Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
422

Етногенетичні інтереси і міжрасові змішування. Нова книжка Франка Солтера в огляді Майкла Полігнано

Світ:

Солтер констатує, що все живе має «генетичні інтереси», а саме, кожна форма життя має інтерес в тому, щоб її гени потрапили в наступне покоління. Жертовна альтруїстична поведінка щодо сім’ї і розширеної сім’ї може збільшувати власне генетичне представлення в наступних поколіннях.

Іншими словами, за певних обставин істота може захищати свої генетичні інтереси альтруїстичною поведінкою, навіть якщо така поведінка шкодить її власним шансам у репродуктивному успіху. Солтер наважився застосувати цю концепцію до етнічних груп (чи етносів — цьому терміну надає перевагу Солтер), члени яких поділяють багато спільних генів. Етнічна кровна спорідненість таким чином стає природним розширенням сімейної кровної спорідненості.

Сьогодні вже не потрібні ретельні генеалогічні історії для заміру спорідненості між двома людьми. Вона може бути кількісно порахована через дані генного аналізу. Варто зазначити, що часто цитовані заперечення, що мовляв чистих рас не існує через змішування населення, не анулюють концепції етнічних генетичних інтересів. Доки будуть існувати між етносами середні відмінності в генних частотах, доти будуть існувати відмінні етнічні генетичні інтереси.

Народження і смерть, що трапляється безпосередньо в якійсь певній сім’ї, має величезний емоційний удар, але поступовий занепад раси із-за низької народжуваності і безперешкодної міграції іноземців — ні. Солтер надає цим втратам більшої емоційної істинності, ототожнюючи їх з втратою конкретної кількості дітей або кровних братів. Солтер пояснює, що ці втрати не просто символічні, це не тільки скорочення, що поширилося через всю етнічну групу. Ці втрати стосуються кожного члена етноса: «для уродженки цього етносу це рівнозначно смерті ЇЇ дітей і онуків, а для уродженця цього етносу це рівнозначно загибелі ЙОГО дітей і онуків».

Солтер зауважує, що англійці і данці, хоча між ними невелика генетична відстань, все ж таки є відмінними. Якби 10000 данців замінили 10000 англійців, втрата генетичних інтересів англійців була б рівною загибелі 167 англійських дітей (або кровних братів). В генетичному вираженні заміна 10000 англійців 10-ма тисячами данців є втратою не 10 тис., а 167 англійців, тому що данці генетично ближчі до англійців, таким чином більшість втрачених англійських генів поділялися данцями, які їх замінили. Солтер не заявляє про те, що кожен англієць втрачає еквівалент в 167 дітей, а те, що англійський народ в цілому втрачає цю кількість і кожний англієць має відношення до тих, хто втрачений.

Якщо, однак, 10 тис. мігрантів з Банту замінять 10 тис. англійців, генетичний еквівалент буде становити 10854 загиблих дітей або кровних братів. Як же так сталося, що число загиблих перевищує число заміщених? Солтер пояснює, що деякі етноси настільки генетично різні, що можуть сягати від’ємного резерву тих відмінних генів.

Солтер показує, що міжрасові змішування несуть найбільшу шкоду для етнічних генетичних інтересів: «Треба всього 1,1 африканця для подавлення європейського генетичного інтересу в еквіваленті 1 дитини (і навпаки). Але потрібно 59,9 данців для отримання того ж самого ефекту на англійців, або 27 поляків на німців, або 42 англійця на ірландців (і навпаки)». Що стосується США, то «американці європейського і африканського походження загинули і гинуть в еквіваленті мільйонів дітей завдяки пост-міграційним процесам 1965».

Солтер також вивчає наслідки міжрасових шлюбів для генетичних інтересів. Він починає з теорії генетичної подібності Дж. П. Раштона, згідно з якою шлюб в межах однієї етнічної групи є адаптивним, тому що в результаті діти поділяють більше 50% відмінностей батьківських відмінних особливих генів. Це тому, що батьки того ж самого етносу разом мають багато відмінного особливого різноманіття генів. Теорія також стверджу, що батьки одного етносу поводяться зі своїми дітьми здебільшого краще, ніж батьки змішаних шлюбів, тому що біологічна подібність батька і дитини призводить до більш близьких (інтимних) зв’язків.

Потім Солтер аналізує, як набагато ріднішим буде батько до своєї дитини, якщо він одружиться в межах свого етносу, а не поза його межами. Англієць, який одружується з англійкою замість того, щоб одружитися з датською жінкою, отримає всього на 1% більше прив’язаності до свого нащадка, але на 92% більше, якби потенційною дружиною стала б представниця народу банту. Це говорить про те, що одруження в середині свого етносу означає, що діти представника цього етносу будуть нести на 92% більше його генів, ніж вони б несли, якби він одружився з банту.

Після того, як Солтер заклав наукову основу під поняттям етнічних генетичних інтересів, він розгортає дискусію їхнього етно-політичного підтексту. «Батьківським обов’язком є піклуватися про своїх дітей. Чи ми маємо подібний обов’язок вирощувати наші етноси? Коли рівень етнічної конкуренції є високим, як у випадку з конкуренцією між членами різних рас, невиконання етнічної вірності є генетичним еквівалентом зради своїй дитині чи онуку». Він доводить, що «народу потрібно захищати свій найцінніший колективний інтерес — етнічний генофонд — найсильнішими засобами, які є в його розпорядженні».

Джерело: http://natvan.com/adv/2005/03-19-05.html

Переклад з англійської Олени Каганець

----------------------------------
В тему:
Der Spiegel: “Європа продає себе як шлюха”
Патрік Дж. Бьюкенен. Смерть Заходу
Навіщо Україні Євросоюз?
У Європу чи в ЄЕПу?
Тягар білої людини
Повернення до євгеніки
Стерилізація - це добре
Небезпека змішаних шлюбів
Африканські медики Великій Британії не потрібні
Єврейські терористи намагаються захопити владу в українському місті
Арабське підкорення Америки
Європу хочуть заселити азійськими мігрантами. Це вже не приховують
За здорову націю
Бельгійський халіфат