Арабські країни, які повстали проти диктаторів: Туніс, Єгипет, Сирія, Лівія, Ємен – досі займають постійне місце в міжнародних новинах. Життєвий рівень та умови, в яких живе населення названих країн, ніяк не прирівняєш до України, бо й клімат у них дуже відмінний. Прирівняти можна хіба народний рух тзв. Помаранчевої революції та рух, який довів до повалення диктаторів в Тунісі, Лівії та Єгипті. Правда, сучасні можновладці в Україні намагаються всяко паплюжити той рух, який робив стільки надій на краще життя, на справедливість, на гідність. Саме гідність і свобода були тою рушійною силою, яка привела до скасування сфальшованих виборів президента.

Різниця між рухом в арабських країнах та Україною зараз полягає в тому, що населення арабських країн ще вірить у перемогу свободи і гідности, а в Україні починають забувати про свободу, а про гідність перестали й згадувати.


В історії України ми можемо знайти багато прикладів, коли люди задля свободи й гідности йшли на жертви, вмирали від мук та терору в царських тюрмах, в сибірських засланнях, в комуністичних концтаборах, якими був усіяний СССР. Слід пам’ятати, що зробив царський режим з останнім отаманом Петром Калнишевським (1691-1803), який був героєм Російсько-Турецької війни, якого перед жорстокістю царату до українців не врятувала золота медаль з діамантами. Щойно 110-річного на далеких Соловках помилував цар Олександер. А гетьмана Івана Мазепу (1639 - 1709) сполітизована російська церква досі проклинає у церквах, які побудував великий борець за право України на існування.

Знущання царського режиму над генієм Тараса Шевченка (1814 -1861) знайшло продовження над іншим великим поетом - Василем Стусом (1938 -1985) і його ровесниками уже у відновленій імперії під іншими гаслами, але з російським шовіністичним змістом. В Україні тисячі патріотів поклали свої життя на вівтар свободи, а не на імперський стіл з обіцяною ковбасою! Отже, «історично склалося», як «аргументують» вороги української держави і її мови, що українці століттями боролися за вищі ідеали - свободу і національну гідність! Під сучасну пору ми натрапляємо на окремі групи або особи, які вболівають не за гідність взагалі, яка б принесла всім і соціальну справедливість, але за свої пільги, пенсії, за нижчі ціни, за нижчі податки і т.п.. Отут і бачимо різницю між рухом в арабському світі за свободу й гідність та протестами окремих, ізольованих від себе, груп – пенсіонерів, аграрників, афганців, чорнобильців, малих підприємців, студентів, які вболівають не за свободу й гідність взагалі, а за свої вузькі інтереси, які можна було б задовільнити, якщо б змінити всю окупаційну владу і її систему!

Сторонній людині у вічі кидається неймовірна байдужіть отих 45,47% виборців за кандидатку на президента України Юлію Тимошенко. Байдужість до долі інших зміцнювала нацистський режим в Німеччині. Німецький теолог та президент Екуменічної ради церкви Мартін Німолер (Martin Niemöller, 1892 -1984) на початку націонал-соціалізму позитивно ставився до нього, але вже з 1934 р. опинився як нацистський в’язень в концентраційному таборі Заксенгаузен (Sachsenhausen) і став борцем проти націонал-соціалізму. Він визнавав, що церква в Німеччині несе відповідальність у захопленні влади націонал-соціалістами. Він відкидав злиття політичної орієнтації та релігійної приналежности (порівняйте зусилля Кремлівських верховодів і патріарха РП церкви на віднослення імперії – Русский мир та Митний союз).

Висловлені думки Німолера актуальні в Україні саме зараз, коли, духом сильну, але фізично слабку жінку, арештовану та засуджену, демонстративно засуджують ще раз – ув’язнену до ув’язнення! На таке не спромоглися ані німецькі націонал-соціалісти, ані московські НКВДисти. З минулого CCCP знаємо, що людям, яким виходив строк 10-15 років додавали нових 5-10 років, але ж це було за комуни, а не у "незалежній" "демократичній" країні!

Читати повністю ТУТ