Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець
1046

Історія релігії від первісної технології до сучасного шахрайства

Усе почалося дуже давно – може 50 чи 100 тисяч років тому. З’явилася первісна релігія (вона ж магія) – і це була дуже прагматична штука.

151029-religiya.jpg

Релігійність - це правильне володіння знаннями і технологіями
Релігійність - це правильне володіння знаннями і технологіями

1. На початку була прагматика

В ту епоху люди просто не могли дозволити собі розкіш слідувати «запропонованим нібито з небес нормам», якщо такі йшли врозріз із прагматикою («релігії об’явлення» з’явилися значно пізніше. – НО).

Метою релігії був безперервний пошук ресурсів як додаткових гарантій виживання роду. Первісна людина шукала у невидимому світі не якусь Вищу Істоту, а надійного партнера у своїх практичних справах (тому що люди усвідомлювали себе втіленими богами. – НО).

Якщо чаклун може припинити падіж худоби, вилікувати пораненого, передбачити погоду або нашкодити ворогу – це хороший чаклун, і невидимі істоти, яких він закликає і зображує – теж хороші.

Якщо чаклун не може отримати подібний практичний результат – це нікчемний чаклун, і невидимі істоти, яких він закликає і зображує – теж нікчемні.

Первісна релігія – це всі неочевидні людські технології того часу в одному флаконі.

Пізніше з цього флакона людство винесло науку, ремесло, мистецтво, економіку і політику – і ці технології стали відповідати за практичні результати у своїх областях. Коли все начебто розсортували, у флаконі ще щось залишилося. Це щось і називається «релігією» в сучасному розумінні слова (оскільки йдеться про підміну понять, то сучасні «релігії» правильно називати «віровченнями» або «псевдорелігіями». – НО).

Православним інвесторам в серпні 1998 р. не прийшло в голову сказати патріарху: дивись, священик, ми будували твоєму богу храми, прикрашали його зображення, палили йому свічки тоннами. Чому ж він не попередив нас, що буде дефолт? Чому не порадив скидати ДКО і ОВВЗ й переключатися на USD і DM?

Будь-які релігійні системи мають справу з однією і тією ж проблемою – надати сенс і вказати напрямок. Але до цієї проблеми можна підходити по-різному.

Одні зводять рішення до якоїсь фігури Його. Не треба нічого вирішувати. Ми все одно нічого не вирішимо – оскільки все вирішує Він і тільки Він. Основний принцип: «Ось приїде пан, пан нас розсудить». Вся відповідальність за події лежить на панові (який ніколи не помиляється, це – догмат), а ми просто виконуємо накази. Це – єдине, що ми можемо і повинні робити. Всі чекають приїзду пана, а поки мають справу з його стряпчими (священиками). Тут функції священика зводяться до того, щоб пояснити, чому пан так довго їде і чим таким важливим він займається, будучи невідомо де.

Інші отримують рішення шляхом заперечення. Проблема не є об’єктивною – значить, якщо вважати, що її нема, то її й не буде. Основний принцип: «Розумний завжди знайде вихід зі складної ситуації, а мудрий просто в неї не потрапить». Трава не знає цієї проблеми – вона просто зростає. Станьте травою – і у вас теж не буде цієї проблеми. Усі намагаються стати травою і переконують себе, що проблеми нема. Деяким це навіть вдається – і вони випадають зі сфери практичної діяльності (трава не займається людськими справами за визначенням). Іншим (більшості) це поки не вдається – і функції священика пояснювати їм, як смішно виглядають їхні проблеми з точки зору трави.

Треті займаються власне пошуком варіантів рішення. Об’єктивна проблема чи ні, але якщо вона виникла, то треба знайти рішення. Основний принцип: «Спробуємо зробити ось так ... Що, не виходить? ... Зрозуміло. Так робити не варто було». Це – шлях в темряві навмання. Це – шлях без орієнтирів і напрямків. Коротше кажучи, це – шлях помилок. Функція священика тут зводиться до того, щоб не повторювати помилок і розпізнати помилку раніше, ніж вона призведе до поганих наслідків. Оскільки пошуки йдуть навмання, то перш ніж навчитися керувати «на користь» собі, ми обов’язково зробимо кілька рухів собі на шкоду. Така плата за технологічні знання. Інші види знань даються абсолютно безкоштовно – але вони нетехнологічні.

2. У пошуках християнської культури

Ніякі релігії не виникають на порожньому місці. Християнство (точніше, іудохристиянство. – НО) – не виняток, воно теж запозичило багато елементів свого вчення з попередніх релігій, хоча церква заперечує і факт запозичення, і позитивну роль попередників.

Якщо ідею відкрито запозичувати з якогось джерела – це спадкоємність, і це нормально.

Але якщо (як це було при формуванні церковної доктрини) ідею запозичувати таємно, а саме джерело потім завалити фекаліями – це злодійство і свинство. Крім того, подібні вправи найгіршим чином позначаються на психіці віруючих.

Зараз християнські проповідники, зображуючи якийсь лібералізм поглядів, взяли за моду говорити, що всі релігії вчать одному і тому ж: любові до Бога, доброті до ближнього і загальним принципам моральності. При цьому вони, однак, уточнюють: «Всі, крім поганських». (Тобто правильними вважаються тільки «авраамічні релігії», головним чином іудаїзм, іслам та іудохристиянство – т. зв. «релігії об’явлення», або «релігії одкровення». – НО). 

І це при тому, що головні досягнення трьох авраамічних релігій – спалені книги, інквізиція і релігійні війни.

Зате, може, серед їхніх досягнень є моральність?

Погляньмо. Ксенофобію та нетерпимість – бачу.

Масові психози (епідемії страху на мотив «кінця світу» та ін.) – бачу.

Сексуальні комплекси – бачу.

Полювання на відьом – бачу.

Моральності – не бачу. Та й звідки їй узятися, приміром, в ортодоксальній церковній версії християнства? Всі люди з моменту, коли прабатьки з’їли чуже яблуко – покидьки і тварюки за визначенням. Це – догмат, вважати інакше – гординя, гріх і єресь. Якщо людина вважає себе покидьком і твариною – як у неї може з’явитися моральність?

Моральність починається з поваги до себе і навколишніх людей, а церковна доктрина унеможливлює і те, й інше. Якщо людина утримується від деяких дурних (і від деяких хороших) вчинків з нестерпного жаху перед жорстоким богом, який за будь-яку провину буде вічно катувати її в пеклі – це не моральність, а тваринний страх. Якщо ж людина вважає, що вона може «відмолити» будь-які гріхи (бог зглянеться і не буде її катувати) – це шлях повної аморальності.

Духовності (про яку так люблять розмірковувати християнські місіонери) – я теж не бачу. Справа в тому, що духовність починається з почуття прекрасного. А почуття прекрасного – з краси людського тіла і краси навколишнього світу. І що ж духовного ми знаходимо в церковній версії християнства? Що людське тіло огидне. Що жіноча краса – це гріх похоті, а чоловіча – гріх гордині. Що на зображеннях треба закривати причинні місця листочками. Що матеріальний світ – гидота, власність Сатани (штатного метафізичного лиходія і за сумісництвом – «князя світу цього»).

Звідки взятися духовності при такому підході до справи?

3. Сатанинські танці

Насправді питання про взаємини «нової ортодоксальної догматики» (яку в Росії представляє, зокрема, відомий диякон А. В. Кураєв) з Сатаною має глибокі історичні корені.

Церковне вчення – «Нікейська» версія християнства (до якої належать католицизм і православ’я) початково є вінегретом з крадених богів і концепцій. Оскільки готували цей вінегрет на початку IV століття виключно з ідеологічних і політичних міркувань, про стрункість у ті часи якось забули. Культ Ісіди і Серапіса найбільш безглуздим чином змішався з культом Мітри, з культом Sol invictus, з орфічними вченнями і з кількома різними видами єврейського містицизму.

У результаті масового розкрадання богів, церковне вчення виявилося суцільно виткане з протиріч. Пізніше (на подальших вселенських соборах) ці протиріччя намагалися звести в систему – але безглуздість вчення від цього лише погіршувалася. До певного історичного періоду церква могла просто гаркнути на населення: «А ну швидко хором почали вірити у все!», але тепер це вже не працює. Інший час.

Тепер А. В. Кураєв і йому подібні за допомогою пилки, цвяхів і молотка намагаються пристосувати гнилу ортодоксальну версію християнства до сучасної епохи – епохи одночасного розквіту прагматизму і містицизму. Завдання складне, оскільки доводиться триматися в рамках внутрішньо суперечливої церковної концепції. Нагадаю, кінцевий церковний варіант вчення про природу Христа виглядає приблизно так:

Христос – воплочений Бог, який народився близько 1-го року н.е., але був завжди, він безсмертний, проте помер, а потім воскрес, і все це для спокути гріхів людства перед ним же самим (оскільки Христос і є Бог). При цьому якось вийшло, що індивідуальний порятунок досягається за допомогою релігійно містичних ритуалів, що проводяться спеціально навченими священнослужителями, а також шляхом додаткового дотримання деяких табу і читання певних заклинань (молитов).

А. В. Кураєв дуже засмучується з цього приводу, але факт залишається фактом: більшість т. з. «християн» вірять саме в магічну силу релігійних ритуалів, табу і заклинань – і ні у що інше. Передбачається, що в результаті цих магічних дій індивід після смерті потрапляє в рай (де буде незрозуміло що, але щось хороше), в іншому випадку він потрапляє в пекло (де злісний Сатана буде катувати його необмежений час за допомогою спеціальних інструментів, винайдених в свій час християнською інквізицією).

Отже, християнський Сатана – це дуже важлива персона. На ньому все тримається. Тобто, при будь-якому змістовному філософському аналізі християнство, в якому необхідним чином існує і Бог, і Сатана, представляється типовим дуалізмом. Визнавати такий стан справ відкрито церква не може. Справа в тому, що християнство за своєю релігійною доктриною має бути суворо монотеїстичним, без будь яких-відступів від даної позиції.

Деякі теологи, намагаючись злізти з цієї ялинки, тлумачили Сатану не як присутність чогось негативного, а як відсутність позитивного: добра, любові, світла. Наприклад: темрява є не щось самостійне, а лише відсутність світла – але церква цю точку зору не підтримала. Адже варто оголосити Сатану «відсутністю» – і завалиться онтологічна компонента, оскільки відсутність завжди передує присутності, а отже, такий Сатана передував усьому, в т. ч. й Богу. Космогонія миттєво набуде рис проторелігійного міфу, в якому Всесвіт (Космос разом з богами) народжується з первинного Ніщо (Хаосу), причому в якості останнього природним чином виявиться той самий Сатана, який відсутність. Не кажучи вже про те, що слідом за онтологічною компонентою завалиться і аксіологічна. Як пояснити присутність зла у світі, якщо є тільки Бог і нейтральна за визначенням «відсутність»?

Виходить, для нормального функціонування церкви Сатана абсолютно необхідний, він повинен бути персоніфікованим Абсолютним Злом (на противагу Богу – як Абсолютному Добру). Правда, в цьому випадку Сатана не може виявитися нічим іншим, окрім як анти-Богом, виниклим одночасно з Богом і перебуваючим із ним у безперервній єдності вселенського конфлікту (як це характерно для маніхейства або будь-якої іншої концептуально розробленої дуалістичної релігійної філософії) – до речі, Сатана і перекладається як «противник». По ідеї, в дуалізмі взагалі, і в релігійному дуалізмі зокрема, нема нічого поганого, але церква воліє вважати релігійний дуалізм єрессю, а власний дуалізм прикриває горою безглуздостей і словоблуддя.

Теоретично, церква могла б описати Сатану як якийсь побічний продукт творіння єдиного Бога (приблизно в такому ключі церква і намагається діяти) – але при осмисленні цього положення руйнується вся аксіологічна конструкція церковного християнства. Бог постає Творцем, який створює як добро, так і зло.

Саме в силу названих причин розвиток будь-яких філософських конструкцій, пов’язаних з існуванням або неіснуванням Сатани, згубні для церковної доктрини.

Скорочений переклад з російської.

Джерело: Александр Розов. Непричесанные мысли о религии.


Коментар НО:

Людина є втіленою божественною сутністю. Релігія (від ре-лига – відновлення зв’язку) – це теорія і практика еволюції людини до стану боголюдини, тобто реалізованої людини – істоти, яка поєднує людську і божественну свідомість. Відтак релігія завжди основується на знаннях і технологіях, тому первинна релігія називалася «віди», тобто «знання».

Якщо віровчення не ставить перед собою мету відновлення зв’язку між людським і божественним, то це не релігія. Для таких систем доцільно застосовувати терміни «віровчення» або «псевдорелігія».

Прикладом релігії є аріянство, див.: Аріанство – релігія знань (це розділ з книги «Арійський стандарт» – 2014).

Згідно з аріянством, релігійність людини (рівень її релігійного розвитку) визначається не виконанням обрядів, не молитвами і не способом харчування, а спроможністю творити позитивні події – внутрішні і зовнішні.

Внутрішні події – це здоров’я, бадьорість, інтелектуальність, творча спроможність, володіння знаннями і технологіями.  

Зовнішні події – це гармонійне оточення, чистота і краса довкілля, добрі справи для своєї громади і всієї держави.    

Що більша спроможність людини досягати суспільно-корисних цілей, то більша її релігійність.

Додатково:

Поширити цю сторінку: 

Коментарі

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.

Матеріал сподобався, навіть прогалив його. Єдине зауваження: зміст не відповідає назві:

  • в назві - "Історія релігії..."
  • натомість текст зведений до критики християнства.

Тому перш ніж щось коментувати, хотілось би почитати таку ж саму критику цим же автором:

  • інших авраматичних релігій (ісламу, юдаїзму);
  • буддизму;
  • індуїзму;
  • язичництва (паганства).

Бо в даному дописі заявлена тема, на превеликий жаль, не розкрита (((

Зображення користувача Миро Продум.

У нас пануючим віровченням є іудохристиянство в його православному, католицькому та протестанському різновидах, тож природно, що автор зосередився саме на ньому, а не на екзотичному для нас індуїзмі чи буддизмі.

Головна думка статті в тому, що правдивість релігії визначається її практичною ефективністю.

Тимур Де-Бальзак каже:
Матеріал сподобався, навіть прогалив його. Єдине зауваження: зміст не відповідає назві:
<ul class="bb-list"><li>в назві - "Історія релігії..."</li>
<li>натомість текст зведений до критики християнства.</li>
</ul>Тому перш ніж щось коментувати, хотілось би почитати таку ж саму критику цим же автором:
<ul class="bb-list"><li>інших авраматичних релігій (ісламу, юдаїзму);</li>
<li>буддизму;</li>
<li>індуїзму;</li>
<li>язичництва (поганства).</li>
</ul>Бо в даному дописі заявлена тема, на превеликий жаль, не розкрита (((

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.

Миро Продум каже:
У нас пануючим віровченням є іудохристиянство в його православному, католицькому та протестанському різновидах, тож природно, що автор зосередився саме на ньому, а не на екзотичному для нас індуїзмі чи буддизмі.

Бач, тут таке діло... Колись у 9-му класі вчителька біології бозна з яких міркувань дала мені на одну ніч (!) книгу Лео Таксіля "Забавна Біблія". Я таки прочитав її за одну ніч, після чого Лео Таксіль здавався мені неймовірно крутим! Я навіть з часом дістав собі всі три його книги, видані в СРСР: "Забавну Біблію", "Забавне Євангеліє" і "Священний вертеп"... Та чим більше читав цього автора, тим впевненіше переконувався, що приблизно у 50% випадків він б'ється з "повітряними млинами".
Тоді вже був 1989 рік, і я нарешті пішов та й купив собі оригінальну канонічну Біблію в російському синодальному перекладі. Проштудіювавши оригінал, мені стало очевидно, що у 50% випадків Лео Таксіль таки бився з повітряними млинами! Потім я поступово діставав інші переклади Біблії вже не тільки російською, але й українською мовою та звіряв їх між собою... й помічав розбіжності. А тоді згадав, що мій прапрадід був відомим рабином з литваків. Сяк-так пройшов курс івриту, дістав собі Тору й почав читати, а що ж написано там - бо Тора лежить в основі християнської Біблії. Й тоді для мене стало очевидним, що все християнство - це одна велика-превелика секта, хоча й дуже потужна та поважна! Християнство є настільки викривленим варіантом юдаїзму, що ти, друже Миро, не збагнеш цього навіть при всьому бажанні!
Відтоді всі критики християнства здаються мені Дон Кіхотами, які б'ються з повітряними млинами. Бо в християнстві забагато фантомів... Тому-то день, коли 70 тлумачників переклали ТаНаХ грецькою мовою, створивши свою знамениту Септуагінту, вважається серед віруючих юдеїв днем глибокої скорботи й жалоби, що відзначається суворим постом: адже оті 70 тлумачників першими в історії викривити Тору й в цілому ТаНаХ... А викривлення викривленого ніколи не дасть пряме (((
Тому, на мою скромну думку, чим воювати з повітряними млинами, краще б до коренів діставатись.

Цитата:
Головна думка статті в тому, що <a href="http://ar25.org/node/31520" class="bb-url" rel="nofollow">правдивість</a> релігії визначається її практичною ефективністю.

ОК! Дуже добре! А в чому вимірюється ця ефективність, яким законом і в яких одиницях?!

UPD. От буквально щойно написав про те саме пані Ганні Голубничій. Це ну дуже класний підхід:

  • взяти єврейського Сатана, єврейського Баал-Зебуба, штучно утвореного давніми римлянами Люцифера (який насправді є іменем зірки-планети Венери) та ін.;
  • скласти докупи все конкретне, добряче перемішати з абстрактним;
  • сконструювати абстрактного християнського диявола;
  • всіляко залякувати вірян цією абстракцією;
  • потім критикувати цю неіснуючу абстракцію й доводити, що вона не існує;
  • потім критикувати критиків неіснуючої абстракції й доводити, що критики помиляються, абстракція ж таки має право на існування...

Вибачай, це я й називаю війною з "повітряними млинами"! Звісно, забавка така є веселою, але брати в ній участь мені чомусь не хочеться. Нехай інші бавляться.

UPD2. Саме такі випадки якнайкраще характеризуються дотепним висловом Конфуція: "Важко шукати чорну кішку в темній кімнаті - особливо якщо її там немає!"

Зображення користувача Миро Продум.

Іудаїзм і його секти - це внутрішня справа іудеїв, то хай його собі вивчають на здоров’я, а у нас свої справи.

Тимур Де-Бальзак каже:
Християнство є настільки викривленим варіантом юдаїзму, що ти, друже Миро, не збагнеш цього навіть при всьому бажанні!
Відтоді всі критики християнства здаються мені Дон Кіхотами, які б'ються з повітряними млинами. Бо в християнстві забагато фантомів... Тому-то день, коли 70 тлумачників переклали ТаНаХ грецькою мовою, створивши свою знамениту <a href="https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BF%D1%82%D1%83%D0%B0%D0%B3... class="bb-url" rel="nofollow">Септуагінту</a>, вважається серед віруючих юдеїв днем глибокої скорботи й жалоби, що відзначається суворим постом: адже оті 70 тлумачників першими в історії викривити Тору й в цілому ТаНаХ... А викривлення викривленого ніколи не дасть пряме (((
Тому, на мою скромну думку, чим воювати з повітряними млинами, краще б до коренів діставатись.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.

Хай буде так!

Зображення користувача Миро Продум.

Правдивість релігії визначається трьома критеріями:
1. Логічна цілісність (відсутність внутрішніх суперечностей).
2. Позитивні емоції.
3. Добрі плоди.

Що більше добрих плодів, то вища ефективність. Її можна вимірювати кількісними показниками, які характеризують якість життя спільноти, яка практикує цю релігію.
Головними показниками є "Індекс щастя" і "Національний індекс людського розвитку" (добробут + культура + здоров’я + народжуваність).

Тимур Де-Бальзак каже:

Цитата:<blockquote class="bb-quote-body">Головна думка статті в тому, що &lt;a href="<a href="http://ar25.org/node/31520&quot;" rel="nofollow">http://ar25.org/node/31520"</a> class="bb-url" rel="nofollow"&gt;правдивість&lt;/a&gt; релігії визначається її практичною ефективністю. </blockquote>

ОК! Дуже добре! А в чому вимірюється ця ефективність, яким законом і в яких одиницях?!

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.

Супер! Коли поміняю модем (вчора накрився, вже ледь тягне на одному поліні) - подивлюся ці індекси для деяких країн )))

Зображення користувача Арсен Дубовик.

Якщо взяти до уваги саме спосіб досягнення "за допомогою релігійно містичних ритуалів", то так, саме "порятунок" ))) Що таке спасіння

Цитата:
Христос – воплочений Бог, який народився близько 1-го року н.е., але був завжди, він безсмертний, проте помер, а потім воскрес, і все це для спокути гріхів людства перед ним же самим (оскільки Христос і є Бог).
При цьому якось вийшло, що індивідуальний порятунок досягається за допомогою релігійно містичних ритуалів, що проводяться спеціально навченими священнослужителями, а також шляхом додаткового дотримання деяких табу і читання певних заклинань (молитов).

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Арсен Дубовик.

Про це вже раз і ще раз вела розмову Зоріна Небокрай.

Цитата:
...християнський Сатана – це дуже важлива персона. На ньому все тримається. Тобто, при будь-якому змістовному філософському аналізі християнство, в якому необхідним чином існує і Бог, і Сатана, представляється типовим дуалізмом...

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Ія Подолянка.

Якщо диявола не існує то звідки беруться діти диявола

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.

Кгммммм...
Найцікавіше те, що у статті, яку ми тут коментуємо, слово "диявол" не зустрічається жодного (!) разу. Тож звертаю Вашу увагу на те, що в матеріалі йдеться про більш конкретного Сатану, а не про абстрактного диявола...
Це уточнення, з моєї точки зору, необхідне тому, що автор претендує на критику релігії як такої. Принаймні на критику всіх авраматичних релігій - стопудово... хоча нам на огляд виставили вузьку критику виключно християнства. А от в юдаїзмі, що лежить в основі християнства, такого абстрактного поняття, як диявол, просто не існує! Це суто християнський винахід.
Конкретний Сатана (точніше, Сатан) - існує.
Конкретний Вельзевул (точніше, Баал-Зебуб) - існує.
Інші конкретні нечисті існують.
А от абстрактного диявола таки немає...
Це саме те, про що я написав вище Миру Продуму: битва з "повітряними млинами"...

Зображення користувача Миро Продум.

Диявол (брехун) і Сатана (противник) - це епітети для позначення темної, брехливої і злобної астральної сутності (бога-егрегора). Його власне ім’я намагалися не називати, щоб не вступити з ним у психоенергетичний зв’язок.

В іудаїзмі нема поняття диявола тільки тому, що іхній бог-егрегор Ієгова - це і є диявол-сатана.

Тимур Де-Бальзак каже:
А от в юдаїзмі, що лежить в основі християнства, такого абстрактного поняття, як диявол, просто не існує! Це суто християнський винахід.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.

Миро Продум каже:
В іудаїзмі нема поняття диявола тільки тому, що іхній бог-егрегор Ієгова - це і є диявол-сатана.

Е-е-е, ні, друже, так не годиться!
Ми ж тільки-но домовились:

Миро Продум каже:
Іудаїзм і його секти - це внутрішня справа іудеїв

Твої слова? Твої. Ніхто тебе за язика не тягнув. Тож залиш, будь ласка, внутрішні єврейські справи на розсуд самих євреїв )))))))

Зображення користувача Миро Продум.

Згоден. Тоді припиняй тут агітацію про те, який класний іудаїзм, тільки гої його не розуміють.

Тимур Де-Бальзак каже:
Миро Продум каже:<blockquote class="bb-quote-body">В іудаїзмі нема поняття диявола тільки тому, що іхній бог-егрегор Ієгова - це і є диявол-сатана. </blockquote>

Е-е-е, ні, друже, так не годиться!
Ми ж тільки-но домовились:
Миро Продум каже:<blockquote class="bb-quote-body">Іудаїзм і його секти - це внутрішня справа іудеїв</blockquote>

Твої слова? Твої. Ніхто тебе за язика не тягнув. Тож залиш, будь ласка, внутрішні єврейські справи на розсуд самих євреїв )))))))

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.

Ех, друже, друже!.. Я не агітую за юдаїзм - я всього лише пояснюю свою позицію та обґрунтовую її. З цитатами і гіперпосиланнями - щоб показати, що я нічого не вигадую.
Юдаїзм справді класний, але ти цього не розумієш. Ну, то ця релігія справді не для тебе! Можеш заспокоїтись, я нікого не збираюсь навертати в цю віру )))

Зображення користувача Явсе Світ.

В пічку історії всі ці паразитичні "релігії"..як велике словоблуддя і не більше..Є Бог у Серці..посередників на звалище...
папи із равінами і кірілами принесли людям більше біди ніж чума і тиф..

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Вiктор Нокiд.

Заради повноти щастя почитайте твори Федька Енгельса на цю тему...