Відродження та розвиток мови та культурних традицій – відродження народу

Безперестанно, зламавши не одного списа, в ЗМІ та на інтернет-ресурсах іде обговорення так званого “мовного питання”. І чим більше крику чути на захист “языка”, тим серйознішу увагу треба приділити мові – її відродженню та розвитку, які невіддільні від відродження культурної спадщини, слова, пісні, обряду.

З глибини віків, десь на генетичному рівні закладено відчуття слова, звичаю, мови.

“Нічого так не робить народ саме тим народом, яким він є, як його духовна і матеріальна культура. У вигляді мови, пісні, обряду, звичаю, епічного й музичного фольклору, одягу, житла, їжі, посуду, ужиткових мистецтв, народної педагогіки і медицини, властивих саме цьому, а не іншому народу.” – Володимир Яремчук, самодіяльний поет і  фольклорист-етноґраф. Впродовж усього життя брав участь у великій кількості народних календарних і родинних обрядів, організатор фольклорних колективів як дітей, так і дорослих,  втілюючи ці обряди і на сцені, і в побуті, і на масових святах, які проводив і на Кіровоградщині, і в Житомирській, Львівській, Київській, Полтавській, Черкаській областях України і в місті Києві, автор ліричної збірки віршів «На вишневім березі», календарно-обрядової поеми «Коло дію», книги прикладного етнографічно-філософського змісту «Календарна обрядовість українців», гостросюжетної патріотичної поеми «Розбрат-крук», повісті у віршах краєзнавчого характеру «Мелодія останніх сподіванок», збірочки гумору «Кому смішно – хай сміється» .

Для відродження та розвитку необхідно пам’ятати та зберегти ту спадщину, що залишилась нам від дідів-прадідів, адже багато було загублено і знищено, та, на великий жаль, вже мало хто може розказати, як воно було, що є нашим рідним, а що привнесено зі сторони. Саме тому дорогого варта книга Володимира Петровича Яремчука «Календарна обрядовість українців»,що,за словами автора, є “публіцистичнм та полемічним матеріалом, викладеним у формі дискусії з уявним опонентом, в якому – позиція автора, що не всіма буде беззастережно прийнята.”

Так, бо в кожного українця є своя база знань, своя мелодика та відчуття правильності дій і обрядів, які протягом багатьох років видозмінювались, розвивались, бо кожне покоління привносило щось своє.

“Чи тільки українці створили свою культуру? Смішне і неправомірне запитання. Свою культуру має кожен етнос. То про що ж тут мова? А мова про те, що цю культуру кожному народу борони Боже втратити! Бо тоді він безповоротно асимілюється іншими. Це стосується навіть тих народів, які давно утвердили і власну мову, і власну державність, народів, знаних і поважаних у світі. А коли казати про українців, то тут ця потреба нагальна до крику. Упродовж трьох з половиною століть ми піддавались такому московському тиску і переслідуванню за національними ознаками, яких зазнали не так уже й багато народів.

Мрію про час, коли ми перестанемо бути догматично-фанатичними, зашореними, почнемо мислити широко і тверезо, коли навчимось поважливо дивитись на свою багатющу і прадавнющу культуру, як і на чужу точку зору, яка, чомусь – от розходиться з нашою.  А у кого право на Істину? Хіба що у Творця… “                

(Цитати та вірші з книг Володимира Яремчука «На вишневім березі», «Коло дію», «Календарна обрядовість українців»)