31 фото, зроблене на місці події, дивитися ТУТ


Протистояння у Львові між демократичними і про урядовими силами досягло свого піку під час святкування Дня Перемоги 9 травня. Львів’яни, які належали до різних партій, або взагалі безпартійні, я це особливо хочу підкреслити, а не тільки представники партії «Свобода», як передавали майже всі центральні ЗМІ, зібралися зранку у трьох головних місцях міста: біля пам’ятника Шевченка, на Марсовому полі, (що є частиною Личаківського цвинтаря) і біля Пагорба Слави на вул. Пасічній.

В центрі, біля пам’ятника Шевченка, де під державними прапорами, перев’язаними чорними стрічками, виступали різні промовці, підкреслювали головним чином цей день, як День поминання за полеглими у Другій Світовій війні. Тут зібралось небагато людей – 150-200 осіб, які підходили і відходили.

Проте головні події відбувались зовсім не в центрі міста, а в двох вищезгаданих місцях.

Я був безпосереднім свідком і учасником подій, які відбувались на вул. Пасічній перед сквером, що примикає до Пагорба Слави. Пагорб Слави разом зі сквером був оточений з’єднаними силами міліції, переважно офіцерського складу, які були стягнені в це місце не тільки зі Львова, але й з інших міст Львівщини і не тільки.

Дещо збоку стояли працівники «Беркуту» та ОМОНу, місцеві і такі, що були привезені з інших областей. Вони були в шоломах з забралами, озброєні палицями та іншими спецзасобами. Ця команда була розбита на дві групи, одна з яких прикривала підходи по вул. Пасічній в напрямку до кінцевої зупинки трамваю №2 та прилеглого парку. Інша частина команди була розміщена з боку верхньої частини вул. Пасічної.

Вулиця між ними була заповнена різними людьми різного віку, політичної приналежності. З двох боків стояли переважно молоді люди з закритими обличчями, представники «Свободи», КУНу, «Тризуба», «Опору» та інших політичних та громадських організацій, звичайні львів’яни. Серед них крутилися провокатори, які час від часу вигукували ультра патріотичні гасла, відривали від колони 10-15 осіб з наміром кудись іти і бити комусь морди, потім розсіювались по парку і повільно втягувались назад в колону. Люди стояли дещо знервовані, перемовлялись і сперечались з якого боку появляться «гості». Одні говорили, що - зі сходу, з боку тернопільської траси, інші – що вони оберуть обхідний маневр і появляться з боку івано-франківської траси, тобто спробують прорватися до міста десь через Бібрку. Але і туди і туди були послані як і наряди міліції так і групи львів’ян-активістів.

І було не ясно від кого захищає доблесна міліція Пагорб Слави, від тих, хто порушував рішення обласної та міської ради та суду не вивішувати червоний прапор у Львові, чи тих, хто намагався не допустити до цього. Бо тих львів’ян та гостей зі сходу, які з георгіївськими стрічками на лацканах і квітами в руках підходили до міліцейських рядів, чемно пропускали у декількох місцях і вони проходили до вічного вогню майже безперешкодно. Я говорю майже, бо було декілька випадків, коли з натовпу вибігали певні молодики і намагалися зривати або і зривали георгіївські стрічки з грудей. Але їх одразу утихомирювали і відштовхували інші люди. Саме такі молодики і виглядали на провокаторів. Багато з тих, що йшли покладати квіти, були разом з дітьми. Дивним було не це, а те, що частина цих людей, що покладали квіти, виконавши цей ритуал, повернулись назад, і пройшовши ряди міліції, розійшлися. Інша частина – чомусь нервово ходила між рядами могил в очікуванні чогось незрозумілого і час від часу підходила до групи молодиків біля вічного вогню.

Просочився і я через ряди міліції і підійшов до тої самої групи. Здивувався, що всі вони були в шкіряних рукавицях без пальців. Я спитав : «Нащо вони вам?» Вони сказали, вони водії і що їм так подобається. Питаюсь в них: «Чого ви очікуєте і чи сподобався вам Львів? І бачите, що і могили в порядку». Їхній головний, який назвав себе пізніше координатором, відповів, що Львів їм подобається, а люди ні і, зрештою, додав він, проявляючи свої «глибокі» знання з історії, що Львів побудований не вами, а австро-венграми. Він також підкреслив, що вони провели перевірку поховань і не все так в порядку, як їм би хотілося.

Я спитав: «Хто ви такі , і хто вам дав право робити якісь перевірки і чи не краще б було вам у себе на батьківщині облаштовувати могили і пам’ятники, бо я був у вас і в Донецьку і в Луганську, і там далеко не в порядку з могилами та пам’ятниками». «С ним не о чем говорить», - відповів Сергій – координатор. «Мы все равно выполним здесь своё задуманное», - відповів він і відійшов.

«Яким чином?»- і показав на ряди міліції. У відповідь він кортко відповів: «Еще не вечер». Інші хлопці(з Овідіополіса та Одеси) навперебій почали хвалити Львів і львівську каву, виходило, що вони вже тут пробули не один день, організовуючи зустріч для «гостей», що мали ось-ось під’їхати.

Координатор, що стояв збоку раптом відповів на дзвінок: «Действуем как согласовано по намеченому плану». Що означали ті слова я зрозумів майже відразу. Заметушились на вулиці люди, молодь почала тісніше ставати в ряди. «Їдуть! Їдуть!» - почулось зі всюди. Офіцери, які стояли позаду наказали міліціонерам зімкнути ряди і взятись за руки. Я та інші з фотоапаратами в руках викарабкались на підніжжя ліхтарів, стараючись фотографувати те, що там коїлося. А коїлося там зовсім не те, що я міг би собі уявити.

Автобуси в’їжджають в гущу людей. Люди їх оточують, гамселять кулаками по стінках автобусів, полетіли пляшки з водою. Для остраху раптом були пущені димові шашки, омоновці та беркутів ці кинулися на колону людей, розчленили їх на двоє, грубою силою та гумовими кийками, притиснули їх до другої сторони вулиці, кидали на тротуар чи відсунули їх до живоплоту. Це саме зробили і з другою частиною колони. Інша частина беркутівців утворила прохід і автобуси з «гостями» в’їхали на автомобільну площадку з боку Пагорба Слави.

Цікаво, що на одному з автобусів для прикриття був напис «Львів-Стрий-Моршин». Інші автобуси були також львівські рейсові. Це свідчило про «глибокий» патріотизм львівських перевізників, що за каїнів гріш і маму продадуть. Я думаю, що на цей ганебний акт ще зверне наша патріотична громадськість і дасть таким перевізникам належну оцінку .

З автобусів повискакували прибулі, їх пропустила міліція, що оточувала лівий бік проходу біля Пагорба Слави, і стали формуватись в невелику колону. До них приєднались ці люди, що ще зранку, прийшовши покласти квіти, очікували на них біля вічного вогню і стали як щит для них спереду. Від приїжджих відірвалось двоє хлопців і побігли попід стіну на територію Пагорба Слави. Під куртками у них були червоні знамена, які напередодні були заборонені вивішувати місцевою владою. Я підбіг до одного з полковників міліції, і звернув його увагу на те, що діється. Відповідь його була блискавична. Він схопив мене за руку і дав команду чотирьом міліціонерам, що були біля нього, негайно вивести мене за периметр оточуваний чотирма рядами міліції.

Я опинився в розбурханій юрбі. Але ненадовго. Скориставшись чи не найменшим шансом на мить розірваного ланцюга міліції, я був знов всередині периметра і пройшов на віддалі десь в 15-ти метрів того ж самого полковника прямо в центр мітингу, що відкрився прибулими посередині Пагорба Слави.

Два червоних стяги уже тріпотіли на вітрі, через декілька хвилин їх було уже 7. З них 6 – червоних і 1- червоно-біло-коричневий з якорем посередині, напевно прапором «Русского єдінства». Промовляв українською мовою по мегафону один з організаторів цього заходу, голова львівських комуністів тов.Стула, який кляв на всі заставки всіх на купу: львівську владу, свободівців, колаборантів, бандерівців та воїнів УПА, воїнів дивізії СС Галичина за мільйони жертв, які вони нібито нанесли радянському народу, за перейменовані вулиці та інші біди, які наробили українці за 20 років.

Далі взяв слово тов. Полянський, заступник голови «Русскоє єдінство» і крім поздоровлень, повідомив, що він приніс путівки в Крим для ветеранів ВВВ. Координатор, Сергій Юдін (голова «Руского єдінства) на цей раз уже в пілотці, радісно повідомив, що крім тих прапорів, що майорять, вони привезли з собою два великих червоних полотна, які об’їздили всі області України і завершуть свій «путь» тут у Львові і їх передадуть львівським ветеранам. Були розвернуті два великих червоних полотнища з підписами від кожного міста, де пройшов цей марафон до дня Перемоги.

Головуючий (тов.Стула ) знову взяв слово і сказав, що їм виділи мало часу для цього мітингу (цікаво хто і як їм цей час виділяв), тому попросив заокруглитися. До речі, всі промови «гостей» були виключно російською мовою. Полотнища звернули і передали знов молодикам під куртки. Всі мітингуючи, звернувши знамена, вийшли з Пагорба Слави і спокійно сіли в автобуси. Інші спокійно гуляли по скверу чи сиділи на лавках в сквері біля Пагорба Слави і до них ні міліція, ні протестуючі львів’яни навіть не доторкалися, так як вони були під повним захистом міліції.

Отже, я констатую, що у Львові на Пагорбі Слави ніякого зіткнення між Львів’янами і прибулими «гостями» з Криму і Одеси не відбулося, як твердять про це центральні ЗМІ. Сила ОМОНу та беркутівців була застосована тільки проти львів’ян з різних демократичних партій та рухів, і ця сила була брутальною з побиттям, застосуванням сльозоточивих газів та димових шашок. Ці самі сили провели автобуси в самий вир юрби і створивши коридор, пропустили до самого Пагорба Слави. Чому вони не були зупинені на підступах до міста і не завернуті назад? Ось у чому лежить загадка і одночасно і розгадка. Комусь це було вигідно і продумано до деталей.

Читати повністю ТУТ