„Хто не знає минулого,
той не має майбутнього.”
Істина

Кожен народ прагне витривати в часі, а тому береже історичну пам'ять, творить мистецтво, яке вбирає досвід багатьох поколінь, та рідну мову, що є генетичним кодом нації. Він міг бути поневоленим, але не скореним, пригнічуваним, але волелюбним. Та серед усіх можна виділити народ, що незважаючи на багатовікове нищення, витравлювання згадок про колишню славу, зумів відродитися і заявляє про свої наміри зайняти гідне місце в світовій історії, – це українці. Саме в ці жовтневі дні, коли країна святкує дні козацької слави, а справжні патріоти ще й день створення УПА, в Білій Церкві утверджується нова традиція - святкування Дня української державності.

В своїй величній історії, яка сягає глибини тисячоліть, українці мають один епізод, що описувався стародавніми літописцями, досліджувався видатними істориками, змальовувався в художній літературі але, на жаль, маловідомий широкому загалу. Мова йде про антсько-готську війну 385 року. Тоді наші предки анти зіткнулися в смертельній боротьбі за свою свободу з полчищами готів, які прорвалися на простори нашого краю. Об'єднавшись під проводом царя Божа, вони дали вирішальний бій готам. Битва тривала декілька днів, і перемогли анти вороже військо, а їхній король Германаріх наклав головою. Скорилися готи, почали платити данину, аж поки їх новий вождь Вінітар не задумав зраду. Запросивши царя Божа і уряд антського царства на банкет, він наказав схопити довірливих антів і розіп'яти на хрестах. На високій кручі над Россю постало сімдесят хрестів з мучениками, що мали нажахати наших предків і відбити волю до спротиву. Та таке віроломство не залишилось невідплаченим. Зібралася антська рать, і разом з союзниками погромили анти ворога, розпорошили готський народ по світу, а короля Вінітара скарали на горло.

Завдяки цій перемозі анти вийшли до берегів Чорного моря і, отримавши доступ до торгових шляхів, вступили в фазу розквіту своєї держави.
Про те, що в ті часи в антів була державність свідчить існування в їхньому суспільстві знаті. В антському царстві оборона стала прерогативою професійного війська, яке неможливо було утримувати без системи податків. Анти здійснювали оборону на величезній території, використовуючи оборонну систему Змієвих валів, які тягнуться на сотні кілометрів і грандіозністю можуть дорівнюватися єгипетським пірамідам. Такі споруди можна було вибудувати тільки з використанням примусової праці і при наявності централізованої влади, якою могла бути лише держава. Українці знають про те, що тризуб фігурував в геральдиці козацької держави і був символом влади княжої доби. Та археологічні дослідження доводять, що тризуб присутній ще на матеріальних пам’ятках Антського царства. Це показує спадковість поколінь українського народу від Антської держави до сучасної України. 386 рік є одним з найтрагічніших в антській, а отже в українській історії.

Страта царя Божа та його вельмож на великій горі обросла легендами.

Істориками минулого і сучасності було досліджено місцезнаходження цієї гори. Знаходиться Божа гора в селищі Синяві Рокитнянського району, де в 1993 році на кошти громади Рокитнянщини було споруджено пам'ятник “Народу антів – предкам українців”

15 жовтня 2006 року Білоцерківська „Молода Просвіта” вже вдруге провела святкові заходи, присвячені українській державності в урочищі Божа гора. Незважаючи на холодну осінню погоду, до цього святого місця приїхали студенти і викладачі Білоцерківського державного аграрного університету, представники Білоцерківського осіду РУНВіри, члени білоцерківських громадських організацій „Молода Просвіта”, „Сузір’я Єдності”, „Просвіта”, студентські активісти з Чернігова. Минулого року святкування проходило під гаслом „Українській державі 1620 років від царя Божа до президента Ющенка” і було акцентоване на історії Антського царства як першого українського державного утворення. Цьогорічний захід називався „Витоки української державності” і був присвячений видатним, але донедавна забутим і знеславленим державотворцям та героям української землі.

З доповідями про легендарні постаті української історії царя Божа, гетьмана Івана Виговського, головного отамана війська УНР Симона Петлюру, командувача військ УПА Романа Шухевича виступили рунтато Богдан Шкарівський, молоді просвітяни Сергій Борщенко, Костянтин Климчук, Анна Пасічник. Не можна було без сліз слухати вірш „Послання до молоді” невідомого автора, що воював в лавах українських повстанців, прочитаний Ольгою Гордієвич. З напутнім словом і закликом боронити українську мову звернувся до всіх присутніх голова Білоцерківської „Просвіти” поет Володимир Іванців. Насамкінець присутні зібрали кошти в фонд відбудови української гетьманської столиці Батурин, по-звірячому знищеної до останнього жителя сподвижником московського царя Петра Першого Олександром Меншиковим.

Нелегко починати нову справу, ще важче її продовжувати, особливо в умовах деякого скепсису а іноді й відвертого нерозуміння. Та висвітлюючи героїчні і трагічні сторінки української історії, ми повинні вберегти наш народ від повторення тих помилок, які руйнували спроби утвердити Україну в числі провідних держав світу. Саме молодь повинна стати тією силою, яка не дасть повернути колесо історії в зворотному напрямку і не віддасть незалежність, здобуту кров’ю попередніх поколінь.

Білоцерківська “Молода Просвіта” висловлює подяку генеральному директору СП “Укрінтерм” Петру Микитовичу Морозу.