Канада, 1945: шифрувальник Гузенко видає контррозвідці агентурну мережу ГРУ «БЕК»

Радянська історіографія за початок холодної війни вважала промову Вінстона Черчилля 5 березня 1946 року в Фултоні, штат Міссурі, США. У ній колишній британський прем'єр-міністр, а в той час лідер опозиції, попереджає західні демократії про небезпеку, яку несе тоталітарний агресивний радянський режим, який прагне до світового панування, і закликає до створення «братньої асоціації народів, які розмовляють по-англійськи». У цій промові Черчилль вперше вживає вираз «залізна завіса», яким Радянський Союз відгородився від колишніх союзників, від усього демократичного світу. Але ця завіса не змогла приховати від Заходу все те, що за нею таїлося: диктатуру, відсутність демократії, повну зневагу правами людини, гонку озброєнь.

Про одне тільки радянська історіографія мовчала – що все це Черчилль говорить після досконального знайомства з «справою Гузенко». Витоки промови Черчилля беруть почало 5 вересня 1945 року, в тих документах, які Ігор Гузенко сховав під своєю сорочкою. Які шпигунські щупальця простягаються через «залізну завісу» на Захід, першим розкриває своїми викраденими в резидентурі посольства документами саме Ігор Гузенко. Його втеча – перша кватирка в «залізній завісі», крізь яку Захід зміг глянути на багато темних рис свого союзника і зрозуміти, яку політику веде колишня дружня країна, і відчути, яким крижаним холодом звідти дме. Чимало шпигунського сміття накопичила Москва, а вже хто рано чи пізно вимете це сміття перед очима Заходу – справа випадку.

Ігор Сергійович Гузенко (13 січня 1919 року, село Рогачове, Московська губернія – 8 червня 1982 року, Міссіссога, Канада)

Шлях до свободи і демократії.

Прослуживши трохи більше року в резидентурі посольства СРСР в Канаді, офіцер-шифрувальник Ігор Гузенко {КЛАРК*}, остаточно розчарувався в комуністичних ідеалах. Йому було соромно за те, що робилося на його батьківщині, йому було соромно за те, що робила його батьківщина по відношенню до своїх союзників – нахабно крала військові і наукові секрети!

Поступово у Гузенко визріло рішення перейти на Захід і розкрити союзникам очі на безпрецедентну розвідувальну діяльність радянських спецслужб в Канаді.

Для здійснення задуму сприяли всі обставини. На відміну від інших службовців посольства, Гузенко з дружиною і сином проживав на приватній квартирі в місті. Це було грубим порушенням правил, оскільки шифрувальникам посольства дозволялося покидати територію посольства тільки у супроводі двох осіб. Але Гузенко був шифрувальником військового аташе і резидента ГРУ в Оттаві полковника М. І. Заботіна {ГРАНТ*}, користувався покровительством шефа і мав таку привілею. Крім шифрування/дешифрування службового листування резидентури ГРУ, Гузенко також мав доступ до сейфу заступника резидента по агентурній роботі полковника П. С. Мотінова {ЛАМОНТ*}.

Маючи намір перейти на Захід, Гузенко накопичував матеріали резидентури, що стосувалися радянської розвідувальної діяльності по атомному проекту та по науково-технічним проблемам, що представляли інтерес для СРСР.

***

Влітку 1944 року заступник начальника Першого управління ГРУ полковник М. А. Мільштейн {КОМАНДОР*} здійснив інспекційну поїздку по легальним резидентурам США, Канади і Мексики. Як згадував він пізніше, то у нього склалося враження, що Гузенко знаходиться на шляху до зради і готується втекти.

«Перед від'їздом я ще раз сказав Заботіну про необхідність переселення Гузенко в посольство і вирішив знову поговорити з Гузенко. Я уважно слухав його, ставив часто несуттєві питання – якесь незрозуміле й тривожне передчуття протягом всієї бесіди невідступно мучило мене. Мені весь час бачилася в ньому якась нещирість. Внутрішній голос підказував мені, що з ним негаразд. Що він вирішив щось важливе для себе, але боїться, що його задум зірветься. І ось тоді, в червні 1944 року, я прийшов до висновку, що він готується втекти. Готується, але ще не вирішив остаточно» [1].

Начальник ГРУ генерал-лейтенант І. І. Ільїчов і начальник відділу кадрів ГРУ полковник С. Єгоров не сприйняли всерйоз побоювання Мільштейна, в той же час, у вересні 1944 року, в Оттаву була надіслана шифрограма про відкликання Гузенко в Москву. Але резиденту Заботіну вдалося настояти на відміні цього рішення. У серпні 1945 року новий начальник ГРУ генерал-лейтенант Ф. Ф. Кузнєцов підписав шифрограму з категоричною вказівкою негайно відправити Гузенко з сім’єю в Радянський Союз.

Зі спогадів І. С. Гузенко:

«Вечір був незвично спекотним і задушливим. Я повертався з роботи в свою квартиру… Піт, що стікає по моїй шиї, був викликаний, однак, не тільки спекою. Сьогодні мав відбутися поворотний пункт в моєму житті і житті моєї родини. Переді мною відкривався шлях до свободи і демократії.

Я – не герой. Природа обдаровує цією якістю лише обраних. І народився я у звичайній сім'ї в Росії. У спорті особливими успіхами не відзначався. Своїм головним завданням вважав гарне навчання. Життя в постійній небезпеці мене ніколи не приваблювало, і пригоди в моєму уявленні були пов'язані з великим і не дуже романтичним ризиком. Але ввечері 5 вересня, коли я йшов пішки по Сомерсет-стріт до Рейндж-роуд, я в перший і останній раз у своєму житті був близький до того, щоб стати героєм.

Я прекрасно усвідомлював, що ця ніч може стати останньою в моєму житті. Але я сконцентрував всі свої сили і волю на здійснення плану, розробленого мною і Світланою.

Ми з Світланою вирішили, що тікати найкраще в середині тижня, хоча субота начебто краще, так як надавала більше вільного часу. Однак по суботах всі газетні редакції закриті, а ми виходили з того, що краще за все передати документи саме до редакції якої-небудь газети.

Відправитися в поліцію здавалося мені недоцільним, так як звідти могли б сповістити посольство про мою у них появу. Волелюбність ж і безстрашність канадської преси справляли гарне враження.

Вибір ночі в середу був обумовлений і іншими причинами. Я знав, що Кулаков цієї ночі буде чергувати і на наступний день відсипатися до обіду. Це давало мені деякий резерв часу, бо першим, хто помітить мою відсутність, буде саме Кулаков. Оскільки шифрувальний відділ знаходився на секретному положенні, далеко не всі співробітники посольства знали, коли саме я працював. Крім того, мені було відомо, що Заботін з Роговим мали намір цього вечора відправитися на перегляд фільмів у Національний кіноклуб і напевно з'являться на роботі не раніше обіду наступного дня.

Мій намір, проте, ускладнювався тим, що я повинен був зайти до військового аташе – нібито вирішити деякі питання, а потім повернутися в посольство. Найбільш важливі документи знаходилися там в секретному відділі, куди я, як працівник шифрувального відділу, міг вільно заходити в будь-який час. <…>

Повернувши на вулицю Шарлотті-стріт, не поспішаючи пішов до посольства. Біля входу я привітався з воротарем і заніс своє прізвище до списку співробітників, які перебували в посольстві. Збираючись заховати авторучку в кишеню, я глянув в хол і остовпів.

Там сидів Віталій Павлов – шеф НКВС в Канаді.

Спробувавши впоратися з хвилюванням, я пройшов в коридор і крадькома глянув на Павлова. Той мене, мабуть, навіть не помітив. Натиснувши на приховану кнопку дзвінка, піднявся до приміщення шифрувального відділу, відсунув фіранку і притулився обличчям до невеликого віконця в залізних дверей.

Черговий впустив мене. Це був Рязанов, який займався обробкою економічної інформації, мій друг. З полегшенням я переконався, що він один.

Обмінявшись кількома фразами про погоду, Рязанов запитав, чи не збираюся я попрацювати.

– Ні, – відповів я, – я хочу тільки поглянути на термінові депеші і піду в кіно на сеанс о пів на дев'яту.

Більше Рязанов ніяких питань не задавав і зайнявся своїми справами.

Я зайшов в свою невелику кімнату, щільно зачинив за собою двері і підійшов до письмового столу. З ящика столу дістав папку з телеграмами для Заботіна, які приготував ще по обіді. Там лежали майже всі документи, які я мав намір взяти з собою. На потрібних я загнув куточки. Деякі документи були багатосторінковими, більшість же – на невеликих листочках. Поліція потім нарахувала 109 документів.

Розстібнув комір сорочки, обережно засунув папери всередину. Потім швидко обробив кілька телеграм, щоб якось пояснити причину свого заходу на роботу. Це були інформаційні дані від нашого агента Емми Войкін, яка працювала в канадському міністерстві закордонних справ.

Спочатку ці телеграми не здавалися мені особливо важливими, але, трохи поміркувавши, я вирішив, що вони теж згодяться. Еммі не пощастило, бо вона отримала за них три роки тюремного ув'язнення.

Закінчивши справи, я перевірив, як виглядає моя сорочка, і прийшов до висновку, що деяку розхлябаність в таку погоду можна пояснити і підозр вона викликати не повинна.

Йдучи, передав кілька оброблених мною телеграм Рязанову, щоб він відправив їх до Москви. Папку, приготовлену для Заботіна, віддав теж, щоб він поклав її в сейф.

Обережно спустився по сходах, побоюючись, як би папери не прийшли в рух і не стали де-небудь випирати. Не була виключена і можливість, що якийсь маленький папірець міг взагалі прослизнути в штани і випасти.

Біля виходу мене кинуло піт, і груди здавило від страху. Я навіть не наважувався дістати з кишені носовичок, щоб витерти лоб.

Відстань до хвіртки на вулицю здалася мені довжиною з кілометр. Увійшовши в холл, я полегшено зітхнув. Павлов зник. Це було хорошою ознакою. Мені дуже пощастило. Відзначивши свій відхід, я побажав портьє доброго вечора і вийшов в темряву. Було все ще душно, але я з глибоким полегшенням вдихав вуличне повітря» [2].

Ввечері 5 вересня 1945 року Ігор Гузенко звернувся в редакцію газети «Оттава джорнел» з заявою, що він має документи про радянське шпигунство проти Канади. В редакції йому не повірили, тоді він звернувся в Міністерство юстиції з проханням надати йому політичний притулок. В Міністерстві юстиції до його заяви поставилися недовірливо і запропонували прийти наступного дня. Офіційні особи настільки довіряли радянському керівництву, що в міністерстві навіть серйозно обговорювалося питання про передачу Гузенко представникам радянського уряду в Оттаві, щоб уникнути політичних неприємностей.

Зі спогадів І. С. Гузенко:

«Зовсім спустошений і переляканий, я повернувся додому. Але Анна знову мене підбадьорила:

– Не ламай даремно голову. Завтра у тебе ще є час до полудня і ти зможеш переговорити з міністром. Зараз лягай спати, вранці відчуєш себе краще.

Всі документи вона поклала в свою сумочку і сунула її під подушку. Цієї ночі ми обидва не спали. Ми знову і знову обмірковували і обговорювали ситуацію, що склалася. Але ось за вікнами почало світати. Підвівшись, я подивився на вулицю. Горизонт на сході вже порожевів. Думка про те, що починається день буде знову хорошим, внесла деяке заспокоєння.

– Анна, – сказав я, – годині о дев'ятій підемо всі разом до міністра юстиції. Можливо, мені доведеться чекати, а думка про вашу безпеку не даватиме мені спокою. Я одягну Андрія. Чи зможеш ти все це витримати?

– Ігор, все буде відмінно, – відповіла вона без роздумів. – Ми підемо туди все разом. Як тільки ми опинимося в будівлі міністерства юстиції, турбуватися буде не про що.

Зітхнувши з полегкістю, я знову ліг. Небо поступово світлішало. Непомітно заснувши, я відчув, як мене торсає Анна:

– Ігор, вже сім годин.

Короткий сон вдихнув в мене сили. Поголившись, я надів коричневий вихідний костюм. Анна годувала Андрія, а на плиті стояв чайник з кавою. День починався чудово. Вчорашньої задухи не було. Я відчував себе готовим до всього. Поснідавши, стали збиратися.

Перш ніж ми вийшли з дому, вирішили, що документи Анна буде тримати в своїй сумочці, так як в разі мого арешту вся увага буде прикута до мене. В цьому випадку я спробую відволікти увагу агентів, щоб надати Ганні можливість втекти. Документи ж забезпечать їй захист і охорону поліції. Так, у всякому разі, я думав.

Черговому в приймальні міністерства юстиції я пояснив, що мені треба терміново переговорити з міністром з дуже важливого питання. Той подивився на мене з сумнівом, потім став дзвонити по телефону. Нас провели в приймальню міністра, де поважний секретар запитав, з якого питання ми прийшли.

Я спробував пояснити йому, що проблема настільки важлива, що я можу сказати про неї тільки особисто самому міністру. Секретар подивився на мене, потім на Анну і Андрія. Я уявив собі, які думки його в той момент займали: якщо цей мужик пришелепкуватий, то навіщо він привів із собою дружину і дитину? Потім секретар увійшов до кабінету міністра. Мені було навіть чути, що він комусь телефонував.

Але ось він вийшов з кабінету і сказав:

– Пан міністр знаходиться в своєму кабінеті в будівлі парламенту. Я вас туди проводжу.

Разом ми пройшли в розташовану поряд будівлю парламенту і увійшли в прекрасну приймальню міністра. Там я доповів іншому секретарю. І все почалося з самого початку. Я знову повторив, що повинен переговорити тільки особисто з міністром і ніким більше іншим. Секретар зняв трубку телефону і довго говорив з кимось по-французьки. Я розумів, що розмова йшла про мене, так як моє ім'я було кілька разів згадано. Про що йшла розмова, я не зрозумів. Через деякий час він поклав трубку на важіль і сказав тому секретарю, який нас привів, що ми повинні повернутися в будівлю міністерства і там чекати міністра.

Ми знову пішли назад. Чекати довелося цілих дві години. Андрій став крутитися, і ми насилу його заспокоювали. Пролунав дзвінок телефону. Секретар підняв трубку, вислухав сказане і відповів:

– Дуже добре, сер.

Потім звернувся до нас і сказав:

– Я дуже шкодую, але міністр вас прийняти не може.

Жалкую! Знову прозвучало це ненависне слово. Охоплений страхом, я подивився на Ганну. Вона кусала губи.

– Пішли, – після паузи сказав я. – Підемо знову до редакції.

Коли ми прийшли в «Оттава джорнел», нам сказали, що головний редактор прийняти нас не зможе. Однак до нас підійшла молода репортерша, щоб нас вислухати. Це була гарна блондинка, яку звали Леслі Джонстон. Вона звернулася до нас доброзичливо і зацікавлено, погладила Андрія по голівці і запропонувала присісти.

Я розповів їй всю історію. Вона слухала уважно, кидаючи час від часу на Анну погляд, як би звертаючись до неї за підтвердженням сказаного. Вона швидко переглянула документи і взяла їх у кабінет головного редактора. Повернулася репортерша швидко.

– Ми дуже шкодуємо, – сказала вона і повернула мені папери. – Ваша історія нам не підходить. У нинішній час ніхто не наважиться підняти руку на Сталіна» [3].

Для політичного клімату того періоду було показовою та обставина, що містер Кінг не тільки відмовився прийняти Гузенко з його документами, а й порадив йому «повернутися в своє» посольство. «Я думав, – говорив потім містер Кінг в палаті громад, – що йому слід повернутися в посольство разом з документами, які знаходилися в його розпорядженні. Мені здавалося важливішим зробити все, щоб виключити можливість непорозумінь і не дати радянському послу привід стверджувати, що Канада підозрює росіян у шпигунстві».

Вільям Лайон Маккензі Кінг (англ. William Lyon Mackenzie King); 17 грудня 1874, Берлін нині, Кітченер, Онтаріо  — 22 липня 1950, Графство Райт, Квебек)

На ніч сім’ю Гузенко сховав у себе в квартирі його сусід, Харольд Майн, унтер-офіцер канадських військово-повітряних сил.

А тим часом група працівників резидентури, під командуванням Павлова, зламала замок на вхідних дверях і проникла в квартиру Гузенко!

Зі спогадів Ігоря Гузенко:

"Близько опівночі ми з Ганною прокинулися від стуку в двері нашої квартири. Підійшовши до дверей, я заглянув у замкову щілину. Біля моєї квартири стояв сам Павлов.

Його супроводжували Рогов, Ангелів і Фрафонтов, його особистий шифрувальник. Тут я почув, як відчинилися двері квартири Майна, і той запитав, що їм треба. Один з чотирьох назвав моє прізвище. Унтер-офіцер відповів:

– Нікого з них зараз там немає.

Павлов подякував йому, і вся четвірка спустилася вниз. Коли я повернувся, щоб відійти від дверей, Анна стиснула мені руку.

– Не здумай виходити, – прошепотіла вона, – вони напевно ще повернуться.

Підійшовши ще раз до замкової щілини, я побачив, що Павлов намагається відкрити наші двері відмичкою. Почулося клацання, і всі четверо швидко увійшли всередину, закривши за собою двері.

До мене підійшла навшпиньки місіс Елліот:

– Я спробувала кілька разів вимкнути і включити світло у ванній, але поліцейські не з'явилися. Що мені робити?

Я попросив її викликати поліцію по телефону. Вона набрала номер комутатора і зажадала повідомити в поліцію, що в квартиру номер 4 по Сомерсет-стріт намагаються проникнути сторонні люди.

Не минуло й кількох хвилин, як у дверях нашої квартири з'явилися вже знайомі нам поліцейські. Той з них, хто говорив з нами – Томас Уелш, – без дотримання формальностей розкрив двері. Разом зі своїм колегою, Джоном Маккаллохом, вони застали чотирьох чоловіків, які рилися в ящиках мого письмового столу.

Злегка відкривши двері квартири місіс Елліот, ми прислухалися. По всій видимості, Уелш зажадав від них пояснень, так як Павлов командним тоном вимовив:

– У цій квартирі проживає один із співробітників радянського посольства Гузенко. Сьогодні він знаходиться в Торонто. Тут у нього знаходяться деякі документи, які нам терміново потрібні. Дозвіл на їх пошук у нас є.

Поліцейський Уелш відповів таким же командним тоном:

– І що ж, він дав вам дозвіл зламати замок в двері? Ви діяли не голими ж руками...

Павлов розлютився:

– Хто дозволив говорити вам зі мною в такому тоні? Ключ від квартири у нас був, але він десь загубився... До речі кажучи, це – радянське майно, і ми маємо право робити тут все, що нам заманеться. Наказую вам негайно покинути квартиру!

Уелш глянув на колегу і звернувся до Павлова:

– Мій колега Маккаллох наполягає на тому, щоб ми тут дочекалися приїзду нашого інспектора. Гадаю, ви не будете заперечувати проти цього. Чи можу я попросити вас пред'явити документи?

Нарешті з'явився інспектор Макдональд і взяв всю четвірку в оборот. Павлов кипів від люті. Він звинуватив поліцейських в образі і порушенні імунітету радянських дипломатів. Інспектор зажадав, щоб всі залишалися на місці, поки він не отримає відповідних вказівок від свого керівництва. Після того як він вийшов, Павлов наказав своїм супроводжуючим покинути будинок" [4].

Тим часом в умовах найсуворішої таємності були досліджені папери і документи Гузенко. Прем'єр-міністр Кінг все ще вагався, не знаючи, який курс йому обрати, оскільки справа набула міжнародного резонансу. Не роблячи ніяких заяв в пресу, Кінг вирішив погодити свої дії з президентом США Труменом і прем'єр-міністром Англії Еттлі. А ще у Кінга була наївна ідея полетіти в Москву і розкрити все Сталіну. Через кілька місяців Кінг заявив в канадській палаті громад: «Судячи з того, що я знав і чув про Сталіна, я впевнений, що російський лідер не схвалив і не пробачив би такі дії в одному з посольств його країни». Все-таки Кінга зуміли відрадити від поїздки в Москву до закінчення розслідування!

В справу втрутився Вільям Стефенсон, який обіймав посаду голови британської місії з питань координації забезпечення безпеки, і який переконав керівництво Королівської канадської кінної поліції (КККП), що займалася питаннями розвідки і контррозвідки, сховати Гузенко з сім’єю на території спеціальної військової школи на північному березі озера Онтаріо.

Гузенко детально допитували співробітники КККП, офіцер СІС Петер Двайер і навіть сер Роджер Холліс, начальник відділу англійської контррозвідки МІ-5, що займався розробкою політичних партій і, зокрема, компартії Великобританії. Офіцер ГРУ передав так багато інформації, що канадський уряд заснував спеціальну Королівську комісію з питань шпигунства! Згідно офіційній заяві, комісія виявила імена чотирнадцяти агентів ГРУ і вказала псевдоніми ще п’яти членів агентурної мережі. З цих дев’ятнадцяти осіб дев’ять осіб були засуджені.

Насправді, Гузенко видав більше агентів канадської резидентури ГРУ:

• Алан Нан Мей {АЛЕК*}, вчений-фізик, працював в групі вчених над створенням атомної бомби в канадському атомному центрі Чок-Рівер; передавав секретну інформацію по атомному проекту. У липні 1945 року передав лабораторні зразки урану-235 і урану-225, які були терміново направлені в Москву, – засуджений на 10 років ув’язнення;
• Філіпп Дарнфорд Сміт {БАДО*}, Національна дослідницька рада; передавав секретну інформацію в галузі радіотехніки, оптики та по іншим роботам, що велися цим закладом, – засуджений на 5 років ув’язнення;
• Едвард Мазерал {БЭГЛИ*}, Національна дослідницька рада; передавав секретну інформацію по радарам, радіозв’язку та повітряній навігації, – засуджений на 4 роки ув’язнення;
• Раймонд Бойєр {ПРОФЕССОР*}, знаменитий хімік, спеціаліст по вибуховим речовинам, [Радянський військовий аташе так характеризував його: «Найкращий спеціаліст по вибуховим речовинам на американському континенті. Дуже багатий. Боїться працювати. – В.Ф.] – засуджений на 2 роки ув’язнення;
• Сем Карр {ФРЭНК*}, оргсекретар комуністичної партії Канади, – засуджений на 6 років ув’язнення;
• Фред Роуз {ДЮБУА*}, член парламенту Канади, – засуджений на 6 років ув’язнення;
• Девід Г. Лунан {БЭК*}, капітан, – засуджений на 5 років ув’язнення;
• Гарольд Герсон {ГРЕЙ*}, працівник департаменту військового спорядження; передавав секретні документи, що стосувалися технічних аспектів артилерії, – засуджений на 5 років ув’язнення;
• Емма Войнік {НОРА*}, Міністерство іноземних справ Канади, – засуджена на 4 роки ув’язнення;
• Кетрін Уіллшер {ЭЛЛИ*}, бюро по обліку документів посольства Великобританії в Канаді, – засуджена на 3 роки ув’язнення;
• Ізраель Гальперін {БЭКОН*}, Канадський інститут військових досліджень і розвитку; передав детальний звіт про роботу свого закладу, про його заводи і лабораторії, – виправданий;
• Девід Шугар {ПРОМЕТЕЙ*}, працював в дослідницькій компанії «Краун лімітед», що займалася засобами пошуку підводних човнів, лейтенант, – виправданий;
• Джеймс Беннінг {ФОРСТЕР*}, працівник департаменту військового спорядження; відповідав за підготовку надсекретного «Прогнозу військового виробництва в Канаді», – виправданий апеляційним судом;
• Ерік Адамс {ЭРИК*}, банк Канади, – виправданий;
• Метт Найтінгейл {ЛИДЕР*}, канадські ВПС, – виправданий;
• Фред Поланд, канадські ВПС, – виправданий;
• Генрі Харріс, оптометрист, – виправданий апеляційним судом;
• Агата Чепмен, банк Канади, – виправдана;
• В. Пеппін, – виправданий;
• Джон Соболєфф, – оштрафований на 500 доларів;
• Фреда Лінтон, {ФРЕДА*}, Міжнародне бюро праці, – вислана з країни;
• Сол Бурман, {БУРМАН*}, майор, – звинувачення не висувалося;
• Джек Готтхейл, {КИНГСТОН*}, капітан, – звинувачення не висувалося;
• Норман Вілл, – звинувачення не висувалося.

[Необхідно зауважити, що канадська контррозвідка і суд принципово відрізняються від костоломів-слідчих з Лубянки і позасудових «тріок» НКВС, які вирішували долю людини за декілька хвилин. Тому частині агентури ГРУ вдалося уникнути покарання – суд визнав матеріали слідства недостатніми для засудження до ув’язнення. – В. Ф.]

Крім того, Гузенко видав і трьох нелегальних резидентів ГРУ, що діяли на території Канади і США: Яна Черняка, Залмана Литвина {МУЛАТ*} і Артура Адамса {АХИЛЛ*}. Всі троє були взяті контррозвідкою під нагляд, але їм вдалося нелегально покинути країну перебування.

Біографічні довідки:

• Черняк Ян Петрович (1909 – 1995). Народився на Буковині, підданий Австро-Угорської імперії. Член Компартії Німеччини з 1920-х років. З 1930 року завербований Розвідуправлінням Штабу РСЧА. В Німеччині служив в армії діловодом штабу, передавав важливу військово-технічну інформацію. В 1934 році очолив власну розвідувальну мережу. У 1935 році, після провалу одного з членів агентурної мережі, Черняка відізвали в Москву. Через деякий час Черняк був направлений в Канаду, де створює нову агентурну мережу, яка ефективно працює здобуваючи інформацію по новітнім системам озброєння і техніки, засобам зв’язку, ядерній програмі. В листопаді 1945 року Черняку чудом вдається нелегально втекти з Канади на радянському судні під виглядом члена екіпажу. По прибуттю в СРСР отримав радянське громадянство і деякий час працював референтом ГРУ Генерального Штабу Червоної Армії. Потрапив в опалу, оскільки не погодився з покаранням полковника Заботіна, і був звільнений з ГРУ. У 1994 році за видатний внесок у розвиток російської розвідки був удостоєний звання Героя Російської Федерації [5].
• ЛИТВИН Залман Вульфович (псевд. Ігнатій Самуель Вітчак; {МУЛАТ}) (1908 – 1993). З 1929 року на службі в РСЧА. В 1934 – 1936 рр. заступник резидента радянської військової розвідки в Північному Китаї. В 1937 – 1945 рр. – на нелегальній роботі в США. Закінчив Південно-Каліфорнійський університет і залишився в ньому для роботи. Створив потужну агентурну мережу для збору інформації по США та Японії. Після переходу Гузенко на Захід втік в СРСР. До 1953 року викладав у Військово-дипломатичній Академії (Академія ГРУ). В 1956 – 1993 рр. – науковий співробітник Академії наук СРСР [6].

***

Так за допомогою Гузенко була розкрита агентурна група «БЕК*», що займалася питаннями атомного шпигунства. Викриття групи «БЕК» викликало посилення заходів безпеки в західних центрах ядерних досліджень, і в подальшому привело до провалу інших радянських розвідувальних груп, що займалися атомним шпигунством, до складу яких входили К. Фукс, Г. Голд, Д. Грингласс, подружжя Розенберг та багато інших.

Також було встановлено, що резидентура Заботіна крім атомного шпигунства, також займалася збором наукової, військової і політичної інформації. Дані про радари, наприклад, КККП і Королівська комісія визнали «інформацією величезної важливості». Оскільки, «радар був, мабуть, найбільш важливим, якщо не рахувати атомну бомбу, результатом спільної праці розвинених англомовних країн в області техніки протягом періоду, що розглядається».

Серед іншої технічної інформації агентура ГРУ постачала дані про гідролокатори, вибухові речовини, ракетне паливо і безконтактні детонатори.

Серед агентів, які збирали політичну інформацію, особливо цінними були Сем Карр {ФРЭНК*} (уроджений Коган, український єврей), секретар по організаційним питанням компартії Канади з 1937 року; Фред Роуз {ДЮБУА*} (уроджений Розенберг, що народився в Польщі в сім’ї євреїв з Росії), партійний активіст з Квебека і член парламенту Канади, який постачав інформацію з парламентських секретних слухань.

Крім всього, Гузенко вказав на існування двох агентів ГРУ під псевдонімом {ЭЛЛИ*}, що працювали у англійців. Першою була викрита Кетрін Уіллшер, заступник архіваріуса в бюро по обліку документів посольства Великобританії в Канаді. Вона була заарештована 15 лютого 1946 року і визнала себе винною в передачі секретної інформації росіянам.

Відносно другого агента {ЭЛЛИ*} Гузенко повідомив, що він займає дуже важливий пост, і що не дивлячись на жіночий псевдонім, це чоловік. За словами Гузенко, про другого {ЭЛЛИ} він дізнався у 1942 році під час нічного чергування в головному шифрувальному бюро ГРУ від свого приятеля шифрувальника Любімова.

Пошуки другого {ЭЛЛИ} були дуже складними і відносно його справжнього імені висувалися різні припущення – від сера Роджера Холліса до Кіма Філбі. Однак Олег Гордієвський категорично стверджує, що {ЭЛЛИ} – це Лео Лонг, який в роки війни працював у МІ-5. Гордівський говорить, що особисто бачив досьє Лонга, на якому великими літерами було написано {ЭЛЛИ}. За словами Гордієвського оператором Лонга був Ентоні Блант, член британської «кембріджської п’ятірки».

***

16 липня 1946 року Ігор Гузенко зустрічається з прем'єр-міністром Канади Макензі Кінгом. Прем'єр-міністр вирішує зустрітися з колишнім працівником радянського посольства після того, як напередодні, 15 липня, йому на стіл кладуть звіт про той внесок в безпеку країни, який зробив Ігор своєю співпрацею з канадської контррозвідкою. Кінг веде щоденник, пізніше опублікований. Ось що пише прем'єр-міністр про свою зустріч з Гузенко:

«Він справив на мене незабутнє враження. Гузенко приблизно 27 років, виглядає ще досить молодо... Акуратно підстрижений. Твердий погляд. Проникливий розум. Добре відгукувався про підтримку дружини, що допомагає йому. Я сказав, що дуже задоволений тим рішенням, яким він керувався, проходячи через період своїх великих побоювань. Я думаю, що він надав нам велику послугу, і сказав йому, що ціную сміливість, боротьбу за праве діло...».

Про масштаби діяльності ГРУ в Канаді, кінець якій поклав Гузенко, свідчить запис в щоденнику прем’єр-міністра Канади Маккензі Кінга:

«Я диктую ці рядки і думаю про радянське посольство – всього лише кілька будинків звідси, – яке виявилося центром змови. Під час війни, коли Канада робила все, щоб допомогти росіянам і зміцнити канадсько-російську дружбу, одна з російських спецслужб займалася тим, що шпигувала за нами... Просто дивно, скільки у них було контактів між людьми, які займали ключові позиції в уряді і промислових колах». [7].

Паніка в радянському посольстві

8 вересня посол відправив в департамент іноземних справ Канади ноту наступного змісту:

«…сотрудник советского посольства Игорь Сергеевич Гузенко, проживающий по улице Сомерсет Стрит, 511, не явился в установленное время к месту службы.

В связи с этим консул Павлов и два других сотрудника посольства посетили квартиру Гузенко, но дверь им никто не открыл. После этого были использованы дубликаты ключей…

Позднее было установлено, что И. Гузенко похитил из посольства деньги и документы…

Посольство СССР просит департамент иностранных дел принять срочные меры по розыску, аресту и передаче Гузенко для депортации из страны как уголовного преступника, который выкрал деньги, принадлежащие посольству» [8].

Через тиждень в департамент іноземних справ Канади була відправлена друга нота:

«Подтверждая наше заявление в ноте № 35 от 8.09.1945 о том, что Гузенко похитил денежные фонды посольства, вторично просим о задержании Гузенко и его жены без организации суда над ними и о передаче их советскому посольству для последующей депортации в Советский Союз» [9].

У відповідь канадський уряд направив запит в радянське посольство щодо викраденої суми і деяких пов’язаних з цим обставинах, але відповіді на цей запит отримано не було.

***

13 грудня 1945 року полковник Заботін таємно покинув Канаду, грубо порушивши тим самим дипломатичні правила. Забувши про свою дипломатичну недоторканність, він нелегально перейшов кордон і вже в Нью-Йорку сів на радянський пароплав «Олександр Суворов», який теж таємно, без дотримання необхідних формальностей, знявся вночі з якоря і пішов у море. В Москві Заботін був заарештований: через зраду шифрувальника його засудили до 10 років тюремного ув'язнення.

Через кілька тижнів після втечі Заботіна з Канади відбув і радянський посол. Канадський уряд не звинувачував його в причетності до шпигунських справ, однак після публікації досьє Гузенко положення Зарубіна могло стати неприйнятним.

Переполох у Москві

У Москві втеча Гузенко викликала переполох!

За особистим наказом Сталіна була створена комісія «по ліквідації наслідків зради Гузенко». До її складу входили Г. Малєнков (голова), Л. Берія. В. Абакумов, Ф. Кузнєцов, В. Меркулов, Мамулов (секретар).

Пропозиція ліквідувати Гузенко силами спеціальної секції «Х» ГРУ, яка займалася актами відплати, була відхилена Сталіним, який послався на можливість нанесення шкоди престижу СРСР.

***

Військовою колегією Верховного суду СРСР 2 березня 1956 року Гузенко І. С. був заочно засуджений до вищої міри покарання (розстрілу).

Ігор Гузенко дає інтерв’ю журналісту

Біографічна довідка:

Ігор Сергійович Гузенко (13 січня 1919 року, село Рогачове, Московська губернія – 8 червня 1982 року, Міссіссога, Канада) – перебіжчик, старший лейтенант ГРУ, колишній начальник шифрувального відділу посольства СРСР в Канаді, криптограф, який передав канадській стороні шифри і документи з даними радянської агентури.

Освіта незакінчена вища [навчався у московській Інженерній академії і московському Архітектурному інституті]. У 1941 році був направлений на навчання у школу військової розвідки, після закінчення якої отримав розподілення в ГРУ. В 1943 році був направлений в Оттаву в якості шифрувальника радянського посольства. Гузенко вилетів літаком, а його дружина, на той час вагітна, добиралася до Канади морем.

***

Гузенко написав книгу «Це був мій вибір» («This Was My Choice»), яка вийшла другом у 1948 році і згодом послужила основою кінофільму «Залізна завіса». 

Крім мемуарно-автобіографічної книги про своє втечу він пише ще одну, художню – «Падіння титана» («The Fall of a Titan»), присвяченого життю Максима Горького. Книга виходить в Англії в 1954 році, удостоюється премії генерал-губернатора Канади. У 1955 році професор-американіст Е. Х. Лонг і письменник Дж. У. Брейс за цей роман номінували І. Гузенко на Нобелівську премію з літератури.

Роман забутий? Та ні.

У вересні 2001 року, в Росії Нижегородський державний університет проводить черговий щорічний міжнародний науковий семінар з актуальних проблем американістики. Обговорюються питання російсько-американського співробітництва, так само як і, навпаки, ймовірності конфліктів. Несподівано виявляєш, що тема однієї з доповідей на семінарі – «До суперечки навколо Ігоря Гузенко і його роману «Падіння Титана» (міжнародний і політологічний аспект полеміки)». Так що не такий-то простий старший лейтенант Ігор Сергійович Гузенко – до всього іншого він ще й письменник, автор роману, а про його письменницьку творчість, виявляється, сперечаються і донині, через 50 років.

***

Сім'я Гузенко була таємно переселена в Торонто, в надану державою квартиру. До кінця днів своїх (а помер Ігор Гузенко в 1982 році, його дружина – в 2001-му) вони перебували на державному забезпеченні.

Могила Ігоря Гузенко довго залишалася безіменною, і лише після смерті дружини на ній з'явився могильний камінь.

***

Вісім дітей і шістнадцять онуків Ігоря і Світлани Гузенко живуть в Канаді і США.

***

15 квітня 2004 року Канада увічнила пам'ять про радянського старшого лейтенанта Ігоря Сергійовича Гузенко. В Оттаві, в тому самому парку Дандональд, де в тривожну для них ніч з 5-го на 6-е вересня 1945 року подружжя Ігор і Світлана обговорювали невдалий похід Ігоря в редакцію газети, до міністерств і подальші свої дії, в цьому самому парку, навпроти того самого двоповерхового будинку на вулиці Соммерсет, де вони тоді жили, – встановлена ​​бронзова меморіальна дошка.

На її відкритті була присутня старша дочка Ігоря та Світлани Евелін Вілсон – та сама, яка народилася через три місяці після такого рішучого вчинку батька і матері. Зараз вона – власник мотелю на півдні провінції Онтаріо. В інтерв'ю з приводу пам'ятного знака на честь її батька вона скаже:

– Це прекрасне почуття – немов у нас нарешті з'явилися права і можливості докопатися до істини... Нарешті ми зможемо скласти докупи всі фрагменти цієї головоломки [10].

Железный занавес / The Iron Curtain

• Страна: США
• Жанр: Триллер, биография
• Год выпуска: 1948
• Продолжительность: 1:23:06
• Перевод: Субтитры nigelliri
• Субтитры: русские
• Оригинальная аудиодорожка: английский
• Режиссер: Уильям А. Уэллмен/William A. Wellman

В ролях: Дэна Эндрюс, Джин Тирни, Берри Крёгер, Эдна Бест, Фредерик Тозере, Николас Джой, Стефан Шнабель, Эдуард Франц, Артур Гулд-Портер, Джун Хэвок

Описание: Советский перебежчик передает ЦРУ ценные материалы, с помощью которых была раскрыта часть международной шпионской сети, занимавшейся сбором информации о производстве атомной бомбы в США.

Доп. информация:

Канада и начало холодной войны: дело Гузенко в советско-канадских отношениях.

...Советской стороне приходилось отвечать на инициативы Запада, как это было, к примеру, с фильмом «Железный занавес», фактической экранизацией истории Гузенко, подробный сценарий которой с действующими лицами и событиями обсуждался в СССР на самом высоком уровне. Конспект сценария был представлен Вышинскому, Суслову, Жданову, Панюшкину, Пономареву в конце 1947 г., когда работа над голливудской картиной только началась. Генконсул СССР в Нью-Йорке Я. Ломакин сообщал, что «фильм будет очень враж­дебен. Советские люди показаны отталкивающими, циничными и клевещущими на свою Родину.

[Кстати, о «советских людях»: «Далеко не все население занимается доносительством. Всего лишь процентов двадцать. Существуют к тому же обширные белые пятна в деревнях. Да и на заводах неполный охват. Благополучно только среди городской интеллигенции. Если четыре друга соберутся вечером «расписать пульку» – то на утро будет пять доносов. Пятый от соседа, подслушивавшего под дверью». (Рудольф Абель, советский разведчик, полковник) / Цит. По: Хнекин К. Охотник вверх ногами. – М.: ТЕРРА, 1991. – С. 44. – В. Ф.]

Съемка отдельных сцен уже началась в Канаде и вызвала протест прогрессивных кругов. ...В связи с пред­стоящим выпуском такого фильма, нам кажется, уже сейчас было бы целесообразно выступить в советской печати с рядом острых статей и развернуть атаку на голливудских реакционеров, поджигателей новой войны... наше острое и умелое выступление может подгото­вить зрителей для правильной оценки фильма и оказать положитель­ное влияние на общественное мнение. С другой стороны, наша ос­трая критика голливудских реакционеров и поджигателей войны окажет моральную помощь прогрессивным кругам в США и Кана­де в их борьбе против реакции, против создания такого фильма». Предлагалось также, помимо контрпропаганды, учитывая, что «фильм создается, несомненно, с согласия правительства США и Канады», считать «целесообразным попытаться найти пути для дав­ления как на госдепартамент, так и на кинокомпанию».

Против использования материалов королевской комиссии по рас­следованию фактов шпионажа для экранизации истории Гузенко вы­сказывались и сами канадцы. Премьер-министр, министр юстиции получали письма из Союза гражданских прав, Общества дружбы Ка­нады и СССР, других организаций и частных лиц. Руководство союза заявляло: «Мы со всей силой протестуем против сотрудничества ми­нистерства юстиции с создателями фильма». Лидеры Национально­го совета Общества дружбы Л. Робертc и Ф. Парк осуждали фильм, называя при этом сам доклад комиссии «документом, не внушающим доверия»: «Фильм, основанный на нем, может послужить лишь ли­шенному смысла ухудшению отношений с СССР и затруднит работу Объединенных Наций». Возражая против подобной оценки доклада, в котором сам Луи Сен Лоран, на тот момент государственный секретарь по внешней политике, видел «важнейший вклад в информи­рование мировой общественности», он тем не менее признавался, что «совсем не горит желанием увидеть подобный фильм».

Посилання:

* Оперативні псевдоніми подаються в російськомовному написанні згідно джерел у яких вони згадуються.

[1] Цит. по: Прохоров Д. П., Лемехов О. И. Перебежчики. Заочно расстреляны. – М.: «Вече», ЗАО «АРИА-АиФ», 2001. – 4448 с. («Особый архив»). – С. 129.

[2] Цит. по: Игорь Гузенко. МНЕ НИКТО НЕ ВЕРИЛ // Аллен Даллес. Асы шпионажа // Электронная версия книги.

[3], [4] Там само.

[5] Разведка и контрразведка в лицах. Энциклопедический словарь российских спецслужб / Автор-сост. А. Диенко, предисл. В. Величко. – М.: Русскій міръ, 2002. – 608 с.: ил. + Прил. – C. 540-541.

[6] Разведка и контрразведка в лицах… – C. 290-291.

[7] Цит. по: Прохоров Д. П., Лемехов О. И., названа праця. – С. 136.

[8] Там само. – С. 130-131.

[9] Там само. – С. 131.

[10] Игорь Гузенко – загадочный русский автор, номинированный на Нобелевскую премию в 1955-м году. 15.10.2015 // блог messie_anatol