Клясичний український правопис

Мовознавці взялися реформувати український правопис

До нових правил написання слів, вочевидь, доведеться звикати незабаром українцям. Фахівці розпочали роботу над змінами до правопису. Зелене світло їм дав Кабмін, затвердивши новий склад правописної комісії.

1556344_original.jpg

Без мови - нема держави
Наразі філологи працюють над редагуванням правил написання слів. Щойно зміни апробують у педагогіці й підтримають на державному рівні, їх втілюватимуть у життя.

За роки Незалежності це вже не перша спроба мовознавців провести реформу українського правопису. Досі всі вони були безуспішними. Чому в державі знов повернулись до теми реформування правопису? І які зміни у правилах можуть чекати нас у разі їх затвердження?

Про це ми запитали професора кафедри української мови НУ “Києво-Могилянська академія”, доктора філологічних наук Ларису Масенко, яка ввійшла до нового складу Української національної комісії з питань правопису.

— Що змусило мовознавців узятися до реформи правопису?

— Насправді ці зміни треба було впровадити вже давно. Ще 1999 року над реформою працювала група кваліфікованих фахівців під головуванням доктора філологічних наук Василя Німчука. До цієї групи входили такі мовознавці, як Олександр Пономарів, Ніна Клименко, Іван Вихованець й інші. Після дискусій та обговорень вони підготували проект змін до українського правопису. Цей проект пройшов апробацію. Його розіслали вчителям, журналістам, щоб з'ясувати, які зміни їх вдовольняють, а які — ні. Було визначено поправки, які сприйняли майже всі.

Але тоді впровадження правопису заблокували. Проект винесли на загальне обговорення. До нього долучились російськомовні ЗМІ, які взагалі не мали б права цього робити, оскільки послуговуються іншою мовою. Вони стали висміювати зміни, нав'язувати населенню думку, що це не потрібно.

Згодом, у період, коли міністром освіти був Іван Вакарчук, знову була спроба впровадити новий правопис. Але деякі особи зробили все для того, щоб проект заблокували на засіданні президії Національної академії наук. Потім кулуарно змінили склад правописної комісії. І реформа знову “зависла”. Тож хаос у мовленні наших ЗМІ, у науці, видавництвах триває.

— Навіщо запроваджувати зміни до правопису?

— Річ у тім, що 1933 року, коли у розпалі був терор влади проти українців, коли знищували українську інтелігенцію, з ініціативи радянської влади було внесено зміни до українського правопису, який ми називаємо скрипниківським. Цей правопис (над ним працювали філологи під головуванням наркома освіти Миколи Скрипника) був затверджений 1928 року і набув чинності 1 січня 1929 року. Однак проіснував недовго. Через чотири роки з нього вилучили питомо українські норми, оскільки тоді розпочалася політика внутрішньої русифікації української мови, штучного зближення її з російською.

У радянський час ми вже користувалися тим видозміненим правописом. Потреба відредагувати правила постала відразу ж після здобуття Україною незалежності. 1990 року, на Першому з'їзді Міжнародної асоціації україністів з участю знаних науковців з-за кордону, зокрема з Америки та Європи, було вирішено внести зміни до правопису і частково повернутися до правил, затверджених 1928 року. Однак досі цього не зроблено. Я вважаю, що треба затвердити ті зміни, які понад десятиліття тому напрацювала група мовознавців під керівництвом Німчука.

— Про які саме зміни йдеться?

— Мовознавці пропонують повернути закінчення “-и” в родовому відмінку іменників третьої відміни: радости, сучасности, боли, любови. Закінчення “-і”, власне, запровадили 1933 року, однак у більшості говірок і нині чуємо “и”.

Варто відмінювати запозичені слова, які закінчуються на -о, крім тих, які перед -о мають інші голосні. Для прикладу: метро — метра, кіно — кіна, але радіо — радіо (бо є голосний звук “і” перед “о”).

Слід повернути тисячолітню писемну традицію, перервану 1933 року, написання -ія- замість -іа- всередині слів чужоземного походження: індустріяльний, соціяльний, геніяльний.

Маємо писати літеру “и” на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними “н” та “р”: инший, индик, ирод. А слово “проект” і похідні від нього — з буквою “є”, тобто “проєкт”.

Маємо вживати як нормативні паралельні форми у словах грецького походження на місці th: ефір — етер, Афіни — Атени, кафедра — катедра.

А в загальних назвах іншомовного походження писати апостроф (перед йотованими після губних): б'юро, б'юджет, п'юпітр. І не передавати подвоєння приголосних: бруто, нето, тона.

Слово “пів” у значенні “половина” запропоновано завжди писати окремо від сусідніх слів: пів Києва, пів яблука, пів години (нині пишемо: пів-Києва, пів'яблука, півгодини). Багато уточнень потребує написання загальних іменників та власних назв іншомовного походження. Бо в радянський період усі ці назви в нас упроваджували через посередництво російської мови. Українська мова була позбавлена самостійності. Тому ми кажемо, наприклад, Брейгель (прізвище живописця), бо так у Росії. Але, наприклад, у Німеччині ніхто не зрозуміє, кого маємо на увазі. Там прізвище звучить як Бройгель. Водночас прізвище знаного фізика Ейнштейна там вимовляють Айнштайн. Так би мали писати та говорити і ми. Тобто бажано використовувати форму вимови тієї мови, з якої слово запозичене.

— Але штучно наближені до російської мови форми більшість людей давно сприймає за норму. Як вважаєте, чи захочуть мільйони українців ламати свою звичну мову?

— У нас мільйони людей і суржиком послуговуються, то невже це підстава його визнати нормою? Саме поняття “літературної мови” позначає оброблену, унормовану форму національної мови. Саме раціональним внормуванням мови фахівцями наш час відрізняється від давніх епох, коли мови розвивалися суто стихійно.

Ці зміни потрібні. Наголошу, що декілька років ми матимемо перехідний період: новації впроваджуватимуть поступово, правильними будуть обидві норми. Зрештою, багато засобів масової інформації вже використовують низку колишніх норм — зокрема, кажуть: “радости”, “любови”, “індустріяльний”, “соціяльний”. А деякі взагалі повернули правопис 1928 року.

Не треба боятися тих змін. До речі, у деяких країнах вирішували і значно складніші проблеми. Наприклад, коли Ататюрк европеїзував Туреччину, то змінив арабське письмо на латиницю (що значно складніше) і домігся масового повернення в мову тих тюркських слів, які давно були витіснені арабськими. Він сказав мовознавцям, які просили кілька років на впровадження змін: “Ні, ви зробите це за кілька місяців, інакше ми не розпочинатимемо цієї реформи взагалі”.

 

Гравець: 
Оксана Лутчин
1149

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка