Існує поширене уявлення, що війна – це виключно руйнування, хаос і занепад. Це правда, але лише часткова – розповідає виконавчий директор Ради зброярів Ігор Федірко. Для України повномасштабне вторгнення, ставши екзистенційним викликом, водночас перетворилося на несподіваний каталізатор технологічної та соціальної трансформації. У вогнищі найжорстокішої війни ХХІ століття народжується нова оборонна промисловість – гнучка, децентралізована та неймовірно винахідлива. З нею формується нова українська нація.
Цей прорив унікальний тим, що відбувається не за директивою зверху, а завдяки горизонтальній самоорганізації. Приватний сектор, не чекаючи державних програм чи централізованих вказівок, взяв ініціативу у свої руки. Підприємці, інженери та волонтери створюють не просто зброю – вони формують нове обличчя української нації, де швидкість, адаптивність та ринкова ефективність стають головними інструментами для виживання та майбутньої перемоги.
Коли держава мовчить: як приватний ОПК створив власний голос
Поки державні інституції мляво пристосовувалися до реалій великої війни, український приватний оборонно-промисловий комплекс (ОПК) почав діяти, не чекаючи вказівок. Зіткнувшись із фрагментованим ландшафтом, де десятки компаній та асоціацій діяли розрізнено, виробники запозичили європейську модель єдиного представництва. Але вони не просто скопіювали її, а адаптували до українських реалій, створивши унікальну структуру – «Українську раду зброярів». Це не просто асоціація, а «асоціація асоціацій», що об'єднала шість галузевих об'єднань та один венчурний фонд, аби говорити єдиним, консолідованим голосом.
Важливо наголосити, що ця рада представляє інтереси виключно приватних компаній. Державні гіганти залишаються під парасолькою «Укроборонпрому», тоді як приватний бізнес вибудовує власну екосистему.
Ключова функція нової структури – бути «місточком» між українськими виробниками та інвесторами. Це вже дало результат: створено інвестиційний клуб, до якого увійшло 16 фондів, що спеціалізуються на оборонних технологіях. Це свідчить про фундаментальний зсув: український приватний ОПК перетворився на зрілого гравця, здатного самостійно формувати правила гри.
Парадокс під вогнем: виробничий бум, що кидає виклик логіці війни
Феномен, який європейські партнери не можуть до кінця збагнути: як країна, що перебуває під постійними ракетними обстрілами, не просто зберігає, а й експоненційно нарощує виробничі потужності? В Україні вже існують виробники-«мільйонники» – підприємства, здатні випускати понад 1,5 мільйона FPV-дронів на рік, і таких компаній не одна.
Але справа не лише в кількості. Приватний сектор сміливо заходить у ніші, які традиційно були монополією держави: виробництво мінометів, протитанкових комплексів і навіть ракетобудування. Активно освоюються нові типи озброєнь для «перенесення війни на територію противника»: deep-strike дрони та дрон-ракети. Ведеться робота і над крилатими ракетами. Щодо балістики, то тут аналітики залишаються стриманими: це справжній «rocket science», і шлях до серійного виробництва буде дуже важким.
Водночас це не просто історія про приватну ініціативу, що замінює державну інерцію. Ми бачимо відродження і державного сектору ОПК, що свідчить про трансформацію всієї оборонної екосистеми, де приватний бізнес став локомотивом змін.
Дарвінізм на полі бою: чому двигуном інновацій став ринок, а не вказівки згори
Головним рушієм модернізації української зброї стало не централізоване державне планування, а прямий і жорсткий ринковий механізм, що діє на рівні «виробник-військовий». Військові підрозділи, маючи власні бюджети, голосують грошима. Якщо дрони певного виробника виявляються неефективними, їх просто припиняють купувати. Це змушує компанії адаптуватися миттєво, щоб елементарно вижити на конкурентному ринку.
Як зазначає виконавчий директор Ради зброярів Ігор Федірко, цей процес працює бездоганно: «Коли до вас на виробництво приходить військовий і каже, що там я втратив шість ваших птахів протягом реально двох тижнів і воно не працює, я не бачу сенсу закуповувати... ринок вирішує, ринок. Повірте, ринок, вони тим чудові, вони дуже швидко адаптуються».
Ця швидкість є разючим контрастом на тлі повільної європейської бюрократії, проте вона також змінюється. Показовим є приклад Данії, яка, щоб дозволити розгортання українських виробництв на своїй території, змінила понад 20 законів одним актом. Причина прозаїчна: українці використовують фарби та компоненти, заборонені в ЄС через екологічні норми. Данці пішли на безпрецедентний крок, і тепер цей кейс демонструють іншим країнам Європи як взірець прагматизму.
Алхімія війни: як зі сміття створюють зброю
В умовах дефіциту ресурсів українські інженери демонструють дива винахідливості, перетворюючи те, що вважалося брухтом, на ефективну зброю. Яскравий приклад – модернізація старих радянських авіаційних ракет Р-60. Замінивши аналогові компоненти на цифрові, інженери досягли десятикратного поліпшення чутливості датчиків, перетворивши складське сміття на зенітні ракети. Хоча це «тупиковий шлях» через обмеженість запасів, проте він дозволяє дешево отримати зброю тут і тепер.
Це свідомий вибір на користь «cost effective» – економічно ефективних рішень. Адже не можна використовувати ракети вартістю 2,5 мільйона євро проти «Шахеда» ціною 20 тисяч доларів – так будь-яка економіка виснажиться.
Розуміючи, що розробка повноцінних ракет ППО – це дорого і довго, українські компанії зосередились на тому, що вміють найкраще: дронах. Так з’явились дрони-перехоплювачі та дрони-винищувачі – значно дешевша та доступніша альтернатива класичним засобам протиповітряної оборони.
Головний парадокс цієї війни: коли можеш виробити більше, ніж у тебе купують
Головний парадокс сучасного українського ОПК полягає в тому, що його виробничі потужності вже значно перевищують купівельну спроможність держави. За наявними даними, Україна здатна законтрактувати ледь 40% від того, що може виробити її приватний сектор. І цей розрив лише зростатиме.
Прогнози на 2026 рік показують, що виробничі спроможності можуть сягнути понад 50 мільярдів доларів, тоді як оборонний бюджет прогнозується на рівні 19-20 мільярдів.
Найважливіше тут – розуміння, чому так сталося. Це не прорахунок, а результат успіху. Протягом двох років держава прямо казала бізнесу: «Нам потрібно збільшити виробництво... І ринок це робив».
Індустрія виконала завдання, але тепер зіткнулася з тим, що замовник не встигає за її темпами. Тому головною проблемою для виробників є не ворог, а відсутність довгострокових контрактів. Вони просять угод хоча б на один календарний рік, адже, як кажуть самі підприємці, «три місяці простою... для більшості з них це банкрутство».
Нова індустріалізація
В горнилі жорстокої війни на виживання народжується нова українська оборонна індустрія – децентралізована, ринкова, гнучка та інноваційна. Вона стала не просто інструментом для захисту країни, а й моделлю майбутньої економіки, де ініціатива, конкуренція та швидкість реакції цінуються понад усе.
Цей підхід, народжений з необхідності вижити, перестає бути просто тактикою виживання. Він перетворюється на стратегічний план перемоги та фундамент для побудови нової, ефективної та сучасної держави. Можливо, саме ці принципи – опора на приватну ініціативу та ринкові механізми – стануть основою для повоєнної відбудови всієї країни.
Наші інтереси:
Дати сприяння приватному бізнесу, зменшити роль держави – і буде успіх.
Це не просто соціальна фантастика. Це продовження саги про фріменів – вільних людей, які формують новий світ. Згідно з історичною логікою, їхнім наступним і неминучим кроком стане творення вільної...
Не завдяки, а всупереч: як Україна в горнилі запеклої війни народжує індустрію майбутнього і нову націю (+відео)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Існує поширене уявлення, що війна – це виключно руйнування, хаос і занепад. Це правда, але лише часткова – розповідає виконавчий директор Ради зброярів Ігор Федірко. Для України повномасштабне вторгнення, ставши екзистенційним викликом, водночас перетворилося на несподіваний каталізатор технологічної та соціальної трансформації. У вогнищі найжорстокішої війни ХХІ століття народжується нова оборонна промисловість – гнучка, децентралізована та неймовірно винахідлива. З нею формується нова українська нація.
251109-igorfedirko.jpg
Зміст
Цей прорив унікальний тим, що відбувається не за директивою зверху, а завдяки горизонтальній самоорганізації. Приватний сектор, не чекаючи державних програм чи централізованих вказівок, взяв ініціативу у свої руки. Підприємці, інженери та волонтери створюють не просто зброю – вони формують нове обличчя української нації, де швидкість, адаптивність та ринкова ефективність стають головними інструментами для виживання та майбутньої перемоги.
Коли держава мовчить: як приватний ОПК створив власний голос
Поки державні інституції мляво пристосовувалися до реалій великої війни, український приватний оборонно-промисловий комплекс (ОПК) почав діяти, не чекаючи вказівок. Зіткнувшись із фрагментованим ландшафтом, де десятки компаній та асоціацій діяли розрізнено, виробники запозичили європейську модель єдиного представництва. Але вони не просто скопіювали її, а адаптували до українських реалій, створивши унікальну структуру – «Українську раду зброярів». Це не просто асоціація, а «асоціація асоціацій», що об'єднала шість галузевих об'єднань та один венчурний фонд, аби говорити єдиним, консолідованим голосом.
Важливо наголосити, що ця рада представляє інтереси виключно приватних компаній. Державні гіганти залишаються під парасолькою «Укроборонпрому», тоді як приватний бізнес вибудовує власну екосистему.
Ключова функція нової структури – бути «місточком» між українськими виробниками та інвесторами. Це вже дало результат: створено інвестиційний клуб, до якого увійшло 16 фондів, що спеціалізуються на оборонних технологіях. Це свідчить про фундаментальний зсув: український приватний ОПК перетворився на зрілого гравця, здатного самостійно формувати правила гри.
Парадокс під вогнем: виробничий бум, що кидає виклик логіці війни
Феномен, який європейські партнери не можуть до кінця збагнути: як країна, що перебуває під постійними ракетними обстрілами, не просто зберігає, а й експоненційно нарощує виробничі потужності? В Україні вже існують виробники-«мільйонники» – підприємства, здатні випускати понад 1,5 мільйона FPV-дронів на рік, і таких компаній не одна.
Але справа не лише в кількості. Приватний сектор сміливо заходить у ніші, які традиційно були монополією держави: виробництво мінометів, протитанкових комплексів і навіть ракетобудування. Активно освоюються нові типи озброєнь для «перенесення війни на територію противника»: deep-strike дрони та дрон-ракети. Ведеться робота і над крилатими ракетами. Щодо балістики, то тут аналітики залишаються стриманими: це справжній «rocket science», і шлях до серійного виробництва буде дуже важким.
Водночас це не просто історія про приватну ініціативу, що замінює державну інерцію. Ми бачимо відродження і державного сектору ОПК, що свідчить про трансформацію всієї оборонної екосистеми, де приватний бізнес став локомотивом змін.
Дарвінізм на полі бою: чому двигуном інновацій став ринок, а не вказівки згори
Головним рушієм модернізації української зброї стало не централізоване державне планування, а прямий і жорсткий ринковий механізм, що діє на рівні «виробник-військовий». Військові підрозділи, маючи власні бюджети, голосують грошима. Якщо дрони певного виробника виявляються неефективними, їх просто припиняють купувати. Це змушує компанії адаптуватися миттєво, щоб елементарно вижити на конкурентному ринку.
Як зазначає виконавчий директор Ради зброярів Ігор Федірко, цей процес працює бездоганно: «Коли до вас на виробництво приходить військовий і каже, що там я втратив шість ваших птахів протягом реально двох тижнів і воно не працює, я не бачу сенсу закуповувати... ринок вирішує, ринок. Повірте, ринок, вони тим чудові, вони дуже швидко адаптуються».
Ця швидкість є разючим контрастом на тлі повільної європейської бюрократії, проте вона також змінюється. Показовим є приклад Данії, яка, щоб дозволити розгортання українських виробництв на своїй території, змінила понад 20 законів одним актом. Причина прозаїчна: українці використовують фарби та компоненти, заборонені в ЄС через екологічні норми. Данці пішли на безпрецедентний крок, і тепер цей кейс демонструють іншим країнам Європи як взірець прагматизму.
Алхімія війни: як зі сміття створюють зброю
В умовах дефіциту ресурсів українські інженери демонструють дива винахідливості, перетворюючи те, що вважалося брухтом, на ефективну зброю. Яскравий приклад – модернізація старих радянських авіаційних ракет Р-60. Замінивши аналогові компоненти на цифрові, інженери досягли десятикратного поліпшення чутливості датчиків, перетворивши складське сміття на зенітні ракети. Хоча це «тупиковий шлях» через обмеженість запасів, проте він дозволяє дешево отримати зброю тут і тепер.
Це свідомий вибір на користь «cost effective» – економічно ефективних рішень. Адже не можна використовувати ракети вартістю 2,5 мільйона євро проти «Шахеда» ціною 20 тисяч доларів – так будь-яка економіка виснажиться.
Розуміючи, що розробка повноцінних ракет ППО – це дорого і довго, українські компанії зосередились на тому, що вміють найкраще: дронах. Так з’явились дрони-перехоплювачі та дрони-винищувачі – значно дешевша та доступніша альтернатива класичним засобам протиповітряної оборони.
Головний парадокс цієї війни: коли можеш виробити більше, ніж у тебе купують
Головний парадокс сучасного українського ОПК полягає в тому, що його виробничі потужності вже значно перевищують купівельну спроможність держави. За наявними даними, Україна здатна законтрактувати ледь 40% від того, що може виробити її приватний сектор. І цей розрив лише зростатиме.
Прогнози на 2026 рік показують, що виробничі спроможності можуть сягнути понад 50 мільярдів доларів, тоді як оборонний бюджет прогнозується на рівні 19-20 мільярдів.
Найважливіше тут – розуміння, чому так сталося. Це не прорахунок, а результат успіху. Протягом двох років держава прямо казала бізнесу: «Нам потрібно збільшити виробництво... І ринок це робив».
Індустрія виконала завдання, але тепер зіткнулася з тим, що замовник не встигає за її темпами. Тому головною проблемою для виробників є не ворог, а відсутність довгострокових контрактів. Вони просять угод хоча б на один календарний рік, адже, як кажуть самі підприємці, «три місяці простою... для більшості з них це банкрутство».
Нова індустріалізація
В горнилі жорстокої війни на виживання народжується нова українська оборонна індустрія – децентралізована, ринкова, гнучка та інноваційна. Вона стала не просто інструментом для захисту країни, а й моделлю майбутньої економіки, де ініціатива, конкуренція та швидкість реакції цінуються понад усе.
Цей підхід, народжений з необхідності вижити, перестає бути просто тактикою виживання. Він перетворюється на стратегічний план перемоги та фундамент для побудови нової, ефективної та сучасної держави. Можливо, саме ці принципи – опора на приватну ініціативу та ринкові механізми – стануть основою для повоєнної відбудови всієї країни.
Дати сприяння приватному бізнесу, зменшити роль держави – і буде успіх.
Зверніть увагу
«Великий Вулик» Френка Герберта – етномережа вільних людей у фантастичному романі «Вулик Геллстрома» (+відео)