Космічні та земні візії Івана Марчука

Це ім’я знаходиться поруч із видатними вченими, письменниками, Нобелівськими лауреатами в різних сферах людської діяльності. Будь-який народ пишався б тим, що між нас є така визначна постать, та тим, що його великими здобутками в царині мистецтва захоплюються і пишаються представники інших народів. Метри світового мистецтва прийняли І.Марчука до Золотої Гільдії Римської міжнародної Академії сучасного мистецтва. В Україні пан Іван навіть не є членом Національної художньої академії. Близько семи років ніяк не можуть добудувати і відкрити музей Івана Марчука. А такий осередок потрібен перш за все нам, нині сущим українцям, аніж великому митцеві. У Франції є музей Пікассо, в Іспанії — Сальвадора Далі. А в Україні нема музею Івана Марчука. Та що казати, звання «народного» удостоїли тільки у 2002-му.

…Серпень 2012 року виявився неймовірно щедрим на несподіванки. Аж самому не віриться — знаходжуся в творчій робітні великого Майстра. В Києві. На Пушкінській. Слухати Івана Степановича — не тільки неймовірне задоволення. Це щось більше ніж сотні прочитаних і осмислених книжок. У озвучених думках — чіткість, ясність, структурованість і глибинна мудрість. Бо це ж не тільки художник, але й любомудр. Маестро дуже швидкомовний, наповнений позитивною енергетикою і вельми небайдужий до всього, що відбувається як у світі, так і в Україні.

Небайдужість — це ще з дитинства. Він був надто непосидющим, жвавим хлопчиком. Можна сказати, шибеником, дуже таки капосною дитиною. Якось упав із верби. Бо ж конче мусив вилізти ледь не на саму верхівку дерева, щоб дістати вороненя. Та Господь був милостивий — сильно не травмувався.

Найщасливішим днем у своєму житті вважає вступ до училища імені І.Труша. Приїхав на перші канікули в родове село на Тернопіллі — люди сказали: «Щось трапилося з хлопцем. Свята дитина!» Це вже тоді, в юнацькі роки, мистецтво повністю полонило І.Марчука: на все життя. І освятило його.

Але, звісно, гладким цей путівець не був. Дуже важко жилось і творилося в роки радянської влади. Чи не тому, що мистецькими, тільки йому доступними засобами був запереченням цієї людиноненависницької системи. Бо випромінював любов до своєї землі, до свого роду українського, до краси природи і жіночої краси. Продовжують мучити негаразди і в уже самостійній Україні.

Читати повністю ТУТ