Важливість: 
5

Спецтема:

Російська еміграція як джерело дестабілізації і терору

Серед агентів НКВС, які займалися стеженням, а то і ліквідацією ворогів Москви, можна було зустріти вершки російської еміграції: інтелектуалів, філософів, літераторів.

Сотні тисяч колишніх підданих Російської імперії, в тому числі російська еліта, опинившись в різних частинах світу, в  чужих країнах, ще до кінця не усвідомивши, що з ними відбувається, намагалися будь що стати суб’єктом тамтешнього політичного процесу.

Як в часи пізнього середньовіччя москалі, які завойовували далекі від Московії землі, так і їх нащадки росіяни-білоемігранти, перебуваючи за кордонами імперії, думали однаково: «Звичайно це не наша країна, але якщо ми вже тут, то зробимо все, щоб вона стала нашою, тобто «рускім міром». Або, принаймні, оскільки нас вже не стримують наші закони, будемо вести себе поза будь-якими законами» (так живе російська мафія за кордоном). 

Саме тому російську еміграцію відзначала її неймовірна агресивність по відношенню не тільки до більшовиків, що з їхньої недоброї волі вони мусили покинути Росію, але вони вели себе агресивно до тих країн, які дали їм притулок, до урядів, що намагалися ставитися до них цілком лояльно. Україна, яка після більшовицького перевороту проголосила незалежність,  першою дала притулок білій еміграції, що тікала з більшовицької Росії.

Білоемігранти разом з більшовиками воювали проти армії УНР. Після того, як російські більшовики вторглися в Україну, російська біла еміграція змушена була тікати далі на південь і на захід.

За збігом обставин, агресивність російської еміграції спочатку проявилася з Швеції. Річ у тім, що Швеція, яка завжди, особливо після Полтавської битви, боялася імперської Росії, намагалася знайти бодай якусь дипломатичну мову з тим азійським світом, який постав на місці колишньої імперії, – більшовицькою імперією. Тож у Стокгольмі відкрилося радянське посольство, але майже водночас у швецькій столиці з’являється дуже своєрідна організація – «Ліга спасєнія Російской імперіі».         

Керував нею кавказький аристократ, письменник та інтелектуал Хаджет Лаше. У 1910-х роках в Парижі він видавав російською журнальчик «Мусульманин», що являв собою інтелектуальне просвітництво для ісламських мас Росії. Крім того, Хаджет був романістом і писав пригодницькі твори. Можна сказати, це був кавказько-російський Юліан Сєменьов доби кінця монархічної Росії і становлення більшовицької Росії.

Саме за його ініціативи виникла організація «Ліга спасєнія Російской імперіі», до якої увійшли сотні і сотні відчайдухів – патріотів монархічної російської імперії. Яким чином вони захищали свою імперію? Вони відловлювали у Швеції людей, яких вважали політичними ворогами, агентами більшовицької Росії, і ті в підвалах цієї Ліги помирали у страшних муках, у страшних тортурах. А далі їх кидали в мішках у воду. Це тривало декілька місяців.

Швеція, країна, яка не звикла до таких московсько-петербурзьких сюжетів, була вражена самою неймовірно агресивною поведінкою російських емігрантів. Вони видавалися напівбожевільними, рятуючи Росію такими, сказати б, ексцентричними заходами. Рятували, доки їх не зупинила місцева поліція –  кримінальна і політична.

Такі зірвиголови з’являлися і на слов’янських Балканах. Найбільше російських емігрантів осіло у Болгарії, куди вони від’їжджали цілими військовими частинами. В Болгарію прибуло і командування цих частин на чолі з бароном Врангелем. Врангель, який, до речі, був нащадком шведів, вважав себе великим російським патріотом. Та в Болгарії він і його оточення пішли якимсь несподіваним для Болгарії шляхом. Це був не просто ексцентричний, а саме агресивний шлях.

Річ в тім, що в Болгарії на початку 20-х років до влади прийшла Народна землеробська партія есерівського типу. Звісно, болгарська еліта і взагалі заможні люди були цим не дуже задоволені. І ось російські військові вирішили власними силами вчинити в Болгарії переворот, захопити за допомогою багнетів владу, і віддати її тим  незадоволеним, які будуть за це радо співпрацювати з російською еміграцією. По суті російська біла еміграція в Болгарії спробувала не просто вчинити державний переворот, а власне захопити Болгарію.

Болгари, не дивлячись на своє традиційне москвофільство, настільки були обурені та занепокоєні, що зрештою за кілька днів до військового заколоту до керівників російської еміграції застосували спеціальні каральні операції: Врангелю і його оточенню категорично запропонували впродовж 24 годин залишити країну.

У маленькій Албанії російська еміграція змогла реалізувати свої плани у звичайному російському стилі. У 1912 році Албанія ціною неймовірних зусиль звільнилася від турецького ярма, а після Першої світової намагалася стати демократичною країною. Але водночас там з’явилися і претенденти не просто на авторитарний  режим, а й на монархію. І ось політичний діяч Ахмед Зогу за допомоги російських білогвардійців спочатку зробив державний переворот і став президентом цієї республіки, а згодом оголосив себе королем Албанії.

Велика кількість білих емігрантів осіла в Китаї. Після поразки російського генерала Колчака в Сибіру, китайський Харбін заполонили російські білогвардійці, колишні військові колчаківської армії. Харбін на той час вважався російським містом. Китайське суспільство дуже коректно поставилося до них, бо в канони китайської поведінки входила повага до людей, які втратили батьківщину. Незважаючи на китайську коректність, до 40-х років ХХ століття російська еміграція постійно втручалася у китайські справи: або на боці різних націоналістів, або на боці Японії. На той час у відповідних китайських арміях було повно російських спеціалістів, і навіть цілі білогвардійські частини, які брали участь у внутрішніх китайських війнах.         

Спалах насилля, війн і переворотів, які несли з собою російські білоемігранти, проявився у 1930-х роках ХХ століття, коли сотні, тисячі білоемігрантів несподівано для цивілізованого світу пішли на співробітництво з більшовицьким режимом, – поповнили ряди радянської розвідки. Серед агентів НКВС, які займалися стеженням, а то і ліквідацією як головних апологетів повалення більшовицького режиму, так і «нєвозвращенцев», – радянських функціонерів, перебіжчиків, розвідників, можна було зустріти вершки російської еміграції: інтелектуалів, філософів, літераторів, колишніх міністрів, білих генералів, неймовірну кількість полковників.

У цьому полягала суть московської ментальності росіян, яких ще два століття тому Європа називала московитами, і які на захоплені землі майбутньої євразійської імперії принесли війну, насилля і страх.

Наші інтереси: 

Бути обережними у стосунках з москалями.  

Гравець: 
Миро Продум

Новини від RedTram - для популяризації НО

 
Форум Підтримати сайт Довідка