Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач

Морська звитяга козаків

Московським флотом на Чорному морі ще і не пахло, як 15 червня 1620 року гетьман Яцько Неродич (Бородавка) мав усі підстави стверджувати, що «перед Військом Запорозьким тремтить земля польська, турецька і весь ворожий світ».

Матеріали як Центрального історичного архіву нашої країни, так і російських державних архівів свiдчать: козацькі човни і довбанки в освоєнні Чорноморського басейну випередили московські судна на два з половиною сторіччя! Якщо не обмежувати історичний екскурс приємним для Росії 1774 роком, коли низка перемог армії Олександра Суворова змусила Туреччину підписати Кючук-Кайнарджицьку угоду, згідно з якою Чорне море нарешті стало досяжним для російських інтересів...



Наприкінці VIII сторіччя арабські й грецькі джерела називали Чорне море Руським, а наших предків русами, оповідали про знаменитий шлях «із варяг у греки» і його морський відтинок від Дніпро-Бузького лиману, вздовж берегів Криму, до Таматархи (Тмутаракані), нагадує запорізький краєзнавець Володимир Шовкун. У 860 році військо київського князя Аскольда на 200 човнах здійснило похід на Царгород (Константинополь). Грецькі історики писали, що русяві варвари-роси, безбороді, з «оселедцями» на головах і з довгими вусами, потрапили в бурю й повернулися. Княжий задум у 907 році реалізував віщий Олег: Царгород не витримав облоги і виплатив «чубатим воякам у гостроверхих шапках» великий викуп. Свою перемогу над Візантією князь Олег увіковічив прибитим на воротах Царгорода щитом. Були помічені у Чорному морі й інші київські князі зі своїми військами. Аж до занепаду Київської Русі й знищення її Батиєм у XIII сторіччі.



Золота Орда втратила Кримське ханство всередині XV сторіччя, і нас почали «діставати» турки. У 1475 році вони заволоділи Кафою (нині Феодосія), кілька років по цьому увесь Крим став васальним придатком Туреччини. Кримські татари нахабніли чимдуж, і вже 1482 року хан Гірей спустошив Київ. Після цього походи турків на Україну відбувалися з інтервалом у три-чотири роки. Козаки терпіли кілька десятків років, і лише в 1523-му дали першого відкоша ворогові. Свою звитягу вони засвідчили успішним походом на Тамань. А перший збройний вихід у Чорне море на човнах і довбанках припадає на 1538 рік: спаливши Очаків, козаки вперше дали зрозуміти, хто на Чорному морі може бути господарем! Туркам довелося дбати про укріплення фортеці кам'яними блоками зруйнованої Ольвії. Не допомогло: відважні козаки руйнували Очаків ще й у 1545 і 1556 роках. До утвердження запорожців у Чорному морі долучилися козаки з Черкас і Канева. Саме тоді, стверджує історик Маркевич, князь Дмитро Вишневецький почав модернізувати козацький флот: човни стали робити з буйволових шкір, аби легше було переносити їх суходолом, збиваючи з пантелику суперника. Після низки вдалих штурмів Очакова козаки здійснили перший морський похід до берегів Криму. Було це у 1585 році. Біля Гезлена (Євпаторії) козаки завдали нищівної поразки турецькому флоту і визволили багато бранців. Тоді ж вони захопили Ахтіар, невеличке містечко в бухті, на місці нинішнього Севастополя. Тут вони затрималися в очікуванні додаткових човнів для звільнених полонянок.



Османська імперія, досі непереможна морська держава, остаточно втратила свою монополію на Чорне море після низки морських походів козаків до берегів Оттоманської Порти на початку XVII сторіччя. «Республіка в республіці», як називали Запорiзьку Січ, довела поневоленим народам, що і «непереможних» турків можна бити! Саме після взяття Варни у Болгарії зародився партизанський рух, і в тамтешніх загонах було доста українців.



Туреччина і Кримське ханство не могли змиритися з падінням свого впливу на країни Чорноморського басейну. Остаточно українці розгнівили їх походом на Перекоп, підпалами і руйнацією Ізмаїла, Килії, Ак-Кермана. Туреччина розробила план знищення Запорожжя як свого основного ворога. Було посилено розвідку, задіяно підкуп, дипломатичні хитрощі. До наших часів збереглася, зокрема, карта з планом висадження турків на Дніпрових порогах і атаки їхнім флотом Києва. Є в архівах і «Турецький трактат про османські фортеці Північного Причорномор'я», чільне місце в якому відведено деталізації поселень і фортець козаків, їхнього озброєння і звичок.



Доки турки планували, козаки дедалі «нахабніше» запливали у Чорне море. У 1614 році наші предки уперше на своїх чайках перетнули Чорне море і напали на Трапезунд, спалили увесь турецький флот біля Синопу і повезли додому всіх визволених бранців. Розлючений султан відправив на шибеницю свого головного міністра Насуха-пашу. Ще більше довелося йому напереживатися вже навесні наступного року, коли козаки на 80 чайках з'явилися в порту Стамбула, де були не лише флот і моряки, а й особиста гвардія султана — 30 тисяч яничарів і сипахів. Доки турки не оговталися від несподіваних гостин, козаки спалили порт і кілька кораблів, визволили бранців-українців і заквапилися якомога хутчіше виплисти «з пащі» роздратованого ворога. Турки кинулися навздогін. Неподалік Очакова відбувся бій. Козацька флотилія розбила турецькі галери, і лише деяким із переслідувачів вдалося втекти.



На той час ніхто, окрім запорожців, нарівні не воював з Туреччиною. Султан хизувався, що «мене страшиться Персія, тремтять венеціанці, у мене просять пощади іспанці, німці мусять давати усе, що скажу... Увесь світ тремтить переді мною!». Тільки не козаки! У 1616 році під проводом Петра Сагайдачного вони взяли штурмом із моря Кафу — найпотужніший у басейні Чорного моря центр работоргівлі. Захопили турецькі галери, визволили багато козаків і знову захопили Трапезунд, продефілювали біля нажаханих мешканців Стамбула — і без проблем повернулися на запорозькі пороги.



Відвідавши Крим, італієць д'Асколі писав: «Козаки такі відважні, що й двадцять чайок не злякаються тридцяти галер падишаха, як це видно щороку на ділі». Не тільки Туреччина була всерйоз занепокоєна посиленням позицій запорожців у басейні Чорного моря. Низка країн Європи (зокрема Франція, Нідерланди та Італія) надіслала своїх послів для участі у нараді 18 травня 1618 року. На перемовинах у Стамбулі Туреччина переконувала потенційних союзників спільними зусиллями протистояти експансії козацького флоту. А запорожці, як зазначено у книзі французького інженера XVII сторіччя і дослідника історії українського козацтва Гійома Левассера де Боплана «Опис України», взялися ще більше вдосконалювати свій флот і мистецтво морського бою, оптимізовувати навігацію. Руським флотом на Чорному морі ще і не пахло, як 15 червня 1620 року гетьман Яцько Неродич (Бородавка) мав усі підстави стверджувати, що «перед Військом Запорозьким тремтить земля польська, турецька і весь ворожий світ». Визнанням міці козацького флоту був, власне, історичний факт згаданого дипломатичного зібрання у Стамбулі.



Змусивши ворогів поважати українську присутність на Чорному морі, козаки водночас дедалі настійніше відбивали у турків охоту до загарбницьких наскоків на Європу. Важливою у цьому сенсі була перемога над турками під Хотином у 1622 році. Тоді ж козаки зуміли здолати Чорне море, спустошити Трапезунд і спалити весь турецький флот. За два роки по тому 150 чайок під мурами Стамбула не спасували перед відбудованим флотом із півтисячі суден. Турки перепинили шлях козаків до відступу, навісивши над Босфором ланцюг. Однак запорожці зуміли підпалити маяк і з настанням темряви прорвалися у відкрите море, де ніхто не міг конкурувати з ними у мистецтві бою. Крилатим став вислів султана після чергової поразки турецького флоту в 1630 році: «Коли на мене йдуть сусідні панства чи держави, то я сплю на обидва вуха, коли ж козаки — мушу одним вухом слухати». А як було не захоплюватися звитягою козаків Подніпров'я? Якось під Стамбулом шість чайок потрапило в облогу п'ятнадцяти галер. Триста козаків зачинилися у відомому монастирі Сизебола і утримували облогу упродовж восьми діб. На дев'ятий яничари побачили, що підпливло ще 80 козацьких чайок, і дременули до Стамбула.



Монастир під Стамбулом — не єдиний на берегах Чорного і Середземного морів, що був заснований і на той час контрольований запорожцями (найвідоміші — Афонський, Сінайський). Це є ще одним підтвердженням того факту, що першим утвердився на Чорному морі не російський флот, а чайки українського козацтва. Незмінні перемоги козаків змусили турків ще у 1649 році укласти «угоду визнання». У цій угоді, зокрема, козакам дозволено вільно плавати в Чорному та Середземному морях, купців звільнено від мита і податків, наміснику «Війська Запорозького і народу його» дозволено перебувати у Стамбулі з відповідними почестями і в безпеці тощо.



Туреччина офіційно визнала повноправну, більш як столітню присутність українського козацтва у басейні як Чорного, так і Середземного морів. Своєї «черги» на поступливість Туреччини Росії довелося вичікувати ще 125 років. Та й хтозна, якими були б умови Кючук-Кайнарджицької угоди, якби козаки-запорожці не допомагали російській армії громити яничарiв і тим самим робити їх зговірливішими.

В тему: 
Підписуюсь на новини