У мемуарах, які побачили світ у 2012 році, Антон Варварич, полковник ГРУ у відставці і колишній відповідальний фунціонер партії «Батьківшина», розповідає про події «померанчевої революції», в яких брав безпосередню участь, та про політичний авантюризм і зловживання з боку керівництва партії «Батьківщина».
Наприкінці 2001 року почалась нова виборча компанія по виборам до Верховної Ради четвертого скликання. Вперше ці вибори відбувалися за новою схемою: половину депутатів (225 чол.) обирали за партійними списками, а половину – за старою мажоритарною системою. У виборах брали участь 35 партій і політичних об’єднань. (А всього в Україні на цей час було зареєстровано аж 180 партій!). Аби відчувати себе причетним до подій, які тут відбувалися, запропонував свої послуги блоку партій Юлії Тимошенко. Чому саме їй? По-перше, тому, що мене влаштовувала програма партії, по-друге, я добре знав більшість лідерів цього об’єднання (Анатолія Матвієнка; Василя Онопенка; Сергія Головатого; Григорія Омельченка; колишніх послів Левка Лук’яненка, Сергія Комісаренка і Олега Білоруса; Анатолія Єрмака; Степана Хмару і багатьох інших. Частину цих осіб я знав ще по роботі в МЗС чи Державному інноваційному фонді. Ці діячі відверто були налаштовані проти нинішньої влади, що цілком відповідало і моїм власним поглядам. До того ж, лідер блоку Юлія Володимирівна Тимошенко чимось нагадувала мені Олександра Руцького, до створення партії якого «Свободная Россия» свого часу я доклав чимало зусиль. Деякий час щодня розповсюджував до 200 екземплярів газет «Слово Батьківщини» і «Патріот України». І нарешті 18 січня вирішив вступити до партії «Батьківщина».
Незабаром мене було рекомендовано на посаду Голови виборчої дільниці. Вибори 31 березня [2002 р. – В.Ф.] видалися надзвичайно важкими. По-перше тому, що ця схема ще не була детально опрацьованою. По друге, п’ять бюлетенів з понад 30 назвами суб’єктів виборчого процесу кожний вимагали тривалого часу для їх видачі і тривалої роботи виборця у кабіні для голосування. П’ять встановлених кабін могли забезпечити таємність волевиявлення лише половині виборців, що викликало чимало нарікань і зауважень з боку численних закордонних і українських спостерігачів від інших партій за ходом голосування.
До Верховної Ради пройшли шість блоків, що подолали 4% бар’єр: “Наша Україна” Віктора Ющенка, компартія Петра Симоненка, блок Юлії Тимошенко, соцпартія Олександра Мороза і дві пропрезидентські партії – “За єдину Україну” (або як її інакше називали опоненти – “За єдУ”) Володимира Литвина і соціал-демократична партія (об’єднана) Віктора Медведчука («Нарциса»). На районній партійній конференції партії, яка відбулася 27 червня, мене обрали до бюро районної партійної організації і делегатом на міську конференцію...
За даними перепису населення у 2001 році (округлено):
все зайняте населення у Києві - 1.100 тисяч,
вищі державні службовці, керівники - 170 тисяч,
професіонали, фахівці, - 450 тисяч,
працівники сфери обслуговування і торгівлі - 125 тисяч,
члени колективних підприємств - 30 тисяч,
пенсіонери (у тому числі і працюючі) - 500 тисяч,
виборці з вищою освітою - 1.130 тисяч,
виборці з середньою освітою - 800 тисяч,
взяли участь у виборах 2002 року - 61%,
бюлетені визнані недійсними - 3,5%,
виборці, які не підтримали жодного кандидата - 4%,
проголосували за “Нашу Україну” - 28%,
- “ - за блок Юлії Тимошенко - 13%,
- “ - за партію “Єдність” - 12%,
- “ - за комуністів - 9%,
- - “ - за соціалістів, соціал-демократів, блок Вітренко – по 4%.
інші партії в Києві прохідного балу не набрали.
В Україні найбільш харизматичною людиною і активним політиком у ці роки була Юлія Володимирівна Тимошенко.
Коротенькі відомості з її біографії:
Народилася у 27 листопада 1960 року у Дніпропетровську. Батько – Володимир Абрамович Григян залишив сім’ю, коли дівчина мала всього 3 роки. Освіту здобувала у Дніпропетровську. У 1984 році з відзнакою закінчила економічний факультет державного університету по спеціальності економіст-кібернетик. Кандидат економічних наук, має понад 50 наукових праць. Працювала інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному заводі.) Незалежність України зустріла в ранзі генерального директора корпорації «Український бензин» (КУБ). А взагалі займатися бізнесом почала ще у 1988 році. У 1995 році – президент корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). Політикою почала займатися з 1996 року, коли у неї виникли неприємності з владою. Президентом в Україні у цей час був Леонід Данилович Кучма, обраний на цю посаду 10 липня 1994 року.
У 1997 році Тимошенко вперше обирається народним депутатом України від Кіровоградщини. У 1998 – вдруге стає народним депутатом. Цікаво, що у цьому ж році Тимошенко отримує орден Варвари Великомучениці. У грудні 1999 стає лідером Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» і віце-прем’єром з питань паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) в уряді В. Ющенка. У липні 2000 року арештовують її чоловіка – одного з керівників ЄЕСУ. У січні 2001 року її відправляють у відставку, а в лютому – арештовують. В Лук’янівському СІЗО її протримали більше місяця. Численні акції протесту змусили владу звільнити Юлю.
Саме біля СІЗО я вперше зустрівся і познайомився з народним депутатом, академіком Михайлом Антоновичем Павловським – першим заступником голови партії і головою Київської міської організації партії «Батьківщина». Знайомство з цією людиною стало основною причиною підтримки з мого боку акцій протесту проти існуючої влади, зокрема пов’язаних з загибеллю журналіста незалежної Інтернет-газети «Українська правда» Георгія Гонгадзе.
У вересні 2001 року Тимошенко стає лідером акції «Україна без Кучми». В січні 2002 року я став членом створеного нею Всеукраїнського об’єднання – партії «Батьківщина» (Партійний квиток № 027967, виданий 28.01.2002 р.).
Кілька років мене обирали членом бюро Печерської районної партійної організації м. Києва.
У березні 2002 Тимошенко та її блок пройшли до парламенту, набравши 7,2% голосів. Восени 2002 Тимошенко бере активну участь в акціях протесту «Повстань, Україно». Крім повсякденної роботи з залучення і прийняття в партію нових членів, участі у створенні нових осередків, проведенні зібрань і конференцій, агітації за кандидатів у депутати від партії, проведенні організованих партією акцій, я ще був головою однією з найбільших в Печерському районі дільничної виборчої комісії. Перш за все брав за приклад роботу згадуваного вище народного депутата Павловського М.А., який, не дивлячись на зайнятість, виступав майже на кожному масовому мітингу. Люди слухали його з захопленням і масово йшли в партію. З великою пошаною до цієї людини і з не аби-якою гордістю згадую, що мені довелося бути його помічником-консультантом (Посвідчення Верховної Ради України №397/39).
Прикро, що він рано пішов з життя (26 лютого 2004 року). На першу річницю з дня його смерті в газеті «Майдан» була надрукована моя стаття: «Пам’яті Павловського Михайла Антоновича, Голови Київської міської організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», члена президії Політради партії, заступника голови партії».
***
У 2004 році блок партій Юлії Тимошенко і блок Ющенка «Наша Україна» створили коаліцію «Сила народу» для підтримки кандидатури В. Ющенка на виборах президента України. Опонентом Ющенка був Віктор Янукович (1950 року народження в Єнакієво, Донецька область), призначений Кучмою в листопаді 2002 року Прем’єр-міністром України. В квітні 2003 року Янукович стає головою Партії регіонів. Зважаючи на те, що Кучма не міг втретє бути обраним на посаду президента, підтримка ним двічі засудженого (в 1967 р. за грабіжництво і у 1970 р. за завдання тілесних ушкоджень середньої важкості) Януковича свідчила про те, що курс Кучми на повернення до тоталітаризму і знищення незалежності України продовжуватиметься. Сфальсифіковані за радянським сценарієм вибори президента, на яких нібито переміг Янукович, який до речі більше влаштовував Москву, ніж Ющенко, призвели 22 листопада 2004 року до масового вибуху національного протесту, названого помаранчевою революцією, через помаранчевий колір передвиборних агітаційних матеріалів.
Ситуація в Україні в цей час стала аж занадто напруженою, що нагадувала московську десятилітньої давнини. Влада готова була застосувати силу для придушення масових виступів населення. Але чи вистачило б у неї глузду і можливостей для розгону мільйонних демонстрацій по всій країні?
Ось лише кілька витягів з преси за 24 і 25 листопада 2004 року:
«Через Харків в напрямку Києва їдуть 14 спецпоїздів поза розкладом, у складі 20 вагонів кожен, вщент заповнені людьми...» (це на підтримку Януковича).
«... По бульвару Лесі Українки з боку Видубичів у напрямку Центральної виборчої комісії і центру Києва рухаються десятки автобусів, в яких знаходяться озброєні міліціонери і невідомі люди...» (це теж провладні сили).
«Сьогодні, близько 18.00 у Київ будуть введені танки. Орієнтовно, це буде техніка розташованої в Острі (40 км. від Києва) танкової дивізії...» (важко сказати за кого вони).
«Учора в 14.30. миколаївський загін спеціального призначення «Беркут» відмовився виконувати накази, якими їх змушували „тиснути” на учасників акції в підтримку Віктора Ющенка...»
«Як повідомляє Інтерфакс-Україна, кандидат в Президенти України Віктор Ющенко закликав керівників Збройних сил і правоохоронних структур заборонити всім підлеглим застосовувати зброю проти народу, а військовослужбовців і міліціонерів закликав стати на захист народу...»
«Київ. 24 листопада. УНІАН. Посилено готовність російських військ на східний ділянці кордону з Україною. Про це у телефоній розмові з кореспондентом УНІАН повідомив представник Посольства Росії в Україні, який побажав залишитися неназваним...»
«Політрада коаліції «Сила народу» прийняла рішення про створення комендатури Акції Свободи. Про це учасникам мітингу на Майдані Незалежності сказав народний депутат України Юрій Луценко, повідомляє «ЛІГАБізнесІнформ».
«Керівництво Західного оперативного командування просить політиків не втягувати армію в громадянський конфлікт».
"Київ. 25 листопада. УНІАН. Володимир ПУТІН направив вітальне послання Віктору ЯНУКОВИЧУ у зв'язку з його обранням президентом України, повідомляє РІА "Новости" з посиланням на прес-службу президента РФ".
«У Сумах людей, що мітингують, другий день розганяють водометами... Студентів, дітей, робітників обливають крижаною водою на морозі. Не мовчіть. Хай всі знають, що відбувається в регіонах!...»
«Харків. 25 листопада. УНІАН. У Харкові створено комітет національного порятунку. Як передає кореспондент УНІАН, про це було оголошено на мітингу протесту, який зараз розпочався в центрі міста – на майдані Свободи. Близько 20 тис. учасників гучними оваціями привітали це рішення»...
«Київ. 25 листопада. УНІАН. За даними, що надійшли в ніч з 24 на 25 листопада, два вантажні автомобілі перекрили автопровід у напрямку Донецьк-Київ в районі міста Сміла Черкаської області, для того щоб бритоголові молодчики, яких везуть на підтримку Віктора Януковича, не змогли потрапити до столиці».
«Київ. 25 листопада. УНІАН. Прихильники Віктора ЮЩЕНКА - мешканці наметового містечка біля Адміністрації Президента України повідомляють, що сьогоднішня ніч пройшла спокійно».
«Київ. 25 листопада. УНІАН. Біля Адміністрації Президента, що на вулиці Банковій, з боку Інститутської, ночують близько трьох тисяч прихильників Віктора ЮЩЕНКА, - учасників акції громадської непокори, в основному студенти».
«Київ. 24 листопада. УНІАН. Комітет національного порятунку, створений Координаційною радою блоків політичних сил, які виступають на підтримку Віктора ЮЩЕНКА, ухвалив рішення про оголошення всеукраїнського політичного страйку...»
І таких повідомлень, і не тільки з засобів масової інформації, а переважно від учасників мітингів з різних міст України щодня надходили десятки, а то й сотні…Чи не досить цього, щоб уявити собі реальну ситуацію тих днів у Києві та і в цілому по Україні?..
Натовп – це динаміт: досить невеличкої шпаринки, і зупинити події, які могли розгорнутися, було б неможливо... Об’єднані в „Товаристві українських офіцерів” патріотично налаштовані військовослужбовці запасу (до яких, звичайно, належав і я) відразу запропонували свої послуги Комітету національного порятунку.
Скрізь, де відбувалися мітинги, були присутні наші люди, які роз’яснювали ситуацію, намагаючись направити її у спокійне русло. Витримка була нашим козирем. Спостерігачі на своїх машинах чергували на всіх дорогах, що вели у Київ, негайно повідомляючи про пересування військових чи міліцейських підрозділів. Були і агітатори, на яких покладалось завдання вступати в переговори з людьми, яких могли застосувати для розгону демонстрантів. Я входив до складу аналітичної групи, яка оцінювала всю інформацію, що надходила, і щогодини доповідала в штаб Комітету національного порятунку, який знаходився в Будинку профспілок на Майдані Незалежності.
Ще однією проблемою, яку необхідно було розв’язати, була фальсифікація підрахунку голосів на виборах Президента. За радянською звичкою, прихильниками якої були Кучма і Янукович, результат виборів визначався тим, хто і як підраховував голоси... Як нам стало відомо, в Кабміні був встановлений нелегальний сервер, на якій поступали доповіді з територіальних виборчих комісій. До подачі документів в ЦВК в них вносились відповідні корективи. При сучасних можливостях друку навіть фальшивих грошових купюр, підмінити одні документи іншими не було надзвичайно складною задачею. Дійсні документи негайно знищувались. Перерахувати мільйони бюлетенів було практично неможливо. Розбіжності були очевидні, але довести це можна було лише через суд, а це вимагало часу. За рішенням Комітету національного порятунку були перекриті всі входи і виходи до приміщень Кабміну, адміністрації Президента і Верховної Ради. Але підземні переходи, які їх з’єднували мали ще й таємні виходи... За часів роботи в Міністерстві закордонних справ, Державному інноваційному фонді мені доводилось цілком офіційно користуватися підземними переходами. За допомогою тих, хто теж був з ними знайомий, вдалось скласти схему можливих таємних виходів. І біля них були встановлені пікети. І таки вдалося перехопити вантажівку, яка під снігом вивозила документи. Ці документи стали важливим додатковим свідченням в суді, який змушений був визнати фальсифікацію виборів...
Це були важкі дні і безсонні ночі, які тривали аж до перемоги Віктора Ющенка у другому турі виборів. Слава Богу, серйозних ексцесів вдалось уникнути.
«Згідно з рішенням комітету Національного порятунку № 320 від 28 лютого 2005 року Варварич Антон Миколайович нагороджений почесною відзнакою «Учасник акції громадської непокори «Помаранчева революція».
Для мене ця нагорода, яка нагадує звичайну медаль, чи не найдорожча з отриманих за все життя.
***
Ну, а як же «Батьківщина»? Зрозуміло, що для організації партійної роботи необхідні гроші. Вони потрібні для оплати роботи керівників районних, міських і обласних організацій, видання газет і агітаційних матеріалів, оренди офісних приміщень і автотранспорту, організації мітингів, різного роду акцій, оплати відряджень, транспортні витрати і т.ін. Чим більше грошей, тим якіснішою і ефективнішою буде партійна діяльність. Державної підтримки для 140 партій, як колись для КПРС, звісно немає. Членські внески покрити всі витрати не зможуть. Єдина надія на благодійні пожертвування бізнесменів, зацікавлених в приході до влади тієї чи іншої партії, яка лобіюватиме їхні інтереси. Вони хотіли б і особисто потрапити до парламенту. Для цього за партію повинні проголосувати не менше 3% виборців. А це означає, що в парламент потрапить всього 12-15 депутатів з 450. За досвідом, кожне «прохідне» місце в списку коштує не менше 10 млн. у.о. (доларів США чи євро). Та це ще не все. За «благодійника» повинні проголосувати делегати районної чи міської партійної конференції. А у них є свої кандидати в депутати. Виникає конфлікт інтересів, розв’язати який демократичним шляхом, без порушення статуту партії, фактично не можливо. От і створюються нові осередки, які проводять свої конференції, висувають своїх кандидатів. А осередки, створені на ідеологічних засадах, оголошуються недійсними… Виходить, що в депутатах ходять одні олігархи, до яких інтереси народу ніякого відношення не мають. Вони не дотримуються ідеологічних принципів, готові за гроші перекинутись до будь-якої фракції Саме через це і була розпущена Верховна Рада V cкликання. Але для чого тоді писати статут організації, який не дотримується? За такими статутами навіть партію можна продати. Голову організації ні переобрати ні звільнити не можна. Але за гроші він готовий віддати цю посаду тому, хто більше заплатить. От і уявіть собі склад сучасної Верховної Ради: голови партій і блоків, а решта – олігархи. І «Батьківщина» - характерний у цьому приклад. Коли 23 червня 2005 року перед Кабміном зібралися легітимно обрані представники Одеської, Львівської, Дніпропетровської, Херсонської обласних партійних організацій (кілька сот чоловік), то Юля – на той час Прем’єр-міністр – до них не вийшла, а вислала свою слухняну «гвардію». А сама заявила: «Це не члени нашої організації. Своїх людей ми знаємо»... Зустріч закінчилась масовим спаленням партійних квитків перед Кабміном.
***
В грудні 2003 року ( ще за життя Павловського) на V конференції київської міської партійної організації мене майже одноголосно було обрано головою контрольно-ревізійної комісії.
Доводилось докладати багато зусиль, щоб в усіх десяти районних партійних організаціях дотримувались статутних норм. Серед проблем були й пов’язані з проникненням в ряди організації кримінальних злочинців, які використовували партійні гроші у своїх інтересах, посилаючись на авторитет партії, укладали вигідні для себе угоди. Були і заслані службами безпеки провокатори і шпигуни. Звичайно, СБУ повинна знати, що робиться в сильній, а тим більше опозиційній до уряду партії. Але ж вони заважали партійній роботі: не виконували рішення, зривали акції, викрадали списки членів і т.п. Доводилося виключати їх з партійної організації. Без підтримки Павловського робити це ставало все важче. Мої листи до Виконавчого комітету партії (Федорчук) і Центральної контрольно-ревізійної комісії (Чичков) залишались без відповіді.
Ось один з документів того часу:
«Довожу до Вашого відома про грубі порушення статутних норм партії, які останнім часом мають місце в роботі бюро Київської міської партійної організації.
25 травня 2005 року відбулось засідання бюро КМПО, на якому розглядався ряд організаційних питань, пов’язаних з персональними справами керівних ланок деяких районних партійних організацій. Бюро, на яке були запрошені лише спеціально підібрані особи, проводилось утаємничено, з намаганням не допустити витоку небажаної інформації. Про це свідчить той факт, що перший заступник голови КМПО Пшенишнюк А.С., відкриваючи зібрання, в грубій формі повідомив бюро про те, що мене на засідання не запрошували, а також поцікавився тим звідки мені стало відомо про скликання бюро і про те, які питання на ньому будуть розглядатися. На моє зауваження про те, що згідно Статуту партії (п. 4.7) і Положення про ревізійну комісію територіального осередку партії... (п. 2.2.) я як голова контрольно-ревізійної комісії КМПО маю право брати участь «в роботі загальних зборів (конференцій), засіданнях бюро відповідних територіальних партійних організацій», сказав, що він про це не знає. Головуючий на засіданні ВО Голови КМПО Семинога А.І. вирішив поставити питання на голосування. (Три – “за”, три - “проти” і троє - “утримались”. Через те, що рішення вважалось не прийнятим, Семинога запропонував переголосувати. При повторному голосуванні двоє - “за”, четверо – “проти”). Коли я показав відповідні документи, Семинога визнав помилку, але пославшись на те, що рішення вже прийняте, відміняти його не став. (?).
(Цікаво, що в роботі бюро брав участь куратор КМПО Андрєєв С.В., який жодним словом не обмовився про явне порушення статутних вимог, хоча свого часу, захищаючи кримінального злочинця Громея, він палко доводив необхідність дотримуватися саме цих норм).
Про грубі порушення Пшенишнюком А.С. статутних вимог партії свідчать і інші факти. Так, коли в лютому місяці контрольно-ревізійна комісія, зазделегідь попередивши Пшенишнюка про перевірку, згідно плану роботи, партійної документації КМПО і узгодивши з ним дату перевірки, зібралась на засідання, Пшенишнюк відмовився пред’явити документи для перевірки. Були випадки, коли, знаючи про реальний стан справ в районних організаціях, Пшенишнюк давав вказівки окремим головам РПО не пред’являти членам контрольно-ревізійних комісій документи для перевірки. Відводячи удар від своїх улюбленців і переслідуючи тих, хто іноді вказує на недоліки в роботі КМПО, Пшенишнюк створює атмосферу підлабузництва, нетерпимості і вседозволенності. Так, не криючись, він попередив усіх, що «не залишить в партії жодного, хто зустрічався з Турчиновим чи Шкілем». І, здається, свого слова він дотримується. Основний наголос він робить на паперову докуменацію, а не на реальний стан справ, не залишаючи у голів часу на роботу з людьми.
Користуючись приводом, хочу висловити думку числених членів партії про порушення програмних засад партії. Прийом в нашу партію “яблучників” цілком нормальне явище, але на якій підставі їх зразу призначати в керівні органи партії? Бізнес повинен допомагати утверджувати в країні нашу політику, а не проводити в партії Тимошенко власну. Те саме можна сказати і про невиправдано прискорене формування “фракцій БЮТ” в місцевих органах влади, і не тільки з членів партії, а й з так званих “прихильників”. У ці фракції ввійдуть всі, хто хоче залишитись “біля корита” і після наступних виборів. То що ж зміниться? І ніякої роботи з підбору і підготовки кандидатів в депутати з перевірених партійних кадрів.
26 травня 2005 року
А. Варварич»
Аналогічна заява була подана голові Центральної Контрольно-ревізійної комісії Чичкову В.М. Ідейно ворожі демократії та й Україні люди були навіть у вищому партійному керівництві. Здебільшого це колишня комуністична номенклатура, яка відома підлабузництвом перед начальством і хамським ставленням до підлеглих... До речі, Чичков і сімнадцять інших бізнесменів, щоб повернути витрачені на вибори гроші, зрадили партійну фракцію у п’ятому скликанні Верховної Ради, перебігши за гроші до фракції регіоналів. Отаке то керівництво було в партії «Батьківщина»!
Після того, як мене – голову контрольно-ревізійної комісії – не пустили на конференцію, бо боялись мого виступу, я зрозумів, що робити в «Батьківщині» мені більше немає чого.
Після «Батьківщини» я зосередив свою увагу на роботі у двох всеукраїнських громадських об’єднаннях: «Патріот – захисник Батьківщини» і «Товариство українських офіцерів». Організація «Патріот...» народилася у наметовому містечку в грудні 2004 року…
Джерела:
Варварич А. Житіє... на зламі тисячоліть (Роздуми полковника ГРУ). - К.: "Акваріум - TERRA", 2012. - 408 с., іл.
Зареєстровані на «Народному Оглядачі» гравці можуть завантажити версію мемуарів А.М. Варварича у PDF-форматі за посиланням в його блозі:
https://www.ar25.org/node/38527
(Варварич А. Житіє… на зламі тисячоліть (Роздуми полковника ГРУ). – К.: Видавництво «Марія», 2015. – 408 с., іл. – (Спецслужбы в войнах ХХ века) / Електронна версія. ISBN 978-966-97441-2-8)
Архів Військово-історичного товариства "СПАДЩИНА".
Наші інтереси:
Захист України від продажних політиків і російського впливу на президентські вибори!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Полковник ГРУ про блиск і ницість керівництва партії «Батьківщина»
Світ:
Спецтема:
У мемуарах, які побачили світ у 2012 році, Антон Варварич, полковник ГРУ у відставці і колишній відповідальний фунціонер партії «Батьківшина», розповідає про події «померанчевої революції», в яких брав безпосередню участь, та про політичний авантюризм і зловживання з боку керівництва партії «Батьківщина».
02a-varvarich.jpg
Наприкінці 2001 року почалась нова виборча компанія по виборам до Верховної Ради четвертого скликання. Вперше ці вибори відбувалися за новою схемою: половину депутатів (225 чол.) обирали за партійними списками, а половину – за старою мажоритарною системою. У виборах брали участь 35 партій і політичних об’єднань. (А всього в Україні на цей час було зареєстровано аж 180 партій!). Аби відчувати себе причетним до подій, які тут відбувалися, запропонував свої послуги блоку партій Юлії Тимошенко. Чому саме їй? По-перше, тому, що мене влаштовувала програма партії, по-друге, я добре знав більшість лідерів цього об’єднання (Анатолія Матвієнка; Василя Онопенка; Сергія Головатого; Григорія Омельченка; колишніх послів Левка Лук’яненка, Сергія Комісаренка і Олега Білоруса; Анатолія Єрмака; Степана Хмару і багатьох інших. Частину цих осіб я знав ще по роботі в МЗС чи Державному інноваційному фонді. Ці діячі відверто були налаштовані проти нинішньої влади, що цілком відповідало і моїм власним поглядам. До того ж, лідер блоку Юлія Володимирівна Тимошенко чимось нагадувала мені Олександра Руцького, до створення партії якого «Свободная Россия» свого часу я доклав чимало зусиль. Деякий час щодня розповсюджував до 200 екземплярів газет «Слово Батьківщини» і «Патріот України». І нарешті 18 січня вирішив вступити до партії «Батьківщина».
Незабаром мене було рекомендовано на посаду Голови виборчої дільниці. Вибори 31 березня [2002 р. – В.Ф.] видалися надзвичайно важкими. По-перше тому, що ця схема ще не була детально опрацьованою. По друге, п’ять бюлетенів з понад 30 назвами суб’єктів виборчого процесу кожний вимагали тривалого часу для їх видачі і тривалої роботи виборця у кабіні для голосування. П’ять встановлених кабін могли забезпечити таємність волевиявлення лише половині виборців, що викликало чимало нарікань і зауважень з боку численних закордонних і українських спостерігачів від інших партій за ходом голосування.
До Верховної Ради пройшли шість блоків, що подолали 4% бар’єр: “Наша Україна” Віктора Ющенка, компартія Петра Симоненка, блок Юлії Тимошенко, соцпартія Олександра Мороза і дві пропрезидентські партії – “За єдину Україну” (або як її інакше називали опоненти – “За єдУ”) Володимира Литвина і соціал-демократична партія (об’єднана) Віктора Медведчука («Нарциса»). На районній партійній конференції партії, яка відбулася 27 червня, мене обрали до бюро районної партійної організації і делегатом на міську конференцію...
За даними перепису населення у 2001 році (округлено):
В Україні найбільш харизматичною людиною і активним політиком у ці роки була Юлія Володимирівна Тимошенко.
Коротенькі відомості з її біографії:
Народилася у 27 листопада 1960 року у Дніпропетровську. Батько – Володимир Абрамович Григян залишив сім’ю, коли дівчина мала всього 3 роки. Освіту здобувала у Дніпропетровську. У 1984 році з відзнакою закінчила економічний факультет державного університету по спеціальності економіст-кібернетик. Кандидат економічних наук, має понад 50 наукових праць. Працювала інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному заводі.) Незалежність України зустріла в ранзі генерального директора корпорації «Український бензин» (КУБ). А взагалі займатися бізнесом почала ще у 1988 році. У 1995 році – президент корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). Політикою почала займатися з 1996 року, коли у неї виникли неприємності з владою. Президентом в Україні у цей час був Леонід Данилович Кучма, обраний на цю посаду 10 липня 1994 року.
У 1997 році Тимошенко вперше обирається народним депутатом України від Кіровоградщини. У 1998 – вдруге стає народним депутатом. Цікаво, що у цьому ж році Тимошенко отримує орден Варвари Великомучениці. У грудні 1999 стає лідером Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» і віце-прем’єром з питань паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) в уряді В. Ющенка. У липні 2000 року арештовують її чоловіка – одного з керівників ЄЕСУ. У січні 2001 року її відправляють у відставку, а в лютому – арештовують. В Лук’янівському СІЗО її протримали більше місяця. Численні акції протесту змусили владу звільнити Юлю.
Саме біля СІЗО я вперше зустрівся і познайомився з народним депутатом, академіком Михайлом Антоновичем Павловським – першим заступником голови партії і головою Київської міської організації партії «Батьківщина». Знайомство з цією людиною стало основною причиною підтримки з мого боку акцій протесту проти існуючої влади, зокрема пов’язаних з загибеллю журналіста незалежної Інтернет-газети «Українська правда» Георгія Гонгадзе.
У вересні 2001 року Тимошенко стає лідером акції «Україна без Кучми». В січні 2002 року я став членом створеного нею Всеукраїнського об’єднання – партії «Батьківщина» (Партійний квиток № 027967, виданий 28.01.2002 р.).
Кілька років мене обирали членом бюро Печерської районної партійної організації м. Києва.
У березні 2002 Тимошенко та її блок пройшли до парламенту, набравши 7,2% голосів. Восени 2002 Тимошенко бере активну участь в акціях протесту «Повстань, Україно». Крім повсякденної роботи з залучення і прийняття в партію нових членів, участі у створенні нових осередків, проведенні зібрань і конференцій, агітації за кандидатів у депутати від партії, проведенні організованих партією акцій, я ще був головою однією з найбільших в Печерському районі дільничної виборчої комісії. Перш за все брав за приклад роботу згадуваного вище народного депутата Павловського М.А., який, не дивлячись на зайнятість, виступав майже на кожному масовому мітингу. Люди слухали його з захопленням і масово йшли в партію. З великою пошаною до цієї людини і з не аби-якою гордістю згадую, що мені довелося бути його помічником-консультантом (Посвідчення Верховної Ради України №397/39).
Прикро, що він рано пішов з життя (26 лютого 2004 року). На першу річницю з дня його смерті в газеті «Майдан» була надрукована моя стаття: «Пам’яті Павловського Михайла Антоновича, Голови Київської міської організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», члена президії Політради партії, заступника голови партії».
***
У 2004 році блок партій Юлії Тимошенко і блок Ющенка «Наша Україна» створили коаліцію «Сила народу» для підтримки кандидатури В. Ющенка на виборах президента України. Опонентом Ющенка був Віктор Янукович (1950 року народження в Єнакієво, Донецька область), призначений Кучмою в листопаді 2002 року Прем’єр-міністром України. В квітні 2003 року Янукович стає головою Партії регіонів. Зважаючи на те, що Кучма не міг втретє бути обраним на посаду президента, підтримка ним двічі засудженого (в 1967 р. за грабіжництво і у 1970 р. за завдання тілесних ушкоджень середньої важкості) Януковича свідчила про те, що курс Кучми на повернення до тоталітаризму і знищення незалежності України продовжуватиметься. Сфальсифіковані за радянським сценарієм вибори президента, на яких нібито переміг Янукович, який до речі більше влаштовував Москву, ніж Ющенко, призвели 22 листопада 2004 року до масового вибуху національного протесту, названого помаранчевою революцією, через помаранчевий колір передвиборних агітаційних матеріалів.
Ситуація в Україні в цей час стала аж занадто напруженою, що нагадувала московську десятилітньої давнини. Влада готова була застосувати силу для придушення масових виступів населення. Але чи вистачило б у неї глузду і можливостей для розгону мільйонних демонстрацій по всій країні?
Ось лише кілька витягів з преси за 24 і 25 листопада 2004 року:
«Через Харків в напрямку Києва їдуть 14 спецпоїздів поза розкладом, у складі 20 вагонів кожен, вщент заповнені людьми...» (це на підтримку Януковича).
«... По бульвару Лесі Українки з боку Видубичів у напрямку Центральної виборчої комісії і центру Києва рухаються десятки автобусів, в яких знаходяться озброєні міліціонери і невідомі люди...» (це теж провладні сили).
«Сьогодні, близько 18.00 у Київ будуть введені танки. Орієнтовно, це буде техніка розташованої в Острі (40 км. від Києва) танкової дивізії...» (важко сказати за кого вони).
«Учора в 14.30. миколаївський загін спеціального призначення «Беркут» відмовився виконувати накази, якими їх змушували „тиснути” на учасників акції в підтримку Віктора Ющенка...»
«Як повідомляє Інтерфакс-Україна, кандидат в Президенти України Віктор Ющенко закликав керівників Збройних сил і правоохоронних структур заборонити всім підлеглим застосовувати зброю проти народу, а військовослужбовців і міліціонерів закликав стати на захист народу...»
«Київ. 24 листопада. УНІАН. Посилено готовність російських військ на східний ділянці кордону з Україною. Про це у телефоній розмові з кореспондентом УНІАН повідомив представник Посольства Росії в Україні, який побажав залишитися неназваним...»
«Політрада коаліції «Сила народу» прийняла рішення про створення комендатури Акції Свободи. Про це учасникам мітингу на Майдані Незалежності сказав народний депутат України Юрій Луценко, повідомляє «ЛІГАБізнесІнформ».
«Керівництво Західного оперативного командування просить політиків не втягувати армію в громадянський конфлікт».
"Київ. 25 листопада. УНІАН. Володимир ПУТІН направив вітальне послання Віктору ЯНУКОВИЧУ у зв'язку з його обранням президентом України, повідомляє РІА "Новости" з посиланням на прес-службу президента РФ".
«У Сумах людей, що мітингують, другий день розганяють водометами... Студентів, дітей, робітників обливають крижаною водою на морозі. Не мовчіть. Хай всі знають, що відбувається в регіонах!...»
«Харків. 25 листопада. УНІАН. У Харкові створено комітет національного порятунку. Як передає кореспондент УНІАН, про це було оголошено на мітингу протесту, який зараз розпочався в центрі міста – на майдані Свободи. Близько 20 тис. учасників гучними оваціями привітали це рішення»...
«Київ. 25 листопада. УНІАН. За даними, що надійшли в ніч з 24 на 25 листопада, два вантажні автомобілі перекрили автопровід у напрямку Донецьк-Київ в районі міста Сміла Черкаської області, для того щоб бритоголові молодчики, яких везуть на підтримку Віктора Януковича, не змогли потрапити до столиці».
«Київ. 25 листопада. УНІАН. Прихильники Віктора ЮЩЕНКА - мешканці наметового містечка біля Адміністрації Президента України повідомляють, що сьогоднішня ніч пройшла спокійно».
«Київ. 25 листопада. УНІАН. Біля Адміністрації Президента, що на вулиці Банковій, з боку Інститутської, ночують близько трьох тисяч прихильників Віктора ЮЩЕНКА, - учасників акції громадської непокори, в основному студенти».
«Київ. 24 листопада. УНІАН. Комітет національного порятунку, створений Координаційною радою блоків політичних сил, які виступають на підтримку Віктора ЮЩЕНКА, ухвалив рішення про оголошення всеукраїнського політичного страйку...»
І таких повідомлень, і не тільки з засобів масової інформації, а переважно від учасників мітингів з різних міст України щодня надходили десятки, а то й сотні…Чи не досить цього, щоб уявити собі реальну ситуацію тих днів у Києві та і в цілому по Україні?..
Натовп – це динаміт: досить невеличкої шпаринки, і зупинити події, які могли розгорнутися, було б неможливо... Об’єднані в „Товаристві українських офіцерів” патріотично налаштовані військовослужбовці запасу (до яких, звичайно, належав і я) відразу запропонували свої послуги Комітету національного порятунку.
Скрізь, де відбувалися мітинги, були присутні наші люди, які роз’яснювали ситуацію, намагаючись направити її у спокійне русло. Витримка була нашим козирем. Спостерігачі на своїх машинах чергували на всіх дорогах, що вели у Київ, негайно повідомляючи про пересування військових чи міліцейських підрозділів. Були і агітатори, на яких покладалось завдання вступати в переговори з людьми, яких могли застосувати для розгону демонстрантів. Я входив до складу аналітичної групи, яка оцінювала всю інформацію, що надходила, і щогодини доповідала в штаб Комітету національного порятунку, який знаходився в Будинку профспілок на Майдані Незалежності.
Ще однією проблемою, яку необхідно було розв’язати, була фальсифікація підрахунку голосів на виборах Президента. За радянською звичкою, прихильниками якої були Кучма і Янукович, результат виборів визначався тим, хто і як підраховував голоси... Як нам стало відомо, в Кабміні був встановлений нелегальний сервер, на якій поступали доповіді з територіальних виборчих комісій. До подачі документів в ЦВК в них вносились відповідні корективи. При сучасних можливостях друку навіть фальшивих грошових купюр, підмінити одні документи іншими не було надзвичайно складною задачею. Дійсні документи негайно знищувались. Перерахувати мільйони бюлетенів було практично неможливо. Розбіжності були очевидні, але довести це можна було лише через суд, а це вимагало часу. За рішенням Комітету національного порятунку були перекриті всі входи і виходи до приміщень Кабміну, адміністрації Президента і Верховної Ради. Але підземні переходи, які їх з’єднували мали ще й таємні виходи... За часів роботи в Міністерстві закордонних справ, Державному інноваційному фонді мені доводилось цілком офіційно користуватися підземними переходами. За допомогою тих, хто теж був з ними знайомий, вдалось скласти схему можливих таємних виходів. І біля них були встановлені пікети. І таки вдалося перехопити вантажівку, яка під снігом вивозила документи. Ці документи стали важливим додатковим свідченням в суді, який змушений був визнати фальсифікацію виборів...
Це були важкі дні і безсонні ночі, які тривали аж до перемоги Віктора Ющенка у другому турі виборів. Слава Богу, серйозних ексцесів вдалось уникнути.
«Згідно з рішенням комітету Національного порятунку № 320 від 28 лютого 2005 року Варварич Антон Миколайович нагороджений почесною відзнакою «Учасник акції громадської непокори «Помаранчева революція».
Для мене ця нагорода, яка нагадує звичайну медаль, чи не найдорожча з отриманих за все життя.
***
Ну, а як же «Батьківщина»? Зрозуміло, що для організації партійної роботи необхідні гроші. Вони потрібні для оплати роботи керівників районних, міських і обласних організацій, видання газет і агітаційних матеріалів, оренди офісних приміщень і автотранспорту, організації мітингів, різного роду акцій, оплати відряджень, транспортні витрати і т.ін. Чим більше грошей, тим якіснішою і ефективнішою буде партійна діяльність. Державної підтримки для 140 партій, як колись для КПРС, звісно немає. Членські внески покрити всі витрати не зможуть. Єдина надія на благодійні пожертвування бізнесменів, зацікавлених в приході до влади тієї чи іншої партії, яка лобіюватиме їхні інтереси. Вони хотіли б і особисто потрапити до парламенту. Для цього за партію повинні проголосувати не менше 3% виборців. А це означає, що в парламент потрапить всього 12-15 депутатів з 450. За досвідом, кожне «прохідне» місце в списку коштує не менше 10 млн. у.о. (доларів США чи євро). Та це ще не все. За «благодійника» повинні проголосувати делегати районної чи міської партійної конференції. А у них є свої кандидати в депутати. Виникає конфлікт інтересів, розв’язати який демократичним шляхом, без порушення статуту партії, фактично не можливо. От і створюються нові осередки, які проводять свої конференції, висувають своїх кандидатів. А осередки, створені на ідеологічних засадах, оголошуються недійсними… Виходить, що в депутатах ходять одні олігархи, до яких інтереси народу ніякого відношення не мають. Вони не дотримуються ідеологічних принципів, готові за гроші перекинутись до будь-якої фракції Саме через це і була розпущена Верховна Рада V cкликання. Але для чого тоді писати статут організації, який не дотримується? За такими статутами навіть партію можна продати. Голову організації ні переобрати ні звільнити не можна. Але за гроші він готовий віддати цю посаду тому, хто більше заплатить. От і уявіть собі склад сучасної Верховної Ради: голови партій і блоків, а решта – олігархи. І «Батьківщина» - характерний у цьому приклад. Коли 23 червня 2005 року перед Кабміном зібралися легітимно обрані представники Одеської, Львівської, Дніпропетровської, Херсонської обласних партійних організацій (кілька сот чоловік), то Юля – на той час Прем’єр-міністр – до них не вийшла, а вислала свою слухняну «гвардію». А сама заявила: «Це не члени нашої організації. Своїх людей ми знаємо»... Зустріч закінчилась масовим спаленням партійних квитків перед Кабміном.
***
В грудні 2003 року ( ще за життя Павловського) на V конференції київської міської партійної організації мене майже одноголосно було обрано головою контрольно-ревізійної комісії.
Доводилось докладати багато зусиль, щоб в усіх десяти районних партійних організаціях дотримувались статутних норм. Серед проблем були й пов’язані з проникненням в ряди організації кримінальних злочинців, які використовували партійні гроші у своїх інтересах, посилаючись на авторитет партії, укладали вигідні для себе угоди. Були і заслані службами безпеки провокатори і шпигуни. Звичайно, СБУ повинна знати, що робиться в сильній, а тим більше опозиційній до уряду партії. Але ж вони заважали партійній роботі: не виконували рішення, зривали акції, викрадали списки членів і т.п. Доводилося виключати їх з партійної організації. Без підтримки Павловського робити це ставало все важче. Мої листи до Виконавчого комітету партії (Федорчук) і Центральної контрольно-ревізійної комісії (Чичков) залишались без відповіді.
Ось один з документів того часу:
«Довожу до Вашого відома про грубі порушення статутних норм партії, які останнім часом мають місце в роботі бюро Київської міської партійної організації.
25 травня 2005 року відбулось засідання бюро КМПО, на якому розглядався ряд організаційних питань, пов’язаних з персональними справами керівних ланок деяких районних партійних організацій. Бюро, на яке були запрошені лише спеціально підібрані особи, проводилось утаємничено, з намаганням не допустити витоку небажаної інформації. Про це свідчить той факт, що перший заступник голови КМПО Пшенишнюк А.С., відкриваючи зібрання, в грубій формі повідомив бюро про те, що мене на засідання не запрошували, а також поцікавився тим звідки мені стало відомо про скликання бюро і про те, які питання на ньому будуть розглядатися. На моє зауваження про те, що згідно Статуту партії (п. 4.7) і Положення про ревізійну комісію територіального осередку партії... (п. 2.2.) я як голова контрольно-ревізійної комісії КМПО маю право брати участь «в роботі загальних зборів (конференцій), засіданнях бюро відповідних територіальних партійних організацій», сказав, що він про це не знає. Головуючий на засіданні ВО Голови КМПО Семинога А.І. вирішив поставити питання на голосування. (Три – “за”, три - “проти” і троє - “утримались”. Через те, що рішення вважалось не прийнятим, Семинога запропонував переголосувати. При повторному голосуванні двоє - “за”, четверо – “проти”). Коли я показав відповідні документи, Семинога визнав помилку, але пославшись на те, що рішення вже прийняте, відміняти його не став. (?).
(Цікаво, що в роботі бюро брав участь куратор КМПО Андрєєв С.В., який жодним словом не обмовився про явне порушення статутних вимог, хоча свого часу, захищаючи кримінального злочинця Громея, він палко доводив необхідність дотримуватися саме цих норм).
Про грубі порушення Пшенишнюком А.С. статутних вимог партії свідчать і інші факти. Так, коли в лютому місяці контрольно-ревізійна комісія, зазделегідь попередивши Пшенишнюка про перевірку, згідно плану роботи, партійної документації КМПО і узгодивши з ним дату перевірки, зібралась на засідання, Пшенишнюк відмовився пред’явити документи для перевірки. Були випадки, коли, знаючи про реальний стан справ в районних організаціях, Пшенишнюк давав вказівки окремим головам РПО не пред’являти членам контрольно-ревізійних комісій документи для перевірки. Відводячи удар від своїх улюбленців і переслідуючи тих, хто іноді вказує на недоліки в роботі КМПО, Пшенишнюк створює атмосферу підлабузництва, нетерпимості і вседозволенності. Так, не криючись, він попередив усіх, що «не залишить в партії жодного, хто зустрічався з Турчиновим чи Шкілем». І, здається, свого слова він дотримується. Основний наголос він робить на паперову докуменацію, а не на реальний стан справ, не залишаючи у голів часу на роботу з людьми.
Користуючись приводом, хочу висловити думку числених членів партії про порушення програмних засад партії. Прийом в нашу партію “яблучників” цілком нормальне явище, але на якій підставі їх зразу призначати в керівні органи партії? Бізнес повинен допомагати утверджувати в країні нашу політику, а не проводити в партії Тимошенко власну. Те саме можна сказати і про невиправдано прискорене формування “фракцій БЮТ” в місцевих органах влади, і не тільки з членів партії, а й з так званих “прихильників”. У ці фракції ввійдуть всі, хто хоче залишитись “біля корита” і після наступних виборів. То що ж зміниться? І ніякої роботи з підбору і підготовки кандидатів в депутати з перевірених партійних кадрів.
26 травня 2005 року
А. Варварич»
Аналогічна заява була подана голові Центральної Контрольно-ревізійної комісії Чичкову В.М. Ідейно ворожі демократії та й Україні люди були навіть у вищому партійному керівництві. Здебільшого це колишня комуністична номенклатура, яка відома підлабузництвом перед начальством і хамським ставленням до підлеглих... До речі, Чичков і сімнадцять інших бізнесменів, щоб повернути витрачені на вибори гроші, зрадили партійну фракцію у п’ятому скликанні Верховної Ради, перебігши за гроші до фракції регіоналів. Отаке то керівництво було в партії «Батьківщина»!
Після того, як мене – голову контрольно-ревізійної комісії – не пустили на конференцію, бо боялись мого виступу, я зрозумів, що робити в «Батьківщині» мені більше немає чого.
Після «Батьківщини» я зосередив свою увагу на роботі у двох всеукраїнських громадських об’єднаннях: «Патріот – захисник Батьківщини» і «Товариство українських офіцерів». Організація «Патріот...» народилася у наметовому містечку в грудні 2004 року…
Джерела:
Варварич А. Житіє... на зламі тисячоліть (Роздуми полковника ГРУ). - К.: "Акваріум - TERRA", 2012. - 408 с., іл.
Зареєстровані на «Народному Оглядачі» гравці можуть завантажити версію мемуарів А.М. Варварича у PDF-форматі за посиланням в його блозі:
https://www.ar25.org/node/38527
(Варварич А. Житіє… на зламі тисячоліть (Роздуми полковника ГРУ). – К.: Видавництво «Марія», 2015. – 408 с., іл. – (Спецслужбы в войнах ХХ века) / Електронна версія. ISBN 978-966-97441-2-8)
Архів Військово-історичного товариства "СПАДЩИНА".
Захист України від продажних політиків і російського впливу на президентські вибори!
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта