових і службових злочинів», — сказав він.
На перший погляд, міністр Луценко суперечить сам собі. Так би мовити, «наступає на горло власній пісні». Адже саме через службові та посадові злочини в Україні розгул економічного бандитизму: за словами Віктора Ющенка, «без державного службовця рейдерство неможливе». Через службові та посадові злочини за півтора десятиліття вимерло 6 мільйонів українців, стільки ж втекло на заробітки за кордон, бо падіння економічного потенціалу більше, ніж під час другої світової війни.
Врешті-решт, що небезпечніше: убивця-маньяк чи корумпований чиновник, який приховано вбиває сотні тисяч — через «кришування» наркоторгівлі, навмисне доведення до банкрутства підприємств, злочинну недбалість щодо захисту національного економічного та інформаційного простору, отруєння землі, води й повітря? То ж, можливо, для початку застосувати смертну кару саме для посадових і службових злочинів «в особливо великих розмірах»? Так би мовити, показати особистий приклад і почати очищення з власних бізнесово-чиновницьких «елітарних» рядів. Подейкують, що журнал «Фокус» вже підготував «розстрільний список»…
Це трохи смішна історія. В кінці березня на Радіо Ера FM в прямому ефірі обговорювали рейтинг журналу «Фокус» зі 130 найбагатшими людьми України . Під кінець передачі якийсь радіослухач зателефонував і запитав, чи усвідомлюють запрошені в студію експерти, що всі ці «багаті буратіни» — бандити і злодії. Один з експертів прямо відповів, що немає сенсу заперечувати очевидне. Звісно — переважно бандити і злодії. Другий експерт мовчазно погодився. На виправдання фігурантів «списку-130» зауважили, що в інших країнах багатіями також нерідко ставали бандити і злодії.
РОЗСТРІЛИ ЧИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ?
Важко повірити, що міністр Луценко заступився за корупціонерів у стані афекту чи нервового зриву. Скоріше справа в іншому: корупціонери повинні ПОВЕРНУТИ НАГРАБОВАНЕ в законному порядку. Тож навіщо їх розстрілювати? Краще розробити цивілізований механізм легалізації ганебної (нечесної) власності через компенсацію суспільству заподіяних збитків. Ці збитки треба ретельно розрахувати й оформити як борг, який «елітні боржники» мають повернути суспільству протягом визначеного терміну. Така собі «реструктуризація заборгованості». Всі нормально працюють на своїх місцях і збагачуються разом з народом. Жодних розстрілів.
А щоб це відбулося мирно і по-діловому, потрібна цілісна влада з широкими повноваженнями і політична воля їх застосувати. З цієї причини все частіше погляди звертаються до авторитарної моделі держави, адже найгостріші кризи разом з політичною корупцією долалися лише під проводом авторитарних лідерів. Найвідоміші з них — Наполеон Бонапарт, Отто фон Бісмарк, гетьман Павло Скоропадський, «французький гетьман» Шарль де Голль.
За вкрай несприятливих обставин їм вдавалося неймовірне. Економічне зростання супроводжувалося якісним оновленням технологічного рівня промисловості, а також значним посиленням соціального захисту. У країні підвищувався рівень освіти та науки, нерідко розпочинався розквіт мистецтва. Консолідація нації навколо лідера супроводжувалася подоланням у суспільстві стану апатії та безвір’я, — пише політолог і філософ Олександр Шморгун.
Тому-то, як повідомила соціолог Ірина Бекешкіна з фонду «Демократичні ініціативи», 58% українців хочуть сильного лідера. Аналітик Росмедіацентру Андрій Ганжа говорить, що в авторитаризмі немає нічого страшного — це домінуючий в історії людства політичний режим. Не біда, що лідера немає. Авторитарний лідер і мобілізаційний проект можуть з’явитися миттєво, — каже аналітик.
КРІСЛО НА ДВОХ НІЖКАХ
При всій привабливості авторитаризму, багатьох лякає можливість тиранії. Адже нинішня система не має ефективних засобів стримування. Президентська і парламентська «гілки» блокують одна одну. Судді призначаються Президентом і Парламентом, тож судова система не є гілкою влади. Відповідно, немає третьої сили, яка б знімала суперечності.
Нинішня політична модель нагадує крісло на двох ніжках: сидіти можна, але весь час заносить в сторону. Тож владі доводиться думати не про роботу, а про те, як втримати свій зад. Можна скільки завгодно вигадувати хитромудрі механізми «стримування і противаг», проте від цього крісло не стане стійким.
Всі запропоновані нині проекти Конституції — це проекти крісла без третьої ніжки. Декому подобається такий стан, адже робить владу безвідповідальною, безконтрольною і безкарною. При черговому провалі Президент і Парламент знову покажуть один на одного, поговорять про корупцію, про смертну кару для «стрілочників» і, як завжди, нічого не зміниться.
Вся теперішня переускладнена й заплутана система влади різко спроститься, якщо приробити до стільця третю ніжку. Бо все, що відповідає природним законам, є ефективним і порівняно простим. Такою природною моделлю держави є Гетьманат — система з сильним, відповідальним і ПІДКОНТРОЛЬНИМ президентом. Очевидно, що сучасна авторитарна модель не може бути калькою з гетьманатів Хмельницького чи Скоропадського. Скоріше всього, вона буде зовсім на них не схожою. Проте лишиться головна ознака: виборний народом керманич, що діє згідно з твердими правилами гри і несе персональну відповідальність за плоди свого правління.
Вся гетьманська модель основується на простих і зрозумілих принципах:
1. Де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто, тобто відповідальність буває лише персональна.
2. Право управляти має лише той, хто реально відповідає за наслідки управління, всі інші можуть лише радити.
3. Народ є джерелом влади: він обирає владні органи і зобов’язаний їх контролювати.
Очевидно, що нині існуюча система є запереченням цих природних аксіом. Ні Президент, ні Парламент не несуть матеріальної відповідальності за плоди своєї роботи, а народ не має жодної «ревізійної комісії» для їх контролю.
Натомість в гетьманській моделі обирається повноважний керівник, який відповідає за стан справ своїм майном і своєю свободою. Чим краще працює, тим більше заробляє, тобто має дієві стимули. Якщо ж призвів до провалу, то винити може лише себе, бо мав усю повноту влади. Зокрема, Гетьман повинен призначати Генерального прокурора і голову Верховного суду — отже персонально відповідати за їхню роботу. Сьогодні ж ці посадовці призначаються Президентом і Парламентом шляхом підкилимних, корупційних домовленостей.
ЗА ПОРАДОЮ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
А якщо Гетьман захоче узурпувати владу? Чи є дієві чинники стримування? Їх аж три.
1. ВИЩА СТРАТЕГІЧНА РАДА — колективний дорадчий орган, що представляє територіальні та інші громади. Його завдання — формування національної стратегії шляхом творення цілісного правового поля. Підготовлені Радою законопроекти набувають чинності лише за підписом Гетьмана. Він може видавати закони й без участі Ради, опираючись на альтернативні інтелектуальні центри — державні, громадські чи приватні. Якщо Гетьман погано працює, то Рада двома третинами голосів ініціює всенародний референдум щодо його відсторонення. Якщо ініціатива Ради підтримується більшістю виборців — оголошуються перевибори Гетьмана, не підтримується — переобирається Рада.
2. КОНСТИТУЦІЙНО-РЕВІЗІЙНА ПАЛАТА, яка поєднує функції Рахункової палати, Конституційного Суду і Центральної виборчої комісії. Голова палати — всенародно обраний Конституційний аудитор, що несе персональну відповідальність за свою роботу. Його завдання — стежити за дотриманням Конституції і виконанням законів. В разі їх порушення Гетьманом, Аудитор повідомляє про цей факт. Якщо ж Гетьман не виправляється, то ініціює референдум щодо його відсторонення від влади. Якщо ініціатива не підтримується народом, то переобирається Аудитор. Тобто остаточне слово завжди за громадянами. А оскільки вони добре поінформовані, то референдум проводиться швидко й весело.
3. ПРОСВІЧЕНИЙ І ОЗБРОЄНИЙ НАРОД, а також ясні «правила гри», зафіксовані в Конституції і персональному договорі Гетьмана з народом України. Плюс моніторинг діяльності влади зі щоквартальним оприлюдненням результатів. Новообраний Гетьман присягається перед усім народом. Порушення присяги ставить його поза законом і робить карним злочинцем, де б він не перебував.
«Слава Всевишньому, що зробив усе потрібне легким та простим, а усе складне та незрозуміле непотрібним!» — навчав Сковорода. Тому в моделі Третього Гетьманату все просто, ясно, логічно.
БЕЗ ЕКСТРЕМІЗМУ
Запропоновані зміни цілком реальні. Тим більше, що тема гетьманського правління стає дедалі популярнішою. Навіть видається газета «Третій Гетьманат». Не дрімають і політики. Юлія Тимошенко вже заявила, що в державі повинен керувати хтось один — або Президент, або Прем’єр. Віктор Ющенко просуває Конституцію, що має узаконити домінуючу роль Президента. На думку експертів, запропонований ним проект Конституції містить такі повноваження, які й не снилися президенту Кучмі. То чому б не обмежити диктаторські апетити механізмом персональної відповідальності й народного контролю. Навіщо нам екстремізм?
Кажуть, в Україні немає політичної волі. А хто сказав, що вона завтра не з’явиться? Пам’ятаєте, про «мобілізаційний проект»? Українці прагнуть поєднання громадянських свобод з твердою владою, — дружно кажуть соціологи. А гетьманат вдало поєднує приємне з корисним. Якщо народ бажає справедливої й відповідальної влади, то хто ж його зупинить! До речі, в оточенні гетьмана Скоропадського корупції не було. Саме час про це згадати напередодні 90-ї річниці заснування ним Другого Гетьманату — 29 квітня 1918 року.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Фактор стримування, або Чи розстрілювати корупціонерів?
Світ:
Гетьманська модель вдало поєднує приємне з корисним
08041901e.jpg
15 квітня Президент Віктор Ющенко провів нараду з питань боротьби з корупцією. Наведені ним дані просто шокуючі: Україна є однією з найкорумпованіших країн світу, корупція (тобто зіпсуття) «має загально національний системний характер і справляє визначальний вплив на українську політику, економіку та інші сфери суспільного життя». Більше того — риба гниє з голови: «Корупційні прояви у вищих політичних колах провокують корупцію у сферах економіки, державного управління та правосуддя» — сказав Президент.
Під враженням від почутого міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив: «Я виступаю за відновлення вищої міри покарання у вигляді розстрілу за особливо важкі злочини проти особи». І тут же висловився проти того, аби застосувати таку міру покарання за корупційні прояви: «Але не вважаю за можливе застосовувати її щодо посадових і службових злочинів», — сказав він.
На перший погляд, міністр Луценко суперечить сам собі. Так би мовити, «наступає на горло власній пісні». Адже саме через службові та посадові злочини в Україні розгул економічного бандитизму: за словами Віктора Ющенка, «без державного службовця рейдерство неможливе». Через службові та посадові злочини за півтора десятиліття вимерло 6 мільйонів українців, стільки ж втекло на заробітки за кордон, бо падіння економічного потенціалу більше, ніж під час другої світової війни.
Врешті-решт, що небезпечніше: убивця-маньяк чи корумпований чиновник, який приховано вбиває сотні тисяч — через «кришування» наркоторгівлі, навмисне доведення до банкрутства підприємств, злочинну недбалість щодо захисту національного економічного та інформаційного простору, отруєння землі, води й повітря? То ж, можливо, для початку застосувати смертну кару саме для посадових і службових злочинів «в особливо великих розмірах»? Так би мовити, показати особистий приклад і почати очищення з власних бізнесово-чиновницьких «елітарних» рядів. Подейкують, що журнал «Фокус» вже підготував «розстрільний список»…
Це трохи смішна історія. В кінці березня на Радіо Ера FM в прямому ефірі обговорювали рейтинг журналу «Фокус» зі 130 найбагатшими людьми України . Під кінець передачі якийсь радіослухач зателефонував і запитав, чи усвідомлюють запрошені в студію експерти, що всі ці «багаті буратіни» — бандити і злодії. Один з експертів прямо відповів, що немає сенсу заперечувати очевидне. Звісно — переважно бандити і злодії. Другий експерт мовчазно погодився. На виправдання фігурантів «списку-130» зауважили, що в інших країнах багатіями також нерідко ставали бандити і злодії.
РОЗСТРІЛИ ЧИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ?
Важко повірити, що міністр Луценко заступився за корупціонерів у стані афекту чи нервового зриву. Скоріше справа в іншому: корупціонери повинні ПОВЕРНУТИ НАГРАБОВАНЕ в законному порядку. Тож навіщо їх розстрілювати? Краще розробити цивілізований механізм легалізації ганебної (нечесної) власності через компенсацію суспільству заподіяних збитків. Ці збитки треба ретельно розрахувати й оформити як борг, який «елітні боржники» мають повернути суспільству протягом визначеного терміну. Така собі «реструктуризація заборгованості». Всі нормально працюють на своїх місцях і збагачуються разом з народом. Жодних розстрілів.
А щоб це відбулося мирно і по-діловому, потрібна цілісна влада з широкими повноваженнями і політична воля їх застосувати. З цієї причини все частіше погляди звертаються до авторитарної моделі держави, адже найгостріші кризи разом з політичною корупцією долалися лише під проводом авторитарних лідерів. Найвідоміші з них — Наполеон Бонапарт, Отто фон Бісмарк, гетьман Павло Скоропадський, «французький гетьман» Шарль де Голль.
За вкрай несприятливих обставин їм вдавалося неймовірне. Економічне зростання супроводжувалося якісним оновленням технологічного рівня промисловості, а також значним посиленням соціального захисту. У країні підвищувався рівень освіти та науки, нерідко розпочинався розквіт мистецтва. Консолідація нації навколо лідера супроводжувалася подоланням у суспільстві стану апатії та безвір’я, — пише політолог і філософ Олександр Шморгун.
Тому-то, як повідомила соціолог Ірина Бекешкіна з фонду «Демократичні ініціативи», 58% українців хочуть сильного лідера. Аналітик Росмедіацентру Андрій Ганжа говорить, що в авторитаризмі немає нічого страшного — це домінуючий в історії людства політичний режим. Не біда, що лідера немає. Авторитарний лідер і мобілізаційний проект можуть з’явитися миттєво, — каже аналітик.
КРІСЛО НА ДВОХ НІЖКАХ
При всій привабливості авторитаризму, багатьох лякає можливість тиранії. Адже нинішня система не має ефективних засобів стримування. Президентська і парламентська «гілки» блокують одна одну. Судді призначаються Президентом і Парламентом, тож судова система не є гілкою влади. Відповідно, немає третьої сили, яка б знімала суперечності.
Нинішня політична модель нагадує крісло на двох ніжках: сидіти можна, але весь час заносить в сторону. Тож владі доводиться думати не про роботу, а про те, як втримати свій зад. Можна скільки завгодно вигадувати хитромудрі механізми «стримування і противаг», проте від цього крісло не стане стійким.
Всі запропоновані нині проекти Конституції — це проекти крісла без третьої ніжки. Декому подобається такий стан, адже робить владу безвідповідальною, безконтрольною і безкарною. При черговому провалі Президент і Парламент знову покажуть один на одного, поговорять про корупцію, про смертну кару для «стрілочників» і, як завжди, нічого не зміниться.
Вся теперішня переускладнена й заплутана система влади різко спроститься, якщо приробити до стільця третю ніжку. Бо все, що відповідає природним законам, є ефективним і порівняно простим. Такою природною моделлю держави є Гетьманат — система з сильним, відповідальним і ПІДКОНТРОЛЬНИМ президентом. Очевидно, що сучасна авторитарна модель не може бути калькою з гетьманатів Хмельницького чи Скоропадського. Скоріше всього, вона буде зовсім на них не схожою. Проте лишиться головна ознака: виборний народом керманич, що діє згідно з твердими правилами гри і несе персональну відповідальність за плоди свого правління.
Вся гетьманська модель основується на простих і зрозумілих принципах:
1. Де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто, тобто відповідальність буває лише персональна.
2. Право управляти має лише той, хто реально відповідає за наслідки управління, всі інші можуть лише радити.
3. Народ є джерелом влади: він обирає владні органи і зобов’язаний їх контролювати.
Очевидно, що нині існуюча система є запереченням цих природних аксіом. Ні Президент, ні Парламент не несуть матеріальної відповідальності за плоди своєї роботи, а народ не має жодної «ревізійної комісії» для їх контролю.
Натомість в гетьманській моделі обирається повноважний керівник, який відповідає за стан справ своїм майном і своєю свободою. Чим краще працює, тим більше заробляє, тобто має дієві стимули. Якщо ж призвів до провалу, то винити може лише себе, бо мав усю повноту влади. Зокрема, Гетьман повинен призначати Генерального прокурора і голову Верховного суду — отже персонально відповідати за їхню роботу. Сьогодні ж ці посадовці призначаються Президентом і Парламентом шляхом підкилимних, корупційних домовленостей.
ЗА ПОРАДОЮ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
А якщо Гетьман захоче узурпувати владу? Чи є дієві чинники стримування? Їх аж три.
1. ВИЩА СТРАТЕГІЧНА РАДА — колективний дорадчий орган, що представляє територіальні та інші громади. Його завдання — формування національної стратегії шляхом творення цілісного правового поля. Підготовлені Радою законопроекти набувають чинності лише за підписом Гетьмана. Він може видавати закони й без участі Ради, опираючись на альтернативні інтелектуальні центри — державні, громадські чи приватні. Якщо Гетьман погано працює, то Рада двома третинами голосів ініціює всенародний референдум щодо його відсторонення. Якщо ініціатива Ради підтримується більшістю виборців — оголошуються перевибори Гетьмана, не підтримується — переобирається Рада.
2. КОНСТИТУЦІЙНО-РЕВІЗІЙНА ПАЛАТА, яка поєднує функції Рахункової палати, Конституційного Суду і Центральної виборчої комісії. Голова палати — всенародно обраний Конституційний аудитор, що несе персональну відповідальність за свою роботу. Його завдання — стежити за дотриманням Конституції і виконанням законів. В разі їх порушення Гетьманом, Аудитор повідомляє про цей факт. Якщо ж Гетьман не виправляється, то ініціює референдум щодо його відсторонення від влади. Якщо ініціатива не підтримується народом, то переобирається Аудитор. Тобто остаточне слово завжди за громадянами. А оскільки вони добре поінформовані, то референдум проводиться швидко й весело.
3. ПРОСВІЧЕНИЙ І ОЗБРОЄНИЙ НАРОД, а також ясні «правила гри», зафіксовані в Конституції і персональному договорі Гетьмана з народом України. Плюс моніторинг діяльності влади зі щоквартальним оприлюдненням результатів. Новообраний Гетьман присягається перед усім народом. Порушення присяги ставить його поза законом і робить карним злочинцем, де б він не перебував.
«Слава Всевишньому, що зробив усе потрібне легким та простим, а усе складне та незрозуміле непотрібним!» — навчав Сковорода. Тому в моделі Третього Гетьманату все просто, ясно, логічно.
БЕЗ ЕКСТРЕМІЗМУ
Запропоновані зміни цілком реальні. Тим більше, що тема гетьманського правління стає дедалі популярнішою. Навіть видається газета «Третій Гетьманат». Не дрімають і політики. Юлія Тимошенко вже заявила, що в державі повинен керувати хтось один — або Президент, або Прем’єр. Віктор Ющенко просуває Конституцію, що має узаконити домінуючу роль Президента. На думку експертів, запропонований ним проект Конституції містить такі повноваження, які й не снилися президенту Кучмі. То чому б не обмежити диктаторські апетити механізмом персональної відповідальності й народного контролю. Навіщо нам екстремізм?
Кажуть, в Україні немає політичної волі. А хто сказав, що вона завтра не з’явиться? Пам’ятаєте, про «мобілізаційний проект»? Українці прагнуть поєднання громадянських свобод з твердою владою, — дружно кажуть соціологи. А гетьманат вдало поєднує приємне з корисним. Якщо народ бажає справедливої й відповідальної влади, то хто ж його зупинить! До речі, в оточенні гетьмана Скоропадського корупції не було. Саме час про це згадати напередодні 90-ї річниці заснування ним Другого Гетьманату — 29 квітня 1918 року.
В тему:
Тиранія чи Гетьманат?
Нова Угода партії снайперів
Демократія зброї
Третій Гетьманат
Авторитарна модель: мистецтво неможливого
Сучасність і солідаризм
Три міфи про Другий гетьманат
1918: Другий Гетьманат проти ліберально-комуністичної республіки.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта