Важливість: 
2
Росія запускає в Україну, Грузію й Молдову “вірус” конфлікту

Орися Луцевич, аналітик Chatham House (Лондон) займається дослідженням громадянського суспільства та ролі неурядових фáкторів. В нашому регіоні (Україна Молдова, Грузія), коли слабкі державні інститути, велику роль відіграють громадські організації. Активісти, журналісти-розслідувачі виконують функції рушія прогресу в наближенні до європейських норм.

19110606.jpg

Фото Олега Кудріна

Але робити важливі структурні зміни на одному тільки активізмі чи західних грантах –  дуже непросто. Тим більше, що з 2004-2005 років Росія веде агресивну політику, спрямовану на підрив такого прогресу. У дослідженні “Громадянське суспільство під загрозою Росії: підвищення стійкості в Україні, Білорусі та Молдові”, опублікованому англійською та російською мовами у 2018-2019 роках, аналітики дослідили, де є точки вразливості, найбільш використовувані Росією.

Про це Орися Луцевич і розповіла у своєму інтерв'ю для Укрінформ.

Є три найбільш вагомі фактори вразливості. Ну, по-перше, звісно – спровокований Росією конфлікт на Донбасі та викликана ним нестабільність. По-друге – слабка інформаційна безпека поряд зі схильністю до сприйняття російської дезінформації. По-третє – хижацьке та фрагментоване політичне середовище, яке посилює ризики турбулентності з подальшою внутрішньою дестабілізацією.

Те, що наше дослідження зроблене та опубліковане, не означає, що воно завершене та поставлена крапка. Ні, ми продовжуємо цю роботу, моніторинг і пошук правильних стратегій опору негативному впливу ззовні. Державі, суспільству треба мати таку “м’яку інфраструктуру”. Бо існує традиційна інфраструктура – дороги, мости, бомбосховища. А є також інша інфраструктура, не менш потрібна у випадку конфлікту, – суспільна. Тут хочу згадати і про велику проблему, яка існує щодо мобілізації ресурсів в Україні: різні групи людей сприймаються не завжди партнерськи. На жаль, дуже низький рівень довіри, що підриває багато процесів. Ми зараз окремо досліджуватимемо це питання на прикладі останніх подій на Донбасі.

Україна, Грузія та Молдова – єдині на пострадянському просторі, які не будучи членами ЄС та НАТО, тим не менш, мають відносно демократичні виборчі процеси. Зміна влади відбувається в них безкровно, на відміну від Росії, не стоїть питання підбору наступника “лідера” і є певний плюралізм політичної системи,

Звісно, демократія – це не тільки вибори, та все ж вибори – дуже важлива частина демократії. До речі, те, як пройшли останні вибори в Україні, західною аудиторією сприймалося і сприймається з повагою. Те, що держава навіть в умовах війни, конфлікту, який продовжується, в змозі організувати такий відносно чистий виборчий процес.

Але якщо говорити про майбутнє цих трьох країн, які входять до “Східного партнерства” та мають угоди про асоціацію з ЄС, мені здається, що ми й досі надто часто оперуємо парадигмою часів розширення Європейського Союзу 2004 року. І зараз мова в зазначених трьох країнах часто йде про те, щоб на своєму шляху до Європи наздогнати країни Балтії, Польщу.

Гадаю, що ситуація тепер інша, та європейська інтеграція цих країн відбуватиметься вже якось по-іншому. Тому на цей час дуже важлива економічна складова угод про асоціацію. Але найголовніше, як на мене, – досягнення верховенства права. Успішність інтеграції України, Молдови та Грузії до європейського простору визначатиметься мірою узгодження їхніх нормативних систем – саме тоді, коли дійсно запрацює верховенство права.

- А як щодо головних викликів, загроз, які стоять перед ними?

- Безумовно, в усіх них є одна головна загроза. Це – Росія, яка не зацікавлена в реалізації таких проєктів (європейської України, європейської Молдови, європейської Грузії, – ред.). Тому відбувається (з боку Росії — ред.) підтримка та фінансування сил, які в цих країнах виступають проти процесу європейської інтеграції та розколюють суспільство. Таким чином, і Грузія, й Україна, і Молдова мають певний протестний електорат, який створює конфлікт усередині самого суспільства. А в умовах будь-яких змін такий конфлікт подібний до вірусу, що постійно відтягує якусь частину енергії та зусиль. Тому важливо, щоб у цих країнах був певний рівень опору. І ми досліджуємо рівень резилієнсу – є такий англомовний термін “Resilience”. Українською ми його перекладаємо, як “стійкість”. Отже, у Chatham House є проєкт дослідження такої стійкості. Тільки набір країн дещо інший: Україна, Білорусь та Молдова. (На Грузію, на жаль, коштів не вистачило, хоча, звісно, дуже цікаво було б і її розглянути).

- Як виникла ідея такого дослідження?

- Взагалі поняття резилієнсу прийшло з інших дисциплін і стосувалося екологічних, природних катастроф. От наприклад, стався землетрус, і як суспільство після нього може дати собі раду. Тут як приклад можу навести відоме дослідження “The 100 Resilient Cities”, здійснене на замовлення Фонду Рокфеллера. Воно розглядає, як вибудовувати системи, які допомагали б витримувати різні кризи – від потопу до кібератаки на місто. У таких дослідженнях спеціалісти визначають, які є важливі якості побудови самої співпраці суспільства, як мають бути залучені у випадках негараздів різні верстви, різні структури, державні, недержавні, бізнес. Усі мають бути готові до різних сценаріїв, мати плани на випадок реалізації якогось із них. Треба навіть проводити тренування для того, щоб за умов небезпеки можна було швидко мобілізувати ресурси.

- Якесь з українських міст в ту сотню потрапило?

- На жаль, ні. З регіону, який ми розглядаємо, там тільки Тбілісі... А якщо застосувати цей підхід до соціально-політичної сфери, то можна розглядати стійкість суспільств. Тому що російські цілі щодо зазначених країн найближчим часом не зміняться. З іншого боку, “європейські апетити” у цих країнах швидко не зростуть. Тому цим країнам треба буде проходити складний та довгий шлях.

 

 

 

Наші інтереси: 

Знати думку західних аналітиків.

Гравець: 
Олена Каганець
 
Форум Підтримати сайт Довідка