Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 308
  • Переглядів: 323

Виявляється, орки – це самоназва росіян: їм це подобається

Ототожнення росіян з орками з’явилося ще наприкінці 1990-х. Власне, то було самоототожнення зі звитяжними орками, які протистояли злобному та підступному Заходу. Йдеться про роман Кіріла Єськова «Останній кільценосець» (1999), який перевертає світ Толкіна догори дриґом.

22040803.jpg

Орки. Кадр із фільму Володар Перстнів: Дві вежі. Фото: New Line Cinema

«Орки» – так дуже часто називають армію РФ та взагалі росіян як таких в українській публіцистиці й у соціальних мережах. Витоки цієї назви наче зрозумілі: масштабні кіноепопеї за мотивами романів британського письменника Джона Толкіна подивилися мільйони глядачів нашої країни.

Ну, а хтось читав самі романи, які спершу з’явилися в низці російських перекладах різної якості та відповідності оригіналу, а потім уже і в українських (втім, книга про подорож Більбо з гномами до гори Еребор, про дракона і битву п’яти військ українською мовою вийшла друком ще у середині 1980-х).

Отож орками російських загарбників назвали не випадково – всі їхні дії недвозначно відповідали настановам служників Абсолютного Зла у книгах Толкіна і фільмах за його романами.

Але, як нерідко буває, це ще не все. Виявляється, у «великій російській культурі» ще наприкінці 1990-х з’явилося ототожнення росіян з орками. Власне, то було самоототожнення зі звитяжними орками, які протистояли зловмисному і підступному Заходу. Ідеться про роман Кіріла Єськова «Останній кільценосець» (1999), який перевертає світ Толкіна догори дриґом.

Думаю, більшості добре відомі романи Толкіна та фільми за ними, а от роман Єськова навряд чи комусь відомий, хоча на початку 2000-х він був перевиданий у Харкові. Тож дозволю собі звернутися до його сюжетів.

Орки (орокуени) у Єськова – не печерні жителі, а степові та пустельні кочовики, а тролі – то племена людей-горців. Гобітів же взагалі не існує – то вигадка гондорців, які прагнули показати себе «білими та пухнастими», а своїх ворогів – демонізувати та сфальшувати пам’ять про них.

Усе інше у романі «Останній кільценосець» підпорядковане заявленій парадигмі – «поганий» Захід (ельфи та союзні їм люди) і «хороший» Схід. Мордор – осердя всесвітнього зла у Толкіна – стає у Єськова передовою технологічно розвиненою державою, а країни Заходу – відсталими феодальними королівствами, які в усьому копіюють ельфів і за взірець мають застійне ельфійське Замор’є («безсмертні землі» у Толкіна). Ба більше: Мордор у Єськова – то «Кузня світу», найбільш політично, промислово і науково розвинена держава Середзем’я, де є парламент, університет, заводи та фабрики, де вчені впритул підійшли до використання електрики і пари, де почали створювати літальні апарати, в тому числі з необмеженою дальністю польоту…

Ясна річ, що Захід в особі Білої ради магів на чолі з екстремістом Гандальфом, який відтіснив від влади прагматика Сарумана, і частина людей під проводом самозванця-авантюриста Арагорна та безумного войовника Еомера прагне зруйнувати Гондор і винищити його населення, передусім світочів прогресу – назгулів. А ельфи тим часом нав’язують «золотій молоді» інших країн свою культуру й орієнтацію на заокеанські цінності… І так далі, і таке інше.

Не треба думати, що роман Єськова був такою собі химерною літературною вправою, зробленою для забавки. Ні, письменник цілком свідомо спробував деконструювати в очах більш-менш освіченої російської аудиторії (а йшлося про десятки тисяч читачів) світ Толкіна, який є складовою демократичної світової культури. Єськов став одним із тих, хто руйнував слабкі спроби європейської інтеграції Росії та, відповідно, європеїзації російської культури. І не випадково роман одержав літературну премію вже після приходу Путіна до влади – він цілком уписався у політичну домінанту.

Нинішня позиція Кіріла Єськова навряд чи може бути названа відверто шовіністичною та прокремлівською. У своєму «Живому журналі» він дозволяє собі обережну іронію щодо найбільших ідіотизмів офіційної пропаганди, проте загалом не виходить за межі того дискурсу, який Ярослав Гашек влучно назвав «обстоюванням поміркованого прогресу в межах чинної законності».

Ну, а яка у РФ «законність», добре відомо, чи не так? А у тієї вельми специфічної читацької спільноти, у якої на рівні підсвідомості відклалося, що орки – це дуже добре, це ті, хто вміє протистояти клятому Заходу, інвективи українських публіцистів щодо «орків-убивць» викликають тільки задоволення… Так, цих персонажів не так багато, проте, по-перше, йдеться про так-сяк освічену публіку, яка займає ті чи інші посади, по-друге, роман Єськова – один із сотень «високохудожніх» творів, у яких оспівується боротьба з осоружним Заходом, по-третє, ототожнення росіян з орками було схвально сприйняте й підтримане колегами-літераторами ще на початку «ери Путіна», і це не слід забувати, коли сьогодні йдеться про «велику російську культуру».

Більше про цей феномен у статті: Чому росіяни ототожнюють себе з орками і Мордором – «Svenska Dagbladet» (Швеція)

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

«Євангеліє Ісуса Хреста» (Львів, «ПІРАМІДА», 2017 - 596 с. Зладив Ігор Каганець)

Яскравий подарунок для тих, кого любимо – «Євангеліє Ісуса Хреста» (Ігор Каганець, 2017)

Даруючи книги, ми розширюємо коло однодумців. Для придбання цієї книги насамперед треба визначитися з варіантом палітурки книжки (тверда чи м’яка) і кількістю примірників, порахувати загальну...

Останні записи