Або, виражаючись політкоректно, чому правляча верхівка робить демонстративні кроки для остаточної делегітимізації існуючої політичної системи? Навіщо їй повністю руйнувати правове поле держави і рубати гілку, на якій сидить?

Почнемо з того, що, завдяки метушливій діяльності бидлоеліти (це такий політологічний термін), нинішня республіка не має легітимної Конституції. Її зруйнували у 2004 році т. зв. «політреформою», а остаточно доконали у 2010, коли цю політреформу скасували Конституційним судом. Згідно з його рішенням, в Україні понад 4 роки діяла нелегітимна Конституція. Тож тепер в Україні немає жодного легітимного органу – ані Президента, який обирався з іншими повноваженнями, ані парламенту, який також обирався з іншими повноваженнями, ані місцевих адміністрацій, ані уряду, які так само призначені незаконно.

Отже, правове поле зруйноване, а оскільки держава тримається на праві, то виходить, що в Україні немає держави. Але й цього виявилося замало. Тепер цим квазідержавним утворенням керує людина, яка стала кандидатом у президенти завдяки сфальсифікованій біографії. Тому справжня біографія нинішнього, прости господи, президента – найбільша державна таємниця.

Ще цікавіше те, що ця таємниця відома всьому світу. Це перший президент України з кримінальним минулим. Те, що його визнали інші держави, свідчить, що він їх задовольняє. Пропагандистська тріскотня про «демократичні цінності» і «загальнолюдську мораль» немає нічого спільного з «реаль політік», тобто з суто утилітарним ставленням до України як до ресурсу. Адже зрозуміло, що чим слабкіша влада і чим вона тупіша, тим легше щось «відгризти»: природні ресурси, дешеву робочу силу, донорів для пересадки органів, красивих жінок, дітей...

Ті політики, які визнали законність нинішнього «президента», показали, що у них однакове з ним уявлення про законність, моральність і людяність. Визнання ними "президента" також означає їхнє визнання легітимним рішення підконтрольного "президенту" Конституційного суду, згідно з яким правові акти за попередні 4 роки мають бути переглянутими на предмет легітимності.

Ті держави, які вшановують його надуманими нагородами, засвідчують своє лицемірство: чого варті вищі нагороди Московської православної церкви (МП-ФСБ), чи присвоєння звання кавалера Великого хреста Ордена почесного легіону Франції, врученого особисто президентом Франції.

Ті фінансові структури, які надають кредити незаконному режиму, де-факто і де-юре здійснюють підтримку кримінального угруповання, вочевидь з надією взяти участь в утилізації України після її планового доведення до банкрутства. Мовою кримінального кодексу це називається «співучасть у злочині».

Всі, що підтримують ворога українського народу, записують себе в розряд ворогів українського народу. Всі, що сьогодні ведуть політику лицемірства, брехні і потурання злочинам, не заслуговують жодної поваги чи довіри. Це люди без честі і совісті, тому до них так і треба ставитися – як до брехунів, лицемірів і шахраїв.

Тепер запитання: В чому сенс демонстративної делегітимізації республіки і так само демонстративного визнання пануючого в ній режиму іноземними структурами? Адже ті ж самі дії було б значно зручніше робити приховано, під маскою благочестя, як це робилося за попередніх президентів.

Сенс в наступному.

1. Україна переживає перехід від старої до нової суспільно-економічної формації, тому їй потрібна свобода дій. Руйнування правового поля пост-радянської тимчасової республіки відкриває простір для творення нової системи.

2. Мобілізація: агресивна поведінка правлячої верхівки витискує українців з матриці вмираючої системи, жорстко стимулює їх до об’єднання проти спільного ворога і підштовхує до енергійного творення нової держави.

3. Згідно з рішенням Конституційного суду, після «політреформи» 2004 року в Україні діяла незаконна Конституція, ухвалювалися нелегітимні закони і підзаконні акти. Відповідно, всі угоди з іноземними державами і компаніями, в тому числі з приватизації землі і власності, а також угоди про кредити після 2004 року де-юре є незаконними або сумнівними. При необхідності ці незаконні угоди можуть бути денонсовані, а незаконно придбана власність націоналізована. Кредити ж мають віддавати ті, хто їх брав.

4. Рішення Конституційного суду відкриває шлях для відновлення справедливості: вся незаконна «прихватизація» після 1991 року скасовується, а нечесно здобута власність або націоналізується, або, за прикладом Великобританії, обкладається «податком на непередбачені доходи» (windfall profit tax, буквально «податок на прибуток, принесений вітром») - див.: Нова угода снайперів.

Віктор Янукович – це руйнівник комуністичної системи, пробуджувач нації та її мобілізатор. Це антиукраїнська антитеза, історично необхідна для повнішого розкриття Української тези. Це сліпий інструмент в Божих руках, що розв’язує Україні руки і відчиняє браму в майбутнє. Це спусковий гачок найсміливіших перетворень. Проте це його не виправдовує: «Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!» (Матвій 18.7).


Ми все повернемо, а винні будуть покарані.


В тему:

Чому влада рекламує фашизм
Як грамотно рекламувати фашизм
Схема порятунку мурашника
Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний
Янукович стискає пружину
Де знайти нову еліту?
12-й випуск Народного Оглядача: нова раса вибирає тверезість
Центр і периферія, або пробудження Пульсара
Енергосоти для Третього Гетьманату
Вара – постіндустріальний монастир
Тризуб свободи і Дракон волі
Золоте правило етики, або Залізний закон розплати
2011 – рік Українського дракона
Януковичам вдалося те, на чому зламали собі зуби Рух, Кравчук та Майдан
Янукович відкрив двері в невідомість
До зустрічі в новій УПА! 

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка