Розмови про те, що Європейський Союз украй зацікавлений у створенні фільтраційних таборів для нелегалів на території України, тривають вже декілька років. Так прибалтійські країни вийдуть з ініціативою створити в Україні табори для чеченських біженців, то вітчизняні політтехнологи пустять чутку про «таємні домовленості» Віктора Ющенка і ЄС про табори на Закарпатті.

В принципі, варіації подібних пліток і практично непридатних заяв з’являються в інформаційному полі постійно і сприймаються скептично. Як це не дивно, здоровий глузд іноді переважає в діях вітчизняних чиновників.

Проте, судячи з усього, найближчим часом чутки і побажання стануть реальністю. Принаймні, про це свідчить ініціатива закарпатського губернатора Олега Гаваші .

Нагадаємо, що чиновник запропонував звернутися до уряду з пропозицією створити в Україні міграційні центри і фільтраційні табори , а також централізовано виганяти нелегальних мігрантів до країн, з яких вони прибули.

Звичайно, закарпатського губернатора зрозуміти можна – потік іммігрантів через Закарпаття щоразу більшає. Проте створення фільтраційних таборів завдасть Україні тільки проблеми.

Почнемо з того, що таке фільтраційний табір. Судячи з усього, українська влада має наміри в цій справі перейняти російський досвід – менш невигідно і значно простіше. Отже, фільтраційний табір, скажімо, в Краснодарському краю – це наметове містечко з печами- буржуйками | і польовими кухнями, який знаходиться за високою огорожею поверх якого пущена спіраль з колючого дроту. Все це, природно, охороняється . Загалом, «справдешня Європа». Природно, в таких умовах говорити про дотримання прав людину не доводиться.

Тобто, Україна вмить втрачає крихти свого зовнішньополітичного іміджу і ще більше лягає під приціл всіляких правозахисних організацій. На практиці це означатиме, що приблизно раз на кілька місяців, західні таблоїди публікуватимуть страшні історії про «табори в українських горах». Чи потрібно це Україні, яка всіма силами намагається показати свою «європейськість», питання напевно, риторичне.

Крім того, поза сумнівами, в таборах час від часу відбуватимуться бунти. І справа навіть не в організації масових втеч або ще щось в цьому дусі. Річ у тому, що окрім китайців, через Закарпаття втікають надпасіонарні особи з Середньої Азії, Кавказу, арабського світу і т.п.

Австрія, де розташовані фільтраційні табори, має гіркий досвід різанини в таборах між чеченцями і молдованами. У разі спорудження в Україні подібних закладів, з міжнаціональними табірними конфліктами, в яких братиме участь не одна сотня людей, зіткнеться і Закарпаття.

Ну і, нарешті, хто і в якому обсязі фінансуватиме фільтраційні табори? Заздалегідь можна буде припустити, що якщо навіть на таку благу справу гроші виділятимуть міжнародні організації, їх, з урахуванням вітчизняної чиновницької специфіки, все одно не вистачить . Та і Європа, за старою доброю звичкою, може виділити кошти на спорудження таборів, пообіцявши надалі їх фінансувати, з тим, щоб надалі відмовитися від своїх зобов’язань. Це означає, що коштів на потік нелегалів у держави не вистачить.

Тобто, керівництво українських фільтраційних таборів зіткнеться з проблемою, яку мали німці під час другої світової війни. Коли спочатку війни під Уманю було захоплено в полон близько 103 тисяч людей, в основному уродженців цих місць, німці зіткнулися з проблемою військовополонених.

З одного боку, на захопленій території їм була необхідна сільська робоча сила, з іншого - утримувати і годувати було також невигідно. В результаті було запроваджене неформальне правило, згідно до якого військовополоненого відпускали, якщо в табір за ним приїде родич і відведе додому в рідне село. Природно, «родичі» виявлялися жалісливими літніми людьми і жінками з навколишніх сіл, які приходили за «братами» і «батьками» по декілька разів, проте німців це не бентежило і вони відпускали військовополонених.

Цілком можливо, що схожа ситуація відбуватиметься на Закарпатті, з тією лише відмінністю, що за вихід з табору стягуватимуть гроші, або нелегал повинен буде «відпрацювати» на території України чи за її межами. Природно, в подібній ситуації роль ОЗУ , які традиційно займаються мігрантами, тільки зросте.

Звичайно, від заяви Гаваші до практичної реалізації ідеї мине чимало часу. Проте гадаємо, вітчизняній владі треба серйозно замислитися над наслідками такого рішення.